Теорія центральних місць

Теорія штандорту промисловості.

Наступний важливий крок у розвитку теорії регіональної еко­номіки був зроблений німецьким економістом Альфредом Вебе­ром у роботі «Теорія розміщення промисловості» (1909 р.). У ній він запровадив уявлення про найважливіші фактори розміщення виробництва, що визначають «штандорт» (від нім. standort – місце розташування, розміщення) – оптимальне місце розташування під­приємства або комбінації підприємств.

Згідно з теорією А. Вебера, розміщення промисловості визнача­ється трьома «орієнтаціями»:

- транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

- робочою (будівництво підприємств здійснюється в пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

- агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скуп­чення інших промислових підприємств, що призводить до скорочення витрат на створення транспортних шляхів, енерге­тичного господарства, комунальних об'єктів, тобто виробничої інфраструктури).

При розгляді транспортної орієнтації А. Вебер бере до уваги дві особливості сировинних матеріалів, що підлягають перевезен­ню. Він підрозділив ці матеріали, по-перше, на повсюдні (вода, гли­на, дерево) і локалізовані (видобуток їх можливий лише в певних місцях); по-друге, – на чисті, тобто споживані без залишку (метал, бавовняне волокно тощо), і «ваговтрачаючі» (вугілля, залізна руда тощо). Ці особливості сировини впливають на транспортні витрати й тим самим визначають вибір місця розміщення підприємств.

Надалі теорія промислового штандорту зазнала критики, уточ­нення, трансформації з використанням нового математичного апа­рату – векторного аналізу й лінійного програмування.

Німецький географ Вальтер Кристаллер висунув теорію цен­тральних місць (ЦМ), яку виклав у роботі «Центральні місця Пів­денної Німеччини» (1933 р.). Вихідним пунктом своїх побудов він обрав однорідну поверхню з рівномірним розміщенням ресурсів і однаковою купівельною спроможністю населення.

В. Кристаллер довів, що за умов подібного ідеального економіч­ного простору неодмінно виникають фокуси (або ядра) різного рів­ня ієрархії, які притягують поселення нижчих рівнів. Ці фокуси він назвав центральними місцями. Вид одержуваної мережі розселен­ня він розглянув залежно від трьох головних факторів – збутового, транспортного й адміністративного. У всіх трьох випадках зони об­слуговування ЦМ мали форму правильних шестикутників. Різниця полягала лише в кількості ЦМ нижчого рангу, які обслуговуються ЦМ вищого рангу.

Виявляється, що при збутовій (або ринкової) орієнтації най­більш раціональною є мережа ЦМ, які утворюють зони збуту у ви­гляді правильних шестикутників, у кутах яких перебувають ЦМ нижчого рангу. При цьому кожне ЦМ нижчого рангу притягується відразу до трьох ЦМ вищого рангу. Таким чином, кожне ЦМ обслу­говує власну функціональну структуру та функціональну структуру однієї третини найближчих ЦМ нижчого рангу, тобто кожному ЦМ підпорядковано К=1+6/3=1+2=3 центральні місця ніжчого рангу (рис. 1).

Рис. 1. Мережа центральних місць при збутовій орієнтації (К=3):

• – центральне місце; ° – населений пункт, що обслуговується центральним місцем.

Таким чином, теорія В. Кристаллера пояснює, чому одні товари й послуги повинні вироблятися (надаватися) у кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), інші – в середніх поселен­нях (звичайний одяг, основні побутові послуги тощо), треті – тільки у великих містах (предмети розкоші, театри тощо).

Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище рівень ієрархії, до якого воно належить. Крім продукції, необхід­ної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари й надає послуги, які є типовими для всіх ЦМ нижчих ран­гів.

Щодо Південної Німеччини В. Кристаллер розглянув ієрархіч­ну мережу поселень, яка включала сім рівнів ієрархії. ЦМ найбільш низького порядку забезпечували населення товарами й послугами повсякденного вжитку, а ЦМ найвищого рівня мали загальносвітові зв'язки.

Ідеї В. Кристаллера розвив його співвітчизник Август Льош який узагальнив свої міркування щодо просторового аспекту еконо міки у виданій в 1940 р. фундаментальній праці «Просторова організація господарства».

За вихідний постулат А. Льош також обрав ідеальний економічний простір, однорідний у всіх відносинах з достатньою кількість ресурсів і рівномірним розподілом економічно незалежних виробників. Він довів, що навіть за таких вихідних умов виникає диференціація економічного простору й утворюється мережа економічних районів.

Основою утворення економічних районів служать зони збуту товарів і послуг, які пропонують незалежні виробники. Як пише А. Льош: «У зв'язку з обмеженою кількістю зон для кожного товару є одна досить певна зона збуту, найвигідніша серед усіх». Попит на одиницю площі в такій зоні повинен бути найбільшим. Такою властивістю володіють зони, які мають форму кола. Проте в цьому випадку між сусідніми зонами збуту залишаються «порож­ні місця», що знижує загальний попит. Виходячи із цього, А. Льош робить наступний висновок: «... із усіх можливостей досягти одна­кового загального попиту найбільше землі потрібно для трикутника й найменше для правильного шестикутника. Тому найвигіднішою формою економічних районів буде форма гнізд бджолиних стільни­ків». Інакше кажучи, спостерігається самоорганіза­ція економічного простору, що призводить до його ієрархічної ди­ференціації.

Теоретичні розробки В. Кристаллера та А. Льоша слід урахо­вувати при вивченні територіальної диференціації реального еко­номічного простору, де зони збуту звичайно мають складні форми внаслідок його первинної неоднорідності, проте їх ієрархічна орга­нізація зберігається.

Щодо завдань районування території областей України з метою вдосконалення існуючого адміністративно-територіального устрою, можна зробити спробу накладення сітки пропонованих В. Кристаллером і А. Льошем шестикутників на існуючі мережі населених пунктів її регіонів. Одержавши за допомогою даної операції в першо­му наближенні трьохрівневу систему районування територій облас­тей і використовуючи критерії визначення районів і громад згідно з рекомендаціями проекту адміністративно-територіальної реформи, на наш погляд, можливо оптимізувати існуючу систему районів, а також межі сільських і селищних рад. Однак така робота вимагає наявності відповідної статистичної бази й спільних зусиль учених, політиків, господарників.

Дата добавления: 2014-12-16