ВАРІАНТ № 25

1. Проаналізувати особливості окупаційного режиму в Україні в період Великої Вітчизняної Війни.

В міру просування загарбників на схід на місцях створювалась розгалужена управлінська система. Спочатку це були структури військової адміністрації, а після стабілізації ситуації в певному регіоні тут формувалися цивільні органи влади. Всі “зайняті на Сході землі”, крім тих, що входили до складу Генерального губернаторства, перебували у віданні райхскомісара в справах окупованих східних областей А. Розенберга. У серпні 1941 р. на території Дрогобицької, Львівської, Ста­ніс­лавської областей було створено дистрикт “Га­ли­чина”, який попри активний спротив українсь­кої громадськості, переданий до складу Генерального губернаторства.

Землі між Дністром і Бугом, всю Одеську, південні райони Вінницької та західні — Миколаївської областей увійшли до складу губернаторства “Трансністрія”, 6 повітів Молдавської РСР та Із­маїльсь­кої обл. УРСР — до губернаторства “Бес­са­ра­бія”, північні райони МССР та деякі райони Чер­нівецької області — до губернаторства “Буко­ви­на”. 30 серпня 1941 р. Румунія одержала мандат на тимчасове управління й економічне використання південно-українського регіону.

Найбільшим територіально-адміністративним утворенням на українських землях став райхскомісаріат “Україна” на чолі з Е. Кохом (площа — 332258 км2, населення — 16,9 млн. осіб), що складався з 6 генеральних округів — своєрідних регіональних об’єднань: 1. “Волинь” (Ровенська, Во­линська, Камя’нець-Подільська обл., південні райо­ни Брестської та Пінської обл. БРСР). 2. “Житомир” (Житомирська, південні райони Він­ниць­кої та північні — Поліської обл. БРСР). 3. “Київ” (Київська і Полтавська обл.). 4. “Ми­ко­лаїв” (Миколаївська без західних районів та Кі­ро­во­градська обл.) 5. “Таврія” (лівобережні райо­ни Ми­колаївщини й Запорізька обл.). 6. “Дніп­ро­пет­ровськ” (Дніпропетровська й частина За­по­різь­кої обл.). Генеральні округи поділялися на 114 ок­руг (областей), а ті — з 434 районів за радянським адміністративно-територіальним поділом. 5 окремих “крайзгебітів” — Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кам’янське, Кривий Ріг — мали окреме управління.

Адмінапарат РКУ віддзеркалював структуру міністерства східних областей і мав 4 головні управління — центральне, політичне, господарське й технічне. При апараті райхскомісаріату були постійно присутніми начальних СС і поліції, зв’язковий офіцер військового командування, уповноважені з закордонних справ, пошти і залізниць, моторизована рота. Генеральні комісаріати і гебітскомісаріати мали структуру, аналогічну райхскомісаріату. У складі районних та міських управ перебувала стандартна номенклатура відділів: загальний, фінансовий, промисловий, постачання, забезпечення робочою силою, охорони здоров’я, ветеринарний, будівництва, освітніх і культурних установ, пропаганди, поліційний.

Північно-східний регіон — 5 північних та східних областей України — залишилися під управлінням військової адміністрації і становили т.зв. “військову зону”. 1 вересня 1942 р. частина Лівобережжя та північна частина Криму також передані до складу РКУ. Територіальними органами воєнної комендатури були головні польові комендатури — № 399 у Конотопі і № 397 “Донець”, польові й гарнізонні комендатури.

Характерною особливістю німецько-румунського оку­паційного режиму стали, по-перше, його, за­про­гра­мованість на економічне пограбування України й експлуатацію його трудових ресурсів; по-друге, над­зви­чайно жорстке поводження з місцевим населенням та військовополоненими, що супроводжувалося етноцидом і геноцидом.

2. Визначити основні напрямки політики України на міжнародній арені на сучасному етапі.

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні аспекти, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформовані у Акті незалежності України (де є спеціальний десятий розділ "Міжнародні відносини"), у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Зовнішня політика України спрямовується на утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави, на збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, на включення національного господарства у світову економічну систему, на поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави. Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

3. Назвіть період створення Київської Русі.

Дата добавления: 2014-12-16