Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

За формою власності банки в Україні є




Керівними органами Національного банку України є

Рада Національного банку України – розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку України –приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про змі­ну відсоткових ставок Національного банку України, про фор­мування резервів і покриття фінансових ризиків Національно­го банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку тощо).

 

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

В Україні створюються банки у формі:

акціонерного товариства,

товариства з обмеженою відповідальністю або

кооперативного банку.

 

державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк,

приватними та

змішаними.

 

За територіальною ознакою банки поділяються на

міжнародні,

загальнонаціональні,

міжрегіональні та

регіональні.

 

За належністю статутного капіталу та способом його формування:

пайові та

акціонерні банки.

 

Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

 

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Органами управління банку є

загальні збори учасників,

спостережна рада та

правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

 

Банк діє відповідно до статуту, в якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

для місцевих кооперативних банків - 1 млн евро;

для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн евро;

для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн евро.

 

Банки за погодженням з Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представництва.

 

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація,

банківська холдингова група,

фінансова холдингова група.

 

Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

 

Банківською таємницею, зокрема, є:

а) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

б) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

в) фінансово-економічний стан клієнтів;

г) системи охорони банку та клієнтів;

ґ) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;

д) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

є) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

є) коди, що використовуються банками для захисту інформації;

ж) інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

 

Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

 

Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків, а порядок розкриття банківської таємниці суворо регламентується чинним законодавством.

1. Адміністративне право України: поняття і предмет правового регулювання

Адміністративне право являє собою окрему галузь правової системи України, котра покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв'язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі.

Адміністративне право (від administrare (лат.) – керувати, управляти) – самостійна галузь правової системи України, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного регулювання і контролю, з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій, у сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичного устрою. Саме тому адміністративне часто називають «управлінським правом», або «правом управління». Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері управління народним господарством, освітою, охороною здоров'я, наукою, культурою і т. д. Адміністративне право регламентує як взаємини державних органів між собою, так і їх відносини з громадянами.

 

Можна зазначити, що не всі суспільні відносини у сфері державного управління входять до кола відносин, які складають предмет адміністративного права. По суті, це лише ті умови, за яких управлінські відносини виникають як захід практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади.

 

Управлінські відносини, що регулюються адміністративним правом, багатогранні.

Предметом адміністративного права є відносини між органами державної виконавчої влади, та:

по-перше, підпорядкованими їм структурами виконавчої влади;

по-друге, іншими органами управління, що мають самостійний характер і повноваження;

по-третє, підконтрольними їм підприємствами та установами;

по-четверте, недержавними підприємствами та громадськими об’єднаннями і,

по п’яте – громадянами.

 

Особливість адміністративних правовідносин в тому, що однією з сторін в них завжди виступає орган державного управління. Без їхньої участі управлінські відносини в адміністративно-правовому розумінні виникати не можуть.

 

Відносини управлінського характеру можуть виникати і в процесі внутрішньої організаційної діяльності інших державних органів, посадових осіб. Зокрема, до таких органів слід віднести прокуратуру й суд. Власне, прокурор області здійснює управлінську діяльність через підбір і розстановку кадрів, через керівництво діяльністю районних і міських прокурорів, які виконують свої повноваження. Однак, його діяльність є допоміжною відносно основної, спрямованої на забезпечення виконання прокуратурою покладених на неї Конституцією України функцій щодо підтримання державного звинувачення в суді, представлення інтересів громадянина або держави в суді, здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство тощо.

Аналогічні відносини управлінського характеру виникають у голів судів, діяльність яких є допоміжною стосовно здійснення правосуддя, покладеного на суди.
Управлінські відносини можуть виникати, розвиватись і всередині системи громадських організацій різних рівнів. В основі таких відносин лежать норми відповідних уставів, положень.

 

На підставі викладеного необхідно зазначити, що предмет регулювання адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин, до яких необхідно віднести управлінські відносини:

· у межах яких безпосередньо реалізуються завдання, функції та повноваження виконавчої влади;

· внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності

· інших органів державної влади;

· що виникають за участі суб'єктів місцевого самоврядування;
організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.

 

Отже, адміністративне право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Немає жодної сфери державного та суспільного життя, яку б обходили питання адміністративно-правового регулювання.

Норми адміністративного права регулюють діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних та недержавних підприємств, установ, організацій. Вплив цих норм відчувають на собі й конкретні особи, адже існує чимало правил, якими визначається їхня поведінка. Це правила дорожнього руху, водокористування, пожежної безпеки тощо

 

 

Крім того, норми адміністративного права регулюють відносини, що склалися під впливом інших галузей права. Проте хоч би в якій сфері вони виникали і хоч би хто в них вступав, це завжди відносини між керівниками та керованими. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій і мають такі особливості.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 1575; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.021 сек.