Спілкування і діяльність

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спшкувашія виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєд­нання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності форму­ються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяль­ності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина —людина). Сутність.спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяль­ності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяль­ності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілку­вання й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілку­ванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети ді­яльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досяг­нення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та сто­сунки між людьми.

Для соціально-психологічного аналізу і практики найважливіші ті види трупової діяльності, в яких взаємна залежність між її учасниками є максимальною. У багатьох виробничих групах взаємозв'язок опосередкований загальними цілями (заданий соціально), але діяльність індивідуальна за своєю природою (змістом праці).

Є такі види спільної діяльності, в яких дії одного учасника неможливі без одночасних або попередніх дій інших членів групи. Взаємозв'язок тут опосередкований не тільки умовами, а й засобами реалізації спільних дій (наприклад, у конвеєрному виробництві).

Узгодження операцій і дій, їх темпу та ритму є важливою умовою підвищення ефективності спільної діяльності. Така діяльність вимагає узгодження, розподілу функцій. Ці функції обов'язково мають бути координовані, загальні підсумки роботи групи залежать від оптимального узгодження в часі й просторі. За максимального значення умов взаємозв'язку (в певних видах діяльності) досягнення мети і реалізація дій одного партнера неможливі без одночасного або попереднього досягнення мети та реалізації дії іншого (інших). Очевидно, функція координації, узгодження є визначальною в організації спільної діяльності, взаємодії.

Модель регуляції спільної діяльності була розроблена М. Обозовим. У ній базовими поняттями виступають "діяльність" і "взаємодія" (рис. 59). У будь-якій спільній діяльності можна виділити два аспекти: власне предметну діяльність і сукупність процесів, що встановлюють зв'язки та залежності між людьми в процесі діяльності. Є два типи комунікацій, яким відповідає структура мови: один спрямований на взаємини, тобто на взаємодію, а другий -на дію і діяльність.

Г. Бейлз виділяє кілька послідовних фаз у спільній діяльності та розрізняє сферу розв'язання завдань І сферу емоцій. Сфера емоцій характеризується наявністю таких форм мовних та поведінкових реакцій, котрі спрямовані на взаємодію, міжособистісні стосунки Ці вияви мають суб'єктивне забарвлення, характеризують задоволення або незадоволення спільною діяльністю. Сфера розв'язання завдань пов'язана з висуванням гіпотез, їх обговоренням та прийняттям

Рис. 59. Модель регуляції спільної діяльності (за М. Обозовим)

Визначальними в регуляції спільної діяльності є "умови-фактори" діяльності та взаємодії. До них належать: специфіка і складність завдань; тривалість спільної діяльності; кількісний склад групи; взаємозв'язок між членами групи; функціональна структура групи; ступінь ізольованості й автономності групи.

Специфіка і складність завдань задані зовні й визначають змістовий характер спільної діяльності. Це інтегральний фактор. Його дієвість зумовлена специфічною діяльністю та класом вирішуваних завдань (перцептивний, інтелектуальний), екстремальністю ситуації, в якій відбувається діяльність (зовнішні стреси, внутрішні конфлікти).

Тривалість спільної праці (або неформального спілкування) може розглядатися з різних позицій. За неформальної взаємодії вона визначається внутрішніми потребами осіб, які спілкуються. В умовах формальної організації тривалість виступає як фактор об'єктивно необхідної взаємодії. Тривалість спільної взаємодії є не тільки умовою перевірки відносин, що склалися, а й фактором (формування особистісних властивостей людей, які спілкуються.

Кількісний склад групи в офіційних умовах визначається виробничими потребами з урахуванням психологічних закономірностей. Зростання кількості членів групи збільшує ефективність її діяльності, але до певної межі (коли група може стати некерованою, а окремі учасники заважатимуть один одному).

Взаємозв'язок між членами групи є одним із визначальних факторів, що регулюють взаємодію. Це така система дій, коли дії однієї особи зумовлюють певні дії інших осіб. Взаємозв'язок виявляє себе навіть на рівні фізичної присутності інших людей як феномен "публічного ефекту". Сутність його полягає у зміні поведінки через вплив присутніх осіб, які поводяться як глядачі. Дослідження показали, що навіть уявна спільна діяльність змінює ставлення людей один до одного. Ступінь взаємозв'язку визначається також характером взаємодії. Менший взаємозв'язок надає більші можливості для самостійних дій. Розширення взаємозв'язку збільшує значення керівних функцій, функцій координації.

М. Обозов виділяє такі рівні взаємозв'язку членів групи:

1) ізольованість (фізична і соціальна);

2) рівень уявного взаємозв'язку, що існує у свідомості людини (з'являється в процесі виникнення потреби у спілкуванні);

3) рівень взаємозв'язку - присутність інших людей ("публічний ефект");

4) рівень впливу та взаємовпливу - визначає зміну сприймання та поведінки членів групи залежно від впливу, оцінок інших учасників. Має рівні: а) змагання, що визначається різними цілями учасників за тієї самої зовнішньої цілі; б) рівень умовного взаємозв'язку (визначається інструкцією діяти спільно);

5) рівень дійсного взаємозв'язку (через засоби реалізації) - аж до повного взаємозв'язку, коли дії одного члена групи неможливі без попередньої або одночасної дії інших. Взаємозв'язок цього рівня може збільшуватися завдяки підсиленню ціннісно-орієнтаційної єдності групи, коли взаємна залежність додатково регулюється збігом особистого та суспільно-ціннісного змістів групової діяльності.

Функціональну структуру групи можна диференціювати на первинну (що задається умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних властивостей учасників). Специфіка діяльності в ієрархічних системах управління відрізняється від тих, у яких взаємодія відбувається за принципом координації однорідних дій. Однією з умов, що визначають розподіл функцій між членами групи, є потреба в установленні контакту з іншими групами. Функцію зв'язку з оточенням має виконувати лідер або керівник.

Для оптимального регулювання системи управління необхідне раціональне співвідношення між заданим та довільним розподілом функціональних обов'язків. Довільний розподіл визначається, з одного боку, системою спільно розв'язуваних завдань, а з іншого -особистісними властивостями членів групи. Як наслідок згоди серед членів групи, зокрема стосовно розподілу функцій, виступає фактор "згуртованості". "Згуртованість групи" та "ефективність керівництва, лідерства" - взаємопов'язані фактори.

Мотивація окремих членів і всієї групи є фактором, що має особливе значення у регуляції ефективної спільної діяльності В умовах індивідуального вирішення завдання мотив пов'язаний з рівнем домагань людини та її можливостей. Але за умов спільної праці домагання одного можуть не збігатися з прагненнями інших. Характер мотивації членів групи вирізняється силою і спрямованістю. Внутрішня мотивація визначається передусім умовами діяльності, які можуть послаблювати чи посилювати мотивацію. Сила мотивованості залежить від взаємного впливу членів групи один на одного. Спрямованість мотивації залежить від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на розв'язання завдання). Із зростанням взаємозв'язку збільшується мотивація членів групи щодо загальної ефективності спільної діяльності, інакше в групі може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Як додаткові фактори можна виділити індивідуально-психологічні властивості членів групи та однорідність - різнорідність групи. Перший фактор - співвідношення темпераменту, інтелекту, характеру, інтересів тощо - бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Але його регулятивна функція мало усвідомлюється. (Хоча люди констатують міжособистісні відмінності - у зовнішності, поведінці, але не надають їм значення, вважаючи природними, незмінними.) Другий 4>актор - співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності - не тільки усвідомлюється, а й реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, комфортність.

Дата добавления: 2014-12-16