Особливості ліцензування програмного забезпечення

Авторське право, його види

Тема 5

Практичне завдання

Електромеханічний завод звернувся до виробничого об’єднання з пропозицією придбати в останнього виключну ліцензію на виробництво реверсивного вентильного електродвигуна. При підготовці проекту ліцензійного договору між сторонами виникло багато суперечностей щодо порядку і умов оплати, обсягів виробництва і можливостей подальшого вдосконалення розробки. Об’єднання і завод звернулись до спеціалізованої юридичної фірми з проханням допомогти їм скласти ліцензійний договір згідно із звичайною практикою. Необхідну консультацію сторонам було надано, однак і після цього сторони не змогли дійти згоди. Оскільки електромеханічний завод вже виконав значну підготовчу роботу до виробництва зазначених електродвигунів, він звернувся до суду з позовом про примушення виробничого об’єднання видати ліцензію.

Проаналізуйте ситуацію з позицій національних нормативних актів.

Як повинен вчинити суд? Як вирішуються в ліцензійних договорах умови про оплату(вартисть), ліцензію та інші основні питання?

ЛІЦЕНЗУВАННЯ В АВТОРСЬКОМУ ПРАВІ

Авторське право (далі – АП) — набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину. Детальніше цю базову концепцію авторського права буде проаналізовано нижче.

Основним положенням АП є монопольне право автора на обна­родування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.

В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їхній поділ на майнові та немайнові. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.

Немайнові авторські права

В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійській мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:

· бути визнаним автором твору (право авторства)

· дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я)

· дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення)

· захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації)

Майнові авторські права

До цього виду прав належать права дозволяти та забороняти:

· відтворювати твір (право на відтворення)

· поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення)

· імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт)

· здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання)

· публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення)

· перекладати твір (право на переклад)

· дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку)

5.2. Авторський договір: поняття, форма, зміст

Авторський договір – це договір, згідно якого одна сторона передає іншій стороні повністю або частково авторські майнові права або передає право на використання об’єкта авторського права.

Авторський договір, згідно якого одна сторона передає право на використання об’єкта авторського права ще називають ліцензійним договором.

Сторонами ліцензійного договору виступають:

- Ліцензіар (особа, яка надає дозвіл);

- Ліцензіат (особа, якій надають дозвіл).

В авторському договорі на використання твору зазначаються:

- вид ліцензії;

- сфера використання об’єкта авторського права (конкретні права, які надаються згідно ліцензійного договору), способи використання об’єкта авторського права, територія і строк, на якій надаються права,

- розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання твору;

- інші умови.

Ліцензія – письмовий дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі і об’єкта авторського права.

Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Вважається, що за авторським договором про використання твору надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено цим договором.

Укладаючи ліцензійний договір, слід пам’ятати, що:

- предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання ще не створеного твору;

- права на використання і способи такого використання, які не визначені в ліцензійному договорі, вважається такими, що не надані ліцензіату;

- у випадку відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання твору, ліцензія поширюється на всю територію України;

- якщо в ліцензійному договорі про видання або іншого відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі повинен бути встановлений максимальний тираж твору.

Що стосується практики заміни поняття “авторський договір” на термін “ліцензійний договір”, можемо зазначити, що п. 1 ст. 31 Закону про авторські права чітко визначає, що передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Стаття 32 Закону про авторські права закріплює загальне правило, за яким використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком встановлених Законом випадків “вільного використання твору”. Наявність такої плутанини можна пояснити, наприклад, тим фактом, що в попередній редакції Закону про авторські права його ст. 27 передбачала положення про видачу ліцензіаром ліцензії ліцензіату на використання твору відповідно до ліцензії. Фактично це означало існування ліцензійного договору як особливого типу авторського договору. Законодавство деяких зарубіжних країн передачу майнових прав автора визначає за договором продажу, якщо відбувається повна уступка прав, або за ліцензійним договором у випадку часткової передачі повноважень на використання твору. Глава 75 Книги п’ятої “Зобов’язальне право” Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., присвячена договорам щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1107 нового ЦК України, розрізняють 5 видів таких договорів: ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Як бачимо, тут реалізовано принцип поділу договорів на 2 великі групи:

1) договори, за якими надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) договори, що передбачають здійснення уступки прав.

Цивільний Кодекс України не розмежовує типи договорів щодо об’єктів авторського права й суміжних прав з одного боку, та об’єктів права промислової власності, з іншого. Можна передбачити, що з набранням чинності новим ЦК України термін “ліцензійний договір” щодо надання дозволу на використання твору набуде свого подальшого поширення. Відповідно ліцензійний договір, згідно з п. 1 ст. 1109 нового ЦК України, є правочином, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог нового ЦК України та інших законів. У будь-якому разі чинне законодавство України стосовно передачі права на використання твору іншим особам передбачає укладення лише авторського договору. Таким чином, щоб уникнути ряду незручностей при виконанні договору, на сьогодні більш доцільно використовувати у назві договору термін “авторський договір”. Як правило, у назві відразу вказують, яке право на використання твору передається – виключне чи невиключне.

Серед усіх класифікацій авторських договорів за критеріями характеру об’єкта договору, способу використання твору тощо найбільше практичне значення має поділ за ознакою обсягу прав, що надаються. Остання класифікація закріплена на законодавчому рівні. Так, ч. 2 ст. 32 Закону про авторські права встановлює, що передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, й надає їй право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Таким чином, за цим договором тільки одна особа набуває авторських майнових прав у межах, встановлених авторським договором, на вказаній території та на визначений строк. Правонабувач має повноваження як використовувати твір визначеним у договорі способом, так і заборонити будь-якій іншій особі подібне використання. За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами. Відповідно до п. 6 ст. 32 Закону про авторські права, права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо договір не передбачає передачу виключних прав на використання твору. Подібне правило передбачає і п. 4 ст. 1109 ЦК України: “вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором”.

Авторський договір є двостороннім, консенсуальним та оплатним. Разом з тим, не виключається можливість існування одностороннього, реального та безоплатного авторського договору. Пункт 2 ст. 33 Закону про авторські права встановлює, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, тобто такий договір законодавчо визнається консенсуальним. Чинне законодавство не містить імперативної правової норми, яка б передбачала обов’язковий оплатний характер авторського договору. Проте умова про розмір і порядок виплати авторської винагороди є істотною умовою авторського договору, і сторони зобов’язані погодити її між собою. Слід зазначити, що ЦК України встановлює загальне положення, згідно з яким договір визначається як відплатний, якщо інше не встановлено самим договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно з п. 2 ст. 33 Закону про авторські права, істотними умовами авторського договору є такі умови:

1) про строк дії договору;

2) про спосіб використання твору;

3) про територію, на яку поширюється право, що передається;

4) про розмір і порядок виплати авторської винагороди;

5) інші умови, щодо яких за вимогою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається в письмовій формі і не підлягає обов’язковій реєстрації. Але за бажанням сторін можлива його реєстрація.

Ліцензія на програмне забезпечення, також Ліце́нзія на використа́ння програ́много забезпе́чення — це договір, який надає право використовувати програмне забезпечення.

Така ліцензія визначає умови використання комп'ютерного програмного забезпечення (ПЗ). Ліцензія може надавати дозвіл робити з ним речі, які були б інакше заборонені законом про авторське право. Наприклад, ліцензія на використання програмного забезпечення може дати дозвіл робити копії програмного забезпечення. Власник авторського права може запропонувати ліцензію на використання ПЗ односторонньо, або як частину ліцензійної угоди на використання ПЗ з іншою стороною.

Для прикладів ліцензій на використання ПЗ, дивіться перелік ліцензій на використання ПЗ.

Для позначення ліцензії на програмне забезпечення також використовують англійську абревіатуру (англ. EULA — End User License Agreement)

Дата добавления: 2014-12-16