Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Слабкий тип




Характеристика темпераменту

План

1. Характеристика темпераменту.

2. Основні класифікації типів темпераменту.

3.Поняття характеру. Фактори формування характеру.

4. Поняття акцентуації характеру. Типи акцентуацій.

Література

1. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Центр навч. літ., 2008. – С. 235 – 247; 259 – 267.

2. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2001. – С.397 – 452.

3. Загальна психологія: Хрестоматія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Каравела, 2007. – С. 557 – 617.

4. Немов Р. С. Психология. – М.: Просвещение, 2001.– С. 373 – 424.

5. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977.

6. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

7. Степанов О. М., Фібула М. М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2005. – С. 194 – 231.

8. Столяренко Л. Д. Основы психологии. – Р.-н.-Д.: Феникс, 1997. – С. 171 – 261.

 

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. tеmреrarе – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають уплив подразника, а інші – спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них упливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них – спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Фізіологічне підґрунтя темпераменту

Учення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженість і рухливість процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.

1. Сильний, урівноважений, але рухливий – жвавий тип.

2. Сильний, урівноважений, але інертний – спокійний, проте малорухливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням – збудливий, нестриманий тип.

Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло наведено в таблиці.

 

Характеристика темпераментів

Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності
Холерик Сильний Неврівноважений Рухливий
Сангвінік Сильний Урівноважений Рухливий
Флегматик Сильний Урівноважений Малорухливий
Меланхолік Слабкий Неврівноважений Інертний

Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппократа, він писав, що сангвінік – палкий, урівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – урівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується. Меланхолік – помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, у всьому бачить погане, небезпечне.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в котрих несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви – неврастенію у холерика й істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сангвінічний і флегматичний темпераменти – їх урівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз – статеве дозрівання, старіння, кастрація – помітно позначається на функціях усього організму, в тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки – це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.

2. Основні класифікації типів темпераменту

Учення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален й інші) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humог – рідина, соки організму – кров, флегма, жовч), згідно з якою тип темпераменту спричинює перевагу в організмі певної рідини. Гіппократ уважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma – слиз, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole – жовч, перевага в організмі жовчі) й меланхолійний (від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини – Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він уважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність, у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний учений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість та силу кровообігу: невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру й товстим стінкам його судин – меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки:

1) вони обстоюють як першооснову темпераменту системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей;

2) Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності.

Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад, шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої й ін.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 385; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.