Економічний район та принципи економічного районування

Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

Мета: зۥясувати сутність економічного районування та принципи їх формування і розвитку

1. Економічний район та принципи економічного районування

2. Форми територіальної організації продуктивних сил районів та типи економічних районів

3. Економічне районування та особливості сучасного етапу

Основні поняття: район, економічний район; великі, середні та малі райони; слаборозвинуті, депресивні та прикордонні райони; структура; комплексність; галузевий центр; промисловий вузол; агломерація.

Література: 1. – с. 86-105; 2 – с. 60-83

Розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-економічної інфраструктури – одна з найважливіших проблем для будь-якої країни.

Районування відображає територіальну диференціацію господарства. Економічне районування – об’єктивна основа територіальної організації виробництва.

Економічний район (ЕР) – територіально-цілісна частина народногосподарського комплексу, яка характеризується ознаками:

· Спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах, що відповідає його умовам та спирається на соціальний поділ праці;

· Комплексність – взаємопов’язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

· Керованість – наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаності складних частин, що дозволяє охарактеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління н/г.

Економічний район – територія, що відрізняється своїми специфічними особливостями: природними, історичними, соціально-економічними, тобто є об’єктивною реальністю.

В реальній дійсності виникнення і розвиток ЕР пов’язані зі способом виробництва,рівнем розвитку і особливостями розміщення ПС.

Основою формування ЕР є територіальний поділ праці (ТПП), що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього СРСР, особлива увага приділялась визначенню поняття – економічний район (ЕР)

ЕР – форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.

ЕР має важливе значення як засіб управління господарством в територіальному розрізі. Процеси формування ЕР зумовлені відмінностями в історичному розвитку різних земель України, їх природних умов. Факторами, що найбільш впливають на формування ЕР є:

Ø Суспільний територіальний поділ праці як результат просторового прояву дії економічного закону суспільного поділу праці;

Ø Територіальні виробничі комплекси (ТВК) – похідний фактор від ТПП. ТПП зумовлює формування галузей спеціалізації окремих територій, які зумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

До складової частини ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси. Основою цих комплексів є стійкі сполучення взаємопов’язаних підприємств різних галузей.

Їх зв’язки визначені технологією і економікою виробництв, наприклад, молокозаводи в сільській місцевості з їх сировинними і тваринними зонами і взаємопов’язаними з виробництвом, яке використовує відходи цього виробництва. Це сприяє утворенню територіально-виробничого комплексу. У межах одного економічного району може бути декілька тісно пов’язаних ТВК.

До основних районоутворювальних чинників належать найбільші міста країни – великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тягнення до них периферійних територій. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса.

Не менш важливе значення мають особливості економіко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення економічного району важливий вплив мають природні умови і ресурси.

Важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні АПК як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об’єднуються в господарський комплекс економічного району.

Великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах ринкової економіки ще значна частина промислових підприємств залишається власністю держави, а в с/г зберігаються кооперативні с/г підприємства, тому адміністративні області залишаються ще як господарське поле зі своїми органами управління господарством. В їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, основні складові частини або окремі ланки н/г комплексу.

ЕР охоплює територіально-господарські зв’язки країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і є об’єктом н/г плануванняю

Основні принципи економічного районування:

1. Загальний (інтегральний, міжгалузевий) ЕР має бути великою економічною цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку.

2. Розміри територій великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно масштабності, а величини економічних потенціалів повинні бути близькими між собою.

3. Економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв’язками і мають спеціалізацію господарства у масштабі країни;

4. На території інтегрального ЕР повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою;

5. Профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабі країни), які включають до складу галузей промисловості і с/г;

6. Галузі суміжні та галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району;

7. Галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

Дата добавления: 2014-12-16