Основні форми реалізації ДРП

Один з важливих елементів ДРП є створення спеціальних(вільних) економічних зон (СЕЗ). Головне їх завдання — активізація господарської діяльності на певній території. За допомогою СЄЗ можна формувати умови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні зони – окремі території країни, де створені сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку виробництва і пожвавлення господарської діяльності.

Види СЄЗ:

1. Функціональні – до їх складу входить технопарк і технополіси.

Технопарк – технологічний центр з невеликою кількістю підприємств з новітніми технологіями, які виконують закази, щодо створення нових розробок.

Технополіс — наукоємкі виробництва, які об’єднані с науко-дослідними та учбовими центрами, тобто інтеграція науки і виробництва.

2. Комплексні – функціонують на основі залучення іноземних інвестицій.

3. Звонішньоторгівельні – забезпечують додаткові валютні надходження.

Важливу роль в економічному розвитку територій відіграє межрегіональне і прикордонне співробітництво.

Міжрегіональне співробітництво – будь-які зв’язки, що встановлюються між регіонами.

Міжприкордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вдовж кордонів сусідніх держав.

Воно сприяє також мобілізація місцевих ресурсів і підвищення ефективності їх використання, дозволяє зусиллями різних держав вирішувати конкретні питання функціонування транскордонного простору.

4. Методи управління і регулювання – це система адміністративних, правових і економічних важелів, за допомогою здійснюється координація і корегування процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Методи державного регулювання регіонального розвитку розділяють на дві групи, прямі і непрямі.

До прямих методів належать:

- державні капіталовкладення;

- дотації, субсидії;

- регулювання цін та заробітної плати;

- фінансування через спеціальні фонди розвитку і бюджетів різних рівнів;

- державні контракти;

- державні замовлення.

До непрямих методів належать:

— грошово-кредитна політика (ГКП);

- амортизаційна політики;

- стимулювання територіального розвитку через фонди економічного і соціального саморегулювання;

- стимулювання виробництва через формування в них фондів економічного і соціального саморозвитку.

Розглянемо деякі інструменти регіональної політики.

Капіталовкладення можуть бути державними і приватними. В умовах ринку зростає роль останніх. Співвідношення між державними і приватними капіталовкладеннями з досвіду розвинутих країн – 1: 9.

Тому в Україні необхідно створювати передумови диверсифікації приватного підприємництва, що є основною створення ресурсів для здійснення приватних і регіональних інвестицій та підвищення зайнятості.

Централізовані державні капіталовкладення доцільно використовувати переважно для розвитку певних регіонів, виробничої і соціальної інфраструктури, науково-технічного потенціалу тощо.

Дотації і субсидії доцільно використовувати для підтримки окремих підприємств, галузей і регіонів для розвитку приватного підприємництва, змішаних видів і форм власності в регіонах пріоритетного розвитку. Вони можуть спрямовуватися на покриття збитків малоприбуткових, але соціально потрібних підприємств, створення додаткових робочих місць, стимулювання розвитку регіонів та ін.

Регулювання цін здійснюється державою з окремих соціально важливих видів товарів і послуг державного сектора економіки через встановлення різних тарифів.

Спеціальні бюджетні фонди є важливими джерелами регулювання цільових регіональних програм. Ці фонди підвищують маневреність і мобільність фінансово-бюджетної системи мобілізуючі додаткові засоби, уряд країни чи регіональна державна адміністрація отримують резерв на випадок можливих фінансових труднощів.

Державна контрактна система, в переходний період держави або регіональне замовлення на товари, які поставляються міжурядовими чи міжрегіональними угодами. На товари, які поставляються на експорт чи в інші регіони відповідно до держзамовлення фінансування здійснюється організацією, яка видала держзамовлення, підприємству повинні виділятися дотації у разі збитковості експорту або внутрішньою ціною реалізації, якщо йдеться про імпорт. Для того доцільно сформувати фонд зовнішньоекономічних операцій.

Для фінансування державних контрактів доцільно залучати крім засобів державного бюджету, засоби цільових фондів, банківські кредити і інші.

Бюджети різних рівнів є важливим чинником регулювання розвитку регіонів за умови:

- якщо економічний і податковий механізм забезпечують безперервне наповнення їх доходної частини;

- передання функцій розподілу регіональних бюджетних ресурсів регіональним державним органом управління і регулювання;

- створення фінансової можливості підприємства здійснювати самовідтворення власного основного і оборотного капіталу;

- економічної, фінансової, правової і соціальної компетенції, знання і уміння керівників регіонального і локального рівня вирішувати питання економічного зростання, зайнятості і добробуту населення.

Підтримка підприємництва органами регіонального регулювання. У країнах з ринковою економікою поряд з інтеграційними процесами спостерігається і тенденція децентралізації регіональних програм і фондів. Регіональні органи влади отримують відповідні повноваження щодо стимулювання регіонального розвитку і забезпеченості зайнятості населення.

Підтримка підприємництва в регіоні можлива за умови створення спеціальних бюджетних фондів. Важливість створення спеціальних фондів як інструмента регулювання регіонального розвитку полягає у тому, що тут залучаються додаткові джерела фінансування. Ці засоби можуть оперативно використовуватися для розвитку того чи іншого регіону. Сприяючи створенню спеціальних фондів держава певною мірою впливає на регіональну економіку, що особливо важливо за нестабільного економічного стану і необхідності здійснювати спеціальні регіональну програми розвитку.

Крім того, засоби фондів, які мають активне сальдо, можуть бути використані через кредитні операції і для покриття дефіциту різних регіональних бюджетів.

В умовах ринкової економіки кредит охоплює всі стадії процесу інвестування міжгалузевого переливу капіталу та живої праці до реалізації товару, розподілу і перерозподілу доходів. Регулюючи кредитний процент, держава тим самим вливає на нагромадження реального грошового капіталу, його переміщення, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, на експорт капіталу і товарів.

Кредитні відносини стають важливим елементом руху фінансів держави, регіонів та підприємств. Рівень кредитного регулювання економіки, особливо його територіальний аспект, значною мірою визначається можливостями самофінансування підприємств. Більша частка кредитних засобів підприємств зумовлює її більшу залежність від джерел кредитування та відповідно і можливості регулювання їх розвитку з боку центральних чи регіональних органів управління.

Регулювання через податковий механізм, який застосовується передусім на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю і міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можна використовувати як стимули або анти стимули розміщення виробництва.

До цього методу належить і сплата мита, яке повинно захистити єдину митну територію країни, забезпечити національні інтереси країни і її регіонів у сфері зовнішньої торгівлі.

4. Основи управління державним і комунальним сектором регіональної економіки.

Територія будь-якого регіону формується на основі сфери діяльності суб'єктів господарювання різноманітних форм власності. В межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати і управляти ними виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає вагомість низових рівнів управління. Тому сьогодні основні завдання полягають в тому, щоб удосконалювати структуру органів управління, посилювати децентралізацію самій системи управління.

В основу формування комунального сектора економіки покладена комунальна власність, в якій знаходяться:

• житловий і нежитловий фонди, що належить місцевим радам;

• освітні установи, об'єкти соціального обслуговування, установи охорони здоров'я, об'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення;

• ремонтно-будівельні організації;

• міський транспорт;

• газове господарство та інші об'єкти.

Поняття «комунальна власність» з'явилося в Законодавстві України в 1990 р. з прийняттям Закону «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». В ньому законодавчо закріплено, що комунальна власність представляє основу місцевого самоврядування. Законом України «Про власність» суб'єктами права комунальної власності визначено адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад.
Згідно прийнятої 28 червня 1996 р. Конституції України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від держави, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування або їх управляють майном, що перебуває у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми – загального-державних і комунальну – відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України визначені фінансові основи місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Тепер все рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

На своїй території органи місцевого самоврядування організовують і регулюють інвестиційну діяльність. Вони вишукують можливості і приваблюють додаткові капітальні вкладення в розвиток комунальної власності. Обсяг робіт і функції, які виконують підприємства комунального господарства, досить різноманітні. Значною мірою вони є монополістами, але приватизації не підлягають. Це зокрема:

- Об'єкти, які безкоштовно надають населенню гарантований мінімум послуг;

- Об'єкти, які є загальнодоступними для різних верств населення (стадіони, бібліотеки, місця відпочинку і дозвілля);

- Окремі інфраструктурні об'єкти (вокзали, автостанції, мости, аеропорти тощо).

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають структуру комунальних підприємств, затверджують статути створюваних нових підприємств згідно з чинним законодавством. Вони регулюють ціни і тарифи на відповідну продукцію, комунальні послуги створених ними підприємств, їх взаємини з бюджетом, визначають механізм використання прибутку, також здійснюють контроль за використанням майна та веденням фінансово-господарської діяльності. У сферу економічних методів управління комунальними підприємствами входять: податкове, кредитне, дотаційне регулювання, а також формування державного замовлення, інвестування, зміна форм власності.
Нині, згідно законодавчим актам, за органами місцевого самоврядування закріплено 16 місцевих податків і зборів, які забезпечують 8-12% доходів місцевих бюджетів, яких явно недостатньо для формування власного бюджету, для розвитку господарства території.

Питання для самоконтролю:

1. У чому сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики?

2. Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики.

3. Основні важелі реалізації регіональної економічної політики.

4. Назвіть ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики?

5. Дайте визначення і характеристику спеціальної (вільної) економічної зони.

6. Що таке міжрегіональне співробітництво?

7. Основні чинники організації прикордонного співробітництва.

8. Назвіть існуючі трансрегіональні формування за участю України.

9. Основні принципи управління державної регіональної економіки.

10. Система управління комунальним сектором регіональної економіки.

Дата добавления: 2014-12-16