Основні теорії особистості

А, втім, усі теорії варті одна одної. Є серед них і така, згідно з якою кожному віддячиться за його вірою. Тож нехай це справдиться,

М. Булгаков

З усіх проблем, з якими стикалося людство в процесі своєї історії, мабуть, найбільш заплутаною є загадка самої людини. В яких різноманітних напрямах велися пошуки, яку численну кількість концепцій було висунуто, але чітка і точна відповідь дотепер вислизає від нас.

Людина - це таємниця, і якщо будеш Ті розгадувати, то не кажи, що даремно згаяв час; я цю загадку все життя розгадую, бо хочу бути людиною.

Ф. Достоєвський

На сьогодні не сформувалося загальноприйнятої думки про те, який підхід необхідно застосувати психологам до вивчення особистості.

Традиційна парадигма, що склалася останнім часом, ігнорує накопичені уявлення про унікальність, складність і неоднозначність людської натури. Вона створила вельми негативний образ людини, визначивши її як біологічну машину, яка приводиться в дію інстинктивними імпульсами, образ, в якому немає істинного визнання вищих цінностей людини, таких як духовна пробудженість, почуття любові, естетичні потреби або почуття справедливості. Індивідуалізм, егоїстичність, конкуренція і принцип "виживає найбільш пристосований", що втілені в образі сучасної людини, визнаються природними і, по суті, здоровими тенденціями; вони ніби утворюють вісь, навколо якої обертається людство, що унеможливлює його твердий поступ до духовних звершень.

Ставлення людини як до засобу, проникнення упредметненого знецінення людини у всі пори життя і в самі основи людського мислення - ось реальна характеристика морального стану суспільства.

У свідомості людей домінує дефіціентна орієнтація, коли об'єкти розглядаються тільки в аспекті задоволення потреб, найсильніші з яких - ті, які обслуговують егоїстичні схильності людини; саме вони зазвичай і визначають її мислення і сприйняття, так що людина усвідомлює тільки ті аспекти середовища, які мають стосунок до задоволення цих потреб.

Не можна сказати, що люди не усвідомлюють необхідності дотримуватися у своїй поведінці вищих цінностей, просто більшість вважає це нереальним, неможливим, оскільки воно суперечить натурі живої людини. Свого часу великий грецький філософ Протагор зазначив, що люди йдуть шляхом, протилежним їх людській природі. З тих часів минуло багато часу, багато що змінилося, і навіть на краще, та тільки не людська природа.

Сучасна наука всі вищі вияви людського "Я" розглядає лише як похідні основних інстинктів або як "компроміси", по суті, далекі від людської природи.

Так, зокрема, соціобіологія - один із впливових напрямів сучасної науки, який викликав глибокий резонанс у наукових колах, у вивченні природи людини обстоює думку про біологічну (генетичну) зумовленість вищих виявів людської поведінки, на противагу її соціальній сутності. Без такого підходу гуманітарні та соціальні науки, наголошують автори теорії, будуть вельми обмеженими і поверховими описами феноменів, які не торкаються сутності названих наук.

При цьому стверджується, що людина - "помилка еволюції", і природа наділила її низкою негативних, генетично зумовлених ознак, які становлять своєрідну "бомбу уповільненої дії", знешкодити яку людина може лише, якщо зрозуміє будову "годинникового механізму" цієї бомби.

Оскільки вже очевидним є факт, що ні позитивістські науки, ні філософія, ні наука, що вивчає психологію особистості, на сучасному етапі свого розвитку не дають відповіді на всі запитання (і, можливо, ніколи не дадуть), які хвилюють суспільство, ми повинні використовувати можливості, які можна застосувати в осмисленні всієї складності людської поведінки і самої сутності людини, що надаються філософією, теологією, літературою, соціальними науками, мистецтвом, духовною практикою тощо.

В аспекті сказаного актуальним буде пошук такої міждисциплінарної парадигми, яка ставить перед собою нове завдання - усвідомлення природи людини у всій її повноті та цілісності, що виходить за рамки домінуючих сьогодні позитивістських уявлень і має одиницею, масштабом свого аналізу цілісну людину (цілісність означає самодостатність, автономність людини і характеризує її якісну своєрідність).Така парадигма мала б стикуватися із загальними проблемами буття, уявленнями про сутність і призначення людини, її духовну місію й описувати особистість як інтегроване ціле.

Цілеспрямований і упорядкований обмін ідеями, думками, судженнями, емпіричними даними між окремими дисциплінами сприятиме не стільки пошукові єдиної істини про людину (істини, якої, варто зазначити, в природі не існує), скільки створенню моделей множинних істин, що постають як ряд обґрунтованих поглядів, позицій, які, взаємодіючи, збагачують одне одного, надаючи один одному нове значення і нове "звучання".

Чи можемо ми відновити втрачену цілісність? Як і в якому напрямі можна розширити уявлення людини про саму себе? Яким може виявитися образ людини, що відповідає вимогам цілісності? Ці питання мають не риторичний, а насамперед етичний характер, оскільки відповіді на них впливають на систему ціннісних уявлень і, може статися, розширять спектр знань про людину і представлять її у новому вимірі.

Отже, новий напрям у дослідженні психології особистості сприятиме у кінцевому результаті інтенсивному пошуку неідеологізованого світу (скороминуща гострота ідеологічної проблематики тільки затуляє більш глибинні та стійкі аспекти буття людини), в якому кожен індивід почувався б комфортно і захищено, а з іншого боку, мав би можливість сповна реалізувати свій креативний потенціал.

З огляду на сказане, предметом нашого інтересу буде природа людини; наша мета - розуміння й усвідомлення унікальності та складності функціонування людини як цілісної істоти в реальному середовищі.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно поділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час було сформульовано положення про особистість, закладено головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст.

11. Особистість в "описовій психології" В. Дільтея й Е. Шпрангера

На противагу "безособистісній психології", що розвивалась у рамках гештальтпсихології, асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так звана "описова психологія". її засновником став В. Дільтей (1833-1911), а яскравим продовжувачем - Е. Шпрангер (1882-1963).

В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером, психологія, що "розуміє", має базуватися на таких основних поняттях: 1) психічне розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння "модулів дійсності життя" - при цьому йдеться не про співпереживання, а саме про розуміння; 3) не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства.

Головне в особистості, за Е. Шпрангером, - це ціннісна орієнтація, яка є включенням суб'єкта у пізнання. Ціннісна орієнтація с духовне начало, що визначає світобачення і є похідною частиною загального людського духу. Тому краще говорити не про "описову", а про "духовну" психологію. Е. Шпрангер виділив шість типів пізнання світу, шість "форм життя" і відповідних їм типів людини.

1. Теоретична людина - це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для теоретичної людини, незалежно від того, хто вона за фахом - науковець, ремісник або лікар, - головна ціннісна орієнтація - це осмислення в теоретичному плані того, що відбувається навкруги. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді "віяла проблем".

2. Економічна людина звичайно шукає користь у пізнанні Для такого типу людини цінність пізнання пов'язана з тим, що приносить користь ЇЙ самій, сім'ї, колективу, людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.

3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичній формі. І йдеться не лише про професійних художників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей.

4. Соціальна людина - це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності "Я" особистості, що любить, відрізняється від "Я" егоїстичної людини. Це "Над-Я", що знаходить себе в служінні іншим.

5. Політична людина тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей.

6. Релігійна людина - це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої духовної сили - Божества. Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї - саме пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відриняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орюнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

Дата добавления: 2014-12-16