Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Феномен римського театру. 2 страница




Культура народної маси мала в основі християнський світогляд. В цей час розвиваються народні усні епічні твори – «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда». В народному середовищі відбувається формування національних мов. У ХІ ст. центрами культурного життя у Західній Європі стали міста. Поширеними літературними жанрами стали віршовані новели, байки, сатиричний епос. У ХІІІ ст. зароджується міське театральне мистецтво. Носіями ідей вільнодумства були мандрівні школярі та студенти – ваганти.

Архітектура відображає основні естетичні ідеї, що поширюються в мистецтві Стиль західноєвропейського мистецтва Х – XII ст. отримав назву «романський». Він виник у монументальній кам’яній архітектурі, а в той час всі кам’яні споруди називалися римськими (Roma – Рим), на відміну від варварських – дерев’яних. У XII-XV ст. виникає новий стиль – готичний (іт. gotico, готи – назва одного з варварських племен) – це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи.

ТЕМА 5. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ – 2 год.

І. Формування європейської культури Нового часу.

1.1. Історичні умови та особливості розвитку культури у XVII-XVIII ст.

1.2. Епоха Просвітництва.

1.3. Характеристика художніх стилів XVII-XVIII ст.

ІІ. Культура ХIХ – початку ХХ ст.

2.1. Ідейний пошук романтизму, індивідуалізму в художній культурі.

2.2. Романтизм і реалізм (Гете, Діккенс, Стендаль, Бетховен).

2.3. Початок науково-технічної революції.

Література:

1. Гвардини Р. «Конец Нового времени» // Вопросы философии. 1990. – №4.

2. Городская культура. Средневековья и начало нового времени. Сб. статей под ред. В.И. Рутенбурга. – Л.: Наука, 1986.

3. История западноевропейского театра / Под ред. С.С. Мокульского. М.: Искусство, 1956. Т. 1.

4. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч.посібник – К.: Знання, 2002.

5. Сильвестров В. В. Проблема преемственности в философской культуре (античность, средневековье и новое время) // Философия и история культуры – М., 1985.

Конспект лекції:

ХVІІ – ХVІІІ ст. – час коли в Європі остаточно утверджуються національні держави. Це – період грандіозних відкриттів і переворотів у науці.

У першій половині XVII ст. панує стиль бароко. Архітектура бароко – це парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Представники італійського бароко – архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, засновник європейського реалістичного живопису ХVІІ ст. Мікеланджело Мерізі да Караваджо, фламандці – Рубенс і Ван Дейк. У руслі бароко з характерною для нього умовністю і поширенням синтезу мистецтв виникає новий музичний жанр – опера, який висунув на перший план красу мелодії. До періоду бароко відноситься творчість Г.Ф. Генделя, Й.С. Баха.

У другій половині XVII ст. панує класицизм – внутрішньо складний стиль. Центральна ідея класицизму – ідея розумності, впорядкованості, «правильності». Першою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638 р.) До класицизму відносяться роботи драматургів П.Корнеля, Ж.Расіна, Ж-Б. Мольєра, письменника Ф. де Ларошфуко, просвітителів Вольтера, Ж.-Ж. Руссо. Класичний зразок архітектури класицизму – королівський палацовий комплекс у Версалі.

Для першої половини XVIII ст. є характерним поширення рококо. Термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді раковини. Стиль рококо декоративний, несе риси витонченості, чуттєвості. Рококо не припускає прямих ліній, використовує ніжні кольори – рожевий, блакитний, сірий. Живопис доби рококо представляють роботи Ватто, Буше, Шардена, літературу – Гольдоні, Метастазіо.

У другій половині XVIII ст. в дещо іншій формі повертається класицизм, але його внутрішній зміст міняється: на перший план висувається демократична складова (ідея єдиної національної державності, патріотизму, громадського обов’язку). Художнє правило неокласицизму – гасло «архітектура, що говорить». У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, геометричні правильні форми. Прикладом може бути творчість художника Жана-Батіста-Сімеона Шардена. Найбільшою спорудою неокласицизму стала церква св. Женев´єви в Парижі.

Для ХІХ ст. є характерним умовна боротьба романтизму і реалізму. Романтизм – складний, внутрішньо-суперечливий духовний рух, що виник в останній чверті XVIII ст. Найяскравіше розкриття романтизм дістав у філософії та мистецтві. Романтична література рішуче відмовляється від культу розуму (творчість Байрона, Гюго, Жуковського, Лєрмонтова). У живописі – Делакруа, Рунге. Що ж до романтичного напряму у музиці, то він представлен видатними обдарованнями: Франц Шуберт, Роберт Шуман, Гектор Берліоз, Ріхард Вагнер, Ференц Ліст, Фредерік Шопен. Реалізм як художній метод сформувався у 20-30-х роках XIX ст. Найважливіша риса реалізму – психологізм, заглиблення через соціальний аналіз у внутрішній світ людини. Реалізм зародився в Англії і Франції. Родоначальниками західноєвропейського реалізму є В. Скотт і Ч. Діккенс, Стендаль і Бальзак. Історія реалізму як напрямку в мистецтві пов’язана з пейзажним живописом Франції, з так званою барбізонською школою (творчість Т.Руссо, Ж.Дюпре, Н.Діаз, Ш.Дюбіньї й ін.).

Отже, ХІХ ст. висуває на перший план нові цінності, що властиві буржуазному індустріальному суспільству: почуття функціональності, індивідуалізм, успіх, модернізацію, що пов’язана з інтенсивним розвитком техніки.

 

ТЕМА 6. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН – 2 год.

1. Передумови та особливості формування європейського культурного регіону.

2. Культурна та духовно-релігійна типологія країн європейського регіону.

3. Геополітичні характеристики культури країн регіону.

4. Динаміка культурно-історичних процесів у регіоні.

5. Внесок духовних досягнень країн європейського регіону у світову культуру.

Література:

1. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997.

2. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій. – К.: АртЕк, 1999.

 

 

3. Сравнительное изучение цивилизаций. Хрестоматия / Сост. Б.С. Ерасов. – М.: Аспект Пресс, 1998.

4. Шкуратов В.А. Историческая психология. – М.: Смысл, 1997.

Конспект лекції:

Основи європейської культурної спільноти були започатковані в ранньому Середньовіччі (V-ХІ ст.). Європейський культурний регіон – це розвиток від античності, християнської культури середніх віків, Відродження, Реформації, Просвітництва до Новітнього часу XX ст. Отже, на прикладі цього регіону можна прослідкувати дію фазового типу культурної динаміки. Така динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу.

Європейський культурний регіон – це територія, певна система цінностей та спосіб співжиття соціумів. Головні характеристики: еволюційні зміни суспільно-економічних епох; формування основних культурних стилів; лідерство у світовому культурному розвиткові, ідея пан’європеїзму, світогляд, що ґрунтується на християнських ідеалах.

Ідея об’єднаної Європи довгий час висувалися мислителями та політиками. Після Другої світової війни на континенті з’явилися: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз. Європейський Союз – союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в 1992 р.

Для сучасної Європи є характерною спроба розв’язати глобальні проблеми сучасності, такі як екологічна, соціально-економічна, військово-політична, етнополітична, а також міжнародного тероризму, світового інтеграційного процесу, становлення планетарної демократії.

МОДУЛЬ 2. ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ КУЛЬТУРИ

ТЕМА 7. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ – 2 год.

1. Джерела вивчення культури Київської Русі.

2. Суспільно-історичні передумови формування держави східних слов’ян.

3. Вплив християнства на формування нового типу руської культури.

4. Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі.

Література:

1. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. – К.: Наукова Думка, 1989.

2. Ричка В.М. Київська Русь: проблема етноконфесійного розвитку (конфесійний аспект). – К.: ін.-т історії України НАН України, 1994.

3. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985.

4. Толочко П.П. Древняя Русь. – К.: Наукова думка, 1987.

Конспект лекції:

Історичні джерела – це носії історичної інформації, що виникли як продукт розвитку природи й культури та відображають той чи інший бік людської діяльності. Їх можна поділити на такі типи:

1. Писемні джерела.

1.1. Руські писемні джерела писемні, літературні джерела – церковно-повчальна і житійна література, ділове листування, юридичні акти («Руська правда»), літописи («Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописні руські зводи), пам’ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»).

1.2. Зарубіжні писемні джерела.

2. А рхеологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури.

3. Етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв.

4. У сні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість.

5. Л інгвістичні: аналіз мови, її діалектів.

Проблема походження Київської Русі є дискусійною. Ще в XVIII ст. німецькі історики Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвіг Шльоцер висунули норманську концепцію походження Київської держави (нормани – це загальна назва населення Скандинавії – шведів, норвежців, датчан (слов’янські літописці називають їх варягами)). Основна думка нормандської теорії – слов’яни не спроможні самостійно створити державу.

Антинорманська теорія (першим висловив М.Ломоносов) наполягає на тому, що виникнення держави – наслідок довготривалого

 

соціально-економічного розвитку суспільства, яке ще до літописного закликання варягів мало протодержавні утворення, а також назва «Русь» походить від назви річки у Центральній Україні – Рось.

Існує ще і хозарська гіпотеза О.Пріцака, згідно з якою поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Релігійна реформа Володимира – переход до монотеїзму, має свої причини: сприяти етноінтеграційним процесам, перетворити Київ на загальнодержавний центр, вивести Київську Русь на міжнародну арену.

Розповсюдження християнства проводилось князівською владою й церковною організацією насильницькі, при опорі жрецтва і різних прошарків населення. Минуть століття, перш ніж православна церковність в Україні наповниться національним змістом, пошириться серед селянства, наблизиться до його потреб.

Наслідки хрещення Русі:

– Переслідування язичницької культури.

– Фактом насильницького запровадження нової, чужої народу віри неминуче скористалася частина місцевої знаті, внаслідок чого посилилися відцентрові сепаратистські тенденції в регіонах.

– Народне язичництво не зникло з прийняттям християнства, але, перетворюючись само, воно також видозмінювало важливі обряди та догматичні положення прийнятого християнства.

– Централізована організація священнослужителів – церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха.

– Християнство зблизило Русь з Візантією – найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою.

– Християнство стало моральним регулятором у суспільстві.

– Починається будівництво церков, монастирів, запровадження системи шкільної освіти. Прилучення до книжності було за своєю суттю революційним процесом і становило собою стрибок у розвиткові національної самосвідомості. Християнство перебирає на себе роль «релігії Письма». Вперше у вітчизняній історії формується тип давньоруського інтелігента.

Суспільство Галицько-Волинського князівства (1199 – 1349) складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри та духовенство. Із розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст міст. В силу географічного розташування, в цьому регіоні були досить відчутними впливи католицького Заходу, православ’я та східних культур. Галицько-Волинське князівство наслідувало культуру Київської Русі, але й сформувало свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та писемній творчості.

ТЕМА 8. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ – 4 год.

1. Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького і культурна інтеграція українських земель.

2. Нищення української державності часів московського панування.

3. Підпорядкування української церкви московському патріархату.

4. Г.С. Сковорода.

5. Мистецтво на українських землях періоду раннього нового часу.

Література:

1. Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження). Гол. редактор П. Сохань. – К.: Смолоскип, 2003.

2. Русанівський В. Історія української літературної мови. – К.: АртЕк, 2001 / http://litopys.org.ua/rusaniv/ru.htm

3. Домке А. Проблема человека в философии Г.С.Сковороды. – СПб, 1996 / http://www.eunnet.net/sofia/01-2000/text/0104.html

4. Лосев А. Г.С.Сковорода в истории русской культуры / http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/INDEX_CULTUR.php

5. Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца ХVІІ – нач. ХVІІІ вв. – К.: Наукова думка, 1978.

6. Специфіка національного варіанта бароко в літературі, театрі, музиці / Закович M.M. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.: Знання, 2007/ http://ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/zmist.htm

7. Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004.

8. Українське бароко та європейський контекст. Відп. редактор А.К. Федорук. – К.: Наукова думка, 1991 / http://litopys.org.ua/chysk/chysk.htm

Конспект лекції:

1648 р. – початок Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького. Причини війни:

1. Інкорпорація українських земель. Українські землі були прого-

 

лошені споконвічними польськими землями.

2. Денаціоналізація. Дискримінація у сфері мови.

3. Окатоличення.

4. Подальше закріпачення вільного населення.

5. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану.

В ході національно-визвольної революції середини ХVІІ ст., в Україні було відроджено національну державу – Гетьманщину. Б. Хмельницький вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки сформулював принципи національної державної ідеї:

1. Засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання.

2. Висловив ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля.

3. Сформулював положення про соборність Української держави.

4. Розглядав утворену Українську державу як спадкоємницю Київської Русі.

Розпочався процес культурної інтеграції регіонів України.

Подією в історії українського народу було державне об’єднання України з Росією на основі рішення Земського собору 1653 р. і Переяславської ради 1654 р. Україна в складі Російської держави повинна була мати широку автономію. Проте, велась планомірна, послідовна політика знищення української нації. Російська імперія здійснювала її багатьма шляхами. Першою нищиться духовна опора: в 1686 р. українська церква підпорядковується московському патріархату. Другою – українська освіта. Третьою була пограбована літературна українська (руська) мова.

Релігійне життя в Україні часів колоніальної неволі багате на складнощі. Прагнучи задовольнити свої особисті інтереси, дрібні домагання, особливо не турбуючись при цьому про можливі негативні наслідки для церкви в цілому, українські ієрархи в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. фактично сприяли церковно-політичним прагненням Москви ліквідувати українську православну автономію. Наявний факт саморуйнації автономії української православної церкви та початок підпорядкування Москві. Поступово була знищена самобутність та автономність української церкви. Особливості церкви в Україні (принцип соборності, виборності, традиція участі мирян у справах церкви (наприклад, через діяльність братств) опинилися під забороною. Друк у Києво-Печерських та чернігівських монастирських друкарнях богослужебних книг українською мовою став приводом для заборони книгодрукування. Паралельно ліквідовується політична самобутність України, а українські ресурси спрямовуються на реалізацію загальнодержавних реформ.

У 1786 р. всі церковні землі були передані державі; у фінансовому відношенні церква стала залежною від держави. Наприкінці ХVІІІ ст. більшість церковних ієрархів України були росіянами та проповідували вірність царю та Російській імперії. У цей час став проявлятися курс влади на зміцнення церкви як складової частини державно-бюрократичної системи. У законі про успадкування престолу (1797 р.) імператора було оголошено главою Російської православної церкви, захисником та охоронцем догматів. Наслідки такої політики для України: ліквідація національних особливостей у церковному житті, використання самодержавним урядом релігійності населення для насадження санкціонованих самодержавством напрямків діяльності. Віруюче населення за допомогою єдиної церкви можна було перетворити на слухняну когорту.

Відбуваються складні міжконфесійні процеси на Правобережній Україні, вкрай загострюються й періодично драматизуються відносини між римо-католиками і греко-католиками, з одного боку, і православними, з другого боку, на фоні геополітичного втручання в ці процеси державної влади католицької Польщі й православної Росії.

Мистецьке життя. Епоха Ренесансу, котра почалась в Італії в XIV ст., після своїх грандіозних наукових і художніх відкриттів наприкінці XVI ст. переживає кризу і згасає. XVII ст. – це вже вік бароко. В Україні вияв ренесансних ідей стає помітний наприкінці XV – на початку XVI ст., а вироблення гуманістичних концепцій на національному ґрунті і сприйняття літературних досягнень італійського Ренесансу активно продовжується в XVII і XVIII ст. При цьому розвиток ренесансних ідей відбувається переважно у формах культури бароко, зазнаючи водночас впливу реформаційних тенденцій і згодом Просвітництва.

У XVII-XVIІI ст.ст. визначними художніми центрами були Львів і Київ. Крім іконопису, в українському мистецтві починають розвиватися й інші жанри: історичний, батальний, пейзажний, побутовий, портрет.

Загальна характеристика іконопису:

– Іконопис втрачає свою схоластичну канонічність. Релігійні персонажі набувають яскравих життєвих рис, в яких присутні прикмети сучас-

 

ної майстрам дійсності. Нерідко святість персонажів зберігається лише в їхніх атрибутах. В усьому іншому – це цілком світські особи.

– Виняткову роль відіграли ідеї патріотичного піднесення, що панували в країні і позначилися на демократизації українського мистецтва. Утворився так званий стиль «козацького Барокко».

Українське Бароко не знало такого явища, як ілюзіонізм, притаманний Бароко італійському. Для досягнення повноти ілюзії митці поєднували елементи архітектури, скульптури й малярства. Невластивий був українському Бароко й напружений драматизм європейського Бароко, в якому звичні архітектурні елементи деформуються. В українському Бароко нема цього внутрішнього напору, який видозмінює архітектурні форми. У цьому виявляється своєрідність українського Бароко.

ТЕМА 9. УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ХІХ ст. – 2 год.

1. Вплив соціально-політичних подій на розвиток вітчизняної культури у першій половині ХІХ ст.

2. Діяльність Т.Г. Шевченка. Кирило-Мефодіївське товариство.

3. Роль українського мистецтва у боротьбі зі спробами зросійщення України.

Література:

1. Бокань В. Польовий Л. Історія культури України. – К.: МАУП, 2002.

2. «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. – К.: Наукова думка, 1987.

3. Франко І. Нарис історії українська-руської літератури до 1890 р. // Зб.тв. – К., 1984.

4. Шевченко Тарас. Живопис, графіка. Альбом / Авт.-упор. Д.Степовик. – К.: Мистецтво, 1984.

5. Шейко В.М. Історія української художньої культури: Підручник для студ. вищих закладів мистецтва і культури. – Харків: ХДАК, 1999.

Конспект лекції:

Кінець XVIIІ – перша половина ХІХ ст. – епоха просвітництва в Україні. Розвиток української культури, її стан та головні культуротворчі завдання багато в чому спричинені соціально-політичними подіями другої половини ХVІІІ ст. Втрачалися рештки української державності. Україна перетворювалася в провінцію великої імперії з деякими етнографічними особливостями. У політичному та національно-культурному житті посилилась політика русифікації.

Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – період національного відродження. Скасування кріпосного права у Росії та реформи 60-70-х рр. відкривали можливість для деяких демократичних перетворень у суспільному, культурному житті Російської імперії. Проте, незважаючи на ці позитивні зрушення, царизм продовжував проводити жорстку політику національно-культурного гноблення меншин щодо національних окраїн, у тому числі й України, за допомогою свого бюрократично-жандармського апарату, системи освіти, цензури, преси, видавничої справи.

У 1863 р. було видане таємне розпорядження царського уряду (міністр внутр. справ П.О.Валуєв) про заборону друкування українською мовою. Це був наслідок колоніальної політики імперії, прояв шовіністичної політики царського самодержавства, продовження політики русифікації і репресій щодо української культури. Еміський указ – таємне розпорядження, підписане у 1876 р. російським царем Олександром II в м. Емс, у Німеччині про заборону друкування і поширення книжок українською мовою. Указ забороняв ввіз у межі Російської імперії без дозволу «будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі», друкування і видання в імперії «оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі». Дозвіл на друкування творів красного письменства давали тільки після розгляд рукописів у Головній управі в справах друку. Заборонялося також «різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот».

Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Ініціаторами створення братства виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів братства становила 12 осіб. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія» (автор М.Костомаров) та у «Записці» (автор В.Білозерський). Завдання товариства: створення демократичної федерації слов’янських народів, яку очолила б Україна; побудова майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, і принципах рівності; скасування кріпосного

 

права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах слов’янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти. Отже, основні ідеї це – панславізм і українське національне відродження. У березні – квітні 1847 р. братство було розгромлено.

Можна прослідкувати реакцію представників українського мистецтва на спроби зросійщення. Для ХІХ – початку ХХ ст. є характерним національне відродження. Складові елементи цього процесу: розвиток усіх галузей культурного життя українців; поширення у масах національної свідомості; активізація українського національного руху. Українську літературу в ХІХ ст. представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови – Т.Шевченко. Українські композитори С.Гулак-Артемовський, П.Ніщинський і основоположник національної української класичної музики М.Лисенко зробили великий внесок у розвиток української реалістичної музики. В першій половині ХІХ ст. в Україні з’явився перший професійний театр. Україніська тематика займала важливе місце в творчості М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенко-Карого, М.Заньковецької.

Таким чином, цей час, незважаючи на всі заборони і гоніння на українство, зазначився поступом, приніс цінні здобутки.

ТЕМА 10. КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ У 1920 – 1930 рр. – 2 год.

1. Ленінська теорія культурної революції.

2. Культурна політика Радянської влади у 1920-30 рр.

3. Реалізм та соцреалізм в українському живопису.

4. Джерела українського авангардного мистецтва 20-30-х рр. ХХ ст.

5. Наслідки ідеологічного впливу на культуру України.

Література:

1. Білецький П. У контексті світового авангарду // Всесвіт. – 1990. – №7.

2. Малевич К. Розділи з автобіографії художника // Хроніка 2000. – 1993. – №3-4.

3. Реалізм та соцреалізм в українському живопису радянського часу: Історія, колекція, експеримент. – К.: «LK Maker», 1998.

4. Стебельський Б. Біля джерел українського авангардного мистецтва 20-30-х рр. ХХ. ст. // Народна творчість та етнографія. – 1998. – №1.

5. Український авангард 1900-1910-х рр. / Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навч. посібник. К., 2007 / http://ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/zmist.htm

6. Шпандрій М. Модернізм, авангард і естетика М.Бойчука // Сучасність. – 1995. – №9.

Конспект лекції:

Ленінська теорія культурної революції включала питання про формування народної інтелігенції з робітників і селянської бідноти. Важливе місце в теорії культурної революції відводилося питанню про керівну ролькомуністичної партії, будівництво пролетарської культури. Рисою соціалістичної культури було названо її інтернаціональний характер. З 1921 р. формуються принципи і завдання культурній революції. Як складова цієї революції – боротьба з неписемністю.

Характерна риса розвитку мистецтва у 20-і рр. – авторське розуміння «пролетарської культури». В Україні існувало три осередки культурного життя:

– Асоціація революційного мистецтва України, створена у 1925 р. Головний склад: прибічники монументаліста М.Бойчука.

– Об’єднання сучасних митців України, створено у 1927 р. Склад: митці-формалісти – В.Пальмов, Л.Крамаренко, А.Таран.

– Асоціація художників Червоної України. Склад: митці-реалісти, натуралісти, прихильники академізму – Г.Світлицький, К.Трохименко, І.Шульга.

І925 – 1934 формуються ідейно-естетичні принципи соціалістичного реалізму(«зображеннi дiйсностi в її революцiйному розвитку», тобто не такою, як вона є, але – такою, якою вона «повинна бути» з комунiстичної точки зору. В соціалістичному суспільстві комуністичний світогляд, а з ним соціалістичний реалізм, уважав культурні традиції буржуазними, а тому вже минулими).

Стратегічною метою радянської влади були побудова ідеологічно єдиного суспільства і створення нової «пролетарської» культури.

Наслідки ідеологізації мистецтва:

– Мистецькi твори, не за принципами соціалістичного реалізму не мали шансiв потрапити до «споживача», у гiршому випадку – означали

 

судовий вирок авторовi. З другої половини 20-х – на поч. 30-х рр. починаються гоніння на представників авангардного мистецтва. Так, в 1930 р. професори-авангардисти Київського художнього інституту К.Малевич, В.Єрмілов, О.Богомазов були звільнені з цього учбового закладу.

– Патерналiстська полiтика. Брак конкуренцiї в мистецькому середовищі призвів до одноманітності.

Таким чином, в СРСР створювалася досить потужна iнфраструктура культури, яка, одначе, обслуговувала не стiльки культурнi потреби народу, скiльки iдеологiчнi потреби влади.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 374; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.