Європейське політичне співробітництво

Єдиний Європейський Акт. Причини прийняття та особливості

Єдиний європейський акт (ЕЕА) був першим серйозним переглядом Римського договору 1957 року. Акт націлює Європейське співтовариство на створення спільного ринку до 31 грудня 1992, і формулює принципи Європейського політичного співробітництва, попередника Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського союзу. Був підписаний в Люксембурзі 17 лютого 1986, і в Гаазі 28 лютого 1986.Набув чинності 1 липня 1987 року, в рамках комісії Делора.

Закон виріс на грунті невдоволення серед членів Європейського співтовариства в 1980-і роки в зв'язку з відсутністю де-факто вільної торгівлі між ними. Лідери ділових і політичних кіл хотіли гармонізувати закони між країнами і врегулювати політичні розбіжності. Комітет з аналізу спільного ринку підготував список кроків, які були необхідні, що стало основою Єдиного європейського акта. Він був підписаний у грудні 1985 року на основі політичної домовленості, досягнутої на Європейській раді в Люксембурзі 3 грудня 1985.

Один з основних моментів ЕЕА полягав у створенні Єдиного ринку в рамках ЄС до 1992 року, тобто до того часу, коли, як очікувалося, всі необхідні законодавчі реформи були б завершені. Для досягнення цієї мети ЕЕА реформував законодавчий процес шляхом введення процедури співробітництва та розширив Голосування в Раді ЄС на нові райони - заходи, які були покликані скоротити час на законодавчі процеси. При цьому ЕЕА призначався для усунення решти бар'єрів між країнами, а також для гармонізації та підвищення конкурентоспроможності європейських країн.

ЕЕА був предметом двох референдумів. Один проходив у Данії після того, як датський парламент відхилив проект договору, і один в Ірландії.

Європейське політичне співробітництво (ЄПС) термін, введений в 1970 році, що був синонімом координації зовнішньої політики Європейського союзу до тих пір, поки він не був замінений Спільної зовнішньої політикою і політикою безпеки прийнятої Маастрихтським договором (у листопаді 1993).

Протягом 1950-х і 1960-х років, країни-члени ЄС спробували надати внутрішнього ринку аспект зовнішньої політики, але ця спроба провалилася двічі. З метою реалізації ідеї створення наднаціонального Європейського співтовариства оборони глави урядів доручили своїм міністрам закордонних справ "вивчати кращий спосіб досягнення прогресу в справі політичного об'єднання, в контексті розширення ЄС." в ході зустрічі на вищому рівні в Гаазі (1969). Міністри закордонних справ згодом розробили Люксембурзький / Доповідь Давіньон (1970), який створив неофіційний міжурядовий консультативний механізм, в якому держави-члени могли б досягти «Масштабною політики» (Гинсберг 1989).

Європейська комісія, крім того, мала можливість висловити свою думку, якщо порушувалися питання її компетенції. Нарешті, ЄПС, не мало сильного Париж-орієнтованого секретаріату, на основі пропозицій Фуше. Нідерланди завжди були стурбовані цієї ідеї, оскільки вони думали, що вона може перетворитися на конкурента для Європейської комісії. ЄПС був змінений і посилений в Копенгагенському (1973) і Лондонському доповідях (1981 рік). Що було офіційно зафіксовано в Єдиному європейському акті (1986 року).

ЄПС мав змінний успіх. Протягом 1970-х років воно було активним гравцем у врегулюванні конфлікту на Близькому Сході конфлікт і в створенні Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Радянська війна в Афганістані (1979 рік) і війни в Югославії (1991-1995), проте, показали слабкість ЄПС.

Дата добавления: 2014-12-16