В Україні. Перспективні орієнтири інноваційно/політики

Перспективні орієнтири інноваційно/політики

Інвестиційний розвиток національної економіки мусить спиратись на державні та комерційні організаційно-економічні механізми підтримки.

Дослідження ринку інтелектуальної власності в Україні виявило, що не дивлячись на позитивну динаміку видачі охоронних документів на об'єкти промислової власності якість, або науково-технічний рівень патентів, погіршується через зниження частки високотехнологічних розробок, які відповідають світовому рівню. Аналіз ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні засвід­чив, що кількість ліцензійних договорів знаходиться у прямій залежності від обсягів ринку галузі, в якій вони застосовуються. У підсумку визначено, що 70 % вітчизняного ринку, об'єктів промислової власності складають сировинні галузі та харчова промисловість. На основі проведених розрахунків визначено, що частка України у світовому високотехнологічному експорті не перевищує 0,026 %. Оскільки понад 40 % вітчизняного експорту складає продукція сировинних галузей, економічний розвиток України має пряму залежність від кон'юнктури світових ринків сировини та напівфабрикатів, що створює реальну загрозу стабіль­ності такого розвитку [2; 7; 239д].

Особливо гострою постає проблема розвитку проривних науко­вих напрямів, які здатні сформувати кластери базисних інновацій, що стануть предметом технологічного трансферу, а також акти­візують процеси обміну високотехнологічною продукцією та створення потужного сектора інноваційного бізнесу.

Аналіз зарубіжного досвіду виявив, що основна увага при активізації процесів технологічного трансферу у країнах Європи та США приділяється проблемам організації взаємозв'язків та інформаційного обміну між учасниками інноваційного процесу. Тому в Україні необхідно прискорити створення розгалуженої мережі агенцій технологічного трансферу із приєднанням до міжнародних угод і національних патентних банків даних. Зазначені заходи значно збільшать можливості виходу на світові

Тема 7.1. Модель інноваційного розвитоку національної' економіки

ринки об'єктів промислової власності та активізуватимуть процеси інтеграції України до світової наукової спільноти.

Оскільки лише 18 % вітчизняних підприємств впроваджують нововведення, а частка України у світовому експорті високотехно-логічної продукції не перевищує 0,026 %, перетворення науково-технічного потенціалу в основну рушійну силу економічного зростання лише на основі формування ефективного організаційно-економічного механізму комерціалізації науково-технічних розробок є нереальним. Проте таке завдання є достатньо складним навіть для розвинених країн світу, тому теоретико-методичні засади його вирішення в Україні є одним з пріоритетних завдань економіки та управління НТП.

Дослідження законодавства у сфері промислової власності та регулювання інноваційної діяльності дозволило виявити недоліки, які призводять до подвійного трактування та неузгодженості окремих положень основних законів. В Україні охорона інтелекту­альної власності регулюється 37 законами та понад 100 підзакон-ними актами. У такій ситуації застосування та чітке дотримання законів у сфері інтелекгуальної власності викликає труднощі не тільки в авторів розробок та окремих наукових організацій, а й у професійних юристів. Оформлення прав інтелектуальної власності в Україні характеризується складністю, довготривалістю та високою вартістю, що робить дані процедури недоступними для багатьох вітчизняних винахідників. Важливою проблемою є також "неповажне" ставлення зарубіжних партнерів до вітчизняних охоронних документів через ненадійність міжнародного правового захисту наукових продуктів українських вчених.

Аналіз бізнес-планування вітчизняних мали інноваційних фірм виявив загальну тенденцію відсутності чіткої орієнтації на марке­тингові аспекти реалізації проектів та невмінні проводити ґрун­товний економічний аналіз комерціалізації науково-технічних розробок. Це підкреслює необхідність формування в Україні системи підготовки фахівців у сфері інноваційного менеджменту, що здатен забезпечити оптимальне управління процесами розробки та впровадження нових технологій, особливо бна рівні малого інноваційного бізнесу.

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

На основі аналізу інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності виявлено, що вітчизняна інноваційна інфраструктура знаходиться лише на етапі становлення. Функціонування вітчиз­няних технопарків та бізнес-інкубаторів стримується низкою факторів, головним з яких є недосконалість законодавства та відсутність професійних навичок управління інноваційними процесами. Тому недостатній розвиток складових елементів інно­ваційної інфраструктури, зокрема нестача управлінсько-коорди­наційних компаній, які б власними впорядковуючими та посе­редницькими діями забезпечили активізацію комерціалізації науково-технічних розробок, вимагає вирішення проблеми кадрового та управлінського забезпечення інноваційного розвитку в Україні.

Запитання для самоконтролю

1. Сутність інноваційної моделі розвитку національної економіки.

2. Основні напрями та завдання становлення інноваційної економіки.

3. Економіка знань та стратегічні орієнтири її розбудови.

4. Науково-технологічні пріоритети в національній економіці України та їх характеристика.

5. Розвиток наукомісткого національного виробництва: напрями та перспективи.

6. Науково-технічна державна політика, її суть та завдання.

7. Стратегічні орієнтири структурно-інноваційної перебудови індустріального сектора національної економіки.

8. Інституційно-організаційне забезпечення інноваційного розвитку національної економіки.

9. Законодавство України про інноваційний розвиток національної економіки та його етапи.

10. Перспективні орієнтири та економічні механізми реалізації
інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Тема 7.2

Дата добавления: 2014-12-16