Б. Увага. 4 страница

Структура психічних якостей, що виступає як здібність, визначається вимогами конкретної діяльності та є неоднаковою для різних видів діяльності. Різні якості здібностей відіграють неоднакову роль, а тому розрізняють провідні й допоміжні якості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними якостями є:

– творча уява та образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

– властивості зорової пам’яті, які сприяють формуванню й збереженню яскравих образів;

– розвинуті естетичні почуття, які виявляються в естетичному ставленні до дійсності;

– вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсомоторні якості „руки художника” тощо. Провідні й допоміжні якості в структурі здібностей перебувають у нерозривній єдності.

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, – належність особи до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і середнього (за термінологією І. Павлова). Такий поділ ґрунтується на вченні, за яким вища нервова діяльність характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої – образної, емоційної й другої – мовної. Відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої – мисленнєвий, а однакове їх представлення – середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприймання, живих вражень, емоцій, а мисленнєвому – переважання абстракцій, логічних міркувань. Належність до художнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в таких людей образні компоненти мислення переважають та відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для найсприятливішого розвитку діяльності, пов'язаної з оперуванням абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами тощо.

Середній тип поєднує в собі можливості обох типів.

Питання для самоконтролю

1. У чому принципова відмінність діяльності людини від складних форм поведінки тварин?

2. Що характеризує діяльність як специфічну форму людської активності?

3. Які є основні компоненти діяльності?

4. Чи можлива діяльність без чіткого уявлення про її мету?

5. Які характерні ознаки гри як різновиду діяльності?

6. Які характерні ознаки навчання як різновиду діяльності?

7. Які характерні ознаки праці як різновиду діяльності?

8. У чому виявляються здібності особистості?

9. Як взаємопов’язані здібності та задатки?

10. У чому виявляються якісні відмінності у здібностях людей?

11. Поясніть, чи можна за результатами виконаної діяльності судити про здібності людини?

12. Чим відрізняються між собою обдарованість, талант і геніальність?

13. Що є вирішальною умовою розвитку здібностей?

Лекція 5

Психічні процеси, їх функції та розвиток

Мета: розглянути пізнавальні психічні процеси (відчуття, сприймання, увагу, пам’ять, мислення, уяву) й емоційно-вольову сферу людини.

1. Чуттєві форми пізнання дійсності:

А. Відчуття та сприймання.

Б. Увага.

2. Раціональні форми освоєння дійсності:

А. Пам’ять.

Б. Мислення.

В. Уява.

3. Мислення як основна функція психіки, розвиток мислення.

4. Зв’язок мислення з мовою.

5. Види емоцій і почуттів та їх місце в діяльності особистості.

6. Воля як психологічний феномен та її аналіз.

Література

1. Загальна психологія: Хрестоматія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Каравела, 2007. – С. 63 – 147; 168 – 274; 338 – 370.

2. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка. – К., 2003. – 126 – 167.

3. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Центр навч. літ., 2008. – С. 141 – 206; 217 – 230.

4. Немов Р. С. Психология. – М.: Просвещение, 1995. – С. 165 – 298; 424 – 461.

5. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977. – С. 93 – 117.

6. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1968. – С. 422 – 433.

7. Психология: Учебник для технических вузов / Под общ. ред. В. Н. Дружинина. – СПб: Питер, 2000.– С. 128 – 138; 155 – 237.

8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1989. – С. 64 – 93.

9. Степанов О. М., Фіцула М. М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2005. – С. 109 – 194.

10. Столяренко Л. Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических вузов. – Р-н-Д: Феникс, 2001. – С. 61 – 126.

1. Чуттєві форми пізнання дійсності:

А. Відчуття та сприймання.

А. Відчуття та сприймання

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор – складну анатомо-фізіологічну структуру, в якій відбувається виникнення відчуття.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі.

Із відчуттів починається пізнавальна діяльність людини.

За допомогою різних аналізаторів вона:

– відбирає;

– нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани;

– на основі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Класифікація і різновиди відчуттів. Існують різні класифікації органів відчуттів та чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або із середини організму.

Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість:

– контактну (дотикову, смакову, больову);

– дистантну (зорову, слухову, нюхову).

3а розміщенням рецепторів в організмі – на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях – розрізняють:

– відчуття екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);

– інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми);

– пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні).

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні.

Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення й перебігу.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості предметів, сприймання завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від кількох аналізаторів. Разом із процесами відчуття, сприймання забезпечує чуттєву орієнтацію в оточуючому світі.

Різновиди сприймань

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймань поза відчуттями не буває.

Розрізняють сприймання за:

– сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові й інші);

– відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні);

– складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. За відношенням до психічного життя особистості сприймання набуває особливого значення. В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній уплив сприйманого об’єкта на почуття – моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, комічного, трагічного, яке збуджується сприйманим матеріалом.

Сприймання за змістом – це сприймання простору, руху, часу. В сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів.

Об’єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.

Сприймання руху – це відображення зміни положення предметів у просторі.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм.

Дата добавления: 2014-12-16