Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Економічні категорії, закони і принципи




а)система економічних законів

Загальноприйнята класифікація законів, основою якої є термін їх дії, значно збіднює їх системну характеристику, сферу та механізм дії. Орієнтуючись на сучасні досягнення світової економічної думки, доцільно виокремити кілька груп економічних законів.

 

І. Закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють такі чотири типи:

 

1) всезагальні економічні закони (притаманні всім суспільно-економічним формаціям): закон економії робочого часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.;

 

2) загальні економічні закони (діють у кількох формаціях): закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції тощо;

 

3) специфічні економічні закони (діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації): основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму — закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.);

 

4) стадійні та ступеневі закони (діють на одній із вищих стадій або ступенів розвинутої суспільно-економічної формації). Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та інші; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо.

 

II. Закони різних сфер суспільного відтворення:

 

1) закони безпосереднього виробництва: закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та ін.;

 

2) закони, що діють у сфері обміну: закон вартості (основною ознакою якого є обмін еквівалентів), закон попиту та пропозиції тощо;

 

3) закони, що діють у сфері розподілу: закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон обернено пропорційної залежності між величиною прибутку та розміром заробітної плати та ін.;

 

4) закони сфери споживання: закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо.

 

Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв'язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закони конкуренції).

 

ІІІ. Закони розвитку та функціонування окремих економічних Підсистем:

 

1) закони розвитку продуктивних сил (визначальні): закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат (на сучасному етапі) та ін.;

 

2) закони розвитку підсистеми техніко-економічних відносин: закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва та ін.;

 

3) закони, що відображають розвиток організаційно-економічних відносин за умов капіталізму: закон посилення організації виробництва та ін.;

 

4) закони розвитку та функціонування відносин економічної власності: основний економічний закон, закон концентрації власності, закони розвитку окремих форм капіталу та ін.;

 

б) закони, які відображають розвиток господарського механізму: закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання, закон монополістичної планомірності тощо.

 

IV. Закони, які діють на різних рівнях економічної системи:

 

1) закони мікрорівня: закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та ін.;

 

2) закони макрорівня: закон циклічного розвитку економіки, закон грошового обігу та ін.;

 

3) закони метарівня: закони інтернаціоналізації виробництва, обміну та ін., які найінтенсивніше діють у межах Європейського союзу;

 

4) закони, що діють у масштабах світового господарства: закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та ін. Більшість із цих законів ще не досліджена.

 

Пізнання сутності економічного закону неможливе без дослідження механізмів його дії і використання.

 

Механізм дії економічних законів — боротьба протилежних сторін, якостей I властивостей економічної системи, за якими стоять інтереси, потреби протилежних класів, соціальних верств і прошарків, а також конкурентність Інтересів всередині класів тощо.

 

Механізм використання економічних законів є прерогативою господарського механізму.

 

Механізм використання економічних законів — пізнання їх сутності, умов дії та вимог, і на цій основі формування економічної політики, вироблення економічної програми.

 

Кожний економічний закон групує навколо себе певні кількісні категорії.

 

Економічні категорії. Всебічно цілісна економічна система та закони її розвитку можуть бути розкриті в сукупності економічних категорій, їх системі. Отже, кожна підсистема розкривається у певній сукупності категорій, а окрема категорія відображає лише одну із сторін підсистеми та її елементів.

 

Економічні категорії — абстракція, теоретичний вираз й мислені форми реально існуючих економічних систем та притаманних їм економічних законів у взаємодії з розвитком продуктивних сил, властивими їм об'єктивними законами, внаслідок якої (взаємодії) формуються спільні для суспільного способу виробництва закони.

 

Оскільки двома найважливішими елементами економічної системи є продуктивні сили і відносини економічної власності, то в структурі більшості економічних категорій виокремлюють ту сторону, яка відображає розвиток продуктивних сил та еволюцію відносин економічної власності (або типів і форм власності). Змістом продуктивних сил є відношення людей до природи у процесі праці, тому їх взаємодія, речовий зміст економічних категорій — це окрема сторона такого відношення. Той аспект економічної категорії, який виражає еволюцію відносин економічної власності, є суспільною формою категорій. Отже, у кожній економічній категорії з урахуванням найважливішої метасистеми економічної системи відображені насамперед зв'язки й відносини між людьми у процесі привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності та інших об'єктів власності, з одного боку, і виробничі зв'язки між людьми у процесі праці, створення матеріальних благ, взаємодії людини з природою — з іншого. Перший тип зв'язків і відносин називають суспільними, другий — техніко-економічними.

 

Оскільки економічні категорії відображають об'єктивно існуючі економічні системи, вони теж об'єктивні. Водночас, будучи мисленими формами й теоретичним виразом таких систем, вони певною мірою відтворюють і суб'єктивну сторону процесу пізнання людиною цих систем. Тому одну і ту саму економічну категорію різні автори можуть трактувати по-різному, виокремлюючи при цьому як першооснову або речовий зміст, або суспільну сторону економічної категорії. У першому разі переважає осмислення процесу відношення людини до речі і відносини між самими речами; у другому — зв'язків і відносин між самими людьми. Так, західні економісти, з'ясовуючи сутність капіталу, насамперед віддають перевагу його матеріально-речовій характеристиці (тобто розглядають як засоби виробництва цінні папери, гроші та ін.), а досвідчені вітчизняні — його суспільній формі (або відносинам економічної власності між людьми, що виникають у процесі привласнення цих об'єктів власності). Залежно від ступеня оволодіння діалектичним методом дослідження, методології пізнання цілісної економічної системи, опанування світової економічної думки, знання реалій дійсності тощо, кожен автор різною мірою наближається до істини, до сутності економічних категорій.

 

Економічна система не є незмінною, зазнає суттєвих та кількісно-якісних перетворень, еволюціонує від менш розвинутих до розвинутіших форм, етапів. їх розвиток повинен відображатися в русі, мінливості економічних категорій, у наповненні їх елементами суттєво або якісно нового змісту. Необхідність діалектичного підходу до осмислення змісту економічних категорій відображає принцип історизму. Неврахування вимог принципу історизму призводить до догматичного тлумачення економічних категорій. Прикладом є поширення думки про необхідність переходу України до ринкової економіки, оскільки така економіка існувала впродовж XVI — початку XX ст.

 

Вершиною наукового теоретико-методологічного мислення є обґрунтування сутності економічного закону, при якому внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між окремими економічними явищами і процесами, виражений за допомогою економічних категорій, відображається у взаємозв'язку певних економічних категорій. Тому при дослідженні економічних законів також необхідно враховувати вимоги принципу історизму.

 

Розрізняють всезагальні, загальні, специфічні та особливі економічні категорії. Всезагальні економічні категорії — це теоретичний вираз елементів економічних систем, властивих усім суспільним способам виробництва, — категорії, що відображають більшість елементів продуктивних сил і технологічного способу виробництва, взаємодію людини з природою у процесі праці (засоби праці, предмети праці, власна праця, людина тощо). Загальні економічні категорії позначають розвиток спільних для кількох суспільних способів виробництва елементів економічної системи (гроші, товар, ціна тощо), які групуються навколо загальних економічних законів. Специфічні економічні категорії — це мислені форми, які відображають відносини економічної власності, властиві лише одному суспільному способу виробництва, — відробна рента, продуктова рента, панщина та ін. (феодальні відносини власності); прибуток, додаткова вартість, підприємницький прибуток, кредитні гроші тощо (капіталістичні відносини власності). Особливі економічні категорії характеризують розвиток відносин економічної власності лише на одній із стадій, етапів еволюції суспільного способу виробництва: одержавлення економіки, одержавлення інтелектуальної власності, державного планування, капіталістичної інтеграції та ін.

 

Найважливіші закономірності взаємодії двох сторін (продуктивних сил і виробничих відносин) суспільного способу виробництва розкриває закон адекватності.

 

Закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил (далі — закон адекватності) — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між прогресом системи продуктивних сил та еволюцією відносин економічної власності, а також зворотну дію останніх на розвиток продуктивних сил.

 

Цей закон діє в усіх суспільно-економічних формаціях, найінтенсивніше — після першої промислової революції кінця ХУІП — початку XIX ст. Його дія в підсумку зумовила зміну суспільних способів виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства.

 

У межах закону адекватності слід розрізняти низку економічних закономірностей, які є його конкретними формами вияву: внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами розвитку людини та відносинами економічної власності; потребами розвитку засобів виробництва і відносинами економічної власності; потребами у розвитку науки і відносинами економічної власності та ін. Найважливішою закономірністю в межах закону адекватності є внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами, інтересами й цілями розвитку головної продуктивної сили — людини, та еволюцією типів і форм власності. Саме ця закономірність (пронизана відповідними суперечностями) була найдинамічнішою рушійною силою зміни суспільно-економічних формацій. Так, розпад рабовласницького ладу був зумовлений насамперед відсутністю стимулів до праці у рабів, неспроможністю дешевої рабської праці конкурувати з працею вільних селян, ремісників тощо.

 

Сучасна система продуктивних сил формується у процесі взаємодії таких основних елементів, як робоча сила (у ширшому аспекті людини-працівника), засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи (сонячна, ядерна і термоядерна енергія тощо), наука, інформація та ін. Для забезпечення їх прогресу необхідний розвиток різних типів і форм власності (приватної, колективної, суспільної, інтернаціональної зокрема, та різноманітних форм їх поєднання), причому пріоритетним типом власності для розвитку певного елементу системи може бути як один із названих типів (або властивих йому форм), так і їх комбінація.

 

Оскільки змістом продуктивних сил є активне ставлення людини до природи у процесі праці, то для гармонійного поєднання людини і природи необхідні типи і форми власності, які забезпечуватимуть нормальне відтворення індивіда як біологічного виду, задовольнятимуть його екологічні потреби, сприятимуть подоланню екологічної кризи. Найбільш адекватним типом власності для забезпечення гармонійної взаємодії людини і природи може бути суспільна власність на засоби виробництва, природні ресурси, землю тощо.

 

Для розвитку людини як головної продуктивної сили необхідне раціональне поєднання суспільної, колективної та приватної власності, засноване передусім на власній, озброєній технікою праці. Для розвитку освіти в загальнонаціональному масштабі, тобто для отримання належного рівня освіти сукупним працівником, адекватною формою також є суспільна власність; здобуття високого рівня освіти окремим індивідом, соціальними прошарками можуть краще забезпечити приватні або колективні ВНЗ.

 

Розвиткові фундаментальних наукових досліджень найбільше сприяє державна власність (приватному і навіть великому монополістичному капіталу це не під силу), а взірцево-конструкторські розробки найефективніше здійснюють дрібні та середні фірми (особливо ризикові — венчурні — компанії) в межах індивідуальної (приватної) капіталістичної власності.

 

Загалом на нижчій стадії розвитку капіталізму (з початку XVI ст. до кінця XIX ст.) найадекватнішою формою прогресу продуктивних сил була індивідуальна (приватна) капіталістична власність. Але вже на початку XIX ст. вона почала гальмувати їх розвиток, оскільки індивідуальному капіталу не під силу було будувати залізниці, великі підприємства з довгим робочим періодом тощо. Загострення суперечності між двома сторонами суспільного виробництва спричинило першу економічну кризу 1825 р. З цього часу починають виникати акціонерні компанії, які є формою колективної власності та якісно новою суспільною формою розвитку продуктивних сил.

б)пізнання та використання економічних законів

Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.

 

Одним з видів об'єктивних законів суспільства є економічний закон. У літературі ми знаходимо наступне визначення економічного закону.

 

Об'єктивний економічний закон – це необхідне, стійке відношення в економічних явищах и процесах, що визначає їхній розвиток.

 

Відповідно до даного визначення, можна відноситись до економічного закону як до особливого об'єктивного явища й вивчати його сутність, зміст, структуру (форму) і умови дії й прояву.

 

Сутність економічного закону полягає у вираженні істотного зв'язку способу виробництва, тобто конкретизація сутності закону безпосередньо пов'язана з розкриттям істоти даного зв'язку,що є переважно каузальної, причинно-слідчим зв'язком,одна сторона якої обумовлює іншу.

 

Далі, варто розкрити зміст економічного закону, який тісно переплетено з його сутністю. За своїм змістом економічний закон носить діалектичний характер.

 

Крім того, можуть бути присутнім і іншими елементами змісту закону. Взагалі при даному підході закон пізнається в дії й, отже,зміст закону розкривається в міру з'ясування елементів механізму його дії.

 

У використанні економічних законів не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів[8, c. 24-26].

 

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.

 

Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і 4ерез поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

 

Науковий шлях пізнання економічних законів містить кілька ступенів.

 

На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

 

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії).

 

Отже, економічний закон – це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень.

 

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і описів економічних законів. Водночас удосконалюється і механізм використання їх[10, c. 43-45].




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 685; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.057 сек.