Проблема забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві

Проблема доступності правосуддя в адміністративному судочинстві пов’я­зана зі створенням оптимальної моделі адміністративного правосуддя, ^»е має безліч різних аспектів, які безпосередньо пов’язані з принципами правосуддя та забезпечення права кожної людини на захист і поновлення прав, наданих Конституцією й законами України.

Серед важливих проблем становлення судової влади в Україні одне з цент­ральних місць посідає сьогодні проблема доступу до правосуддя, яка скла­дається з безлічі різних аспектів. Пошук оптимальної моделі правосуддя без­посередньо пов’язаний з дослідженням та розв’язанням саме цієї проблеми, оскільки становлення правової держави, громадянського суспільства також пов’язані з ефективним, доступним і справедливим правосуддям.

Проблема доступності правосуддя розглядалася ще у XIX столітті, після проведення в Російській імперії судової реформи 1864 р. Як вважав К. Арсеньєв, мировий суд відповідатиме своєму призначенню, коли стане за­гальнодоступним, що означає: близькість суду до населення; відсутність будь-яких обмежувальних форм, які б ускладнювали становище осіб, що ведуть тяжбу, чи підсудних; дешевизна провадження65.

На наш погляд, за нинішніх умов становлення судової системи в Україні реально можуть впливати на доступність адміністративного правосуддя:

— дотримання правила, згідно з яким кожна людина має право на ефек­тивне поновлення в правах національними судами у разі порушення її основ­ них прав, наданих Конституцією або законом (ст. 8 Загальної декларації прав людини);

— відповідність національного правосуддя певним міжнародно-правовим стандартам доступу до правосуддя;

— забезпечення будь-якій особі, права та свободи якої порушені, ефектив­них засобів правового захисту від органів публічної влади, незалежно від їх рівня в державній ієрархії;

— забезпечення державою зацікавленої особи, яка не має коштів на оплату послуг представника, безкоштовною юридичною допомогою.

— створення такої системи адміністративної юстиції, яка не вела б до пере­вантаження судів (судців) справами;

— встановлення чіткої (в певних випадках спрощеної) процедури розгляду адміністративних спорів (справ);

— визначення і встановлення належних, але не тривалих термінів розгляду справ (очевидно, що надмірне навантаження не кращим чином позначається на термінах розгляду справ і якості судочинства);

— територіальна наближеність адміністративних судів до населення;

— підготовка кадрів для адміністративних судів з метою забезпечення їх висококваліфікованими спеціалістами;

— встановлення чіткого порядку порушення адміністративних справ у суді та їх розгляду;

— визначення правил оскарження судових рішень;

— забезпечення реального виконання рішень;

— виконання рекомендацій Ради Європи «Про ефективний доступ до пра­ва та правосуддя малозабезпечених» щодо заходів підготовки юристів відпові­дної спеціалізації, відкриття спеціалізованих юридичних консультацій; мож­ливості повної або часткової оплати юридичних послуг; розширення участі неурядових і громадських організацій в ході надання ними правової допомоги у квазі судових формах розв’язання спорів (посередництво та примирення) і відповідні податкові пільги у цих випадках, спрощення правових процесів;

— належне фінансування адміністративних судів з метою забезпечення їх незалежності від виконавчих структур інших інституцій публічної влади;

– збереження (в розумній мірі) системи адміністративно-юрисдикційних органів для розгляду певних категорій адміністративних справ, до набуття ад­міністративним судочинством можливостей щодо розгляду всіх адміністратив­них спорів (справ) та чіткого визначення процесуальних механізмів їх розв’я­зання.

Прийнято розрізняти чотири основних способи (типи) здійснення право­вого захисту громадян від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів управління (чотири моделі або чотири системи адміністративної юстиції). Та­кими способами є:

1) адміністративний, коли перевірку законності, обґрунтованості й доціль­ності прийняття та виконання адміністративних актів здійснюють органи адм­іністративної юстиції, які підтримують багатоаспектні, органічні зв’язки з апа­ратом управління і не підконтрольні судам загальної юрисдикції (інколи цю модель адміністративної юстиції називають «французькою»);

2) адміністративно-судовий, або «німецький», тип, тобто адміністративна юстиція характеризується створенням спеціалізованих судів для розгляду спорів, які виникають у сфері функціонування органів управління; адмініст­ративні суди складають єдину судову систему; такі суди незалежні у здійсненні функцій правосуддя від адміністрації та існуючих у країні інших судовихорганів;

3)»квазісудовий», коли для розгляду адміністративних спорів утворюється система підконтрольних судам загальної юрисдикції спеціальних трибуналів, які не входять у судову систему; таку систему організації адміністративної юс­тиції називають «англосаксонською» (функціонує, наприклад, у США);

4) загальносудовий, коли скарги на дії, бездіяльність, рішення органів уп­равління розглядають та вирішують загальні суди, використовуючи при цьому цивільно-процесуальні форми (такий спосіб судового захисту застосовується

нині в Україні, Росії та інших країнах СНД).

Однак, за будь-яких обставин, адміністративна юстиція – це спосіб право­вого захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян.

Суб’єктивне право і законний інтерес тісно пов’язані, їм притаманні спільні риси. Вони передбачають задоволення інтересів особи, є способами правового оформлення таких інтересів; мають диспозитивний характер; виступають са­мостійними елементами правового статусу особи; є юридичними дозволами; гарантуються державою, тобто є об’єктами правової охорони та захисту. Аналіз саме спільних рис цих категорій дає підстави стверджувати, що в разі оскар­ження до суду актів, дій чи бездіяльності органів влади предметом захисту може бути не тільки порушене суб’єктивне право громадянина, а й законний інтерес.

Юридичним «результатом» розгляду адміністративної справи є визнання судовим органом незаконності (або, навпаки, законності) прийнятих органа­ми управління (посадовими особами) адміністративних актів, вчинених дій або бездіяльності.

Доступність правосуддя, як вдало наголошує І.Є. Марочкін, – це норма­тивне закріплена і реально забезпечена можливість безперешкодного звер­нення до суду за захистом своїх прав. Основними елементами (а вони водно­час є і гарантіями) доступності правосуддя, на його думку, слід визнати організаційно-правові – судоустрій та судочинство – і матеріальні (економічні). Перші пов’язані з територіальною наближеністю судів до населення, ство­ренням умов, що сприятимуть зайняттю суддівських посад висококваліфіко­ваними спеціалістами, раціональною організацією роботи апарату суду, по­рядком порушення справ у суді, їх розглядом, термінами судового розгляду, створенням надійного механізму забезпечення можливості оскарження судо­вих рішень та їх реального виконання тощо.

Другі мають гарантуватися встановленням розумних судових витрат і ство­ренням процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; фінансуванням судової діяльності, що забезпечує можливість незалежного правосудця; на­данням кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах незамож­ним верствам населення, що випливає з міжнародно-правового принципу, згідно з яким надання юридичної допомоги має розглядатися не як акт мило­сердя, а як обов’язок усього суспільства загалом".

За деякими даними, у першій половині 1988 р. судами України було розглянуто 187 скарг на незаконні дій, рішення (бездіяльність) представ­ників влади, а після викладу в 1995 р. глави 31-А Цивільного процесуально­го кодексу України (ЦПК) в новій редакції судами було розв’язано вже понад 10 000 адміністративно-правових спорів67. Така статистика, як бачи­мо, свідчить про те, що тільки чітко описана процедура реалізації права на оскарження до суду дій управлінців надає громадянам реальну можливість відстоювати свої інтереси у суперечці з владою, оскільки зростання кількості таких звернень може мати місце і надалі. Доцільним уявляється вивчення питання про можливість запровадження спрощеної процедури розгляду ок­ремих категорій справ.

Аналіз приписів Закону України «Про судоустрій України» дає можливість окреслити засади здійснення в Україні правосуддя в адміністративних спра­вах, які вже свідчать про його доступність. Так, правосуддя в адміністратив­них справах здійснюється виключно судами. Усім суб’єктам адміністратив­но-правових відносин гарантується захист їхніх прав, свобод та законних інте­ресів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді й на участь у розгляді своєї справи у суді будь-якого рівня.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Втручання у здійснення право­суддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою заподіяння шкоди їх авторитету чи впливу на неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом відпо­відальність.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, на­ціонального чи соціального походження, майнового стану, виду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Кожен має право користуватися правовою допомогою під час вирішення його справи в суді. Причому надавати правову допомогу може не тільки адво­кат, а й інша особа, яка є фахівцем у галузі права та за законом чи дорученням має право на надання такої допомоги. У випадках, передбачених законом, пра­вова допомога надається безоплатно.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом.

Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не воло­діють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користува­тися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.

Судове рішення, що набуло законної сили, є обов’язковим для виконан­ня усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадо­вими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадя­нами та юридичними особами на всій території нашої держави.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбаче­них процесуальним законом, мають право на апеляційне й касаційне оскар­ження рішення суду.

Конституцією України визначено, що правосуддя здійснюється судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві (ст, 124), а судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства (ст. 1 Закону «Про судоустрій України»). З цією метою в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалі­зовані суди окремих судових юрисдикцій. Останніми є господарські, адмініст­ративні та інші суди, визначені як спеціалізовані (ст. 19).

Юридичні підстави для запровадження адміністративної юстиції в Україні тісно пов’язані з іншими чинниками. Так, формування системи адміністра­тивних судів та їх діяльність неможливі без наявності необхідних для цього коштів. Важливе значення має створення правової бази для повноцінного запровадження адміністративної юстиції, а саме – прийняття в першу чергу Адміністративного процесуального кодексу України, яким буде врегульована процедури розгляду справ в адміністративних судах. Про прийняття цього акта йдеться і У Концепції адміністративної реформи в Україні, де поряд з іншим обґрунтовується роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади68.

Нагальним є розв’язання кадрових питань. В адміністративних судах розглядати і вирішувати справи повинні спеціально підготовлені фахівці. А тому розроблення програм навчання, стажування осіб, що претендують на заміщення посад суддів адміністративних судів, – це тільки перші кроки у напрямку забезпечення спеціалізованих судів кваліфікованими кадрами. І нарешті, правова освіта. Громадяни мають знати про цілі утворення таких судів, усвідомлювати необхідність їх формування, бути впевненими, що їхні права надійно гарантуються правом на звернення до суду, забезпеченням вільного доступу до будь-якої судової інстанції.

Дата добавления: 2014-12-17