Тема 18. Захист прав і законних інтересів підприємців

План

1. Засоби захисту прав і інтересів підприємця.

2. Досудовий (претензійний) порядок врегулювання господарських спорів

3.. Судовий захист прав і законних інтересів підприємців – фізичних та юридичних осіб.

4. Пред’явлення позовів і порядок розгляду спорів у господарському суді.

Література: [2, 3, 4, 6, 8, 10].

Проблема забезпечення захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності нині набула особливої значимості у зв’язку з тим, що у ст. 42 Конституції України вперше закріплено право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На конституційному рівні закріплено зобов’язання держави щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності і неприпустимість підприємницької діяльності, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію.

Як свідчить практика, підприємці нерідко безпорадні перед незаконними діями державних органів, особливо органів державної податкової служби і податкової поліції, митних, антимонопольних та інших контролюючих органів, а також органів місцевого самоврядування.

Необхідним для підприємців є правильний вибір оптимального засобу захисту порушеного права в певній ситуації, що може реально вплинути на забезпечення стабільності та надійності їх становища.

Проблемою є правильний вибір та ефективне використання та застосування передбачених законодавством засобів захисту – тих правових засобів, з допомогою яких можна запобігти, припинити, усунути порушення прав, вони відновлюються, а також компенсуються збитки, заподіяні їх порушенням. Щоб змусити або спонукати правопорушника припинити дії, які порушують право підприємця, або запобігти таким діям, необхідно знати положення законодавства, що регулюють різні засоби захисту, і вміти їх застосовувати.

Таким чином, результати діяльності підприємців багато в чому залежать від їх знання законодавства і вміння захистити свої права, забезпечити відновлення порушених прав і їх судовий захист, уміння застосовувати всю сукупність засобів та заходів їх захисту.

Часто права підприємців порушуються через незаконне втручання в їхню діяльність державних органів. Трапляються випадки порушення особистих немайнових прав підприємців. Це і зумовлює необхідність аналізу законодавства про охорону прав підприємців, у тому числі для визначення шляхів його вдосконалення.

Саме в наш час відбувається становлення правового поля для підприємницької діяльності, тому так важливо чітко усвідомлювати і орієнтуватись у всіх деталях правового захисту підприємницької діяльності. В наш переломний час, коли держава ще намагається чинити тиск на підприємців, збільшуючи податковий тягар для підприємців, коли особливо відчувається нестача грамотних юристів, які змогли б захистити підприємців.

Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і збоку держави в особі її органів, у тому числі право на оскарження їхньої поведінки, що обмежує це право.

Захист підприємців від втручання в їх діяльність державних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень»

Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині).

Як свідчить практика, в актах державних та інших органів досить часто містяться положення, що тягнуть за собою порушення порядку створення, ліквідації та реорганізації підприємств, надання або вилучення земельних ділянок, порушення, пов’язані з передачею майна тощо. Арбітражна практика фіксує помітне зростання кількості справ про визнання недійсними актів ненормативного характеру, прийнятих міністерствами, відомствами і комітетами, обласними та районними радами.

Підприємець має право звернутися до суду або господарського суду з заявою про визнання такого акта недійсним. Засобом захисту прав підприємців є не сама можливість звернутися до суду з такою заявою, а результат її задоволення, тобто визнання недійсним незаконного акта.

Підставою застосування цього засобу захисту є видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Може бути визнаний недійсним той акт, який відповідає вимогам законодавства, але прийнятий з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийнятий у межах його компетенції, але такий, що суперечить законодавству.

Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акта поза його компетенцією. Порушення актом державного органу законодавства – це суперечливість законодавству прийнятого акта за його змістом, формою, порядком і строками прийняття.

У літературі відзначалось, що акти органів виконавчої влади повинні надати максимальної свободи господарюючим суб’єктам самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Зокрема, реалізація прав суб’єктів підприємницької діяльності забезпечується обов’язком державних органів утримуватися від провадження дій, що перешкоджають підприємцеві здійснювати своє право в рамках закону. Тому при порушенні державними органами цього обов’язку їх незаконні акти визнаються недійсними.

Цей засіб захисту може застосовуватися як єдиний (коли для захисту прав підприємців досить визнати акт недійсним) або поєднуватись з іншими засобами захисту і відповідальності.

Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання невідповідних законові актів державного управління або органів державного управління або місцевих органів державної влади, підлягають відшкодуванню в повному обсязі, включаючи і неодержані доходи, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідального органу влади або управління.

Нерідко у практиці поєднується вимога про визнання недійсними актів державних органів з позовом про повернення (зворотне стягнення) необгрунтовано списаних цими органами в безспірному порядку сум. Суб’єкти підприємницької діяльності звертаються до господарського суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списаних штрафів, інших санкцій, недоїмок з податків та інших обов’язкових платежів до бюджету. Часто такі вимоги подаються до державних податкових інспекцій та інших органів, що мають право застосовувати до підприємців фінансові санкції або списувати з їхніх рахунків кошти у безспірному порядку.

Податкова служба — один з державних органів України, якому надане право на безакцептне списання коштів з розрахункових рахунків платників податків. І податківці користаються цим правом.

Юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності часто звертаються з позовами, використовуючи право оспорювати приписи органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо арбітражний суд задовольнив заявлену вимогу і визнав спірний припис недійсним, незаконно стягнена сума підлягає поверненню з бюджету.

У позовній заяві конкретно вказується, яку норму законодавства, на думку позивача, було порушено при прийнятті рішення податкового органу. Якщо йдеться про те, що неправильно сплачено податок, то обов’язково як додатки необхідно представити документи, що підтверджують правомірність обчислення й сплати податку. Іноді це можуть бути документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують, що податок сплачений правильно. Якщо ж йдеться про пільгове оподаткування, то потрібно обов’язково пояснити, відповідно до якої норми закону підприємець використав конкретну пільгу, підтвердити підстави її використання і надати чіткий розрахунок.

Рішення про стягенення і застосування фінансових санкцій мають відповідати формі, що встановлена Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28. Складені іншими службовими особами державних податкових інспекцій акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків (платежів), та інші матеріали документальних перевірок (довідки, розрахунки тощо) не можуть розглядатись як акти ненормативного характеру. Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для прийняття начальником державної податкової інспекції або його заступником відповідного рішення.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на керівників органів державних податкових служб та їх заступників покладено, зокрема, вирішення питань, пов'язаних із застосуванням до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій і стягненням до бюджетів та державних цільових фондів донарахованих за результатами перевірок сум податків, інших платежів, недоїмок за податками і платежами.

За змістом абзацу шостого пункту 7 і пункту 8 статті 11 названого Закону застосування фінансових санкцій і стягнення до бюджетів та державних цільових фондів зазначених сум здійснюється на підставі відповідного рішення державного податкового органу, яке приймається у строк не пізніше десяти днів з дня складання акта перевірки. До того ж рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій повинно відповідати формі, встановленій Інструкцією про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 N 28 (з подальшими змінами і доповненнями). Статтями 12 і 14 цього ж Закону передбачена можливість скасування рішень органів державної податкової служби та їх оскарження у встановленому законом порядку.

Що ж до списання коштів з рахунка підприємства на погашення недоїмки і стягнення фінансових санкцій, то у всіх випадках воно має здійснюватися на підставі рішення органу державної податкової служби, підписаного керівником цього органу або його заступником. Інкасове доручення (розпорядження), яке складається відповідно до статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" не може вважатись рішенням податкового органу, оскільки є розрахунковим документом.

Інкасове доручення (розпорядження), що складається відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”, не можна вважати рішенням податкового органу, оскільки воно є розрахунковим документом.

Відповідно до ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів” повернення з бюджету неправильно сплачених підприємствами та організаціями податків здійснюється не більше як за один рік до виявлення неправильної статистики (п. 9 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).

Президія Вищого арбітражного суду України 12 травня 1995 р. роз’яснила, що підприємства, установи та організації не зобов’язані попередньо оскаржувати оспорюваний акт податкової інспекції за підпорядкованістю до звертання до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним. Подані сторонами копії скарг до вищестоящих податкових органів і рішення за цими скаргами оцінюються арбітражним судом поряд з іншими документами у справі (п. 7). На спори про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій (як і інших актів ненормативного характеру) не поширюється вимога щодо досудового врегулювання господарських спорів (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, основними засобами захисту майнових прав суб’єктів підприємницької діяльності від незаконних дій державних податкових інспекцій є визнання недійсними актів про застосування до них санкцій і повернення з бюджету незаконно списаних з них сум. Ці засоби захисту є результатом задоволення господарськими судами вимоги про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції і про зворотне стягнення списаних у безспірному порядку сум.

У разі, якщо позивач звертається до арбітражного суду з вимогою про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і не ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то така позовна заява має немайновий характер і державне мито має стягуватись відповідно до підпункту “б” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 р. № 7-93. Якщо ж позивач заявляє вимогу про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і одночасно ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то такі позовні заяви, що мають майновий і немайновий характер, повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами “а” і “б” п. 2 ст. 3 цього Декрету (п. 11 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).

Засоби захисту суб’єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати для захисту своїх майнових прав від незаконних дій інших контролюючих органів, яким надано право вживати до них такі санкції, списуючи грошові суми у безспірному порядку. Недійсними в судовому порядку можуть бути визнані лише акти ненормативного характеру – рішення відповідних органів, прийняті компетентними службовими особами.

Спеціалізовані господарські суди є частиною однієї з гілок влади, які здійснюють правосуддя у підприємницьких відносинах і вирішують спори, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також розглядають справи про банкрутство. Їхня діяльність регламентована Законом України “Про господарські суди” від 04.06.91 р., Господарським процесуальним кодексом України, прийнятим 06.11.91 р., іншими нормативно-правовими актами України, а також міждержавними договорами.

Розмежування справ, що належать до відання певного господарського суду відбувається за підсудністю. Господарські справи у спорах, де однією із сторін є громадянин (не підприємець), розглядається загальними судами. Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі такі справи:

§ справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні і розірванні господарських договорів, що називаються переддоговірними;

§ справи у спорах, що виникають при виконанні договорів:

§ справи у спорах, що виникають з підстав відшкодування збитків, що називаються майновими;

§ справи у спорах про визнання недійсними актів ненормативного характеру;

§ справи про банкрутство;

§ справи за заявами Антимонопольного комітету України.

Важливо усвідомити правила досудового врегулювання господарських спорів, що регулюються Господарським процесуальним кодексом України (розділ 2 ст. ст. 5 – 11). Можна виділити загальний порядок врегулювання і спеціальний порядок врегулювання. Досудове дотримання претензійного порядку розгляду спорів передбачається тільки щодо спорів з договору надання послуг зв’язку, договору перевезення, договору, заснованого на державному замовленні.

Досудовий порядок розгляду спорів прийнятий щодо перевезень всіма видами транспорту. В такому разі обов’язковим є пред’явлення претензії до перевізника, що визначається нормами транспортного законодавства. Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, розгляд претензії здійснюється у місячний термін з дня одержання. Відповідь на претензію є обов’язковою.

Важливим є питання обов’язковості передачі на вирішення господарського суду розбіжностей, не врегульованих при укладанні господарських договорів, а також випадків, що визначено процедурою досудового врегулювання господарських спорів транспортним законодавством. Наприклад, п. 3.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Розгляд справ у господарських судах першої інстанції здійснюється суддею одноособово, але складні справи розглядаються колегіально у складі трьох суддів. Можливе зупинення і припинення провадження з підстав згідно ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Прийняттям судового рішення завершується вирішення спору по суті.

Згідно ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після десятиденного строку з дня його прийняття. Виконання рішення господарського суду про стягнення грошових сум здійснюється на підставі наказу установами банку на всій території України а також виконання інших наказів державними виконавцями.

Контрольні питання і завдання

1. Які основні завдання і повноваження господарських судів?

2. Назвіть основні повноваження Вищого господарського суду України.

3. Назвіть основні нормативні акти, якими регулюється діяльність господарських судів.

4. Який порядок пред’явлення претензій?

5. Як виконується рішення господарського суду?

ОСНОВНА ТА ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Основна рекомендована література

1. Господарський кодекс України. – К.: Кондор, 2003. – 208 с.

2. Господарський кодекс України: Коментар.– Х.:ТОВ “Одіссей”, 2004. – 84 с.

3. Господарський процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2002. – 64 с.

4. Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 412 с.

5. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. – К.: А.С.К., 2001. – 704 с.

6. Хозяйственное право/Под ред. Мамутова В.К.- К.: Юрінком Інтер, 2002. – 912 с.

7. Щербина В.С. Господарське право. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.

Додаткова рекомендована література

8. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. – К.: Наукова думка, 2002. – 280 с.

9. Боровик С.С. та ін. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріони, 2001. – 228 с.

10. Вінник О.М. Господарське право. – К.: Атіка, 2004.:- 625 с.

11. Карлін М.І. Правові основи підприємництва.– К.: Наукова думка, 2002. - 191 с.

12. Луць О.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Інтер, 2001.- 560 с.

13. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник. – Львів: Вид-во “Львівська політехніка”, 2004. – 172 с.

14. Підприємницьке право:Навч. посібник/ Л.В.Ніколаєва та ін. – К.: Істина, 2001. – 478 с.

15. Понікаров В.Д., Андрійченко Ж.О. Господарське законодавство: Навч. посібник. – Х.: ВД ”ІНЖЕК”, 2003. – 123 с.

16. Предпринимательское право Украины: Практикум /Под общ. ред. Н.А. Саниахметовой. – Х.: Одиссей, 1999. – 416 с.

17. Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 336 с.

18. Саниахметова Н.А. Справочник предпринимателя. – Х.: Одиссей, 2002. – 768 с.

19. Теньков С.О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України. – К.: А.С.К., 2004. – 720 с.

20. Устенко О.Л. Основи підприємницької діяльності. – К.: Кондор, 2001. – 411 с.

Дата добавления: 2014-12-16