Стан к-ри у 18 ст

Стан культури в Україні у цей період мав свої особливості: українські землі були роз'єднані, знаходились у складі різних держав, що заважало загальному розвитку культури, взаємозбагаченню і поширенню досягнень культури різних регіонів; на перешкоді розвитку української культури стояла політика урядів тих де ржав, під владою яких перебували українські землі і які намагалися денаціоналізувати українське населення, тобто позбавити його самобутніх, національних рис, асимілювати, злити з пануючою нацією (у Росії — русифікувати, у Польщі — полонізувати, в Австрії — онімечити тощо); у розвитку української культури почали з'являтися демократичні тенденції, що протистояли ре акційній схоластиці церкви та схилянню перед усім іноземним.

Культурним центром України в цей час продовжував залишатись Київ, а головним науково-освітнім закладом — Київський колегіум, перейменований у 1701 р. на Києво-Могилянську академію. Навчання в ній носило в основному світський характер: тут вивчали математику, астрономію, медицину, образотворче мистецтво.

Контингент студентів формувався на демократичних засадах — без обмежень щодо соціального стану. У часи І. Мазепи тут навчалося близько 2000 студентів, у тому числі представники різних народів: серби, чорногорці, молдавани, греки, болгари. Багато випускників академії стали з часом видатними політичними діячами, вченими, церковними ієрархами, письменниками: Ф. Прокопович, Бантиш-Каменський, І. Самойлович, С. Палій, міністри Катерини II — О. Безбородько, Л. Трощинський та інші. Деякий час тут навчався М. В. Ломоносов.

За зразком Київської академії були засновані колегіуми у Чернігові, Харкові (1727 p.), Переяславі. Харківський колегіум, де навчалося близько 500 студентів, став центром духовного життя й освіти Слобідської України. У 1765 р. при ньому від крили додаткові класи, де вивчали інженерну справу, артилерію, геодезію та географію.

Але в кінці XVIII ст. починається занепад цих установ, вони перетворюються на звичайні духовні семінарії, стають осередками русифікації.

На Західній Україні освітні заклади теж використовувались польськими властями для полонізації і покатоличення українського населення. У 1661 р. було засновано Львівський університет, у деяких містах діяли єзуїтські та уніатські колегії, де викладання велося польською мовою і мало богословський характер.

У 1786 р. російський уряд прийняв «Статут народних училищ», відповідно до якого відкривалися народні училища двох типів: у повітових містах — дворічні (початкова освіта — учили читати, писати, рахувати, вивчали основи православної віри); у губернських центрах — п'ятирічні (середня освіта — вивчали історію, географію, фізику тощо). Близько 1800 р. в Україні діяло 8 п'ятирічних і 17 дворічних народних училищ, де вчилося всього 3,5 тис. осіб.

Видатним, феноменальним явищем української науки та літератури XVIII ст. була творчість Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Він народився у сім'ї бідного козака на Полтавщині. Освіту отримав у Києво-Могилянській академії, знав декілька мов. До 1769 р. викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але через непорозуміння з церковною верхівкою змушений був залишити це заняття і став мандрівним філософом, народним учителем. Основні його твори: «Наркісс», «Діалог», збірка поезій «Сад божественних песней», збірка байок «Басни Харковскія».

Велика увага в його творчості приділяється критиці протиріч і недоліків тодішнього громадського порядку, кріпосництва, свавілля поміщиків і адміністративної верхівки. На противагу цьому Сковорода висував ідею нового суспільства, зі справедливими законами, рівністю людей, де кожний займається корисною працею за своїм смаком. Досягти цього він думав за допомогою самовдосконалення. У цьому виявився утопізм його соціальної теорії.

Філософські погляди Сковороди мають суперечливий характер. Вони є поєднанням матеріалістичних елементів зі стихійною діалектикою та пантеїзмом. Він створив концепцію трьох світів і двох натур. (Три світи: макрокосм (кінцевий світ); мікрокосм (людина); світ символів (Біблія). Дві натури: видима (матерія); невидима (дух, ідея, Бог)).

Характерною ознакою розвитку літератури цього періоду є перехід від релігійної до світської літератури. Сюжетами її стають не біблійні традиції, а реальне життя. Занепадають жанри, пов'язані з релігійним життям: полемічний, життєпис святих, духовна (церковна) поезія тощо. Натомість розвиваються побутові, історичні, сатиричні (бурлеск).

Дата добавления: 2014-12-16