Навчальне видання 2 страница

5. Столяренко Л. Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических вузов. – Р- н-Д: Фенікс, 2001. – С. 228 – 245.

6. Цимбалюк І. М. Психологія. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – С. 32 – 43.

1.Психічний розвиток особистості та його фактори

Розвиток психіки людини неперервний протягом життя, тобто відбувається в процесі всього її онтогенезу – розвитку організму від моменту утворення зародку й до смерті. (Термін „онтогенез” був уведенийнімецьким біологом Е. Геккелем та широко застосовується сучасною наукою).

Між ученими здавна точилися суперечки про природу як самої психіки, так і її розвитку. Це – одна з центральних проблем психології, розв’язання якої визначає і теоретичний, і практичний фундамент цієї науки.

Традиційно спостерігаємо зіткнення двох концепцій. Згідно з однією, „соціологізаторською”, головним фактором психічного розвитку визнавалося середовище, а роль природжених, біологічних факторів заперечувалася. Згідно з іншою, „біологізаторською”, природа є ідеальним творцем, і розвиток іде самостійним шляхом, якому не треба заважати.

Сучасна психологія розвитку відмовилася від протиставлення біологічних і середовищних (соціальних, культурних) факторів на користь розуміння важливості тих та інших у психічному розвитку людини. Про їхню органічну єдність свідчать, зокрема, дані лонгітюдних досліджень психогенетики – допоміжної психологічної дисципліни.

У розпорядженні сучасної психології наявний значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального (внутрішньоутробного) періоду. Цей процес розглядається як проходження нею низки стадій – сутнісних зміну характеристиках індивіда, що реорганізують його поведінку. Відповідно до концепції американського вченого Дж. Флевелла, стадії розвитку відповідають таким критеріям:

– стадії виділяються на основі якісних змін. Вони пов’язані не стільки з можливістю робити щось більше і краще, скільки з тим, щоб робити це інакше. Наприклад, дитина спершу починає пересуватися повзком, а потім учиться ходити. Це якісно новий тип пересування, тому цей аспект моторного розвитку є однією з характеристик стадії розвитку;

– перехід від однієї стадії до іншої відзначається чималою кількістю одномоментних змін різних аспектів дитячої поведінки. Так, коли діти вчаться говорити, це передбачає насамперед розуміння символічного значення слів. Та водночас вони починають застосовувати у грі символічні властивості об’єктів, уявляючи, що стілець – це машина, а лялька – людина тощо. Таким чином, на цій стадії спостерігається значне поширення ефекту освоєння психологічних функцій;

– переходи між стадіями звичайно відбуваються дуже швидко. Наочним прикладом є стрімке збільшення розмірів тіла підлітка.

Психологи, які приймають концепцію стадійного розвитку (Ж. Піаже, З. Фрейд, Л. Виготський, Д. Ельконін, Е. Еріксон та інші), далеко не в усьому згодні один з одним. Проте вони визнають, що стадійність розвитку не виключає, а швидше передбачає неперервність цього процесу. Більше того, неперервність процесу розвитку і забезпечує наступність на різних стадіях.

2. Періодизація психічного розвитку людини

Розвиток людини індивідуальний. У її онтогенезі реалізуються як загальні закономірності розвитку представника роду людського, так й індивідуальні особливості розвитку кожної людини.

Кожна людина має унікальні варіації генетичних програм та унікальні обставини, в яких ці програми реалізуються. Таким чином, у розвитку людини можна розглядати універсальні й індивідуальні закономірності життєвого циклу, формування психічних властивостей і становлення психіки в цілому. Однією із закономірностей розвитку людини є його циклічність. Періодизація психічного розвитку – це спроба виділити загальні закономірності, яким підпорядковується життєвий цикл людини.

Розвиток має складну часову організацію. Цінність кожного року й навіть місяця життя людини має різне значення, що визначається насамперед тим, яке місце цей часовий діапазон посідає в циклі розвитку. Так, відставання в інтелектуальному розвитку на шість місяців для дворічної дитини є серйозним показником неблагополуччя, тоді як у шість років це вже буде тільки незначним відставанням у розвитку, а в шістнадцять – уважатиметься неістотним.

Споконвіку люди намагалися певним чином класифікувати вікові періоди. Ось деякі з цих класифікацій.

Давньокитайська класифікація

Молодість до 20 років

Шлюбний вік до 30 років

Вік виконання суспільних обов’язків до 40 років

Пізнання власних оман до 50 років

Останній період творчого життя до 60 років

Бажаний вік до 70 років

Старість від 70 років

Класифікація віку життя за Піфагором (VІ ст. до н. е.)

Період становлення 0-20 років (весна)

Молода людина 20-40 років (літо)

Людина в розквіті сил 40-60 років (осінь)

Стара і згасаюча людина 60-80 років (зима)

Традиційний поділ життєвого циклу за Ж.Годфруа (1992)

На сьогодні життєвий цикл традиційно поділяється на чотири великіперіоди, кожен з яких складається із трьох своєрідних стадій.

1. Пренатальний період	266 днів
Стадія зиготи	Від моменту запліднення до 14 днів
Стадія ембріона	Від 14 днів до 2 місяців; анатомічне та фізіологічне диференціювання органів
Стадія плода	Від 3 місяців до моменту пологів; розвиток систем і функцій, необхідних для життя в зовнішньому середовищі (з 7-го місяця плід набуває можливості вижити в повітряному середовищі)
2. Дитинство
Стадія першого дитинства	Від народження до 3-ох років; розвиток функціональної незалежності й мовлення
Стадія другого дитинства	3 - 6 років; розвиток особистості дитини і когнітивних процесів
Стадія третього дитинства	6 - 12 років; набуття основних когнітивних та соціальних навичок
3. Отроцтво
Пубертатний вік	12 - 16 років; статеве дозрівання, формування нових уявлень про себе
Ювенільний вік	16 - 18 років; пристосування підлітків до сім’ї, школи, до ровесників
Юність	18 - 20 років; перехід від отроцтва до зрілості, властиве відчуття психологічної незалежності та соціальної відповідальності
4. Зрілість
Стадія ранньої зрілості	20 - 40 років; інтенсивне особисте життя, професійна діяльність
Зрілий вік	40 - 60 років; стабільність і продуктивність у професійному й соціальному відношенні
Завершальний період зрілості	60 - 65 років; відхід від активного життя
Перша старість	65 - 75 років
Похилий вік	Після 75 років

3. Гетерохронність і сенситивні періоди розвитку

Розвиток є гетерохронним, тобто нерівномірним як по відношенню до різних психічних процесів, так і до окремих аспектів індивідуального розвитку людини. Скажімо, процесам сприйняття властиві ранні строки розвитку, тоді як розвиток естетичного сприйняття людини відбувається в зрілий період її життя.

Гетерохронність може проявлятися також у розбіжності між фізичним, хронологічним та психологічним віком; спостерігаються також нерівномірності розумового, соціально-психологічного й емоційного аспектів розвитку. Наприклад, інтелектуально розвинена доросла людина може демонструвати соціально неадекватні форми поведінки, властиві підлітковому вікові.

Гетерохронність розвитку пов’язана зі сенситивними періодами розвитку. Сенситивний період – це часовий діапазон, максимально сприятливий для розвитку тієї чи іншої функції, тієї чи іншої здібності людини. Наприклад, сенситивним періодом у розвитку мовлення є вік від 1,5 місяця до трьох років. Це не означає, що мовленнєва функція не розвивалась ні до, ні після цього віку. Але саме в цей період дитина повинна мати досвід мовленнєвого спілкування, підтримку і заохочення дорослих у її мовленнєвих спробах, бажання виразити свої почуття мовленнєвим способом.

4. „Я-концепція” як соціально-психологічний феномен

Свідомість людини зорієнтована не тільки на відображення зовнішніх об’єктів – вона може бути спрямована на пізнання себе (внутрішнього світу, діяльності). Усвідомлення людиною самої себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця й ролі в суспільстві) називають самосвідомістю.

Самосвідомість дає змогу осмислити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, своє місце в суспільстві. Її об’єктом є сама особистість. Завдяки їй людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, відокремлену від природи та інших людей. Через самопізнання людина здобуває певні знання про себе. Спочатку вони постають як ситуативні образи власного „Я”, котрі виникають у конкретних умовах діяльності й спілкування. Потім ці образи поступово інтегруються у цілісний, адекватний, суб’єктивний образ свого „Я”. Результатом самопізнання є створення „ Я-концепції ” особистості.

Термін „Я-концепція” з’явився в науковому обігу на межі ХІХ та ХХ ст. у зв’язку з уявленнями про дуальну природу людини як суб’єкта, так і об’єкта пізнання. Американський психолог В. Джемс (1842 - 1910) першим запропонував ідею Я-концепції й зробив істотний внесок у її розроблення. Згідно з Джемсом, глобальне „Я” (особистість) містить у собі два аспекти: емпіричного об’єкта, що пізнається суб’єктивною оцінюючою свідомістю. „Я” як об’єкт містить у собі чотири аспекти: духовне „Я”, матеріальне „Я”, соціальне Я, тілесне Я. Ці аспекти утворюють для кожної людини унікальний образ, або сукупність уявлень про себе як особистість.

Формується Я-концепція в процесі життєдіяльності, водночас упливаючи на розвиток, діяльність і поведінку особистості як установку щодо себе.

Я-концепція розглядається сучасною психологією як динамічна система уявлень людини про себе, на основі котрої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.

Як будь-яка установка, вона має три компоненти:

1) когнітивний – уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість тощо;

2) емоційно-оцінний, у якому відображається ставлення до себе (самоповага, самокритичність, самозакоханість та ін.);

3) поведінковий – прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус і намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки.

Унаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає множина образів „Я”, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розрізняють „Я-минуле”, „Я-реальне”, „Я-ідеальне”, „Я-фантастичне” й ін. „Я-реальне” – це уявлення людини про себе в даний момент. „Я-ідеальне” – уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між „Я-реальним” та „Я-ідеальним” є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.

Становлення „Я-концепції” особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку цього досвіду, на мрії і прогнози власного майбутнього, на ставлення особистості до себе.

Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка, що формується у порівнянні своїх якостей із відповідними якостями інших людей як оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей та якостей.

За відповідністю реаліям самооцінка може бути адекватною й неадекватною. Неадекватна самооцінка у свою чергу поділяється на завищену та занижену. Дуже завищена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спричиняти внутрішні конфлікти особистості. Завищена самооцінка часто викликає протидію оточуючих, що породжує озлобленість, підозрілість, агресію й призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька самооцінка зумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, тривожності, безініціативності.

Самооцінка виконує регулятивну та захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов’язана вона з рівнем домагань.

Рівень домагань – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Формуючись на основі самооцінки, він є важливим внутрішнім чинником саморозвитку й самореалізації особистості. Залежно від самооцінки, він теж може бути адекватним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можливості. При завищеному рівні домагань індивід береться розв’язувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає невдач.

Самосвідомість особистості через механізм самооцінки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов’язана самоповага. Будучи важливим компонентом образу „Я”, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін „самоповага” не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, у котрому виражається бережливе та шанобливе ставлення до власного „Я”. Особистість завжди характеризує піклування про себе.

На думку В. Джемса, самоповагу можна представити формулою „самоповага = успіх: домагання”. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому – знизити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено навіть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту свого образу „Я”, причому захисту пасивного.

5. Поняття соціальної адаптації. Психологічний захист

У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задля реалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаються до психологічного захисту.

Психологічний захист – регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, що загрожують „Я-образу”, і яка зберігає його на бажаному й можливому за певних обставин рівні.

Захисні механізми вступають у дію, коли особистість за певних умов не може досягти поставленої мети. Ці механізми можуть бути менш зрілими (заперечення, витіснення, регресія) та більш зрілими (проекція, ідентифікація, раціоналізація, заміщення, сублімація, гумор тощо.

Заперечення – намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту.

Регресія – поверенення до онтогенетично більш ранніх, інфантильних стратегій поведінки (плаксивість, демонстрація безпорадності).

Витіснення – спосіб уникнути внутрішнього конфлікту, вилучивши зі свідомості неприємну інформацію.

Проекція – неусвідомлене перенесення своїх власних бажань і переживань, у яких людина не хоче зізнатися собі через їх соціальну неприйнятність, на інших людей.

Ідентифікація – ототожнення з реальним чи вигаданим персонажем з метою приписування собі бажаних якостей.

Раціоналізація – псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б утратою самоповаги (як у байці Езопа „Лисиця і виноград”).

Заміщення – перенесення дії з недосяжного об’єкта на такий, якого можна досягти.

Сублімація – пертворення енергії інстинктивних прагнень у соціально прийнятні способи діяльності (художньої, винахідницької, професійної).

Гумор – зниження напруженості за допомогою апеляції до гумористичних виразів, розповідей, анекдотів.

Дія захисних механізмів спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що загрожує системі наявних цінностей.

Важливим процесом узгодження внутрішніх домагань із соціальними вимогами є соціальна адаптація – процес ефективної взаємодії із соціальним середовищем. Вона співвідноситься із соціалізацією – процесом взаємодії із соціальним середовищем, в ході якого індивід оволодіває механізмами соціальної поведінки і засвоює її норми, що мають адаптивне значення. Стан взаємин особистості й групи, коли особистість без тривалих зовнішніх та внутрішніх конфліктів продуктивно включається до провідної діяльності, задовольняє основні соціогенні потреби, йде назустріч рольовим сподіванням, які виявляє щодо неї група, переживає стан самоствердження та свободи виявлення творчих здібностей, називається соціально-психологічною адаптованістю.

У ситуації, де відчувається наявність зовнішніх і внутрішніх бар’єрів, адаптація здійснюється за допомогою вже згаданих захисних механізмів. Там же, де таких бар’єрів немає, адаптація відбувається за допомогою конструктивних механізмів (пізнавальних процесів, цілеутворення, цілепокладання, конформної поведінки).

Конструктивні механізми дозволяють адекватно реагувати на зміну соціальних умов життя, використовуючи можливість здійснювати оцінювання ситуації, аналіз, синтез і прогноз подій, антиципацію наслідків діяльності.

Російський психолог М. І. Бобнєва (1933 – 1996) виділила наступні механізми адаптації:

– соціальна уява – здатність розуміти свій досвід і визначати свою долю, подумки вміщуючи себе в реальні рамки цього періоду розвитку суспільства, й усвідомлювати свої можливості;

– соціальний інтелект – здатність помічати і відзначати складні відносини та залежності в соціальному середовищі;

– реалістична спрямованість свідомості;

– орієнтування на те, як має бути.

Ці механізми сприяють узгодженню особистого й соціального, зняттю суперечностей між ними, усувають і попереджують внутрішні та зовнішні конфлікти, здатні істотно порушити внутрішню рівновагу особистості, негативно вплинути на її „Я-концепцію”.

Питання для самоконтролю

1. Що таке онтогенез?

2. Як співвідносяться соціальне та біологічне в розвитку особистості?

3. Чи є будь-які суперечності рушійною силою психічного розвитку особистості?

4. Назвіть періодизації психічного розвитку. Схарактеризуйте найбільш доцільну з вашої точки зору класифікацію людського життя.

5. Назвіть найвідоміші періодизації когнітивного (інтелектуального) розвитку людини.

6. Що є основними складовими життєвого плану?

7. Що таке свідомість?

8. Як співвідносяться свідомість і самосвідомість?

9. Що таке „Я-концепція”?

10. Дайте характеристику структурних компонентів самосвідомості.

11. Що таке психологічний захист?

12. Що спільного між соціальною адаптацією та соціалізацією?

Частина ІІ. Завдання для тестового контролю знань студентів з курсу „Психологія”

ТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНА НАУКА, ЇЇ РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН

1. Якого з цих етапів розвитку психології в дійсності не було:

а) психологія як „наука про душу”;

б) психологія як „наука про свідомість”;

в) психологія як „наука про поведінку”;

г) психологія як „наука про мислення”?

2. З якої мови походить термін „психологія”:

а) грецької;

б) римської;

в) латинської?

3. Складовими психічного життя не є:

а) пізнавальна діяльність;

б) психічні стани;

в) психічне відображення;

г) індивідуально-психологічні властивості.

4. Скільки етапів психологічного дослідження:

а) один;

б) два;

в) три;

г) чотири?

5. Цілеспрямованим, планомірним вивченням особистості на основі сприйняття її дій у різних природніх умовах є:

а) експеримент;

б) контент-аналіз;

в) спостереження;

г) метод вивчення продуктів діяльності.

6. Система питань, адресованих великій кількості людей, – це:

а) анкета;

б) бесіда;

в) метод вивчення продуктів діяльності;

г) психологічний тест.

7. За пропонованим описом визначте метод дослідження:

Людину вміщують в ізольовану кабіну, в спеціальному шоломі закріплюють прилади, за допомогою яких досліджуються біоструми мозку під впливом різних подразників чи за різного стану організму. Досліджуваний перед проведенням досліду одержує відповідну інструкцію. Всі отримані показники фіксуються точною апаратурою:

а) психологічні тести;

б) природний експеримент;

в) метод вивчення продуктів діяльності;

г) лабораторний експеримент.

8. Збір даних у процесі спілкування за спеціально складеними програмами – це:

а) анкета;

б) бесіда;

в) метод вивчення продуктів діяльності;

г) психологічний тест.

9. Можливість дослідника не втручатися в перебіг психічних процесів є достоїнством:

а) природного експерименту;

б) лабораторного експерименту;

в) методу вивчення продуктів діяльності;

г) опитування.

10. За пропонованим описом визначте метод дослідження:

На основі дитячих малюнків експериментатор установлює особливості сприймання дітьми предметів; ретельно аналізує письмові роботи школярів і, зіставляючи дані з результатами інших експериментів, робить висновки про особливості індивідуального стилю діяльності дітей:

а) психологічні тести;

б) природний експеримент;

в) метод вивчення продуктів діяльності;

г) лабораторний експеримент.

Тема: Основні галузі психологічного знання. Інженерна психологія

1. Яка з галузей психологічної науки займається діагностикою та усуненням психологічних проблем конкретних людей чи людських спільнот:

а) загальна психологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія?

2. Яка з галузей психологічної науки займається вивченням загальних психологічних проблем людини як су’єкта професійної діяльності:

а) загальна психологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія?

3. Яка з галузей психологічної науки розглядає факти, які наука не здатна ні пояснити, ні остаточно відкинути:

а) парапсихологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія?

4. Яка галузь психології вивчає закономірності взаємодії людини з технікою:

а) загальна психологія;

б) інженерна психологія;

в) педагогічна психологія?

5. В інженерній психології не використовують методи:

а) психології;

б) фізіології;

в) соціології;

г) педагогіки.

6. Наука, що розв’язує проблеми створення оптимальних для підвищення продуктивності праці умов виробництва, називається:

а) педагогікою;

б) ергономікою;

в) логікою.

7. Предметом вивчення інженерної психології є:

а) вивчення закономірностей взаємодії людини з технікою з метою її використання в надійному і безпечному режимі праці;

б) вивчення закономірностей розвитку й проявів психічних явищ та їх механізми;

в) навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

8. Базовою для всіх галузей психологічної науки є:

а) загальна психологія;

б) соціальна психологія;

в) інженерна психологія.

9. Галузь психології, завданням якої є не проведення наукових досліджень, а адаптація наукового знання для широкого загалу, це –

а) парапсихологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія

г) популярна психологія.

10. Яка з галузей психологічної науки займається вивченням загальних психологічних проблем, зумовлених певним соціальним статусом:

а) загальна психологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія?

ТЕМА: ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ. СПРЯМОВАНІСТЬ ЯК ПРОВІДНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

1. Із таких понять, як „індивід”, „особистість”, „суб’єкт діяльності”, „індивідуальність” – найменш широким за змістом є поняття:

а) індивід;

б) особистість;

в) суб’єкт діяльності;

г) індивідуальність.

2. Із наступних понять, таких як „індивід”, „особистість”, „суб’єкт діяльності”, „індивідуальність” – найбільш широким за змістом є поняття:

а) індивід;

б) особистість;

в) суб’єкт діяльності;

г) індивідуальність.

3. Людина як індивід – це людина, в обумовленості поведінки якої не розкриваються передумови:

а) генетичні;

б) метаболічні;

в) нейродинамічні;

г) соціальні.

4. Особистість формується суспільством, біологічне не впливає на цей процес згідно з підходом до розвитку:

а) психогенетичного;

б) соціогенетичного;

в) біогенетичного;

г) двохфакторного.

5. Система стійких переваг і мотивів особистості, орієнтуючих динаміку її розвитку, що задає головні тенденції її поведінки, це –

а) темперамент;

б) характер;

в) здібності;

г) спрямованість.

6. Система поглядів, які утворилися на навколишній світ і своє місце в ньому називається:

а) впливом;

б) світоглядом;

в) особистісним змістом;

г) потребою.

7. Основне джерело активності особистості, внутрішній стан нужди, який виражає залежність від умов існування, – це:

а) переконання;

б) установка;

в) особистісний зміст;

г) потреба.

8. Специфічна пізнавальна спрямованість на предмет і явища навколишнього світу називається:

а) потягом;

б) бажанням;

в) інтересом;

г) нахилом.

9. Неусвідомлений стан готовності до певної діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба, називається:

а) потягом;

б) установкою;

в) інтересом;

г) намаганням.

10. Вища форма спрямованості особистості – це:

а) потяг;

б) бажання;

в) інтерес;

г) переконання.

ТЕМА: Психологічні засади діяльності та здібностей людини

1. Основною характеристикою діяльності не є:

а) предметність;

б) суб’єктивність;

в) соціальність;

г) неперервність.

2. У змісті діяльності можна виділити такі психологічні компоненти, як:

а) об’єктивні;

б) не спрямовані на ціль;

в) вольові;

г) немотивовані.

3. Серед таких понять, як „активність”, „праця”, „трудові дії”, „діяльність” логічно найбільш широким поняттям є:

а) активність;

б) праця;

в) трудові дії;

г) діяльність

4. Активна взаємодія людини із середовищем, за котрої вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникає як наслідок певної потреби, мотиву, є:

а) операцією;

б) дією;

в) діяльністю;

г) умінням

5. Відтворення дітьми дій дорослих і відношень між ними в особливій усній формі – це вид діяльності, що розвивається історично:

а) ігрової;

б) трудової;

в) предметної;

г) провідної.

6. Діяльність людини, спрямована на змінювання та перетворення дійсності заради задоволення своїх потреб, на створення матеріальних і духовних цінностей, називається:

а) трудовою:

б) навчальною:

в) предметною;

г) провідною.

7. Основною одиницею аналізу діяльності виступає:

а) операція;

б) дія;

в) мотив;

г) мета.

8. Усвідомлюваний результат, на досягнення якого спрямована поведінка, називається:

а) потребою;

б) мотивом;

в) метою;

г) завданням.

9. Процес, спрямований на досягнення цілі, називається:

а) операцією;

б) дією;

в) мотивом;

г) умінням.

10. Зазвичай мало усвідомлюються чи зовсім не усвідомлюються людиною:

а) дії;

б) операції;

в) діяльність;

г) уміння.

ТЕМА: ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ, ЇХ ФУНКЦІЇ ТА РОЗВИТОК

1. Відчуття, що виникають під впливом зовнішніх стимулів на рецептори, розташовані на поверхні тіла, називаються:

а) екстероцептивними;

б) інтероцептивними;

в) пропріоцептивними;

г) інтерактивними.

2. До екстероцептивних належать відчуття:

а) зорові;

б) органічні;

в) вібраційні;

г) температурні.

3. Помилкове сприймання реальних речей чи явищ називається:

а) агнозією;

б) галюцинацією;

в) ілюзією;

г) маренням.

4. Зосередженість свідомості на якомусь предметі, явищі чи переживанні забезпечує:

а) рефлексія;

б) сприймання;

в) увага;

г) пам’ять.

5. Зосередження уваги на об’єкті в силу якихось його особливостей називається увагою:

а) мимовільною;

б) довільною;

в) післядовільною;

г) зоровою.

6. Умовою виникнення мимовільної уваги не є:

а) новизна подразника;

б) несподіваність подразника;

в) інтерес людини;

г) утомленість людини.

7. Ступінь зосередження свідомості на об’єкті – це такий показник уваги, як:

а) обсяг;

б) концентрація;

Дата добавления: 2014-12-16