Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці

Післядовільна увага дошкільників

Мимовільна і довільна увага дошкільників взаємо­пов'язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дити­на повинна зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім во­но стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення до­вільної уваги на мимовільну або післядовільну.

Післядовільна увага — вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об'єкті переходить у невиму­шене.

Головним спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий інтерес не тільки до розумо­вої діяльності, а й до самого процесу виховання. Післядо­вільну увагу називають вторинною мимовільною. Оскільки вона має ознаки як мимовільної (не вимагає спеціальних вольових зусиль), так і довільної (залишається цілеспрямо­ваною і передбачуваною). Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності і підви­щує її ефективність через зменшення потреби у витрачан­ні зусиль на зосередження у роботі.

Післядовільна увага має важливе значення у роботі з дітьми дошкільного віку, формується на основі розвитку довільної уваги. Знаючи умови і можливості перерос­тання довільної уваги у післядовільну, педагог зможе1 складне і малоцікаве для дітей завдання зробити захоплюючим.

Однак у навчальній і трудовій діяльності багато рутинної роботи, яка потребує зусиль, терпіння, наполегливості. Така робота не приносить задоволення дитині, але виховує працелюбність, дисциплінованість, зібраність, полегшую чи у такий спосіб перехід довільної уваги у продуктивнішу післядовільну.

У процесі онтогенезу формуються різні якісні прояви уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливан­ня. Упродовж дошкільного віку у зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступу узагальненому розвитку ува­га стає більш зосередженою і стійкою.

Стійкість уваги — тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

Вона проявляється у тривалому зберіганні однієї домі­нанти, зосередженні її на певних об'єктах, видах діяльнос­ті, а з дорослішанням дитини підвищується, що познача­ється на тривалості дитячих ігор. Згідно з дослідженнями, діти у віці 1-го року зберігають у середньому одну домінан­ту 14,5 хв., 3-річні — 27 хв., 5—6-річні — 96—100 хв. Мо­лодші дошкільники для розгляду малюнка витрачають 6—7 с, старші — 12—19 с.

Показником стійкості уваги є і тривалість кожної пау­зи. Старші дошкільники рідше і на коротший час відволі­каються від заняття, ніж діти середньої і молодшої груп.

Стійкість уваги залежить і від особливостей діяльності. Найменше стомлює дітей невимушена, творча гра, яка не потребує великого розумового напруження. Зі значними во­льовими зусиллями пов'язані словесні форми діяльності — розв'язання завдань з математики, бесіда про прослухане, усні відповіді на питання, оскільки вимагають більшої концентрації уваги, сильніше стомлюють. Вищою є стій­кість уваги дітей, якщо їх діяльність пов'язана із наочни­ми зображеннями емоційно привабливих, відомих дітям об'єктів і явищ.

Індивідуальні особливості дітей також впливають на їхню увагу: у стриманих, урівноважених дітей вона у 1,5— '.'. рази: стійкіша, ніж в особливо збудливих.

Стійкість уваги розвивається постійно, однак у стар­шому дошкільному віці вона ще слабка: 6-річні діти актив­но і продуктивно займаються однією справою не більше 10 15 хв. Це пов'язано з необхідністю зосередитися на заняттях з підготовки до школи, які відбуваються в старшій групі. Причинами нестійкої уваги є зрілість нервової системи дошкільників, внаслідок чого збудження переважає над гальмуванням, та індивідуальні особливості нервової системи дітей.

У старшому дошкільному віці розширюється обсяг уваги, завдяки чому дитина одночасно сприймає не один предмет, як у 3—4 роки, а значно більше (4—5), зважаючи при цьому на їх деталі.

Обсяг уваги — кількість об'єктів, які людина здатна сприймати од­ночасно за конкретний проміжок часу.

До 6-ти років змінюється і коло предметів, які приверта­ють увагу дітей. З—4-річний дошкільник передусім зважає на яскраві, незвичні предмети, а в старшому дошкільному віці здатний затримувати увагу на непривабливих об’єктах. На заняттях все частіше увагу малюка привертає людина, її діяльність, загадки, питання. У результаті чого дитина у зовнішньому вигляді, поведінці та діяльності людини, у предметах помічає все більше деталей.

Незважаючи на ці якісні зміни, обсяг уваги в дошкіль­ному віці залишається дуже малим.

Водночас у дітей навіть старшого дошкільного віку слаборозвиненим є розподіл уваги.

Розподіл уваги — здатність людини уважно виконувати одночас­но кілька видів діяльності.

Значною мірою він залежить від ступеня оволодіння видами діяльності, для виконання яких потрібен. Чим значущіша для дітей ця дія, чим частіше вони її викону­ють, тим легше поєднують з іншими діями. Тому діти ран­нього віку не володіють розподілом уваги, незначну здат­ність до цього мають і дошкільники.

У процесі навчання і виховання розвивається переклю­чення уваги.

Переключення уваги — переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Переключення уваги дає змогу дитині швидко орієнту­ватися у навколишньому світі, приступати до виконання нових завдань. Воно формується у різних іграх, вправах, що вимагають від дитини швидкого орієнтування в обста­новці, яка раптово змінюється.

Ступінь концентрації уваги дошкільника то зростає, то спадає. Це зумовлено, в першу чергу, перевагою процесів збудження над процесами гальмування. Зміни ступеня концентрації уваги називають коливанням.

Коливання уваги — періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

Залежно від ситуації воно може бути повним або частко­вим, легшим чи важчим. Увага дошкільників переключа­ється лише, коли існує між попередньою і наступною діями, коли наступна діяльність цікавіша за попередню, а та­кож за умови, що попередній вид діяльності завершений.

Коливання збудження, яке переважає в дошкільному віці над гальмуванням, зумовлює різну тривалість (коли­вання) уваги дитини.

Оскільки інтенсивність цих коливань у всіх дітей неод­накова, то і їхня увага різна за тривалістю у часі: одні діти уважніші і легко переключаються на нові види роботи, ін­ші не можуть надовго зосереджуватись, швидко стомлю­ються. Посилення інтересу до того, чим займаються діти, сприятиме концентрації уваги, зменшенню її коливання.

Відволікання дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.

Неуважність — невміння зосередитися на предметі чи виді діяль­ності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Відсутність здатності до тривалої і стійкої зосередже­ності навіть у старших дошкільників обумовлене особли­востями вищої нервової діяльності.

Неуважність можуть спричинювати втома під час ви­конання важкої і нецікавої роботи, яка вимагає тривалого зосередження, перевантаження мозку великою кількістю вражень, недостатньо гнучке переключення уваги. Так, надмірність отриманих дитиною у вихідні яскравих пере­живань (перегляд вистав, гості, гостросюжетний фільм то­що) заважає їй зосередитися на діяльності в понеділок та інші дні. Причинами неуважності також є розпорошеність інтересів дитини, неправильне виховання у сім'ї (відсут­ність режиму занять, розваг, відпочинку, звільнення від обов'язків, виконання всіх її забаганок). Іноді це зумовле­но діяльністю вихователя, який проводить заняття з діть­ми нецікаво, одноманітно, дає їм надто легкі завдання, не спонукає до активного мислення, що провокує нудьгу, по­шук привабливого заняття на стороні.

Поганий стан здоров'я також може призводити до не­уважності. Наприклад, у дітей з аденоїдами неправильне дихання, через що знижується їхня працездатність, змі­нюється зовнішній вигляд.

Важливим засобом попередження неуважності є пра­вильне педагогічне спілкування з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стиму­лює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі.

Дата добавления: 2014-12-16