Концепція сталого розвитку: її сутність та складові

Тема: «Фактори сталого розвитку продуктивних сил».

Мета: розглянути сутність концепції сталого розвитку та причини переходу України до сталого розвитку.

1. Концепція сталого розвитку:їїсутність та складові.

2. Передумови, етапи та принципи переходу України до сталого розвитку.

3. Науково-технічний прогрес як фактор сталого розвитку продуктивних сил.

Основні поняття: сталий розвиток, ноосфера, біосфера, римський клуб, екологізація знань, соціально-економічний розвиток.

Література:

1 – 2 (с. 91-94), 9 (с. 344-352)

2 – 10 (с. 498-519)

3 – 10 (с. 509-510), 10 (с. 484-487)

Сталий розвиток – це концепція соціально-економічного роз­витку, заснована на принципах гуманізації суспільства й економіки, ефективного використання природних ресурсів Землі в інтересах людства, дотримання цивільних прав, соціального захисту населен­ня на основі більш рівномірного розподілу доходів і капіталів.

Концепція сталого розвитку є логічним наслідком процесу екологізації наукових знань і соціально-економічного розвитку, що бурх­ливо розпочався в 1970-х рр. Питанням обмеженості природних ре­сурсів, а також забруднення природного середовища, яке є основою життя, економічної та будь-якої діяльності людини, у 1970-ті рр. була присвячена низка наукових праць. Реакцією на це занепокоєння стало створення міжнародних неурядових наукових організацій з вивчення глобальних процесів на Землі, таких як Римський клуб.

Римський клуб – це неурядова науково-дослідна міжнародна організація, гранична чисельність членів (учених, представників політичних і ділових кіл) якої була визначена в 100 чоловік, покли­кана розробляти сценарії майбутнього розвитку людства в його вза­єминах із природою (природними ресурсами та біосферою в ціло­му) з метою подолання негативних тенденцій. Він зробив значний внесок у вивчення перспектив розвитку біосфери та пропаганду ідеї гармонізації відносин людини й природи. Клуб створений в 1968 р. з ініціативи італійського менеджера фірми «Фіат» і суспільного ді­яча Ауреліо Печчеї. На замовлення Римського клубу була викона­на низка робіт з моделювання розвитку людства, найвідомішими з яких є «Межі зростання» (1972), «Людство на роздоріжжі» (1974), «Перегляд міжнародного порядку» (1976). У 1978-1980 рр. Рим­ським клубом широко обговорювалися такі проблеми, як переробка відходів, використання енергії, організація суспільства, досягнення добробуту. Важливу роль зіграла доповідь «Немає меж навчанню» (1980). Основні шляхи вирішення проблем енергопостачання були намічені в 1994 р. Е. Вайцзеккером та співавторами в підготовленій докладній доповіді «Фактор чотири».

У 1980-х рр. стали говорити про екорозвиток, розвиток без руй­нування, необхідність сталого розвитку екосистем. Всесвітня стра­тегія охорони природи (ВСОП), прийнята в 1980 р., уперше в між­народному документі містила згадування сталого розвитку. Друга редакція ВСОП 1991 р. одержала назву «Турбота про планету Зем­ля – стратегія стійкого життя».

У 1987 р. у доповіді «Наше загальне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища та розвитку (МКНСР) приді­лила основну увагу необхідності сталого розвитку, який «задоволь­няє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби». В основу діяльності МКНСР була покладена нова триєдина концеп­ція стійкого (еколого-соціально-економічного) розвитку.

У найширшому змісті стратегія сталого розвитку спрямована на досягнення гармонії у відносинах між людьми, суспільством та при­родою (у тріаді «людина – суспільство – природа»).

На думку авторів доповіді, для досягнення стійкості розвитку потрібні:

- політична система, що забезпечує участь широких мас населен­ня в прийнятті рішень;

- економічна система, що забезпечує розширене відтворення та технічний прогрес на власній базі, що постійно зміцнюється;

- соціальна система, що забезпечує зняття напруженостей, які ви­никають при негармонійному економічному розвиткові;

- система виробництва, що зберігає еколого-ресурсну базу;

- технологічна система, що забезпечує постійний пошук нових рі­шень;

- міжнародна система, що сприяє стійкості торговельних і фінан­сових зв'язків;

- адміністративна система, досить гнучка й здатна до самокоригування.

Ці вимоги мають переважно характер цілей, які повинні пере­бувати в основі національних і міжнародних дій у сфері соціально-економічного розвитку.

Надалі поняття сталого розвитку було поглиблене на Конферен­ції ООН з навколишнього середовища та розвитку, що проходила в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У Декларації цієї конференції сталий роз­виток був визначений як «стратегія, реалізована таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збере­женні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутнього поколінь». З того часу це поняття широко ввійшло до по­літичної термінології та наукового вжитку.

Як офіційна доктрина сталий розвиток був прийнятий більшіс­тю країн світу. Всесвітній саміт ООН зі сталого розвитку (міжуря­довий, неурядовий та науковий форум) в 2002 р. підтвердив при­хильність усього світового співтовариства ідеям сталого розвитку для довгострокового задоволення основних людських потреб при збереженні систем життєзабезпечення планети Земля.

Концепція сталого розвитку багато в чому перегукується із вченням про ноосферу. Ноосфера (букв, «сфера розуму») – це якіс­но новий стан біосфери, у якому розумна діяльність людини стає головним фактором, що визначає її розвитку. Ключова ідея вчення про ноосферу – коеволюція, тобто спільний гармонійний розвиток природи та людського суспільства. Термін «ноосфера» запропону­вали в 1927 р. французькі вчені Е. Леруа та П. Тейяр де Шарден. Вчення про ноосферу, що було створено в 1930-х рр.. російським і українським ученим-енцикопедистом В. І. Вернадським, багато в чому передбачило концепцію сталого розвитку.

Дата добавления: 2014-12-16