Тема 13

Умови

За теорією будь-яка європейська країна може приєднатися до Євросоюзу. Рада ЄС консультується з Комісією і Європарламентом та виносить рішення про початок переговорів про вступ. Рада відхиляє або схвалює заяву тільки одностайно. Щоб отримати схвалення заяви, країна має відповідати наступним критеріям:

· повинна бути «європейською державою»

· повинна дотримувати принципи свободи, демократії, поваги до прав людини та фундаментальних свобод, верховенство права.

Для отримання членства потрібно наступне:

· відповідність Копенгагенським критеріям, визнаних Європейською Радою в 1993 році:

· стабільність інституцій, які гарантують демократію, верховенство права, права людини, повагу і захист меншин

· існування функціональної ринкової економіки, так само як і здатності впоратись з конкурентним тиском та ринковими цінами у межах Союзу

· здатність прийняти зобов'язання членства, включаючи відданість до політичних, економічних та грошово-кредитних цілей Союзу.

У грудні 1995 року Європейською Радою були переглянуті критерії членства, щоб включити до себе умови для інтеграції країни-члена через відповідне регулювання його адміністративних структур, бо важливо, щоб законодавство Євросоюзу відбивалося в національному законодавстві. Також є важливим те, що переглянуте національне законодавство має виконуватись ефективно через відповідні адміністративні та судові структури.

Потенціал й особливості західноєвропейської економічної інтеграції

Північно американська зона вільної торгівлі НАФТА

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами – США, Канадою і Мексикою, – що вступила в силу з 1 січня 1994 р. Виникненню НАФТА передувало укладення у 1989 р. угоди між США і Канадою про зону вільної торгівлі, що поклало початок інтеграції в Північній Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р.

У рамках НАФТА передбачені заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. Майже всі торговельні й інвестиційні бар'єри повинні бути зняті протягом наступних 15 років. Створюються умови для прийняття цими трьома країнами аналогічних законів в області охорони навколишнього середовища, а
також трудового законодавства. Між США і Канадою подібні міри вже здійснені, і тепер мова йде про їх прийняття Мексикою. В угоді передбачений захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що прагнуть обійти американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Сторони домовся також про зняття обмежень на рух капіталу (за винятком нафтового сектору в Мексиці, культури й освіти в Канаді, авіаперевезень і
радіокомунікацій у США). Мексика зобов'язалася поступово зняти обмеження для американських і канадських прямих інвестицій до 2007 р.

Досягнуто згоди про ліквідацію більшості тарифів на продукцію сільського господарства за винятком обмежень у торгівлі кукурудзою, цукром, деякими овочами і фруктами, а також про поступову (протягом 10 років) ліквідацію митних бар'єрів у торгівлі автомобілями і текстилем. Передбачені необхідні заходи щодо захисту інтелектуальної власності, гармонізації технічних стандартів, санітарних норм.

За підрахунками фахівців, НАФТА об’єднує сьогодні територію з населенням більш 375 млн. чоловік; на частку угруповання припадає 20% обсягу світової торгівлі.

Слід, однак, відзначити, що в рамках НАФТА не створені поки спеціальні механізми, що регулюють співробітництво, подібно тим, що існують у ЄС (Комісія, Суд, Парламент і т. п.).

У цілому НАФТА – молоде економічне об’єднання. Механізми співробітництва в НАФТА знаходяться в стадії формування.

На даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування поки короткий. Але вже зараз у ряді південноамериканських країн простежується прагнення до приєднання до НАФТА.

Інтеграційні процеси в країнах, що розвиваються

Інтеграційні процеси в країнах, що розвиваються здійснюються перш за все на регіональній основі: в Латинській Америці, Азії, Африці, Близькому і Середньому Сході.

Економічна інтеграція в Латинській Америці (19 південноамериканських республік і Мексики) розвивається в різних формах. У 1960 р. була створена Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ), перетворена в 1983 р. у Асоціація латиноамериканської інтеграції (ЛАЙ). Члени Асоціації поділяються на три категорії: найбільш розвинені країни (Аргентина, Бразилія, Мексика), країни середнього рівня розвитку (Чилі, Колумбія, Перу, Уругвай, Венесуела) і найменш розвинуті країни (Болівія, Еквадор, Парагвай). Головну увагу Асоціації було звернуто на промислове кооперування по конкретних галузях і спільні програми розвитку економіки та експорту при подальшій лібералізації внутрішньозонального торгівлі. Внутрішньорегіональної експорт в середині 80-х років становить 16% від загального експорту Латинської Америки.

Розвивалося співробітництво і в рамках інших організацій: Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС), субрегіональному Андської групи, Амазонского пакту (1978), Аргентина-Бразильської інтеграції (1986) та ін

У 1991 р. президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю та Парагваю підписали угоду про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР) у складі чотирьох держав із загальним населенням 200 млн. чоловік, територією 11 млн. км2 (майже 2 / 3 Південної Америки) і ВВП 460 млрд. дол (1992).

Учасники МЕРКОСУР припускали з часом підключити до цієї організації інші країни південноамериканські, перетворити його на основне поєднання Південної Америки.

Інтеграційні процеси розвивалися і в Карибському басейні, де з 1973 р. існувало Карибське співтовариство (КАРІКОМ), що обєднав 14 англомовних держав. У рамках Спільноти існував і Спільний ринок.

Президент США Дж. Буш 27 червня 1990 виступив з ідеєю «нового економічного партнерства» у Західній півкулі. Його ініціатива зустріла позитивні відгуки більшості латиноамериканських урядів. У 1992 р. було створено Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) за участю Мексики, США, Канаді.

Інтеграційні процеси в Африці йдуть з початку 60-х років. На першому етапі виникали організації, властиві африканським природних умов, наприклад, сім організацій так званого «річкового профілю»: ОМВГ (Організація з освоєння басейну річки Гамбія), ОМВС (Організація з освоєння річки Сенегал), організація з експлуатації та розвитку басейну річки Катери і ін Але вони, як правило, виявлялися малоефективними з-за повної відсутності виробничих звязків. Наприкінці 80-х років були створенi структури по концентрації процесів і перетворення їх в інтеграційні: Африканська лісопромислова організація, Міжнародний союз країн - виробників какао, Асоціація з розвитку рисівництва в Західній Африці та ін

З урахуванням пріоритетних потреб все більша увага приділяється Договору про поетапне створення економічного Африканського співтовариства (АфЕС), організованого в 1994 р., дія якого розрахований на 34 роки. Головними елементами АфЕС є вже існуючі субрегіональні угруповання, зокрема, ЕКОВАС (західноафриканських Економічне співтовариство держав, створено 16 країнами в 1975 р.), Комес (Загальний ринок Східної та Південної Африки, 1993), САДК (Співтовариство розвитку Півдня Африки, 1992, 12 держав), ЮДЕАК (Митний і економічний союз Центральної Африки, 1967, шість країн). У перші 20 років першочергову увагу планується приділити саме цим організаціям, спрямувати зусилля на скоординованість їх діяльності.

Інтеграційні процеси в Африці йдуть нелегко, наражаючись на перешкод обєктивного та субєктивного характеру. Цілком ймовірно практичний ефект від АфЕС буде у віддаленому майбутньому. Проте сам процес формування Спільноти дасть поштовх економічної взаємодії африканських країн.

В даний час визначилися три зони співробітництва в арабському світі:

1) Магриб (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко і Туніс);

2) район Перської затоки (Емірати і Саудівська Аравія);

3) створений у 1989 р. Рада арабського співробітництва (ПАР): Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен.

Цілий ряд регіональних інтеграційних угод та організацій діють в країнах арабського регіону (на двосторонній і багатосторонній основі). Загальною, універсальною організацією для всіх країн є Ліга арабських країн. Вісім держав є членами Арабського валютного фонду (АВФ), якого розрахунковою одиницею є арабська динар. АВФ створений з метою розширення торгівлі між нафтовидобувними та іншими арабськими країнами, а тому що до цієї організації входять і держави Африки, вона надає певний вплив на інтеграційні процеси на континенті.

Успішна реалізація програм інтеграції в регіоні багато в чому визначатися загальнополітичними проблемами, такими, як рішення палестинського питання, врегулювання територіальних та інших спорів між самими країнами регіону, включаючи проблему лідерства в арабському світі.

У Південно-Східної Азії створюються нові форми міжнародного поділу праці між країнами різного рівня розвитку.

Найбільш успішно діючої інтеграційної угрупованням є АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд), яка через двадцять років свого існування досягла значного прогресу на шляху створення обєднаного ринку. Країни, що входять до АСЕАН, поступово переходять переважного від експорту сировини до експорту виробничих виробів, у тому числі до Японії і США. Основою швидкого розвитку є збільшення прямих приватних капіталовкладень, у тому числі іноземних.

Однак, незважаючи на швидке зростання виробництва більшості країн-учасниць, їх взаємні звязки по лінії формальної міждержавної інтеграції поки що недостатньо розвинуті, їм не вдається знизити мита на товари внутрішньо регіональної торгівлі через опір Індонезії, яка побоюється, що це негативно позначиться на розвитку її промисловості. Просування до регіонального єдності йде поки що повільно.

Економічна інтеграція в країнах з перехідною економікою

В Центральній Європі в 1992 р. була підписана Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА). її підписали Польша, Чехія, Словаччина й Угорщина ("Вишеградська четвірка"); згодом до них приєдналися Румунія й Болгарія. Ця організація стала "проміжною моделлю", яка полегшила вступ цієї групи країн до ЄС. Ще в 1989 р. Європейським Союзом була розроблена програма PHARE (економічна допомога реформуванню) для Польщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію й Словаччину. Ці країни вже є членами ЄС.

В 1992 р. також було засновано Раду держав Балтійського моря; ініціаторами виступили Німеччина й Данія. Вона включає всі скандинавські держави, Німеччину, Польщуч Росію, Естонію, Латвію і Литву. Рада сприяє вирішенню регіональних проблем у широкому спектрі міжнародних відносин.

На терені колишнього СРСР в 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка поєднала 12 з 15 колишніх радянських республік (Азербайджан. Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україну). Головною метою СНД передбачалося співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися на Економічний союз; угоду про його створення підписано в 1993 році, але до реалізації цієї мети ще далеко.

Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан утворили з 2000 р. Євразійське економічне співробітництво. Метою ЄврАзЕС є утворення митного союзу та єдиного економічного простору.

В 2003 р. між Росією, Україною, Казахстаном і Білоруссю була підписана угода про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) на засадах зони вільної торгівлі або митного союзу. Ця угода була ратифікована Верховною Радою України в 2004 p., але подальші політичні події в Україні поставили участь нашої країни в цьому об'єднанні під сумнів; на сьогодні ця угода фактично не реалізується.

Останнім часом на південній периферії СНД активізується угруповання під назвою ГУУАМ - Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна зацікавлена в співробітництві з цими країнами, зокрема, через проект утворення енергетичного коридору Азія - Європа (газ Узбекистану, нафта Азербайджану). В 2001 р. ГУУАМ набув офіційного статусу міжнародної організації. В 2002 р. Узбекистан вийшов з ГУУАМ, і ця організація тепер має назву ГУ AM.

Країни з перехідною економікою входять також до деяких економічних організацій Азіатсько-Тнхоокеанського регіону. Так, членами Азіатсько-Тихооксанського співробітництва (АТЕС) є Китай і Росія. В Організацію економічного співробітництва (ОЕС) Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан входять спільно з Афганістаном, Іраном, Пакистаном і Туреччиною. Основними напрямками співробітництва країн-членів цієї організації, яка утворилася ше в 1985 р., є: промислове й технічне співробітництво; енергетика; сільське господарство; транспорт і комунікації; навколишнє середовище й охорона здоров'я; освіта, наука й культура; боротьба з наркоманією.

Тема 13 Глобалізація економічного розвитку

Глобалізація - процес перетворення світової економіки в єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили і знань, поступальний розвиток інтернаціоналізації.

Джерела економічної глобалізації:

- науково-технологічний прогрес;

- поширення форм економічної лібералізації;

- феномен транснаціоналізації;

- формування "однорідних" засобів масової культури та глобальної ідеології.

Переваги економічної глобалізації:

- розширення ринків;

- зростання економії на масштабах виробництва;

- збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі;

- підвищення продуктивності праці. Відносні негативи:

- нерівномірність розподілу переваг глобалізації;

- збільшення розриву в рівнях доходів;

- перенесення виробничих потужностей у країни, що розвиваються;

- посилення навантаження на світову екосистему.

Причини та омновні ознаки процесу глобалізації

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо-політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.

Причини формування глобалізаційних процесів:

· процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

· науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки;

· загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

Характерні ознаки глобалізації:

· взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

· фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

· розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

· створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

· тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Суперечливість глобалізаційного процесу

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Фінансова глобалізація

Фінансова глобалізація є складовою економічної глобалізації. Фінансова глобалізація знаменує собою зростаючу фінансову єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу.

Фінансова глобалізація проявляється у стрімкому зростанні фінансових ринків, випереджальному розвитку фінансової сфери порівняно з реальним сектором світової економіки.

Світові фінансові кризи

Фінансова глобалізація служить механізмом світового поширення фінансової нестабільності, яка періодично виникає на окремих регіональних ринках і набуває міжнародного характеру. Численними каналами глобального фінансового ринку кризові явища поширюються на "здорові" економіки, поступово охоплюючи господарські системи інших регіонів.

За просторовою ознакою фінансові кризи поділяються на національні, регіональні та світові.

Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення

Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема.

Проблеми:

1) ядерну загрозу знищення цивілізації;

2) проблему вичерпання природних ресурсів, зокрема енергетичних;

3) екологічні проблеми;

4) продовольчу проблему, тобто проблему забезпечення продовольством населення Землі, яке постійно зростає;

5) демографічну проблему, тобто проблему відтворення та міграції населення, формування його освітнього потенціалу, працевлаштування;

6) проблему охорони здоров'я;

7) проблему використання космосу в мирних цілях. Також доцільно буде навести класифікацію глобальних

Міжнародне регулювання глобальних проблем

Боротьба за світове панування та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн. Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Система міжнародних організацій

Міжнародні організації можна поділити за декількома принципами на:

1. Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.

2. Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.

3. Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я).

4. Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав-членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов'язкові для всіх осіб в країнах ЄС).

5. Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається по запрошенню першозасновники (наприклад, НАТО).

Класифікація міжнародних організацій за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання

У відповідності з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;

б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Міжнародні організації системи ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН:

- підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;

- розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;

- здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;

- виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив.

Система ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН.

До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.

Розглянемо внутрішню структуру міжнародних економічних організацій в системі ООН

Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

1. Комітет з економічних і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.

2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.

3. Комісія з міжнародного права, котра працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.

4. Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.

До функцій ЕКОСОР належать:

- проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам;

- обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;

- контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах;

- забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;

- забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому;

- проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.

Крім безпосередніх органів ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації

Генеральна Асамблея - головний орган ООН, який складається з представників усіх держав-учасниць ООН, остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань, визначає політику та програму ООН, затверджує бюджет, скликає та організовує конференції.

До складу Генеральної Асамблеї входять:

- Комітет з економічних та фінансових питань, який здійснює підготовку рекомендацій та резолюцій пленарних засідань Генеральної Асамблеї;

- Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) - створена з метою гармонізації та уніфікації правових норм у міжнародній торгівлі;

- Комісія з міжнародного права (КМП) - сприяє міжнародній співпраці та розвиткові міжнародного права і його кодифікації;

- Комітет з інвестицій - надає допомогу Секретаріату в розміщенні інвестицій із ресурсів пенсійного фонду, що перебувають під контролем ООН.

Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) - один з головних органів ООН, який під керівництвом Генеральної Асамблеї відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН. ЕКОСОР включає такі головні структурні підрозділи:

1) функціональні комісії (для соціального розвитку; з наркотичних засобів; з науки і техніки; з метою розвитку; зі статистики; транснаціональних корпорацій);

2) регіональні комісії для Європи - ЕЄК, для Латинської Америки та Карибського басейну - ЕКЛАК; для Азії та Тихого океану - ЕСКАТО; для Західної Азії - ЕСКЗА; для Африки - ЕКА;

3) постійні комітети: з неурядових організацій (для підготовка доповідей на консультаційній основі про співпрацю з міжнародними неурядовими організаціями); з планування розвитку; з природних ресурсів; з нових і відновлюваних джерел енергії з метою розвитку; з державного управління та фінансів;

4) експертні органи (спеціальна група експертів з міжнародної співпраці з питань оподаткування).

Секретаріат - основний орган системи ООН, який займається міжнародними економічними та соціальними питаннями розробки програм у галузі науки й техніки; збору, аналізу та розповсюдження даних міжнародної торговельної, транспортної, промислової та будівельної статистики; підготовки стандартів і статистичних класифікацій.

Економічна діяльність ООН включає в себе чотири головні напрями:

вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада та Секретаріат.

Генеральна Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Статуту несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжнародного співробітництва і керівництво конкретною діяльністю у цій сфері Економічної і Соціальної Ради. Головне завдання Асамблеї — служити вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснює головним чином через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є одним із головних комітетів Асамблеї.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за старшинством органом у системі економічного механізму ООН і по суті координує всю діяльність Організації в соціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, яких обирає Генеральна Асамблея ООН, причому 5 постійних членів Ради Безпеки є незмінними членами Ради.

Спеціалізовані установи ООН - це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжнародних договорів, що мають широку міжнародну відповідальність у сфері економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я й інших подібних сфер і пов'язані з ООН за допомогою ЕКОСОР спеціальними міжнародними угодами.

Ці міжнародні організації за сферою діяльності можуть бути поділені на три групи.

Першу утворюють спеціалізовані установи ООН економічного характеру, тобто ті, які функціонують у сфері міжнародної торгівлі, фінансів, транспорту і зв'язку. До них належать: Міжнародний банк реконструкції й розвитку; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Міжнародне агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ); Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО1); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР); Міжнародна морська організація (ІМО); Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО); Всесвітній поштовий союз (ВПС); Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).

У другу групу входять спеціалізовані установи ООН соціального характеру - Міжнародна організація праці і Всесвітня організація охорони здоров'я.

Третю групу спеціалізованих установ утворюють організації культурно-гуманітарної спрямованості: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Всесвітня організація з туризму.

Значне місце в системі міжнародних організацій ООН займають спеціальні програми. Це насамперед: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ), Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) і Навчальний і науково-дослідний інститут ООН (ЮНИТАР).

Міжнародний валютний фонд: основні цілі та напрями діяльності

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 році. Його Статут набув чинності в 1945 році, а практична діяльність розпочалася в 1947 р.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

- визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;

- створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

- консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

Всесвітній банк або група Світового банку (далі - Банк або ВБ) - це міжурядова фінансово-кредитна організація, найпотужніший світовий інвестиційний інститут, який об'єднує 182 країни-акціонера.

До групи Світового банку входять такі інституції:

- Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), створений у 1945 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються

.Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) створений укладенням 28-и країнами Угоди в Бреттон-Вудсі (липень 1944 р.). Членами МБРР можуть бути тільки члени Міжнародного валютного фонду (МВФ). До складу МБРР входить 180 держав.

До головних цілей і завдань Банку належать:

- сприяння реконструкції і розвитку країн-членів шляхом заохочення капіталовкладень для виробничих цілей;

- заохочення приватних іноземних капіталовкладень, надання позик на розширення виробництва;

- сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримка рівноваги платіжних балансів шляхом заохочення міжнародних капіталовкладень для розвитку виробничих ресурсів країн-членів Банк

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 році з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах найбіднішим країнам, що розвиваються.

формально вважається незалежною від МБРР, оскільки має самостійний Статут і фінансову базу, проте фактично є фондом фінансових ресурсів, яким керує МБРР. МАР надає позики лише урядам найбідніших країн, що розвиваються, обсяг ВНП на одного мешканця яких не перевищує 1305 дол. СІЛА. Позики МАР є безвідсотковими і підлягають сплаті протягом 35-40 років. Ресурси, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від розвинутих країн, внесків, які надходять від доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів.

Головними цілями функціонування Міжнародної асоціації розвитку - це:

- надання довгострокових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються;

- сприяння економічному розвитку, підвищенню рівня життя в найменш розвинених країнах-членах Асоціації;

- сприяння підвищенню продуктивності праці в країнах з найнижчими річними доходами у розрахунку на одну особу.

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена в 1956 році для сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, через надання підтримки приватному сектору.

заснована як самостійна юридична особа на основі Статуту і власних ресурсів, фактично як філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку та спеціалізована установа ООН. Членами МФК є 178 держав.

Головні цілі Міжнародної фінансової корпорації (МФК):

- сприяння у фінансуванні приватного підприємництва, переважно в країнах, що розвиваються, з метою економічного розвитку;

- технічна допомога в управлінні підприємствами, які створені за участю іноземного капіталу та місцевих інвесторів;

- стимулювання інвестицій приватного капіталу у виробничу сферу;

- Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ), створене в 1988 році, діяльність якого спрямована на підтримку іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від втрат, викликаних такими некомерційними ризиками, як війна або націоналізація.

Головними цілями БАГІ є:

- надання гарантій на інвестиції, скеровані на виробничі цілі, переважно в країнах-членах, що розвиваються;

- страхування і перестрахування від некомерційних ризиків;

- сприяння розробці проектів і забезпечення їх обґрунтованості з погляду потреб конкретної країни;

- надання технічної допомоги з метою стимулювання іноземних інвестицій у країни, що розвиваються;

- інформаційно-консультаційна діяльність.

- Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів, створений у 1966 році з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з урегулювання суперечок між урядами та іноземними інвесторам

Банк міжнародних розрахунків (БМР - Bank for International Settlements - BIS) - один з найстаріших міжнародних банків. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банку стала також Швейцарія, на території якої функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банку було врегулювання виплат німецьких репарацій за результатами Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі США, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 54 країни.

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають банком центральних банків. Крім того, учасниками БМР є і деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.

Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г чистого золота.

Основні цілі і функції БМР:

o сприяти центральним банкам в управлінні їхніми валютними резервами;

o обговорювати стратегічні питання валютної політики країн-членів;

o виконувати функції агента щодо виконання міжнародних фінансових угод країн-членів;

o проводити дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

Дата добавления: 2014-12-16