Метод зведених витрат

Метод фактичних витрат

Розрахунок вартості об’єкта оцінки шляхом підсумовування фактичних затрат найчастіше застосовується для визначення балансової (бухгалтерської) вартості прав на ОІВ з метою постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату уведення в експлуатацію.

При визначенні балансової (бухгалтерської) вартості інтелектуальної власності зазвичай використовується затратний метод прямого підсумовування фактичних затрат без урахування часу їх учинення. Обов’язковою умовою використання даного методу оцінки (особливо для цілей бухгалтерського обліку) є наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичні витрати.

Розрахунок поточної ринкової вартості об’єкта оцінки методом «зведених витрат» полягає в загальному випадку в перерахуванні фактичних минулих витрат на створення і підготовку до використання об’єкта оцінки до поточної вартості, тобто до вартості на дату оцінки.

Вартість активу, яку визначають цим методом, носить назву історичної, тому що вона, перш за все базується на фактично зведених затратах, обраних із бухгалтерської звітності підприємств за декілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини – на обсяг і строк активу. Витрати, які були наведені раніше, за необхідністю мають бути скориговані в необхідному напрямку, а потім проіндексовані, з урахуванням їх строку давнини.

Метод зведених витрат найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не приймають участі у формуванні майбутніх доходів і які не приносять прибуток на цей час.

На практиці цей метод використовується у випадках, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або приймають участь у оборонних програмах, програмах безпеки державного або національного значення.

При використанні методу вихідних витрат для оцінки ОІВ проводяться наступні роботи:

- виявляються всі фактичні затрати, пов’язані із створенням, придбанням або введенням у дію ОІВ;

- коригуються витрати на величину індексу цін на дату оцінки;

- визначається нарахована величина амортизації ОІВ;

- вартість прав на ОІВ визначається як різниця між скоригованою величиною затрат і нарахованою амортизацією.

Облік призведених витрат повинен містити не тільки витрати на розробку і правову охорону ОІВ, але й

- виготовлення експериментальних зразків продукції;

- підготовку виробництва;

- забезпечення нормального ходу виробничого процесу;

- реалізацію продукції.

Чим ширше враховані реальні витрати, тим більш обґрунтованим є результат оцінки.

Шляхами надходження ОІВ на підприємство є:

- створення ОІВ на власному підприємстві;

- придбання прав на ОІВ у третіх осіб на підставі ліцензійних договорів або угод з уступки прав;

- занесення ОІВ до статутного фонду підприємства;

- безоплатна передача ОІВ підприємству.

У залежності від шляхів надходження ОІВ використовуються різні варіанти методу вихідних витрат.

Оцінку ОІВ, що були створені на власному підприємстві, здійснюють із використанням формули:

де: PV – розрахункова ціна ОІВ;

К_с – коефіцієнт морального старіння, що визначається на дату оцінки

де: Т_ф – фактичний термін дії охоронного

документа, років;

Т_н – номінальний (повний) термін дії

охоронного документа, років;

З_t – річні сумарні затрати на ОІВ у році

розрахункового періоду;

t_п – перший рік розрахункового

періоду;

t_к – кінцевий рік розрахункового періоду;

– коефіцієнт нарощування ставок

банківського відсотку, що призначений

для приведення різночасних щорічних

сум до розрахункового року.

де: i – банківський процент;

– коефіцієнт індексації, що враховує

зміну індексу цін у році t у даній галузі

виробництва.

Для визначення і можуть використовуватися табличні дані, в тому числі приведені в публікаціях.

Оцінка прав на ОІВ, що були придбані у третіх осіб, у тому числі при їх занесенні до статутного капіталу підприємства, здійснюється на підставі витрат, пов’язаних із платежами за ліцензійним договором. Незважаючи на те, що вартість ліцензії для покупця могла бути визначена за доходним методом, у бухгалтерській звітності вона відображається як витрати на нематеріальні активи і розраховується за формулою:

де: З_t – сумарні витрати (щорічні платежі за

договором) на покупку ОІВ.

ОІВ, отримані від юридичних чи фізичних осіб на безоплатній основі підлягають оцінці експертним шляхом.

Зазначимо, що витрати на створення, доведення та введення ІВ до господарського обороту можуть складати значну суму. Так, закордонна практика показує, що виведення на початкову орбіту нового засобу індивідуалізації (наприклад, торговельної марки) може перевищувати $ 20 млн.

Дата добавления: 2014-12-16