Частина друга 4 страница

Існували і земські суди, які складалися з управителя маєтка, представника комітатської влади, алішпана і запрошених сусідів-феодалів. Навіть у XVII ст. в їхньому складі ще трапляються засіда­телі. Земський суд був апеляційним органом щодо рішень сільського старости, ради містечка, а також суду управителя.

Право. У феодальній Польщі джерелами права, що діяли і на західноукраїнських землях у XVII—XVIII ст., були звичаї, присто­совані до умов середньовічного станового суспільства, нормативні акти Литви і Польщі, в тому числі привілеї, які видавалися групам осіб або цілим станам, містам тощо (розподілялися на жалувані, пільгові й охоронні), постанови, статути, ордонанси тощо.

Важливим джерелом права було Магдебурзьке право. У дру­гій половині XVII—XVIII ст. були здійснені перші переклади Маг­дебурзького права українською мовою. Однак найважливішим дже­релом права були Литовські статути та ін.

На Закарпатті діяли закони короля і Державних зборів, коро­лівські грамоти та ін. У XVI ст. королівські закони й декрети були кодифіковані (закони аж до 1830 р. писали латинською мовою; до 1572 р. — існували в рукописному вигляді. Саме в цьому році з'яви­вся перший надрукований закон). У 1584 р. з'явилася перша систе­матизація законів, потім у 1628 p., далі — в 1653, 1668 та 1696 pp.

У 1619 р. з'явився перший свого роду процесуальний кодекс, в якому був підсумований порядок і спосіб судочинства. Доповнили його в 1699 р. В Угорщині і на Закарпатті діяли норми звичаєвого права, неабияке значення мала й судова практика, зокрема, верхо­вних судів. На неї посилалися нижчестоящі суди. У 1723 р. були на­віть зібрані і видані рішення верховних судів.

* * *

У другій половині XVIII ст. зусиллями імперської, антинаціо­нальної політики російського царату було ліквідовано найцінніше завоювання українського народу — його національну державність, яка проіснувала 135 років (1648—1783 pp.). Одним із відчутних уда­рів, завданих їй царатом, було скасування гетьманства, яке з часів Б. Хмельницького символізувало національний державний сувере­нітет України. А зі скасуванням полково-сотенного адміністратив­но-територіального устрою українські землі було зведено до ста­новища звичайної провінції Російської імперії. По всій Україні насильницьким шляхом встановлювалися органи управління Ро­сії, впроваджувалося загальноімперське законодавство. Юридичне оформлення кріпосного права в Україні поглибило розкол україн­ського суспільства.

У XVIII ст. у межах феодального суспільства набула свого найвищого розвитку Українська правова система. Орієнтована на європейську континентальну систему права, вона пережила період узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, пройшла найви­щу стадію систематизації — кодифікацію. Про глибинний, об'єкти­вний характер української правової системи свідчить той факт, що вона (так офіційно і не визнана російським урядом) діяла в Україні аж до 40-х років XIX ст.

Розвиток суспільно-політичного ладу і права в західноукраїн­ських землях кінця XVII — другої половини XVIII ст, збігався з процесом розкладу державно-правової системи Речі Посполитої, що негативно позначилося на розбудові суспільно-політичного життя українського населення. Внаслідок насильницького розпо­ділу західноукраїнських земель між агресивними сусідами — Авс-тро-Угорською та Російською імперіями процес формування укра­їнської нації, об'єднання українських етнічних земель у межах на­ціональної держави затягнувся на сторіччя.

Висновок

Історія держави і права України, багатовікової боротьби її на­роду за створення своєї національної державності показує, що ця боротьба відбувалася у надзвичайно складних умовах. Доводилося постійно протидіяти прагненню агресивних сусідів запровадити на території України колоніальний режим, ліквідувати не тільки па­ростки української національної державності, а й навіть таке дер­жавне утворення, як Українська козацька республіка-держава Бог­дана Хмельницького. Українська національна державність бере по­чаток від могутньої середньовічної східно-слов'янської держави — Київської Русі. Ця давня державність дала змогу тамтешньому ет­носу динамічно розвиватися у соціально-економічному та політич­ному аспектах, а християнство об'єднало етнос і в духовній сфері. Було створено розвинену на той час правову систему, яка яскраво висвітлена в унікальній пам'ятці права — Руській Правді. Отже, було побудовано цивілізацію, яка ні в чому не поступалася західно­європейській. Київська Русь була своєрідним мостом між Заходом і Сходом. Вона прикрила собою європейські держави від навали азіатських кочових племен. Київська Русь ціною власної державно­сті захистила народи Європи від монголо-татарської навали.

І з цього часу, протягом століть у серці українського народу, його душі жила ідея відродження сильної держави.

Ідея розбудови української національної державності розви­валася одночасно із формуванням української народності. Вже Да­нила Галицького сучасники не без підстав називали «українським королем».

У боротьбі з підступними намірами Литви та Польщі, зазіхан­нями кримського хана формувалася й міцніла козацька військово-політична організація — Січ. Вона донині зберігається у пам'яті на­родній як символ української державності, яскравий взірець укра­їнської державної ідеї, зразок самореалізації народної волі.

Українська козацька держава, створена під керівництвом ге­тьмана Богдана Хмельницького наприкінці 40-х років XVII ст., посідала гідне місце серед держав Європи. Незабаром після укла­дення в 1654 р. договору між Україною і Росією царський уряд по-

слідово здійснював політику, спрямовану на ліквідацію Української держави. Через несприятливі політичні обставини українському народу і його лідерам не вдалося зберегти національну держав­ність.

Несприятливими були геополітичні умови, сильними були су­сідні держави, що претендували на українські землі, могутнім був натиск Російської імперії.

Незважаючи на трагічну долю, Українська козацька держава аж до 80-х років XVIII ст. — це надзвичайно важлива епоха в істо­рії українського народу. Саме українська козацька держава після занепаду Галицько-Волинського князівства, а потім у часи «Руїни», з відривом Правобережжя і поверненням його під владу Польщі, стала головним місцем національно-державного життя усіх україн­ських земель. У Гетьманщині впродовж усього часу її існування був своєрідний демократичний у своїй основі державний устрій. Хоча царський уряд урізав автономію, але у свідомості народних мас зберігалась ідея демократичності і незалежності Української держави, почуття любові до своєї батьківщини. І коли, наприкінці XVIII ст., багатьом здавалося, що українське національне життя померло, саме на основі національно-державних традицій попере­днього часу починалося нове відродження національної самосвідо­мості українського народу, що супроводжувалося формуванням са­мобутньої правової системи, яка тривалі роки існувала у формі українського звичаєвого права, втілювалася в нормативних актах місцевих органів влади в Україні, праві місцевого самоврядування, військовому козацькому праві. Про розвиненість українського пра­ва свідчать результати кодифікаційних робіт, розпочаті у 30-х ро­ках XVIII ст. під час гетьманування Данила Апостола, коли було розроблено низку оригінальних за формою і змістом пам'яток права, зокрема «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. — проект першого Кодексу українського права, який фак­тично став збірником чинного до кінця XVIII ст. права в Україні.

У книзі розповідається, як відбувався процес утвердження національної самосвідомості українського народу, ідей відтворення української державності. Особлива увага приділяється періоду бур­жуазно-демократичної революції 1905—1907 pp., коли український народ створює свої суспільно-політичні організації — партії — і по­чинає активну боротьбу за право говорити і писати рідною мовою, за будівництво автономної України. Досліджується вплив цієї боро­тьби на майбутню національно-демократичну революцію в Україні в 1917—1920 pp. і створення тут національно-демократичних стру­ктур.

Дата добавления: 2014-12-16