Вопрос 1. Вероятностные характеристики 4 страница

3) Для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна).

В процесі становлення постіндустріального суспільства поряд с галузевою класифікацією народногосподарського комплексу виділяють і досліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикалі галузевої і надгалузевої системи продуктивних сил.

В наукових працях українських економіко-географів (А.Ващенко, О.Шаблій) міжгалузевий комплекс (МГК) — система економічних взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфери. Формування МГК здійснюється в конкретних соціально-економічних умовах.

Цей процес — об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил.

Справа в тому, що поглиблення суспільного і територіального поділу праці супроводжується посиленням інтеграційних процесів.

Об’єктивно формуються порівняно відособлені групи галузей і виробництва з найбільш тісними економічними і виробничими зв’язками, які найбільшою мірою взаємопов’язані та взаємозалежні у своєму розвитку.

МГК — сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці і об’єднаних у певну групу тісними виробничими, комерційними та іншими зв’язками. МГК формується як у виробництві, так і сфері обслуговування, а також в галузях інфраструктури.

В н/г практиці традиційно відокремлюють такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, агропромисловий, будівельний, транспортний, соціальний, військово-промисловий.

В останній період перелік МГК зростає: рекреаційні, морегосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс природокористування, інформаційний, управлінський.

Процес формування МГК — це об’єктивна закономірність розвитку продуктивних сил.

Взаємозв’язки між елементами МГК можна розділити на групи:

1. зв’язки, що виникають при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції;

2. зв’язки при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств.

Всі МГК функціонують у межах територіально-виробничих комплексів району (ТВК) як органічно взаємопов’язані елементи складного структурного утворення.

Комплекс району при цьому розглядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а МГК виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.

МГК — реально існуючі явища,але більша їх частина не має відповідних управлінських структур (надструктур), і тому МГК виконують функції методичного інструменту для аналізу структури господарства,тобто вони є підсистемами мікрорайонів.

МГК можуть «перекриватися». Наприклад, с/г машинобудування є одночасно складовою частиною АПК і машинобудівного комплексу.

На основі наукових досліджень виділяють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:

— наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв’язків;

— вирішення актуальних економічних проблем;

— об’єднання ланок в єдину виробнично-технологічну систему;

— випуск ідентичної взаємопов’язаної продукції;

— виконання певної функції в економічній системі;

— загальне управління МГК.

Наука стверджує, що в територіальній організації виробництва існують різні комбінації системоутворюючих відносин в одній і тій же множині галузей. Наприклад, підприємства і галузі можуть розвиватися на основі спільності їх походження — переробка певного виду сировини: АПК,лісопромисловій тощо.

МГК можуть формуватися на основі кількох галузей,діяльність яких спрямована на розв’язання певної н/г або регіональної проблеми, наприклад, продовольчий комплекс держави або регіону.

МГК формуються на основі галузей, що виступають як комплексоутворюючі і здійснюють основі економічні й соціальні функції. До них можуть входити галузі як виробничого, так і невиробничого призначення і галузі інфраструктури.

Найбільш важливою ознакою МГК вважають виробничу (економічну) і територіальну (географічну).

Виробнича ознака — це спеціалізація і структура МГК.

Територіальна ознака — територіальна організація розміщення продуктивних сил.

Головною ознакою є виробнича,вона дозволяє визначити функції МГК, їх роль у територіальному поділі праці і кооперуванні праці, характер взаємозв’язків підприємств і виробництв.

Територіальна ознака виступає як доповнюючи і розкриває особливості організації та тяжіння території до центрів господарської діяльності.

Спираючись на наведені ознаки (виробнича і територіальна)та відповідно до цих ознак всі МГК можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові,лісовиробничі, акваторіальні.

Кожен тип підрозділяється на підтипи. Наприклад,промисловий МГК: гірничодобувальну,руднопромислову,паливно-енергетичну,машинобудівну, хімічну, будівельну,легку тощо.

МГК формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі н/г країни. Їх завдання — розв’язання важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної, науково-технічної. З метоюїхефективного вирішення розробляють програми розвитку МГК (паливно-енергетичного, АПК тощо).

Міжгалузеві територіальні комплекси — це підсистеми територіально-господарських комплексів. Наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісогосподарського комплексу країни.

Територіальні МГК можуть бути: регіональні і локальні. Регіональні МГК розглядаються на макро-, мезо- і макрорівнях.

Найскладнішим є державний комплекс.

Макроекономічний район в межах України складає систему,у якій функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а область розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів в межах адміністративних областей виділяють міжгалузеві утворення декількох областей.

Локальні МГК функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній територій чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо вирізняється у процесі формування економічних вузлів,де утворюється моноцентричний ареал, пов’язаний з ядром. Ядром вузла є організаційно-господарський центр,що обумовлює його існування і розвиток.

2.Успішний розвиток регіону значною мірою залежить від системи управління н/г, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку процесів інтеграції як всередині регіону так і в державі.

Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємовигідності, де інтереси центру та кожного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими.

Оскільки ці інтереси становлять собою повну протилежність, то проблема у тому, щоб гармонійно їх поєднати. А це означає, що необхідно уникати можливості хаосу рівною мірою як і прагнення механічно поглинути регіональні інтереси з боку центру.

Головна функція державної влади — ефективне регулювання економіки регіонів. Взаємодія центральної і регіональної влад забезпечують функціонування регіональної економіки в системі національної економіки.

Регіональна економіка повинна конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи. А це означає врахування особливостей регіоналізації в регіонах різних типів. Регіоналізація відображає різке підвищення ролі регіонів в житті країни. Цей процес — антипод централізації.

Реформа в н/г не передбачає значні зміни в систему управління економікою з урахуванням потреби у поглибленні міжрегіональної інтеграції розширенні масштабів зовнішньоекономічної діяльності.

Інтеграційні процеси в регіонах виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці,розвитку виробничої і науково-технічної кооперації.

(Сем Д. с.250-251)

У системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють три фундаментальних поняття: оптимізм Парето, ядро, економічна рівновага.

Оптимізм Парето — це велика кількість варіантів розвитку економіки, які неможна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Але різні оптимальні,за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів, Існує також можливість, що певні регіони, діючи самостійно,чи у коаліції з іншими регіонами можуть досягти більш вигідних для себе позицій. Більш сильною вимогою для вибору взаємовигідних варіантів для регіону є умова належності для ядра.

Ядро багато регіональної системи — це безліч таких варіантів розвитку, у здійсненні яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі,що їм невигідно виділятися із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається тільки з оптимальних, за Парето, варіантів.

Економічна рівновага допускає багато модифікацій розвитку. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптимальне рішення, виходячи з інтересів свого населення,то за яких умов загального ринку поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення системи регіонів.

Природною є економічна рівновага у системі регіонів,коли для кожного з них сальдо міжрегіонального обліку, що вимірюється у цінах рівноваги, дорівнює нулю.

Регіони зацікавлені у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект.

Економічний зміст інтеграції визначається перш за все масштабністю господарсько-коопераційних комплексів. Відособлені невеликі території в господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і нездатні самостійно прогресувати. А великі потужні виробничі комплекси не мають таких проблем.

Тому міжрегіональна інтеграція об’єднує інтереси і вигоди суб’єктів економіки,сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже і гарантій територіальної цілісності держави та її економічної безпеки.

3.Історично склалося так, що структура економіки України в цілому є неефективною, екологічно небезпечною. Вона веде до перевитрачення природних і людських ресурсів і водночас не задовольняє потреб економіки в інвестиційних ресурсах,а потреб населення — в товарах і послугах.

Фактично економіка не була соціально орієнтованою.

Галузева економіка консервативна з великою кількістю традиційних галузей, орієнтованих на витратні показники.

Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем держави. Це має принципове значення,оскільки стратегія структурної перебудови економіки повинна ґрунтуватися на принципах самоорганізації, а не на зростанні невизначеності економічних процесів.

Важливою методологічною засадою структурних трансформацій є теорія постіндустріального розвитку, основи якої закладені на початку ХХ століття. Це означає, що структурна перебудова економіки України має за стратегічну мету не індустріальний, а постіндустріальний тип суспільства. А він вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи.

Структура національної економіки аналізується згідно з міжнародними стандартами ООН в системі СНР (система національних рахунків). Згідно до СНР структура національної економіки визначається, насамперед, рухом і структурою ВВП.

Перехід економіки у фази економічного пожвавлення і зростання не може здійснюватися автоматично. Він потребую мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій на інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці. Цьому має сприяти і макроекономічна структура,якщо вона орієнтована на оптимізацію макроекономічних процесів.

Макроекономічна структура економіки України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. А потенціал,що був нагромаджений старою системою, вона практично втратила. Сучасна макроекономічна структура часто блокує економічне зростання.

Тому необхідно створити таку структуру, яка суміжна з західноєвропейською і здатна функціонувати з нею в одній системі координат.

Головним її елементом повинні стати різноманітні самостійні суб’єкти господарської діяльності,які у своїй діяльності спираються лише на закон і економічну вигоду.

Тільки в цьому випадку наші підприємства можуть знайти своє місце на світовому ринку.

Удосконалення структури економіки — встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат,і найбільший обсяг виробленого національного доходу.

Формування ефективної галузевої структури передбачає чітке визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях.

Етапи структурної перебудови

1 етап. Увага зосереджується на галузях, які визначають життєзабезпечення населення,використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери. Це гарантує сталість виробництва і реалізації товарів.

Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва,забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Структурна політика цього етапу повинна ґрунтуватися на недопущенні періодичних глибоких змін у цінах і заробітній платі.

Оскільки, процес структурної перебудови не тільки довгостроковий, а й дуже дорогий, то необхідно — за певної обережності в стратегії її відкритості — визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів і створення спільних виробництв.

На цьому етапу необхідно визначити і розпочати максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу країни, провідних наукових і конструкторських центрів, тобто інтелектуальний потенціал.

2 етап. Може розпочатися лише за неодмінної умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу,введення науково обґрунтованої амортизаційної політики,регулювання темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання.

Оскільки одночасно перевести всі галузі на новітню технологічну базу неможливо,то потрібна відповідна поетапність цього складного процесу.

На цьому етапі доля фонду нагромадження в національному доході необхідна підтримуватись не нижче 20%, а ряд галузей доведеться інтернаціоналізувати,тобто розпочати їх структурну перебудову за рахунок іноземних інвестицій.

На другому етапі необхідно активно інвестувати малий і середній бізнес,а також наукомісткі галузі.

3 етап. Перехід до нормального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави.

Відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталів між галузями залежно від змін у ринковому попиті. Державні інвестиції формуються відповідно до загальнодержавних і місцевих потреб і замовлень.

Ринкова активність на цьому етапі залежить не лише від потреб попиту і платоспроможності внутрішнього ринку,а й від інтеграції економіки до світового економічного простору. (Д. с.259)

Таким чином, стратегічною метою структурної перебудови економіки має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного НГК, адаптованого до ринкових умов, здатного задовольняти більшу частину власних потреб країни і брати активну участь у світо господарських зв’язках на взаємовигідних умовах.

Тема 10 Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.

Мета — розглянути сутність регіональної економіки України та диференціацію регіонів за рівнем розвитку.

1.Територіальна структура регіональної економіки.

2.Передумови регіонального розвитку.

3.Економіка регіону як ланка єдиного господарського комплексу.

4.Диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил.

Основні поняття

Регіональна економіка, групи територіальних таксонів,концентрація і кооперування виробництва,економіка регіону, об’єктивні та суб’єктивні фактори диспропорцій.

Література

1— с.621—648 2— с.283—312

1.Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки характеризуються формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності.

Регіональна економічна система РЕС має досить складний механізм самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Сутність регіональної економіки полягає в зростанні саморегулювання регіонів.

В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави і здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного розвитку.

Регіональна економічна система має складний характер самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Джерелами розвитку регіональної системи є ресурси — власні і залучені. Результати господарської діяльності — готовий продукт регіональної економіки може споживатися як на місці його виробництва так і вивозитись за межі регіону.

Значна роль в економічному розвитку відведена людському чиннику, тому економічна діяльність у регіоні залежить і від особливостей взаємодії цього чинника та природного середовища.

Таким чином, регіональна економіка — це просторова організація господарства як сукупності територіальних економічних систем.

Регіональна економіка будь-якої території характеризує її просторову побудову — територіальні пропорції і форми територіальної організації.

Територіальні пропорції при цьому відображають особливість концентрації виробництва,підприємств і населення.

Об’єктивними умовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресурсного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, систем економічних зв’язків розселення населення.

Наукові дослідження проблем регіональної економіки на території України набули широкого розмаху в другій половині ХХ століття. Ці дослідження проводились Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук. Результати цих досліджень знайшли свою реалізацію у схемах розвитку і розміщення продуктивних сил, які охоплювали як Україну в цілому так і всі її області та економічні райони.

Вони давали найбільш повне уявлення про регіональні особливості економічного і соціального розвитку України, в них були розкриті проблеми, які можуть виникнути у майбутньому, та окреслені шляхи їх вирушення.

Схеми стали практичним документом для розв’язання галузевих та регіональних проблем розвитку.

Важливе місце у розширенні знань про регіональну економіку (РЕ) належить визначенню її територіальної структури:

1) Адміністративно територіальні одиниці автономної республіки, областей, районів,міст, селищ міського типу та села. Цей поділ території України проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного управління. У межах кожного виділеного адмін. Району вирішуються різноманітні економічні питання,тому цей поділ має значення при аналізі регіональної економіки.

2) Інтегральні економічні райони. В Україні їх вісім. Вони поділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території країни і об’єктами економічного аналізу,прогнозування і певною мірою державного регулювання.

3) Регіони різних типів, які виникли в останній період. Серед них такі: «Буг» та «Карпатський»,регіони прикордонні з Росією, які активно залучаються до процесу формування економічних транснаціональних відносин. Крім цього, виділяються регіони,які мають статус вільних (спеціальних) економічних зон.

Серед просторових форм організації господарства існують різні типи територіально-виробничих комплексів.

Промисловий пункт — елементарний об’єкт виробничо-територіального поділу території, який формується на базі певного виробництва і розміщеного біля нього населення.

Так сформувались промислові пункти — поселення. Наприклад, біля шахти формувалося поселення людей,які на ній працювали — так виникали шахтарські поселення.

Промисловий центр і промисловий вузол — більш складні просторові форми організації господарства. Якщо в промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств однієї або різних галузей, то до промислового вузла можуть входити кілька населених пунктів зі спільними об’єктами інфраструктури. Їх компактне розміщення на невеликій території утворює територіально-виробничий комплекс,як специфічну регіональну економічну частину господарства.

Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплексі нижчого рангу. Ці територіальні форми є результатом високої територіальної концентрації господарства і населення,виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

2.Регіональна політика у перші роки незалежності призвела до загострення соціально-економічних й особливо суспільно-політичних диспропорцій. В науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств територіальних,галузевих та інших комплексів».

Диспропорції можуть бути: часткові (локальні) і загальні (пов’язані з порушенням процесу відтворення загалом і мають тривалий характер).

Формою вияву часткових диспропорцій є дефіцит або надлишок окремих товарів,валютні фінансові кризи,економічні кризи в окремих країнах,декількох країнах, у світовій економіці.

Оскільки диспропорції істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіону,необхідною передумовою запобігання кризі є:

— виявлення причин;

— виявлення умов і факторів виникання;

— класифікація причин;

— кількісна і якісна оцінка;

— розробка дієвих механізмів;

— подолання та усунення можливих у майбутньому нерівностей розвитку.

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є:

1) Кооперування — діяльність кількох суб’єктів за найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції,надання послуг.

2) Комбінування — закріплення виробництва за територіями і формування ефективних стосунків у процесі виробництва за рахунок раціонального використання переваг поєднання різних економічних циклів на одному підприємстві — комбінаті.

На розвиток регіональної економіки впливає також концентрація виробництва.

Концентрація виробництва — територіальне зосередження (локалізація) економічної діяльності на обмеженій території.

Цей процес дозволяє економити витрати на розвиток обслуговуючої, виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва тощо. А це призводить до зменшення виробничих витрат і підвищує конкурентоспроможність продукції.

Рівень концентрації = обсяг виробленої продукції в регіоні / загальний обсяг виробленої продукції в державі.

Важлива роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам.

Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів,економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку.

Найбільшу цінність для регіональної економіки мають промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів.

Ці ресурси вже мають досить повну геологічну економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал,який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Залежно від розміщення природних ресурсів, їх обсягів, якості та умов використання в кожному регіоні формуються своєрідні просторові форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва,галузевої структури економіки регіонів,їх спеціалізацію.

Суттєвим чинником регіональної економіки є й інші природні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Ефективне функціонування регіональної економіки неможливе без забезпечення трудовими ресурсами,які є найбільш активними чинниками виробничого процесу. Завдяки їх виробничої діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. В результаті цієї взаємодії людство задовольняє свої потреби.

Природною базою взаємодії в кожному регіоні є природні ресурси і умови,а соціальною — населення, особливо найбільш активна його частина — трудові ресурси і, зокрема,зайняте трудовою діяльністю населення.

Особлива роль у розвитку регіональної економіки належить територіальним відмінностям у кількості трудових ресурсів.

Економіка кожного регіону зумовлюється також рівнем використання трудових ресурсів,тобто зайнятістю в різних сферах економічної діяльності. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону,бо лише завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага,національне багатство країни.

Звичайно не всі трудові ресурси повинні бути зайняті виробничою діяльністю. Частина з них зайнята доглядом за дітьми,частина — зайнята навчанням тощо. Однак значну частину незайнятих становлять безробітні та зайняті неповний робочий день (тиждень). Це свідчить про значні прямі втрати трудового потенціалу,які в окремих регіонах є катастрофічними. Крім прямих втрат у вигляді невиробленої продукції, ненаданих послугах є ще й опосередковані втрати, які виражаються зниженням якості трудових ресурсів — зниженням освітнього рівня дискваліфікацією у зв’язку з тривалим безробіттям, погіршенням здоров’я у зв’язку зі зниженням життєвого рівня тощо.

Такий стан з використанням трудових ресурсів не сприяє економічному зростанню регіонів,а скоріше стагнації (стан економіки, коли застій або падіння виробництва поєднується зі зростаючим безробіттям і інфляцією) і депресії.

Важливою передумовою економічного розвитку регіонів є виробничий потенціал,який визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні.

Функціонування регіональної економіки значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура — складова єдиної соціально-економічної системи,яка, задовольняючи певні потреби населення, опосередковано впливає на розвиток виробництва.

Це такі види діяльності: охорона здоров’я,освіта,духовне виховання (культура), житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля, пасажирський транспорт, громадське харчування.

3.Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального і навпаки, тобто регіон є самостійною структурою і водночас є залежним від держави.

З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни,яка розміщена на певній території. Для нього найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію,рівень конкуренції в межах регіону,форми власності.

Економіці регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб’єктами господарювання,що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність його розвитку.

Одночасно регіон є основою міжрегіональної взаємодії,тобто виходить на макроекономічну систему країни з позицій вирішення власних економічних завдань. Тобто регіональна економіка є макроекономічним середовищем економіки регіону.

Це середовище створюється єдиною на національному рівні монетарною системою,дією інфляційних факторів,впливом чинників міжрегіональної дії (транспортної системи,встановлення валютних курсів тощо).

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність.

Правова база сьогодні не дозволяє регіонам ефективно реалізувати соціальні функції. Бюджетні території позбавлені можливості концентрації достатніх фінансових ресурсів для вирішення власних проблем. До центрального бюджету держава вилучає понад 80% місцевих доходів,що негативно впливає на фінансово-економічну діяльність регіонів.

Оскільки регіони неоднакові за своїм економічним потенціалом, отже формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Це зобов’язує державу впливати на бюджети окремих територій через трансферти,дотації та інші економічні механізми,без яких неможливо було б вплинути на пророню необхідність розвитку регіонів.

Для вирішення проблем репресивності окремих регіонів,активізації їх господарської діяльності розробляються регіональні програми розвитку за найбільш важливих напрямів розвитку. Джерелами їх фінансування можуть бути національний, регіональні бюджети,кредит,спонсорські кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання. Цей механізм поєднує як достатній рівень централізованого управління так і високу регіональну самостійність. У зв’язку з обмеженістю бюджетних ресурсів можливість вирішення проблем економічного розвитку створюється лише для окремих регіонів — як правило депресивних і пріоритетного розвитку.

Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура,національні ринки товарів,послуг, праці, капіталів.

Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачено територіальна єдність держави.

Питання для самоконтролю

1.Регіональна економіка та її методологічні основи.

2. Основні передумови регіонального економічного розвитку.

3.Дайте визначення єдиного господарського комплексу.

4.Єдиний господарський комплекс і економіка регіону.

5.Що таке диференціація економіки регіонів?

6.Територіальна диференціація розміщення продуктивних сил.

Дата добавления: 2014-12-16