Особливості укладення різних трубопроводів

Метод прокладання того або іншого трубопроводу багато в чому залежить від матеріалу труб, від їх маси, розмірів і способів з’єднання між собою.

Послідовність технологічних операцій під час укладення чавунних трубопроводів:

1. Перевірка якості труб. Трубу оглядають і простукують ударами молотка для виявлення можливих дефектів у вигляді тріщин, раковин і наростів. Одночасно очищають від бруду і засмічень.

2. Опускання труб в траншею. Прокладання завжди ведеться із найнижчої точки вгору, тобто проти уклону. Труби укладаються так, щоб рух рідини був за напрямом від розтруба до гладкого кінця.

Укладення кожної подальшої труби в траншеї проводиться шля­хом заведення її гладкого кінця в розтруб вже укладеної труби.

Легкі труби (діаметром до 200 мм) опускають у траншею вручну, а понад 200 мм – монтажними кранами.

3. Центрування за заданим напрямом. Під час стикування труб гладкий кінець не доводиться до упорної поверхні розтруба. Кільце­вий зазор, що утворюється, незалежно від матеріалу закладення стиків, повинен складати для труб діаметром до 300 мм – 5 мм, а діаметром більше 300 мм – 8-9 мм. Центрування проводиться так, щоб ширина розтрубної щілини між зовнішньою поверхнею гладкого кінця і внутрішньою поверхнею розтруба укладеної труби була однаковою по всій довжині кола. Рівномірність кільцевого зазора досягається шляхом тимчасового закріплення кінця труби за допомогою клинів, що закладаються в кільцевий зазор на відстані 30-40 см один від одного по довжині кола. Величина зазора між трубами перевіряється дротяним гачком.

4. Закріплення труби на місці. Труби малого діаметра закріп­люють шляхом підбивання піску в пазухи на висоту не менше 0,5 діаметрів труби. Труби великого діаметра, що укладаються на бетонну основу, закріплюють пристроєм стільця.

5. Зачеканювання розтрубних стиків. Зачеканювання розтрубної щілини здійснюється прядивним смоляним або бітумінізованим пасмом (від низу розтруба) з подальшим встановленням замка з азбестоцементної суміші. Замість прядив’яного пасма можуть засто­совуватися гумові манжети, а замість азбестоцементної суміші – цементно-піщаний розчин. Останнім часом почали широко викорис­товувати мастики – герметики. Для стикових з’єднань каналізаційних труб допускається застосовувати полісульфідні герметики. Під час монтажу чавунних розтрубних труб можуть застосовуватися такі типи монтажних пристосувань: важіль-канатне, рейкове з гвинтовими захватками, рейкове з двома хомутами, з центральним торцевим гвинтом.

Бетонні й залізобетонні труби застосовують для напірних і безнапірних трубопроводів.

Стикові з’єднання влаштовуються: розтрубними з гумовими кільцями, муфтовими – для напірних трубопроводів, а для безнапір­них можливе вживання і фальцевих з’єднань.

Залізобетонні й бетонні труби перед їх укладенням в траншею слід оглянути для виявлення можливих дефектів, а також перевірити їх розміри. Не допускаються до укладення напірні труби, що мають тріщини на зовнішній і внутрішній поверхнях труб, відшаровування захисного шару бетону, раковини і відколи бетону на втулковому кінці труби і на внутрішній поверхні розтруба в зоні розташування гумового кільця.

Монтаж трубопроводу проводять із дотриманням таких вимог:

– прямолінійність у горизонтальній і вертикальній площинах;

– щільність обпирання на основу;

– прокладання труб від низу до верху по нахилу розтрубами вперед;

– установка на початку ділянки трубопроводу тупикового упору;

– забезпечення зазора між трубами, що сполучаються.

Зазор між залізобетонними і бетонними безнапірними розтруб­ними трубами, що сполучаються, діаметром до 700 мм – 10 мм, більше 700 мм – 15 мм; між залізобетонними напірними трубами діа­метром до 1000 мм – 15 мм, більше 1000 мм – 20 мм; між фальце­вими трубами на зовнішній поверхні труби – не більше 20 мм, на внутрішній – 10 мм.

Труби під час розкладки уздовж траншеї повинні укладатися на дерев’яні лежні з заглибленнями або прибитими клинами.

Висота лежнів повинна забезпечувати зазор не менше 50 мм до низу труби в розтрубній частині.

Перед укладенням труб у траншею відмітки основи й перевіря­ються нівелюванням.

Монтаж залізобетонних розтрубних труб починається з надягання гумового кільця ущільнювача на втулковий кінець труби на брівці траншеї. Труба за допомогою крана або трубоукладача опускається в траншею. Втулковий кінець труби заводиться в розтруб раніше укладеної. Потім проводиться вивіряння положення труби по вертикалі за допомогою візирки з одночасним підбиттям ґрунту під трубою. Далі проводиться вивіряння положення труби по горизонталі по інвентарних вішках. Подальший монтаж полягає в закоченні гумового кільця в розтрубну щілину за допомогою різних прис­тосувань і механізмів: натяжним пристосуванням, встановлюва­ним усередині труби, за допомогою ковша гідравлічного екскаватора і за допомогою трактора.

Після закінчення монтажу стику необхідно перевірити правильність розташування гумового кільця в розтрубній щілині, не допускаючи перекручення його по колу труби. На закінчення стик закладається цементним розчином, який заливається встик або зачеканюється. Під час заливання застосовується прядив’яний джгут або гумовий шнур, що поступово вводиться в розтруб, починаючи з нижньої його половини.

Під час монтажу залізобетонних труб можуть застосовуватися різні способи з’єднання труб за допомогою таких монтажних присто­сувань і механізмів:

– натяжного пристосування, встановленого усере­дині труби;

– ковша гідравлічного екскаватора;

– трактора.

Центрування труб з боку втулкового кінця проводиться за допомогою клинів, що підкладаються в кільцевий простір. Центровка повинна забезпечувати однаковий кільцевий зазор.

Після укладення і центрування труби проводиться закріплення її на основу траншеї шляхом часткового підбивання ґрунтом.

Ущільнення стиків проводиться за допомогою ручних коно­па­ток. Закладення стиків починають найтоншою з конопаток, переходячи послідовно на товщі. Після закінчення конопатки негайно розпочинають зачеканення стиків азбестоцементною сумішшю. Для зачеканення стиків застосовують пневматичні або електричні рубильно-чеканні механізми.

Монтаж залізобетонних труб із гладкими кінцями за допомогою нерухомих муфт починають з опускання краном труби в траншею і установкою на неї муфти. Після центрування труби проводиться підбивання її ґрунтом, розмітка робочого положення муфти і насу­вання муфти. Закладення стику проводять прядив’яним пасмом, потім – азбестоцементною сумішшю (склад – азбестове волокно 30-35 %, портландцемент М 400 – 65-70 %, вода 10-12 % від маси сухої суміші).

Технологія укладення керамічних трубопроводів подібна до чавунних.

Перед укладенням у траншею кожну трубу ретельно оглядають і очищають від бруду з внутрішнього і зовнішнього боків. При виявленні тріщин та інших дефектів труби відбраковують.

Монтаж трубопроводу ведуть як окремими трубами, так і лан­ками в дві, три, п’ять і більше труб, але загальна довжина ланки не повинна перевищувати 8 м. Особливо доцільно вести укладення ланками в мокрих ґрунтах.

Попереднє збирання окремих труб у ланки проводиться біля місця їх укладення. Для збирання ланок у три труби і більше роблять спеціальний шаблон, укладають на нього труби і послідовно закладають стики. Якщо ланки роблять з двох труб, то одну трубу ставлять розтрубом вгору, а іншу вставляють гладким кінцем в розтруб, який в такому положенні закладають. Вертикальне поло­ження труб під час закладення стику дуже зручне для роботи і забезпечує високу якість стику.

Одиночні керамічні труби укладають на дно траншеї за допомогою монтажних скоб.

Починають укладення від нижнього колодязя і ведуть до верхнього (проти уклону), розташовуючи труби розтрубами вперед так, щоб перебіг рідини був у напрямі від розтруба до гладкого кінця.

Труби великих діаметрів опускають у траншеї самохідними монтажними кранами, а в окремих випадках монтажними триногами або іншими пристосуваннями відповідної вантажопідйомності.

Ланки з труб опускають у траншею самохідними монтажними кранами з допомогою траверс, які забезпечують горизонтальне положення ланок при опусканні й збереження стиків.

Трубу або ланку з декількох труб, що опускається, заводять гладким кінцем в розтруб вже укладеної труби, залишаючи зазор
3-5 мм для труб діаметром до 300 мм і 7-8 мм для труб діаметром більше 300 мм. Центрування і вивіряння за заданим напрямом проводяться так само, як і чавунних розтрубних труб.

Стикові з’єднання трубопроводів з керамічних труб ущільнюють бітумінізованим пасмом з подальшим встановленням замка з цементного розчину, азбестоцементної суміші, асфальтової або іншої мастики, а стики трубопроводів для агресивних середовищ – матеріалами, стійкими в даному агресивному середовищі.

Під час попередньої заготівки ланок з труб, що здійснюється біля брівки траншеї, замки стиків роблять з асфальтової мастики, а замки стиків між ланками допускається закладати азбестоцементною сумішшю або цементно-піщаним розчином.

Глибину закладення прядив’яним пасмом приймають 30 мм, а мастикою, азбестоцементним і цементним розчином – від 25 до 30 мм.

Закладення стиків прядив’яним пасмом і пристрій замка з азбестоцементного і цементного розчину проводять так само, як і стиків чавунних трубопроводів, проте суцільне закладення стиків цементним розчином допускається тільки під час укладення керамічних труб на бетонній або щільній основі, що виключає просідання труб.

Сталеві труби можуть монтуватися з укладенням труб із зварюванням в траншеї або укладенням ланок труб з їх зварюванням на брівці траншеї.

Сталеві труби збираються в ланки в такій послідовності:

– укладаються і вивіряються лежні;

– укладаються за допомогою крана труби на лежні;

– очищаються і готуються кромки труб до зварювання;

– центруються і прихоплюються стики електрозварюванням;

– зварюються стики труб з поверненням ланки труб;

– видаляються лежні й встановлюється зібрана ланка на інвен­тарні підмостки.

Перед зварюванням труб необхідно очистити їх від ґрунту, бруду і сміття, виправити, а у разі потреби обрізати кромки деформо­ваних труб. Під час дугового зварювання проводять очищення кромок труб на ширину не менше 10 мм.

Під час монтажу труб без підкладкового кільця зсув кромок зсередини труби не повинен перевищувати 3 мм. Під час збірки і зварю­вання труб на циліндровому кільці, що залишається, зсув кромок зсередини труби не повинен перевищувати 1 мм. Під час зсуву зовніш­ніх кромок стикових труб повинен забезпечуватися плавний перехід від великого зовнішнього діаметра до меншого з кутом переходу, що не перевищує 15°. Якщо зсув із зовнішнього боку стикового з’єднання не перевищує 5 мм, то плавний перехід здійсню­ють за рахунок похилого розташування поверхні зварного шва.

Монтаж труб, виготовлених з поздовжнім зварним швом, з трубами із спіральним зварним швом проводиться із зсувом швів суміжних труб не менше ніж на 100 мм. Під час монтажу труб, біля яких заводський поздовжній або спіральний шов зварений з двох боків, зсув цих швів може не проводитися. Труби повинні укладатися так, щоб поздовжні шви були доступні для огляду.

Під час обладнання стику за допомогою прихваток кількість їх повинна бути: для труб діаметром до 100 мм – 2 шт., від 100 до 600 мм – 3-4 шт., понад 600 мм – прихватки через 300-400 мм. Довжина прихватки повинна бути 15-60 мм для труб діаметром до 600 мм і 70-100 мм для труб більше 600 мм. Висота прихватки для труб з товщиною стінки до 10 мм – не менше 3 мм, а завтовшки стінки понад 10 мм – 5-6 мм. Під час накладення основного шва прихватки повинні бути повністю переварені. Електроди або зварювальний дріт повинен бути тих же марок, що й для зварювання основного шва.

Під час ручного електродугового зварювання окремі шари шва повинні накладатися так, щоб замикальні ділянки їх в сусідніх шарах не співпадали одна з одною.

Газове зварювання труб завтовшки до 4 мм проводиться в один шар, при товщині понад 4 мм – у два шари. Кожний шар шва при багато­шаровому зварюванні перед накладенням подальшого шару очищається від шлаку і бризок металу.

Укладення ланок труб проводиться в такій послідовності:

– стропування ланки і опускання його в траншею;

– центрування ланки і прихватка стиків електрозварюванням;

– вивіряння положення ланки;

– підбиття укладеної ланки з обох боків ґрунтом на висоту 1/4 діаметра труби з пошаровим ущільненням;

– зварювання неповоротного стику ланок.

Ізоляція стиків труб полягає в очищенні від бруду, пилу, ока­лини та іржі; нанесенні ґрунтовки; бітумної мастики; обгортання тру­бопроводу армувальними і зовнішніми обгортувальними матеріалами.

Ґрунтовка готується шляхом розчинення в бензині бітуму тієї ж марки, що і для захисного покриття. Бітум охолоджують до 70 °С. Відношення об’єму бітуму до об’єму бензину повинне складати 1:3, або за масою 1:1,25 до 1:2,5. У зимових умовах застосовується авіаційний бензин.

Ґрунтовка наноситься на суху поверхню труби. Бітумно-гумова мастика наноситься на висохлу ґрунтовку в гарячому стані (160-180 °С). Другий шар наноситься після охолодження першого.

Мішковим папером, гидроізолом або бризолом трубопровід обгортають по гарячому бітумному покриттю по спіралі. Обгортка повинна щільно прилягати до ґрунтовки.

Ґрунтовка наноситься на суху поверхню. Бітумна мастика наноситься на висохлу ґрунтовку в гарячому стані (160-180 °С). Другий шар наноситься після охолодження першого. Папером обгортають по гарячому бітумному покриттю по спіралі внапуск на 2-3 см, а при використанні гідроізолу і бризолу допускається зазор між витками до 2 мм.

Азбестоцементні труби використовують для прокладання напір­них і безнапірних трубопроводів. У порівнянні з іншими тру­ба­ми, вони мають значну крихкість, тому необхідна обережність під час вантаження, розвантаження, транспортування, укладання й монтажу.

Азбестоцементні водопровідні труби виготовляють заводським способом на робочий тиск 0,6; 0,9; 1,2; 1,5 МПа (відповідно марки ВТ6, ВТ9, ВТ12, ВТ15) діаметром до 500 мм.

З’єднання труб здійснюють азбестоцементними або металевими муфтами із гумовими кільцями. Найдосконаліше з’єднання – з’єд­нання азбестоцементних труб при вживанні азбестоцементних муфт (САМ) і гумових кілець фігурного перетину, що самоущільнюються.

Азбестоцементні каналізаційні труби для безнапірних трубо­проводів виготовляють діаметром 100-400 мм з гладкими кінцями завдовжки 3 і 4 м. Їх сполучають за допомогою розтрубів, фальців з накладним поясом і муфт.

Стики труб повинні бути міцними, водонепроникними, стійкими проти корозії і температурних впливів.

Азбестоцементні труби діаметром до 150 мм опускають у траншею глибиною до 3 м уручну. Труби діаметром до 300 мм опускають в неглибоку траншею без кріплень на лямках, а в траншею глибиною більше 3 м, що має кріплення, опускають на канаті або на м’якому тросі, пропущеному через трубу. Труби діаметром більше 300 мм опускають в траншею за допомогою самохідних кранів. Для опускання труб використовують звичайні стропи або спеціальні захватні пристосування.

Азбестоцементні труби під час монтажу з’єднуються за допомогою буртових азбестоцементних муфт з ущільненням їх гумовими кільцями круглого перетину, азбестоцементних муфт (САМ), що самоущільнюються, з гумовими кільцями фігурного перетину, фланцевими муфтами з гумовими кільцями круглого перетину (для напірних трубопроводів), а також циліндрових азбестоцементних муфт (для безнапірних трубопроводів).

Монтаж трубопроводів з азбестоцементних труб на муфтах типу САМ проводиться в такій послідовності. До початку з’єднання труб в обчищені від забруднення канавки муфт закладаються гумові кільця так, щоб циліндрові гнізда в кільцях були обернені всередину муфти. Під час установлення кілець у пази муфт необхідно їх розпрямляти так, щоб виступальні частини були одного розміру по всьому колу муфти.

Улаштування стикових з’єднань за допомогою чавунних муфт проводиться з дотриманням правил улаштування фланцевих з’єднань, тобто із забезпеченням почергового загвинчування гайок, з тим, щоб не допускати перекосу фланців. Опускання труб в траншею, їх укладення, центрування і т. ін. проводяться так само, як і під час улаштування стикових з’єднань на муфтах САМ.

Розмічування з’єднання проводиться у такому порядку:

– на кінцях кожної труби олівцем відмічається відстань, що дорівнює половині довжини втулки мінус половина зазора між трубами (на цих відмітках повинні розміщуватися краї втулки, що насунута на кінці труб).

– на кожному кінці труб, що з’єднуються, роблять ще по одній відмітці на відстані, рівній половині довжини втулки плюс товщина гумового кільця і чавунного фланця. Поблизу цих відміток повинні розташовуватися зовнішні краї фланців після затягування болтів;

– після закінчення розмітки стикового з’єднання фланця гумове кільце і втулка встановлюються відповідно до проведеного розмічу­вання і здійснюється монтаж стикового з’єднання шляхом підтягання гайок в установленому порядку.

Уживані під час обладнання стикових з’єднань сталеві болти, фланці й втулки повинні мати антикорозійний захист (оцинковку, покриття асфальтовими лаками).

Між сполученими трубами, торці яких повинні бути чисто обрізани­ми перпендикулярно до осі труби і оброблені на кінці під кутом 20-25°, слід забезпечити необхідний зазор за допомогою переносної штанги, що видаляється з труби після монтажу стику: 5 мм – для труб з діаметром проходу до 300 мм включно і 8-10 мм – для труб більше 300 мм. Довжину конусної частини кінця труби роблять рівною: 6-10 мм для труб з діаметром умовного проходу 100-150 мм, 12-18 мм – для труб 200 мм і більше. В сполученні внутрішньої поверхні труб і торців допускаються заокруглення або фаски шириною не більше 5 мм.

Для того, щоб зазор між трубами після монтажу стику був розташований на середині муфти, на трубах робляться відмітки на відстані від торців, рівній половині довжини муфти мінус половина величини зазора між трубами. Для зменшення тертя між поверхнями труб і гумовими кільцями зовнішню поверхню труб мастять графітогліцериновою сумішшю на довжині до 70 мм від кінців.

Монтаж труб на муфтах типу САМ може проводитися двома способами. При першому – на трубу, що укладається, насувають муфту до зробленої на трубі відмітки (20 мм від торця труби), потім за допомогою монтажного пристосування цю трубу разом з муфтою просувають у бік укладеного трубопроводу до тих пір, поки кінець укладеної труби не увійде до муфти на глибину 20 мм. Для того, щоб під час монтажу муфта не зсунулася з своєї первинної відмітки, біля її торця встановлюють упорний (переносний) хомут.

Під час другого способу на трубу, що укладається, насувається муфта на всю її довжину. Потім ця труба центрується з раніше укладеною і за допомогою монтажного пристосування муфта з тру­бою, що уклада­ється, пересувається на укладену трубу до зазначеної відмітки 20 мм.

Під час першого і другого способу монтажу муфта може спочатку бути накладеною також і на укладену трубу.

Для монтажу стикових з’єднань використовуються такі присто­сування: натяжний домкрат важеля; пристосування з центральним торцевим гвинтом; важіль-рейкове натяжне пристосування; гвинтовий натяжний домкрат.

Серед значної кількості пластмасових труб найбільший інтерес викликають поліетиленові і вінілпластові труби. Поліетиленові напірні труби виготовляються з поліетилену високої і низької густини й випускаються чотирьох типів (Л, СЛ, З і Т). Типи труб відрізняються один від одного товщиною стінок. З’єднання поліети­ленових і вінілпластових труб можуть бути розтрубними, фланце­вими та різьбовими. Їх можна сполучати за допомогою зварювання і клею.

Сортамент пластмасових труб, вживаних при будівництві водопровідних і каналізаційних мереж, наведено у табл. 2.7 – 2.9.

Таблиця 2.7 – Напірні труби з поліетилену високої густини (низького тиску) ПВП

Зовнішній діаметр	Тип труб
товщина стінки, мм	маса, кг
Л	СЛ	С	Т	Л	СЛ	С	Т
	5,5 7,7 9,8 12,2 15,4 17,4 19,6 22,0 24,4	8,7 12,2 15,4 19,3 24,3 27,4 30,8 34,7 38,5	12,8 17,9 22,7 28,3 35,7 40,2 45,3 - -	20,5 28,7 36,4 45,5 - - - - -	3,8 7,0 12,1 18,8 30,0 38,1 48,3 61,0 75,2	4,9 11,7 18,7 29,1 46,5 59,0 74,6 94,6 117,0	8,6 16,8 27,0 42,1 66,8 84,7 108,0 - -	13,2 25,1 41,8 64,8 - - - - -

Таблиця 2.8 – Напірні труби з гладкими кінцями із ПВХ

Зовнішній діаметр	Тип труб
товщина стінки, мм	маса 1 м, кг
СЛ	С	Т	ОТ	СЛ	С	Т	ОТ
	4,5 6,2	6,6 9,2	10,8 15,0	16,7 23,4	4,7 9,0	6,7 13,2	10,8 20,9	16,1 31,5

Таблиця 2.9 – Напірні розтрубні труби із ПВХ-100

Зовнішній діаметр	Тип труби
товщина стінки, мм	товщина стінки, мм
С	Т	С	Т
	6,6 9,2	10,8 15,0	37,4 73,0	59,8 116,0

Таблиця 2.10 – Типи з’єднань пластмасових труб

Спосіб з’єднання	Матеріал труб	Сфера застосування
Контрактне стикове зварювання	ПВП	Напірні і безнапірні трубопроводи діаметром 50 мм і більше з товщиною стінки більше 4 мм
Розтрубне з’єднання із профільним гумовим кільцем	ПВХ	Напірні трубопроводи діаметром від 110 до 315 мм
Розтрубний, компенсаційний із гумовим ущільнювальним кільцем	ПВП, ПВХ	Безнапірні трубопроводи діаметром від 160 до 315 мм

Застосовуються дві основні схеми організації зварювально-монтажних робіт: базова і трасова. За базовою схемою зварювання прово­дять поблизу об’єктного складу з попереднім з’єднанням окремих труб у секції завдовжки до 18-24 м і більше на пересувних зварюваль­них установках. Секції доставляють на трасу і за допомогою тих же зварювальних установок зварюють в укрупнені ланки для укладення в траншею.

При трасовій схемі труби розкладають уздовж траншеї і зварю­ють, застосовуючи пересувні зварювальні установки, в безперервну нитку методом нарощування.

Труби в траншеї сполучають зварюванням або на гумових кільцях методом нарощування (табл. 2.9).

Застосовують такі способи зварювання: для поліетиленових труб – стикове і розтрубне зварювання контактним нагрівом; для труб ПВХ – пруткове. Стикове зварювання рекомендується для з’єд­нання труб із товщиною стінок більше 4 мм, розтрубне зварювання – для з’єднання труб із стінками будь-якої товщини.

Під час контактного стикового зварювання із застосуванням монтажних пристосувань повинні виконуватися такі операції:

– установка і центрування труб у затискному центрувальному пристрої;

– торцювання труб і знежирення торців;

– нагрівання і оплавлення зварюваних поверхонь;

– видалення зварювального нагрівача;

– сполучення розігрітих зварюваних поверхонь під тиском;

– охолоджування зварного шва під осьовим навантаженням.

Під час контактного зварювання одночасно оплавляється нагрі­вальним пристроєм зовнішня поверхня кінця труби і внутрішня поверхня розтруба, а потім кінець труби швидко вдавлюється в розтруб. Нагрівальний пристрій складається з гільзи для оплав­лення зовнішньої поверхні кінця труби і пристрою для оплавлення внутрішньої поверхні розтруба.

З’єднання труб із гладкими кінцями з ПВХ виконується за допомогою газового пруткового зварювання. З цією метою застосо­ву­ються електричні або газові пальники. Зварювання встик із засто­суванням вінілпластових прутків проводиться таким чином: кромку зварюваних труб із заздалегідь знятими фасками і зварю­вальний пруток нагрівають до температури 190-220 °С, після чого пруток під невеликим тиском укладають на місце з’єднання труб. Місце для накладення прутка повинне бути чистим, сухим і знежиреним.

З’єднання розтрубних труб з ПВХ на гумових кільцях виконують за такою технологією. Проводиться очищення від бруду і масел кінця однієї труби і розтруба іншої. На гладкому кінці труби наноситься олівцем або крейдою мітка, що позначає глибину всування кінця труби в розтруб, і проводиться укладання гумового кільця в паз розтруба. Змазується гладкий кінець труби до мітки і гумового кільця в розтрубі рідким милом або мильним розчином. Потім всовується гладкий кінець труби до мітки.

Вінілпластові труби можна легко пиляти, різати, свердлити, фрезерувати, нарізувати різьблення, гнути.

Під час збирання розтрубних з’єднань використовуються такі пристосу­вання: важільно-канатне, рейкове з гвинтовими захватами, рейкове з двома хомутами-захватами, з центральним торцевим гвинтом.

Дата добавления: 2014-12-16