Договір застави

Одним з найбільш давніх правових способів забезпечення виконання зобов'язань є застава. Таке забезпечення було відоме ще за давньоримського права, збереглося та набуло поширення за часів Юстиніана. В сучасному українському праві встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Майнові права, що перебувають у спільній власності, також можуть бути передані в заставу, проте тільки за згодою всіх співвласників. Власне цим суттєво ускладнюється передача в заставу майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності створені в співавторстві, створені в порядку виконання трудового договору чи на замовлення. В таких випадках, або має бути згода співавторів (співвласників) чи співвласники повинні передати обов'язково свої права за договором заставодавцю.

Треба зазначити, що майнові права інтелектуальної власності, як предмет застави, є досить перспективними для їх господарського обігу. Справді, вони не потребують вживати спеціальних заходів, необхідних для збереження предмета застави, не потребують утримання, їм фактично не загрожує знищення або пошкодження. Хіба що можуть виникнути деякі труднощі при реалізації предмета застави, на який звернене стягнення, у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно положення закону про заставу, заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави. Хоча саме право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, заставодержатель власне не набуває прав на предмет застави. У разі, коли зобов'язання забезпечене заставою не буде виконано у встановлений строк (термін), заставодержатель лише набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

При укладені договору застави майнових прав інтелектуальної власності, заставодержателю доцільно вимагати у заставодателя зареєструвати майнові права інтелектуальної власності (якщо така обов'язкова реєстрація не передбачена законом) у спеціально уповноваженому державному органі. Це дасть змогу більш точно та конкретно зафіксувати в договорі застави предмет застави, допоможе точно ідентифікувати його при виникненні суперечок щодо прав на такий об'єкт, та, у випадку накладення стягнення на майнові права, офіційно зафіксувати момент переходу майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності від заставодателя до заставодержателя.

Дата добавления: 2014-12-16