Аспекти лінгвістичного опису фразем 3 страница

Між компонентами ФО послабилися або втратилися граматичні зв’язки, оскільки фразема — цілісне утворення на позначення нерозчленованого предмета думки. З другого боку, кожен із цих компонентів не зник, а передав частину своїх диференційних елементів — сем (мовного і позамовного характеру) фраземі: компонент Березова репрезентує елементи внутрішньої форми фразеологічного значення (березовими лозинами карали непокірних); компонент каша визначає смислові елементи, які він має у сполученні із дієсловом частували (кашею); компонент заварилася транспонував у семантичну структуру фраземи своє граматичне значення доконаного виду — «початок дії».

Внаслідок багатоаспектної міжрівневої взаємодії і сформувалися фраземи березова каша і заварилася каша — «почалася складна і неприємна справа». Отже, взаємозв’язок різних рівнів шляхом подолання протиріч між формою і змістом лежить в основі розвитку й удосконалення мовної системи взагалі і її фразеологічної підсистеми зокрема. Поняття структурних рівнів лінгвосистеми відображає об’єктивну реальність у розвитку мовних явищ — ті його кардинальні напрямки і ту дискретність еволюційних процесів, в яких виражаються найістотніші онтологічні властивості одиниць мови та особливості їх функціонування у мовленні. Предметом постійних дискусій залишається питання про статус фразем у системі рівнів мови. Не заперечуючи, як правило, системних зв’язків і відношень між ФО й одиницями інших рівнів мови, дослідники по-різному визначають точку перетину цих внутрісистемних відношень. Розбіжність поглядів на проблему місця фраземи у системі мови виявляється вже у відповідній термінології. Одні вчені, прагнучи підкреслити структурно-семантичну своєрідність фразем, відносять їх до «особливого» [168, с. 19] або «автономного рівня мови» [4, с. 7—9]. Інші фразеологи, вказуючи на відмінність фразем від мовної сутності слова, словосполучення і речення, виділяють фразеологічні одиниці в «додатковий рівень» [142, с. 137—139], який не вписується в єдину систему структурних рівнів мови. Близьку до них позицію займають лінгвісти, які приєднують фраземи до одного із загальновизнаних рівнів, частіше — до лексичного, називаючи його тоді лексико-фразеологічним рівнем [173, с. 25], або до рівня синтаксичного [78, с. 9—15]. В. М. Телія виносить фразему на межу цих традиційних рівнів, вважаючи, що «при розгляді одиниць фразеології в структурно-рівневому вимірі вони займають місце між лексикою і синтаксисом» [153, с. 17], А. В. Жуков кваліфікує ФО перехідними утвореннями [55, с. 3—4]. Відзначаючи подвійну природу фразем, В. П. Жуков усі фраземи поділяє між двома різними рівнями: власне фраземи з деактуалізованими словами-компонентами вважає одиницями проміжного фразеологічного рівня, а «фразеологічні сполучення, а також прислів’я, приказки, крилаті вирази і подібні їм «стійкі фрази» — одиницями синтаксичного рівня поряд з відповідно вільними словосполученнями / і реченнями» [57, с. 11]. Наведені міркування враховують безсумнівну розмаїтість структурно-семантичних властивостей фразем {під рукою, наламати дров, альфа і омега, а кіт ковбаску уминає, неначе не до нього й річ), яка, однак, не є їх винятковою ознакою — периферійність, притаманна будь-якій підсистемі мови (лор., наприклад: словосполучення і сполуки слів, речення і предикативні словосполучення). Фраземи, до якого б структурно-семантичного розряду вони не належали, об’єднуються єдиними категоріальними ознаками, що дало підстави В. Л. Архангельському і О. В. Куніну поставити питання про самостійність фразеологічного рівня у системі мови [16, с. 25; 77, с 18]. В. М. Нікітін, заперечуючи існування у системі мови фразеологічної підсистеми, стверджує, що фраземи взагалі не мають «свого» місця в ієрархії мовних рівнів, оскільки вони є позаструктурним мовленнєвим матеріалом, явищем стилю, а не мовної системи [37, с. 116]. На наш погляд, твердження про відсутність у фразем власне мовних ознак і їх належність до мовленнєвих явищ на тій підставі, що вони позбавлені системних зв’язків і відношень з одиницями інших рівнів, надто категоричне; воно суперечить об’єктивній мовній дійсності. Сучасний стан фразеологічних досліджень умотивовано й переконливо спростовує цю думку, розкриваючи різноманітні системні зв’язки як на парадигматичній, так і на синтагматичній осі [141,с. 37—43; 138]. Закономірні системно обумовлені відношення фразем існують і в самій фразеологічній підсистемі, і в її зв’язках з іншими підсистемами мовної системи. Питання про фразеологічний рівень мови, таким чином, залишається в науці в стані постановки проблеми, яка на сучасному етапі системно-структурного осмислення мови потребує всебічного розв’язання, що вимагає насамперед вироблення об’єктивних критеріїв визначення цього рівня мови. Як показує аналіз фразеологічного матеріалу, основними аргументами при виділенні ФО у відносно самостійний рівень мовної структури служать: 1) своєрідне вираження на фразеологічному рівні загальномовних закономірностей, що зумовлюються місцем фразем у системі мови та характером їх взаємодії з одиницями інших рівнів; 2) наявність у фразем ознак, спільних для всіх одиниць даного класу, які, виражаючи їх внутрішні закономірності, становлять специфіку фразеологічної підсистеми мови; 3) відмінний від інших одиниць (у межах даного класу мовних елементів) розвиток внутрішньої взаємодії фразем, унаслідок чого вони істотно відрізняються від інших класів мовних явищ; 4) генетичне, онтологічне і функціональне відношення фразем до одиниць різних рівнів мовної структури, внаслідок якого виникає не просте збільшення кількості мовних елементів, а створюються нелінійні, притаманні тільки рівневі фразем, інтегральні або кумулятивні ефекти; 5) емерджентність одиниць фразеологічного рівня мови, яка виражається у провідній ролі цілого утворення стосовно його складових частин, коли структурно-семантичні ознаки фраземи не визначаються безпосередньо адитивними властивостями її компонентів — одиниць нижчих рівнів мовної структури; 6) специфічні виутрішньофразеологічні зв’язки і відношення, які, на відміну від інших мовних одиниць, визначають семантичні і граматичні властивості фразем; 7) своєрідні зовнішні фразеологічні відношення фраземних знаків, які служать виявом їх спеціального функціонально-комунікативного призначення; 8) інваріантні обмеження мовленнєвих трансформацій фразем, поза якими видозмінена ФО взагалі неможлива, оскільки вона зумовлює їх дефразеологізацію. Отже, довести «право» фразем на самостійний рівень у мовній структурі — це значить показати, по-перше, наявність у фразем усіх інваріантних ознак мовної системи; по-друге, якісну своєрідність фразем у системі одиниць мови; по-третє, їх ієрархічні зв’язки з одиницями суміжних рівнів; по-четверте, особливі синтагматичні й парадигматичні відношення фразем у системі мови. Іншими словами, приналежність фразем до відносно самостійного рівня мови визначається загальномовними (універсальними) й індивідуальними (унікальними) ознаками. Фразема — це не односторонній елемент мови (конструктивний, стильовий чи розрізнювальний), як вважають деякі вчені [97. с. 116], а двостороння мовна одиниця із своєрідно організованою матеріальною субстанцією — однією з головних передумов правильного розуміння їх знакового характеру, ролі у процесі збереження й перекодування відображеної свідомістю реальної дійсності. «Форма,— писав К. Маркс у статті «Дебати шостого рейнського ландтагу»,— позбавлена всякої цінності, коли вона не є формою змісту» [2, т. 1, с. 150]. Як форма інтелектуально-експресивного змісту, фраземний знак — це один із засобів людського самовираження і спілкування, яке зумовило його виникнення і яке ним обслуговується. Отже, вираження одиницями мови, зокрема фразеологічними, відображених свідомістю явищ об’єктивного і суб’єктивного світу здійснюється матеріальною субстанцією, в якій думка про відповідні явища локалізується і за допомогою якої вона передається. У протилежному випадку фразема не зможе брати участі у процесі комунікації, а відтак бути знаком, оскільки «при дійсному обмінові абстракція невинна бути, у свою чергу, опредмечена, символізована, реалізована посередністю (будь-якого) знака» [1, с. 61]. Релевантною ознакою фраземи як одиниці мови є її відтворюваність, ознака, яка лежить в основі виділення будь-якої мовної одиниці» «Повторювана в різних мовленнєвих актах одна і та ж одиниця (наприклад, одна і та ж фонема або одне і те ж слово), — відзначає О. С. Мельничук,— зберігає при цьому свою індивідуальність, і тільки весь ряд одиниць одного рівня (наприклад, фонем, слів, морфем і т. д.) утворює узагальнене поняття одиниці даного рівня (інакше— типу одиниць). Представником рівня може бути будь-яка окрема одиниця із цього ряду в абстрагуванні від її індивідуальних властивостей» [89, с. 162]. Значить, відтворюваність фразем теж випливає із загальномовної ознаки, що дає змогу кваліфікувати той чи інший мовний факт одиницею мови. Оскільки мовний знак фізично існує в мовленні обмежений час (період його артикуляції), то мова в цілому, функціонування її одиниць як основного засобу спілкування стають можливими лише завдяки відтворюваності мовних знаків у вигляді найрізноманітніших комбінацій. Тому важко погодитися з тими лінгвістами, які вважають відтворюваність ознакою тільки фразем, адже з тим чи іншим ступенем частотності відтворювана будь-яка сполука слів (з давніх-давен, сонячний день, зібрати врожай, піти у відпустку). У зв’язку з цим доцільно говорити не про саму відтворюваність як властивість виключно фразем, а про ступінь і характер цієї відтворюваності. Своєрідністю фразем є їх структурна, лексична і семантична відтворюваність, тобто відтворюваність структурної моделі, компонентного складу і фразеологічного значення, на відміну від одиниць синтаксичного рівня, де структурні схеми словосполучень, досить часто реалізуючись у мовленні, відзначаються високим ступенем відтворюваності, чого не можна сказати про відтворюваність їх лексичного наповнення. Пор.: лебедина пісня — «останній визначніший вияв таланту», бере за душу — «схвильовуе» і урочиста (мелодійна, сумна, хвилююча) пісня бере за руку (за пальці, за лікоть). Фраземи як особливі екснресивно-комунікативні одиниці мови відтворюються у вигляді статичної комбінації лексичних компонентів, які, інтегруючись, породжують якісно новий, фраземний знак. Виникнення фраземи як окремої одиниці мови відбувається в момент лінійного сполучення одиниць нижчого рівня мови — лексем. Сутність інтеграції лексем у нову одиницю мови — фразему — полягає у згасанні значення детермінованих лексем, які у поєднанні з лексичним значенням детермінуючого компонента утворюють якісно новий «сплав» — семантику фраземного знака. Лексичні компоненти, сполучившись у межах того чи іншого фраземного знака в семантично неподільну єдність, утрачають знакову природу одиниць попереднього рівня і перероджуються в конститутивно-розрізнювальні елементи одиниць вищого рівня. Наприклад, у реченні «На що кияни знов-таки сказали йому: «Княже, ти на нас не гнівайся, але не можемо на Мономахове плем’я руки підняти» (3.) слова рука і підняти, виражаючи у невільному (фразеологічному) сполученні руку підняти значення «повстати», перетворились з одиниць лексичного рівня в елементи фразеологічного рівня. Вже ця залежність лексичних і фразеологічних одиниць не дає змоги об’єднати їх в один структурний рівень мовної системи. Утворюючи постійний мовний контекст, компоненти фраземи забезпечують їй стійкість. Саме завдяки стійкості компонентного складу фразема набуває здатності до своєї структурно-семантичної відтворюваності. Інколи стійкість розглядають як диференційну ознаку фразем, яка нібито відрізняє їх від інших одиниць мови. На наш погляд, стійкість — загальномовна ознака, яка притаманна всім одиницям мови. Стійкість будь-якої одиниці мови — це умова її цілісності й відтворюваності. При цьому, звичайно, одиниці різних рівнів мови
відрізняються особливим аспектом стійкості. Відтворюваність фразем забезпечується багатоярусною стійкістю елементів: лексичною стійкістю, яка полягає в збереженні інваріантного лексичного складу; синтаксичною стійкістю, що виявляється у незмінності фраземної моделі; семантичною стійкістю, яка зумовлюється ідіоматичністю фраземи; функціональною стійкістю — вона полягає у загальнонародній уживаності фразем. Наприклад: 1) Кінець кінцем мед п’є відвагу (Ю. Ш.); 2) Але, як кажуть, не зразу й Москва зводилась. А якщо серйозно, не спіши, Іване, з козами на торг (І.). Комплекс структурної, семантичної і функціональної стійкості ФО зумовлює їх цілісність, під якою розуміється внутрішня єдність фраземи, її структурно-семантичиа нерозкладність. Семантична нерозкладність фразем зумовлюється їх фразеологічним значенням, яке соціально закріплюється за всім компонентним складом стійкого словосполучення. Цілісність плану вираження створюється різними
видами внутрішньої залежності між компонентами фраземи: індетермінацією, коли лексеми вступають у невільну (фразеологічну) сполуку розказувати сон рябої кобили; 2) антонімічні парадигми: як кіт наплакав — кури не клюють; як вареник у маслі купатися — кінці з кінцями зводити; 3) омонімічні парадигми: гнутиспинуг—«виконувати виснажливу роботу»; гнути спину «принижуватися»; піднімати на ноги—«виліковувати»; піднімати на ноги— «здіймати переполох». Для розвитку семантичної парадигматики фразем велике значення має полісемія: на руках носити 1) «дорожити кимось», 2) «балувати, пестити»; ставати на ноги 1) «виліковуватися», 2) «розпочинати самостійне життя», 3) «поправляти матеріальне становище, 4) «займати незалежне становище в суспільстві». Багатозначність фразем як вияв їх семантичної варіантності служить одним із джерел збагачення семантичних парадигм — фразеологічної синонімії, омонімії, що є також одним із свідчень наявності у мові окремого фразеологічного рівня. Той факт, що не всі фраземи виступають членами кожної семантичної парадигми, про який згадує В. П. Жуков [57], теж не позбавляє їх самостійного рівня у системі мови, оскільки такою «вадою» наділені і слова — одиниці всіма визнаного лексичного рівня мови (стіл, будинок, книга, портфель). Важливою умовою виділення однорідних одиниць мови в окремий рівень є здатність цих одиниць вступати в синтагматичні відношення. Фразема з фраземою, як відомо, не може утворювати синтагматичного ланцюга. Відсутність цієї властивості у фразем часто використовується у лінгвістичних працях основним аргументом їх позаструктурною (позарівневого) статусу. М. М. Шанський, наприклад, не виділяє фразеологічного рівня мови, а об’єднує ФО і слова в один лексико-фразеологічний рівень на тій підставі, що фраземи й лексеми вступають між собою в синтагматичні відношення. На наш погляд, оригінальність синтагматичних зв’язків фразем зумовлюється їх місцем у рівневому ансамблі мовної системи. Визначення статусу фразеологічного рівня грунтується на розумінні системних відношень між самими рівнями мови, де, як і в будь-якій
іншій системі, існують внутрішні зв’язки. Встановивши, яким чином пов’язані між собою структурні рівні, тим самим можна визначити їх положення, «місце» у системі мови, рівень структурної організованості мовних одиниць — конституентів відповідних підсистем. В основі поняття «рівень організації» тієї чи іншої підсистеми мови лежать ідеї розвитку зв’язку і переходу якісно відмінних мовних явищ. Найвищий рівень займає та підсистема, одиниці якої є еволюційно складнішим утворенням. її інгредієнтами служать одиниці попередніх рівнів мови. Чим більшу кількість відносно самостійних конституентів одиниця містить у своєму складі, тим складнішою виявляється структурно-семантична організація, тим вищим вважається її рівень. Отже, чим вищий структурний рівень мови, тим більше вбирає в себе він елементів інших рівнів. Такий підхід у трактуванні співвідношення рівнів мовної структури спрямовує дослідників на дальший розвиток поширеної в лінгвістичній літературі конституентної теорії рівнів мови, запропонованої Е. Бенвеністом. Зокрема, висловлена вченим думка про те, що речення утворює найвищий рівень мовної структури [22, с. 137—139], піддана у свій час сумніву К. Пайком, все частіше спростовується вітчизняними і зарубіжними лінгвістами. За нашим еволюційно-емергентним розумінням ярусної організації мовної системи, фраземи утворюють надсинтаксичнии рівень. Таке положення фразеологічних одиниць у системі рівнів мовної структури зумовлене синтагматичними, структурними і семантичними відношеннями фразем до одиниць інших рівнів мови. Відомо, що синтагматичні комбінації одиниць нижчого рівня служать для утворення більш складних систем, які виступають елементами інших рівнів. Синтагматичні об’єднання одиниць нижчого рівня у процесі їх різноманітної інтегративної взаємодії утворюють одиниці вищого рівня: сполучення фонем утворює морфему, сполучення
морфем — слово, слова виступають компонентами словосполучення і речення, які, у свою чергу, служать генетичною основою фразем. Так виникають послідовно ускладнені системи лінійних одиниць, у яких одиниці вищого рівня складаються з одиниць попереднього рівня, що знаходяться між собою в ієрархічних відношеннях. Фраземи ж, будучи надсинтаксичними одиницями, не утворюють самостійно одиниць вищого рівня. Системотвірні потреби мови не
вимагають, щоб вони вступали між собою в синтагматичні відношення. Зате як одиниці найвищого рівня мови фраземи у мовленні поєднуються синтагматичними зв’язками із словами, словосполученнями і частинами складних речень. Реалізуючи свої синтагматичні зв’язки зі словами, вони утворюють речення, а поєднуючись з реченнями, стають частинами складного речення: 1) Вона тепер вкладе свою частку праці в спільну справу, перестане бути білою вороною в колективі (І.); 2) Вони знають, де раки зимують: не на молоці, то на сироватці своє здобудуть (П. М.). Такі синтагматичні зв’язки фразем відбуваються, звичайно, на рівні мовлення, не утворюючи одиниць мови. Отже, об’єднувати лексеми і фраземи в один лексико-фразеологічний рівень, як пропонують деякі автори, не можна з двох міркувань: 1) тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем носять не мовний, а мовленнєвий характер і 2) тому що фраземи можуть вступати в синтагматичні відношення з реченнями і за логікою речей тоді слід було б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень. Структурні відношення фразем до одиниць інших рівнів мови виявляються в тому, що всі вони побудовані за моделями словосполучень і речень (на живу нитку, голова макітриться). Отже, і в конструктивному відношенні фраземи послідовно виникають внаслідок фразеологізапії синтаксичних одиниць — словосполучень і речень, які у відповідному лексичному наповненні виступають твірною базою фразем. Тому розташування фразеологічної підсистеми між лексичним і синтаксичним ярусами виявляється алогічним, суперечить еволюційно-емергентному принципові відношень між рівнями мовної структури [пор. 55, с. 23]..«І, нарешті, рівневий статус фразем визначається специфічними властивостями їх семантики, оскільки дослідження мови як складної системи не може бути повним, якщо не ставити і не розв’язувати питання про стратифікацію явищ семантичного плану, зокрема про взаємодію фразеологічного значення з семантичними емічними одиницями інших рівнів мови. Приналежність фразем до суперграматичного рівня зумовлюється також їх узагальнено-абстрагуючою семантикою, яка формується у процесі складного перегрупування денотативно-конотативних елементів у семантичній структурі слів-компонентів фразеологізму й остаточно завершується інтеграцією цих переосмислених лексичних значень із граматичними значеннями відповідних синтаксичних моделей. Так, первинне просторове значення синтаксичної моделі «на + знах. відм.», взаємодіючи з трансформованими лексичними значеннями іменників, набуває обставинних значень: на око — «приблизно», на брата — «порівну (розподілити щось)», на зубок — «дуже добре (вивчити, запам’ятати)» тощо. Внаслідок взаємодії лексичного і граматичного значення виникає, як правило, протиріччя між змістом і формою фраземи, що може приводити до якісно нового категоріального (частиномовного) значення фразеологічної одиниці (мало каші з’їв — «недосвідчений», мухи не скривдить — «лагідний, добрий», хоч греблю гати — «дуже багато», рукою подати — «зовсім близько»). Фразеологічне значення, формуючись шляхом взаємодії лексичної і граматичної семантики своїх конституентів, становить у мові окрему семантичну категорію, що разом із синтаксичним і структурним факторами визначає ступінь рівневої організації фразем. Встановлюючи єдині принципи виділення мовних рівнів, важливо враховувати структурні особливості матеріальних систем, до яких належить мова, а саме про наявність у них ядра, периферії і проміжних форм. Тому не можна сподіватися на однаковий вияв парадигматичних, синтагматичних й ієрархічних властивостей одиниць периферійних рівнів (з одного боку, фонем, а з другого — фразем) і одиниць основного (лексичного) рівня — слів, які є ядром мовної системи. Ці властивості набувають специфічних рис уже в проміжних одиницях (мезоформах) фразеологічної підсистеми, які створюють можливість чіткіше усвідомити те нове, що характеризує ядро з фразеологічного фонду будь-якої мови. Розглянуті властивості фразем не суперечать прийнятому в лінгвістиці розумінню рівня мовної системи як сукупності відносно однорідних одиниць, які не перебувають між собою в ієрархічних відношеннях, але можуть бути у синтагматичних і парадигматичних зв’язках. Необхідно тільки при цьому мати на увазі завершальний рівень фразем у системі мови, оскільки «при безкінечному розгортанні синтагматичного ланцюга в ньому рано чи пізно виявляються використаними всі елементи (одиниці) мови, які складають парадигми і надпарадигми» 1146, с. 89]. Такою межею в розгортанні синтаксичного ланцюга і є, на наш погляд, фраземи, які, характеризуючись спільними для всіх одиниць мови і своєрідними синтагматичними й ієрархічними властивостями, становлять самостійний структурний рівень. Це повністю відповідає найпоширенішому розумінню мовних рівнів, які утворюють якісно відмінні системи з певним набором одиниць і сіткою зв’язків, серед яких провідними служать ієрархічні й еволюційно-емергентні відношення. Отже, сутність фразеологічного рівня мови полягає в тому, що його об’єкти, будучи органічно-цілісною підсистемою у системі мови, характеризуються, на відміну від їх конституентів (елементів нижчих рівнів мовної структури), неадитивними властивостями, зумовленими еволюційно-емергентними процесами фразеологічних одиниць.

* * *

У сучасній науковій парадигмі наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст. стала помітною тенденція до інтеграції здобутків різних напрямків та методологій в царині лінгвістики. Унаслідок чого на стику традиційних наук про мову виникає корпус нових сучасних напрямів лінгвістики, як, наприклад, комунікативна лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвокультурологія, когнітивна лінгвістика та ін. Сказане повною мірою стосується філології, філософії, психології та інших галузей науки, на стику яких розвинулася лінгвістична прагматика.

Проблематика лінгвопрагматичних досліджень, інструментарій та методологія лінгвістичної прагматики дозволяють вирішення низки важливих наукових завдань: виявлення суб’єктивного чинника передумов, способів та закономірностей вербалізації складних філософських, культурно-історичних, ментальних кате-горій, когнітивно-психологічних та духовно-ментальних маніфестацій мовної картини світу. Це й зумовило актуальність задекларованої теми.

У традиціях сучасного мовознавства фразеологія розглядається як підрівень загального лексичного рівня мови. Однак поглиблене вивчення основної одиниці цього підрівня – фразеологізмів, намагання вчених істотно розширити уявлення про неї, у теоретико-практичному аспекті дають підстави для виокремлення цієї галузі лінгвістичної науки в самостійну дисципліну. Неоціненний внесок у розроб-ку теорії і практики сучасної фразеології внесли праці таких лінгвістів, як В. Л. Архангельський, О. В. Кунін, В. М. Телія, В. П. Жуков, Н. М. Шанський, В. М. Мокієнко, В. В. Виноградов, А. І. Молотков, а також праці вітчизняних вче-них – О. В. Скиби, Ю. Ф. Прадіда, М. М. Пазяка, В. В. Жайворонка та ін. Слід зазначити, що лише незначна кількість праць присвячена дослідженню фразеологічного складу української мови у світлі лінгвістичної прагматики (О. В. Виноградова, О. О. Селіванова, В. Д. Ужченко, І. Б. Іванова).

На ґрунті української фразеології були здійснені спроби комплексного аналізу мовного матеріалу саме з позицій семантичної прагматики, лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики, семіотики (В. Д. Ужченко, М. Я. Плющ, І. Р. Вихованець, Є. В. Ковальчук, О. В. Виноградова, Є. К. Тимченко та інші), але слід зазначити, що таких досліджень небагато. Більша частина досліджень української фразеології виконана в межах традиційної граматики, порівняльно-історичного і структурно-системного підходів. Отже, вважаємо за необхідне розглянути інструментарій та перспективність лінгвістичної прагматики, лінгвокультурології та комунікативної лінгвістики для дослідження фразеології як продукту вторинної номінації та семантичної транспозиції, вторинного знаку в семіотиці. Проблема визначення специфіки такої мовної одиниці як фразеологізм, опис фра-еологічного матеріалу із застосуванням технології прагматики залишається не до кінця розкритим на теренах української лінгвістики.

Одним із важливих і перспективних напрямків лінгвопрагматичних досліджень у царині фразеології є виявлення і опис складників національної картини світу, що зумовлюють вибір певної структурної моделі, образної системи, прецедентного феномена, тобто визначають прагматику комунікативного акту. Різні аспекти означеної проблеми розглядаються у працях таких вітчизняних дослідни-ків-лінгвістів, як О. О. Потебня, М. М. Пазяк, Л. Г. Авксентьєв, Л. Г. Скрипник, В. Д. Ужченко, Л. М. Пелепейченко та ін. При цьому особливої значущості набу-ває аналіз філософських, фундаментальних категорій, що формують підвалини мовно-культурної картини світу народу. Такою є категорія локативності, яка є закоріненою у фразеологічному складі української мови та залишається базовим формантом мовно-культурної традиції українського народу. Фразеологічна одиниця у названому аспекті розглядається як соціально, культурно, національно маркований феномен мовної природи.

Отже, фразеологізм як об’ єкт лінгвістичних досліджень з позицій лінгвокультурології, етнокультурології є мовним знаком специфічної природи і структури, тому методи лінгвістичної прагматики допоможуть дослідити особливості культурної знакової функції фразеологізмів й визначити місце й роль фразеології у кон-цептуалізації світу, створенні національно маркованої моделі на мовному рівні.

Перспективним напрямком у дослідженні фразеології є аналіз механізмів і засобів виникнення нових значень – сфера внутрішньої прагматики або ж прагмасемантики. О. Л. Боярська [6], досліджуючи прагмалінгвістичні аспекти такого явища, як полісемія, а також механізми виникнення нового значення на основі метафори, розглядає і проблеми виникнення нових значень у фразеології. Прагматичний компонент нових значень ЛСВ (лексико-семантичний варіант) пов’язується із метафорою. Дослідниця зазначає, що завдяки метафорі, крім когнітивних та семантичних змін, відбуваються зміни у прагматиці мовних одиниць. Цей процес семантичної транспозиції є повністю природним, бо всі операції зі створення метафори виконуються людиною, котра належить до певної соціальної, професійної, статевої, вікової або ж етнічної групи. З точки зору внутрішньої прагматики, до сукупної семантики словарного комплексу може бути інтегрований новий компонент – компонент оцінковості.

Важливим аспектом дослідження прагматики мовного коду є оцінковість. За твердженням Н. Д. Арутюнової [2, c. 389], оцінковість – є типово прагматичною категорією. Також слід зважати на те, що з точки зору зовнішньої прагматики нові лексико-семантичні варіанти сприймаються як зміни в контексті вживання слова. Прагматичний аспект повною мірою відбиває можливість людини виразити своє ставлення до того, що відбувається навколо. Людина з позицій лінгвістичної прагматики – творець оцінки, джерело емоції, адресант/адресат, вона може маніфестувати свою культурну позицію. Як результат культурної інтерпретації фразеологізмів у процесі вживання із останнього формується провідний компонент культурно-мовного значення фразеологізму, де ціннісно-емоційне ставлення до навколишнього світу є провідним змістом значення.

Г. М. Зельдович [9] працює у сфері граматики прагматики, досліджуючи закономірності взаємодії на рівні граматики семантики й прагматики. На противагу семантиці, котра досліджує власне сутність мовних одиниць, прагматика висвітлює питання про реальні шляхи, засоби, умови використання названих одиниць. Дослідник вважає, що таке використання складових мовного коду є набагато цікавішим, багатішим, непередбачуваним, ніж безпосередньо семантичний інваріант. Крім того, Г. М. Зельдович вважає, що саме дослідження граматики з позицій прагматичної лінгвістики має бути найбільш продуктивним: надзвичайна багато-значність, примхливість та зумовленість поведінки одиниць граматики, за більш глибокого розгляду їх семантичного улаштування виявляється досить простою. Вдавана примхливість та нерегулярність може бути пояснена загальними, неспецифічними граматичними принципами функціонування мови.

М. Л. Ковшова [10] досліджує лінгвокультурологічний аспект буття фразеологізмів у мові, дослідниця звертається саме до семантики і прагматики фразеологізмів російської мови. Створена раніше модель (за теорією інтерпретацій) адекватно відбиває сутність та структуру операцій, що відбуваються під час сприйняття фразеологізмів носієм мови, визначає передбачувану зворотну реакцію. Особливість цього сприйняття в тому, що всі компоненти мовної семантики (типи подачі інформації) проходять крізь різні форми їх усвідомлення в культурі. Тим самим семантика фразеологізму формується культурно маркованими блоками. Дослідниця зазначає, що культурні інтерпретації поєднують в єдине ціле мовну семантику і культурну конотацію фразеологічної одиниці, тобто до власне семантики у традиційному її розумінні «вплетені» культурні смисли. Саме такий меха-нізм, вважає М. Л. Ковшова, створює власне фразеологічне значення, яке має іме-нуватися як культурно-мовне значення фразеологічної одиниці.

Дата добавления: 2014-12-16