РОЗДІЛ VII. Деякі заходи по національно-патріотичному вихованню військовослужбовців у підрозділі

Національно-патріотичне виховання – це активний процес планомірного й цілеспрямованого формування у військовослужбовців високої національної свідомості, політичної пильності, відданості Батьківщині та інших морально-психологічних і бойових якостей, виконання священного обов’язку по захисту України, “її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості”.

Національно-патріотичне виховання – один з основних напрямків, невід'ємна складова частина виховної роботи у Збройних Силах України. Основна мета – підготовка самовідданих захисників Вітчизни. Для її досягнення активно використовуються масові форми культурно-виховної і просвітницької роботи, агітації й пропаганди, планові заняття по бойовій і гуманітарній підготовці.

Виховні можливості масових форм культурно-виховної і просвітницької роботи багаті й різноманітні. Всі вони спрямовані на формування громадських поглядів, переконань і почуттів, а останні визначають практичну поведінку людей у суспільстві. Приймаючи безпосередню участь у масових заходах (мітингах, публічних акціях, тематичних вечорах, усних журналах, вечорах відпочинку, маніфестаціях, спортивних святах, ритуальних процесіях тощо), вони пізнають, обговорюють і вирішують проблеми службового, морально – етичного й іншого характеру.

В чому ж полягають особливості масових форм роботи?

По-перше, масові заходи відбивають корінні інтереси воїнів і є гнучкою і надійною формою зв’язку з масами і цілеспрямованого впливу на них, відрізняються публіцистичністю змісту і формами їх прояву, надзвичайною універсальністю, популярністю й доступністю, розраховані на одночасне сприйняття широкою аудиторією певної інформації, близької Їй, зв’язаної з її безпосереднім життєвим досвідом і завданнями. Вони мають за мету викликати й затвердити конкретні судження та мобілізувати людей на успішне виконання завдань, які вирішуються.

По-друге, вони відрізняються комплексністю використання визнаних людьми засобів ідейного й емоційного впливу.

По-третє, вони відрізняються найбільшою яскравістю, видовищністю, емоційністю. Вони спрямовані не тільки до розуму, але і до почуттів людей і покликані згуртувати масу, об’єднати її, перетворити в колектив, здатний вирішувати поставлені задачі.

По-четверте, їх характеризує широке визнання, прийнятність. Будуються вони на основі загального інтересу до них та безпосередньої участі людей в їх, проведенні. Це створює умови для використання їх, ініціативи, самодіяльної творчості та ентузіазму.

Дякуючи своїм очевидним перевагам масові форми роботи знайшли широке застосування в морально-психологічному та виховному забезпеченні життєдіяльності й застосуванні військ. Вони за своїм характером, призначенням, структурою, складом учасників, методами підготовки й проведення поділяються на:

· Суспільно-політичні, присвячені державним святам, пам’ятним датам, важливим політичним подіям, проблемам внутрішнього й міжнародного значення;

· Військово - патріотичні;

· Морально-етичні;

· Художньо-естетичні;

· Науково-освітні;

· Релігійні;

· Спортивні.

Особливу групу складають вечори відпочинку.

Основними вимогами до організації масових заходів є:

- національно-патріотична спрямованість;

- зв’язок із життям, практичної розбудови незалежної, самостійної, демократичної правової держави, задачами Збройних Сил України, характером бойової діяльності частин і підрозділів;

- доступність широкій аудиторії;

- наявність чіткого ідейного ідейно – тематичного замислу та композиційної гармонійності;

- поєднання смислового змісту у емоційною виразністю;

- комплексне використання засобів ідейного й емоційного впливу та технічних засобів пропаганди;

- театралізація більшості масових форм роботи;

- творчий, як правило, самодіяльний характер підготовки;

- активна співучасть усіх присутніх на заході;

- спонукаючий характер впливу на кожного учасника на масу військовослужбовців у цілому.

Врахування цих загальних вимог, також особливостей масових форм культурно – виховної й просвітницької роботи забезпечує її високу ефективність і дієвість.

а). Як підготувати і провести зустріч з ветераном війни та військової служби, учасником бойових дій у “гарячих точках”.

Ветерани запрошуються в підрозділи, як правило в наступних випадках:

· у дні державних свят України;

· під час підготовки та святкування річниці Збройних Сил України, виду Збройних Сил України, роду військ (сил), дня військової частини;

· у дні прийняття молодими воїнами Військової присяги;

· під час вивчення відповідних тем у системі гуманітарної підготовки;

· при проведенні військово-патріотичних заходів у вихідні (святкові) дні: тематичні вечори і ранки, лекторії та кіно лекторії, походи по місцям бойової слави, вшанування передових військовослужбовців, відвідування музеїв і кімнат бойової слави та інших;

· при врученні воїнам зброї та бойової техніки, проведенні мітингів із нагоди початку навчального року тощо.

Приблизна структура підготовки й проведення зустрічі з ветеранами.

Підготовчий період

Зустріч із ветераном (ветеранами) присвячується до певної події, свята, заходу і включається в план виховної роботи з особовим складом.

Визначаються кандидатури для запрошень, вивчаються їх, біографічні дані та узгоджуються питання запрошення до особового складу.

Відпрацьовується план-сценарій проведення зустрічі.

У відповідальності зі сценарієм даються доручення офіцерам, прапорщикам, сержантам і солдатам по підготовці, зустрічі, куди входить: організація запрошення ветеранів, бойових аркушів і листівок-блискавок, підготовка наочного оформлення, виготовлення пам’ятного сувеніру, придбання квітів, влаштування святкового обіду тощо.

З начальником клубу, завідуючою бібліотекою вирішуються питання використання кіно-радіоапаратури, кіно-відеофільмів, виставок військово-патріотичної літератури, організації відеозапису зустрічі.

Порядок проведення зустрічі.

Організація зустрічі ветерана в підрозділі.

Знайомство з командуванням частини, розташуванням та побутом воїнів.

Відвідування музею (кімнати) бойової слави.

Зустріч з особовим складом:

- перед початком зустрічі звучать записи мелодій і пісень воєнної пори;

- ветеранам вручаються квіти;

- вступне слово командира або його заступника з виховної роботи;

- демонстрація документальних кадрів або фрагментів із кінофільмів, відеофільмів;

- виступ ветерана й відповіді на запитання;

- виступ військовослужбовців (при необхідності);

- вручення пам’ятних сувенірів та подарунків;

- виступ учасників художньої самодіяльності;

- фотографування з особовим складом;

- запрошення ветеранів на солдатський обід або чай;

- проводи ветеранів командуванням частини.

Підведення підсумків проведеної зустрічі, використання матеріалів (у тому числі відеозаписи) зустрічі з ветеранами у подальшій роботі з особовим складом.

б). Методика роботи з віруючими військовослужбовцями.

Право військовослужбовців на свободу совісті у Збройних Силах України гарантовано Конституцією України та іншими правовими актами.

Роботу з віруючими військовослужбовцями необхідно проводити з врахуванням багатьох чинників: особистісних особливостей військовослужбовця, характеру завдань, які вирішуються частиною і підрозділом, місцем їх, дислокації тощо.

Перш за все необхідно вияснити кількість віруючих серед особового складу підрозділу та прихильність тій чи іншій вірі. Для цього застосовуються різні методи збору інформації: вивчення документів, індивідуальні та групові бесіди, спостереження, проведення опитувань, листування з батьками військовослужбовців та інші.

Як правило, віруючі військовослужбовці не приховують свого відношення до релігії. Це виражається в носінні натільних хрестиків та іншої натільної релігійної атрибутики, збереженні релігійної літератури, що цілком допустимо; якщо не призводить до порушень статутної форми одягу та порядку, не створює перешкод або загрози безпеці при діях із зброєю та на бойовій техніці.

Одначе слід врахувати, що зовнішній символ віри ще не свідчить про глибокі релігійні почуття людини, а може бути лише даниною моди, наслідуванням.

Більш глибоко вивчити особисті якості військовослужбовців, щирість і глибину його релігійних почуттів, ступінь їх реалізації дозволяє індивідуальна бесіда. При її плануванні, окрім відомостей про військовослужбовця, слід зібрати об’єктивну інформацію про релігійне об’єднання, послідовником якого він є, особливостях вірування та культу, вираженого в ньому.

В ході розмови з віруючим військовослужбовцем бажано проявити щиру зацікавленість, доброзичливість та увагу. Можна задавати питання, робити уточнення і помітки, але вони не повинні нести в собі елементи сумніву в правомірності релігійних переконань військовослужбовця, істинності його уявлень. Слід вияснити, як товариші по службі вашого співрозмовника відносяться до його переконань, чи не викликає це ускладнень у взаємовідносинах з ним?

Так формується більш повне уявлення про особистість віруючого військовослужбовця, його шлях до віри, друзів та єдиновірців, коло спілкування, релігійні потреби та інтереси, можливості їх задоволення. Усе це дозволяє встановити релігійно обумовлені мотиви у його повсякденній діяльності, у відношенні до військового обов’язку, до своїх командирів і начальників, товаришів по службі. Отримана інформація дозволяє більш ефективно впливати на свідомість та поведінку військовослужбовця, з урахуванням його релігійно-моральних орієнтирів формувати позитивне відношення до військової служби.

На випадок необхідності доцільно використати вплив батьків і священиків віруючих військовослужбовців.

У вільний від служби час при звільненні із розташування частини військовослужбовці можуть відвідувати храми, приймати участь в молитвах. Тому не буде зайвим, якщо командири і їх заступники з виховної роботи при плануванні проведення вихідних днів та відпрацюванні графіку звільнень будуть враховувати релігійні свята.

В останній час звичайно практикою стали пастирські відвідування священнослужителями віруючих військовослужбовців і членів їх сімей у військових гарнізонах, шпиталях. Допомога священнослужителів може бути, використана і в процесі психологічної реабілітації військовослужбовців, які отримали важкі поранення і травми, приймали участь у бойових діях, а також в профілактиці нестатутних взаємостосунків у військових колективах, суіцідних настроїв окремих військовослужбовців.

Свою специфіку має робота з військовослужбовцями – членами тоталітарних сект і релігійних рухів, де використовуються витончені методи обробки людей: омана, гіпноз, тиск, контроль за поведінкою. Члени секти, як правило, людина з подавленою волею, відсутністю критичного мислення, заниженим інтелектом і здатністю чинити опір стресу. І якщо у таких людей психічні зміни наступають через 1-3 місяці після приходу в секту, то вихід з такого стану до повної реабілітації може проходити роками.

Тому в роботі з такими військовослужбовцями слід враховувати підвищену ранимість їх психіки, проявляти особливий такт. Головне спробувати сформувати у військовослужбовця уявлення про себе як про повноцінну особистість, сконцентрувати його увагу на загальноприйняті цінності: Вітчизна, батьки, друзі, обов’язок і честь, музика, образотворче мистецтво, спорт тощо. Доцільно обміркувати прочитану книгу, статтю, переглянуту телепередачу або кінофільм, тобто необхідно спонукати людину до активного життя, спілкування, допомогти подолати наслідки психологічної обробки, придати впевненість в своїх силах, у значимість службових завдань, які ним виконуються.

При повазі світоглядного вибору віруючих військовослужбовців робота з ним повинна проводитися з врахуванням принципу приорітету інтересів бойової готовності підрозділу і частини. Отже, не можна допускати контакти військовослужбовців з проповідниками, закордонними місіонерам, що сіють пацифістські настрої, які придатні нанести шкоду морально – психологічному стану особового складу.

В) Методика підготовки та проведення вшанування кращих військовослужбовців.

Великий емоційний та виховний вплив на особовий склад підрозділу мають заходи по ушануванню кращих військовослужбовців. Дана форма виховної роботи при­значена для популяризації досвіду передовиків навчан­ня, служби, розповсюдження їх моралі, етики, культури поведінки, впровадження їх досвіду щодо вмілого вико­ристання та грамотної експлуатації бойової техніки, підвищення класної кваліфікації, оволодіння сумісними бойовими спеціальностями.

Організатором проведення вшанування кращих військовослужбовців в підрозділі виступає його коман­дир. Даний захід проводиться, як правило, наприкінці літнього чи зимового періоду навчання, а також за ре­зультатами навчального року. Цей захід за часом співпадає з прибуттям до підрозділу солдат з нового по­повнення та звільненням в запас військовослужбовців, що відслужили встановлений термін служби.

Безпосередньо вшанування кращих воїнів проводить­ся поетапно. На підготовчому етапі вшанування коман­дир підрозділу разом із своїм заступником визначає пер­сони військовослужбовців гідних вшанування. Критерії відбору повинні бути досить високими. Відбираються, як правило, відмінники, висококваліфіковані фахівці, воїни, що оволоділи суміжними спеціальностями, протя­гом служби не мали стягнень, дотримувалися морально-етичних норм поведінки, мали в колективі високий авто­ритет, брали активну участь у суспільному житті підроз­ділу.

На етапі підготовки до вшанування кращих військо­вослужбовців слід узагальнити їх досвід навчальної та службової діяльності, а підсумки узагальнення наочно відобразити в народознавчій світлиці. На відібраного кандидата готуються соціально-демографічні дані, ви­тяг з його картки обліку заохочень і стягнень, його авто­біографія. Протягом підготовки, командирові слід при­ділити особливу увагу зовнішньому вигляду та формі одягу відібраного для вшанування військовослужбовця. Крім того, командир або його заступник надає допомогу військовослужбовцю в підготовці його виступу на вшануванні Напередодні вшанування командир підроз­ділу повинен зробити необхідні витяги з підсумкових та святкових наказів про заохочення військовослужбовців підпорядкованого йому підрозділу, отримати грамоти, цінні подарунки та інші відзнаки для їх вручення військовослужбовцям в день ушанування кращих.

Основний етап ушанування проводиться в при­міщенні народознавчої світлиці, клубу. В приміщенні організовується виставка раціоналізаторсько-винахід­ницької роботи підрозділу. До експонатів додаються описи тактико-технічних характеристик винаходів або ж раціоналізаторських пропозицій. Вшанування розпочи­нається з виконання Державного гімну України.

На свято вшанування кращих військовослужбовців запрошуються передові офіцери частини, спеціалісти підвищеної класності, ветерани частини, Збройних Сил, учасники Великої Вітчизняної війни, інших збройних конфліктів, представники шефських виробничих колек­тивів.

Після вступного слова ведучого про вшанування кра­щих воїнів, командир підрозділу проголошує витяг з на­казу командира частини про заохочення передових воїнів та кращих спеціалістів. Їм вручаються винагоро­ди та інші знаки пошани. Після промови командира слово для привітання надається гостям зустрічі. Доціль­но виступи запрошених супроводжувати своєрідними прес-конференціями, в ході яких воїни б знайомилися з славними традиціями набування майстерності в ратній праці, гідного виконання службового та професійного обов'язку перед Батьківщиною та народом тощо.

Далі слід провести презентацію кращих воїнів за такою схемою:

 прізвище, ім'я та по батькові військовослужбовця;

 вид занять до призову до лав Збройних Сил;

 час призову та отриману до призову спеціальність;

 особливості його професійного становлення як вої­на;

 характеристика етапів оволодіння ним військовою спеціальністю;

 характеристика періоду його адаптації у військо­вому колективі,

 характеристика його участі в соціальному та сусп­ільному житті колективу,

 характеристика рівня оволодіння ним суміжними спеціальностями;

 характеристика його внеску до раціоналізаторсь­ко-винахідницької роботи.

Презентацію мусить проводити безпосередній начальник кожного воїна, що вшановується. Після виступу кожного начальника слово слід надавати самому воїну.

В своєму виступі йому слід приділяти увагу таким питан­ням:

_ назвати свої основні автобіографічні дані;

_ зазначити основні проблеми, з якими він зіткнувся в початковому періоді військового навчання;

_ поділитися "таємницями майстерності", що допо­могли воїнові скоріше опанувати військовою спеціальні­стю;

_ розповісти про свої проблеми адаптації у даному колективі і до військової служби взагалі,

_ розповісти про товаришів по службі, що надали йому допомогу в процесі становлення.

Під час проведення даного заходу за пропозицією ко­мандира відбувається закріплення прибулих воїнів за досвідченими фахівцями для прискорення їх адаптації до військової служби та військової спеціальності.

Після закінчення урочистої частини вшанування кра­щих військовослужбовців слушно організувати показове виконання групових нормативів силами найдосвідченіших військовослужбовців на бойовій або ж учбовій техніці. Цей захід викликає прагнення у молодих фахівців до якісного оволодіння технікою та озброєн­ням, до якомога швидшого професійного зростання.

Вагоме місце у проведенні вшанування кращих воїнів належить заключному етапу - підведенню підсумків, протягом якого командир підрозділу узагальнює дії воїнів-учасників показових вправ та заохочує тих, хто визначився. "Арсенал" заохочень визначається творчі­стю командира підрозділу та його заступника.

Доцільно до проведення вшанування приурочити вручення посвідчень класного спеціаліста, перехідних вимпелів “Краще відділення”, “Кращий екіпаж”, “Краща обслуга”, “Кращий номер обслуги”, знаків військової доблесті, грамот, пам'ятних фотокар­ток тощо.

Слід відзначити, що методично грамотно підготовле­ний захід, до того ж проведений на високому рівні, зали­шає незабутнє враження у всього особового складу підрозділу, значно сприяє згуртованості військового ко­лективу, підвищенню рівня бойової та гуманітарної підготовки.

г). Методика підготовки і виступу з доповіддю.

Доповідь – це усний виступ, в якому висвітлюються зміст того або іншого керівного документа, дається аналіз стану справ і ставляться конкретні завдання. У зв’язку з цим загальною особливістю підготовки доповіді є глибоке і всебічне вивчення не тільки необхідної літератури, але і стану справ у підрозділі, частині, аналіз фактичного матеріалу.

В практиці виховного і морально – психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) в залежності від цілей і складу аудиторій доповіді робляться:

· на зборах особового складу підрозділів, нарадах офіцерів і прапорщиків, сержантів (старшин). Тут командири, офіцери – вихователі, активісти ставлять практичні, ділові питання, об’єднанні в загальну тему, аналізують підсумки роботи воїнів за певний період бойового вишколу та служби, узагальнюють передовий досвід окремих військовослужбовців і в цілому колективів, розглядають недоліки та розкривають їх причини, ставлять конкретні завдання по їх усуненню;

· на урочистих зборах, присвячених певній знаменній даті, або всенародному святу. В цьому випадку доповідь носить політично – закликовий характер, в ньому дається оцінка урочистій даті, робиться короткий історичний огляд, характеристика сучасного міжнародного і внутрішнього становища країни, популяризуються досягнення військових колективів і відмінників навчання, коротко говориться про основні недоліки у вишколі і службі. В заключній частині ставляться конкретні завдання;

· інструктивні доповіді мають за мету не тільки поставити задачі офіцерам, прапорщикам, сержантам, керівникам груп гуманітарної підготовки й активу, але і навчити їх методиці виконання цих задач;

· доповіді на теоретичній, методичній, науково-технічній конференції мають за мету зробити науково (теоретично) і практично обгрунтоване повідомлення по визначеній темі та внести конкретні пропозиції;

· інколи доповіді застосовуються як одна із форм самостійного виступу, який не зв'язаний із зборами або конференціями, наприклад, доповідь що поточний момент і завданнях, які витікають з нього.

Методика підготовки і виступу з доповіддю в основному та ж, що і методика підготовки і читання лекції. Одначе замість питань в доповіді частіше за все стоять розділи або напрямки, які складають структуру і план доповіді.

При підготовці доповіді ще більше значення набуває глибоке, всебічне, добросовісне вивчення фактичного матеріалу, відбір найбільш важливих і достовірних прикладів як бази для узагальнень і висновків. Доповідачу потрібно визначити, що воїнам може бути відомо, а про що вони почують вперше. Це нове, а також узагальнення і висновки по відомим фактам і представляють для них найбільший інтерес.

Серйозну шкоду справі приносить використання недостатньо достовірних фактів, а також необгрунтованих прогнозів. Не маючи під собою наукового підгрунтя, такі “віщування” заводять людей в оману, викликають заперечення, плутанину в їх думках, породжують недовіру до слів доповідача. Ось чому, наприклад, з метою недопущення можливих помилок і неточностей звітні доповіді заздалегідь обговорюються і затверджуються на засіданнях, скажімо, ради офіцерів, прапорщиків, сержантів тощо.

По часу тривалість доповіді значно менше, чим лекції і складає, як правило, від 30 до 50 хвилин. Доповідачу у всіх випадках необхідно слідкувати за особистим регламентом.

д). Методика підготовки й проведення колективної бесіди

Колективна бесіда є одною із найбільш розповсюджених форм агітаційно-пропагандистської роботи. Бесіда - це така форма усного виступу, в якій на рівні з керівником активну участь приймають слухачі. Під час бесіди ведеться двостороння розмова в ході якої слухачі відповідають на запитання керівника, задають йому запитання, висловлюють свої думки. Ведуча роль в бесіді належить керівнику, який розпочинає її і спрямовує в потрібне річище, в кінці робить висновки або заключну частину.

В армійських умовах бесіди проводяться всіма командирами, офіцерами-вихователями, активістами як по заздалегідь передбаченим і підготовленим темам, так і позапланово, по питанням, які вимагають негайної відповіді. Періодичність проведення бесід не встановлена, але, як правило, вони проводяться в кожному підрозділі з усіма категоріями особового складу по декілька разів на місяць.

Якщо бесіда передбачена наперед, то вона записується в планах виховної роботи підрозділів з назвою теми бесіди, хто, коли, з ким і де повинен провести. В цьому випадку той товариш, якому бесіда запланована, має можливість на протязі декількох днів готуватися до її проведення.

Планується проведення бесід, виходячи із конкретного стану справ в частинах і підрозділах, завдань виховного та морально-психологічного забезпечення їх життєдіяльності, зміцнення військової дисципліни, підвищення якості бойового вишколу та бойової готовності.

Готуючись до проведення бесіди, керівник повинен вивчити необхідну літературу по даній темі, зробити відповідні нотатки основних думок, цифр, фактів тощо. Разом з тим він ретельно обмірковує план, зміст майбутньої бесіди та способи її проведення, а також намічає, які і як він буде використовувати факти, приклади, цифри, літературні образи, наочні посібники, технічні засоби, прислів’я, приказки, порівняння і тому подібне.

Коли у керівника зложився певний план проведення бесіди, він приступає до написання її тексту або тез.

Досвідчений пропагандист або агітатор, ретельно обміркувавши зміст бесіди, може обмежитися планом або тезами виступу, а для початківця бажано підготувати повний текст бесіди.

Яким повинен бути план бесіди - це можна показати на одному з прикладів. Візьмемо бесіду особового складу взводу на тему: "Вимоги військово-політичного керівництва країни щодо підвищення бойової готовності Збройних Сил України в новому навчальному році". В короткий план цієї бесіди можна включити наступні питання:

1. Що таке бойова готовність та від чого вона залежить?

2. Наказ Міністра оборони України на новий навчальний рік щодо підвищення бойової готовності військ.

3. В чому полягають завдання воїнів стосовно підвищення бойової готовності підрозділу?

Щоб скласти розгорнутий план бесіди, необхідно кожне питання розділити на більш дрібні, детальні підпитання, розміщенні в логічній послідовності в залежності від змісту даної теми.

Методика проведення бесіди залежить від багатьох обставин: рівня підготовки і методичної майстерності пропагандиста або агітатора, характеру і змісту теми, підготовки слухачів, наявності часу, наочних посібників, від умов, в яких проводиться бесіда і т.п. Тому єдиного рецепту по цьому питанню немає і не може бути.

Бесіду по вибраній нами темі можна розпочати з приведення 1-2 прикладів із початку Великої Вітчизняної війни та нападу Ізраіля на арабські країни влітку 1967 року, щоб відразу зацікавити слухачів та показати величезне значення високої бойової готовності для ходу і кінця війни.

Потім можна поставити перед слухачами питання: що таке бойова готовність? Після невеличкої паузи доцільно послухати 1-2 відповіді, а потім дати чітке визначення бойової готовності та поставити перед слухачами наступне запитання: від чого залежить бойова готовність? Прослухавши 1-2 відповіді солдат, необхідно самому відповісти на це запитання і зробити висновок про те, яке значення має бойова готовність і що вона багато в чому залежить від кожного солдата і сержанта.

В ході бесіди керівник може використовувати спеціально підготовлені наочні посібники, діафільми, діапозитиви, малюнки і т.п.

Приблизно таким же чином розкриваються друге і третє питання.

В кінці бесіди доцільно зробити чіткі висновки про причини підвищення значності бойової готовності в сучасних умовах.

При проведенні бесіди необхідно прагнути до встановлення тісного контакту із слухачами і створення невимушеної товариської обстановки. Кожне слово агітатора повинно доходити до їх свідомості і сердець.

Перед слухачами необхідно тримати себе просто, невимушено, вільно. В ході бесіди потрібно використовувати міміку, жести, але не захоплюватися ними. Вони повинні бути підпорядковані темі бесіди, робити її більш дохідливою і переконливою.

Головною зброєю агітатора є мова і голос. В ході бесіди неприпустимо говорити монотонно. Потрібно чітко вимовляти кожне слово, кожну фразу, змінюючи темп мови та інтонацію голосу. Основні положення доцільно вимовляти повільно, а при необхідності їх можна повторити. Пояснення можна робити більш швидким темпом. Голос агітатора не повинен бути байдужим.

Проведення бесіди - творчий процес. Тому ніколи не потрібно читати по написаному тексту. Це відриває агітатора від слухачів, сковує його думку, призводить до монотонності голосу, знижує переконливість і дієвість бесіди. Найбільш дохідлива бесіда буде тоді, коли агітатор, ведучи розмову, безперервно думає, критично оцінює сказане і намічає як краще бесіду вести в подальшому. А це можливо лише в тому випадку, коли агітатор, користуючись конспектом, тезами або планом і зачитуючи окремі положення, які необхідно довести дослівно, викладає думки вільно, своєю мовою, не прив’язуючись до конспекту. В цьому випадку він має можливість слідкувати за слухачами та реагувати на їх почуття і настрої.

Дохідливість і дієвість бесіди багато в чому залежить від того, наскільки вміло і переконливо агітатор пояснює та доказує основні положення. В системі доказів важливу роль відіграють факти, приклади, цифри, порівняння, посилки на висловлення великих людей.

Факти і приклади, які приводить агітатор, повинні бути ретельно перевіреними й достовірними. Краще використовувати такі приклади, які близькі й зрозумілі слухачам, особливо із життя свого підрозділу. Одначе слід мати на увазі, що факти і приклади - не самоціль, а засіб доказу, пояснення, ілюстрації основних положень. Тому не потрібно ними захоплюватися. Їх бажано приводити стільки, скільки необхідно для пояснення або доказу основних думок.

В необхідних випадках потрібно приводити відповідні цифри, але не слід зловживати ними, так як чим більше цифр, тим важче вони сприймаються слухачами. Доцільно давати тільки яскраві та необхідні цифри і краще застосовувати їх у порівнянні.

В ході бесіди інколи виникає необхідність привести ту чи іншу цитату із першоджерела. Такі цитати, як правило, потрібно приводити дослівно і при необхідності пояснювати або коментувати.

В ході бесіди слухачі можуть поставити низку запитань, на які керівник відповідає відразу або в кінці бесіди. На деякі запитання він може відповісти їм самим. Якщо відповісти відразу не можливо, то потрібно сказати, коли вони отримують відповідь. Можливо, що про окремі запитання прийдеться проінформувати старших начальників, а про їх вирішення потім повідомити слухачів. Необхідно також дати оцінку думкам, які вони висловили в ході бесіди, і переконливо викласти правільне розуміння даного питання.

В цілому проведення бесіди вимагає від агітатора великої праці, постійного творчого пошуку як під час підготовки, так і в ході її, а також вміння вести розмову з людьми, переконувати їх і утягувати на вирішення чергових завдань силою правдивого та полум’яного слова.

Дата добавления: 2014-12-17