Усна народна творчість її значення

Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Нині історія, писав академік Іван Дзюба декілька років тому, дає Україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо «глобальна ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»

У сучасних умовах глобалізації ситуація в Україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. Демократичні процеси відбуваються хаотично у зв’язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. Глобальне все більше й більше превалює над суспільним і національним.

Основний конфлікт глобалізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. Зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. Природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. Отже, процес глобалізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. Відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. Найважче ці процеси даються суспільству, нації та людині. Тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. Академік Микола Жулинський, виступаючи на У Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.), наголошував: «Духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. Національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог глобалізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації – глобального корпоративізму – веде до глобального технотронного закабалення людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».

Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор – та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», – стверджував геніальний Олександр Потебня.

В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збагачуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв’язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової глобалізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. Зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.

В Україні з різних причин спостерігаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. Загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на глобалізаційні чи локально-глобалізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. Нині експансія чужого в Україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть. Криза української влади впродовж тривалого періоду спричинилася до того, що й досі не вироблено чітких пріоритетів щодо підтримки національного виробника в галузі народної традиційної культури – чи не єдиному видові творчості без цензури; нема значних державних капіталовкладень у документацію (збирання, фіксацію), дослідження, збереження й пропаганду усної народної творчості.

Дата добавления: 2014-12-16