Елементи інтенсивної технології вирощування жита озимого

Сівба

Глибина загортання насіння - один з основних показників якості сівби озимої пшениці. Впровадження у виробництво інтенсивної тех­нології вирощування пшениці озимої змінило погляди на оптимальну величину глибини сівби. Замість концепції глибокої сівби на 4-10 см і її обґрунтування, розроблено теоретичні і практичні основи мілкішого загортання насіння - не більше як на 2-3 см.

На яку б глибину не загорталось насіння, вузол кущіння буде формуватись на глибині 2-3 см. З такої глибини рослина швидко сходить. Маючи ще достатньо поживних речовин у ендоспермі, починає нагромаджувати пластичні речовини уже в процесі фото­синтезу. При глибокому загортанні на ріст підземної частини стебла від насінини до вузла кущіння (епікотиль) витрачається основ­на частина ендосперму, проросток виходить на поверхню ослаблений.

Строки сівби. За оптимальних строків сівби рослини «запрограмовуються» на високу врожайність. Продуктивність рослин зменшується як при ранніх, так і при пізніх строках сівби.

При інтенсивних технологіях створюються кращі умови для проростання насіння, одержання сходів і осінньої вегетації. Маючи достатнє живлення, посіяні на малу глибину рослини сходять значно швидше. Восени вони встигають добре розвинутися за пізніших строків сівби. Кращий розвиток рослин зберігається до збирання.

За нестачі вологи у верхньому шарі і недостатнього осідання ґрунту, зразу ж після сівби проводять коткування кільчасто-шпоровими котками. Це забезпечує дружні сходи, кращий розвиток кореневої системи восени, підвищує зимостійкість.

В умовах затяжної і сухої осені (наприклад 2004 рік) може ви­никнути проблема захисту посівів від мишовидних гризунів. Боротьбу з мишами проводять за наявності на
1 га 8-10 і більше їх колоній.

Весняне боронування, у разі проведення його в оптимальні строки, оцінюється приростом зерна озимої пшениці не більше 0,5-1 ц/га. Тому застосовувати цей агрозахід доцільно лише у випадку проведення першого підживлення азотом прикореневим способом. Борони агрегатуються з сівалкою, сприяючи кращому загортанню гранул добрив ґрунтом.

Система боротьби з бур'янами. За сильної забур'яненості посівів пшениці озимої урожайність зерна зменшується на 25-30 % і більше.

До найбільш злісних бур'янів пшениці озимої належать озимі та зимуючі бур'яни.

До озимих належать бур'яни, сходи яких з'являються восени, зимують у фазі куща і закінчують свій цикл розвитку наступного року. Це вика озима, стоколос житній, метлюг звичайнийта ін.

Зимуючі бур'яни при весняних сходах закінчують вегетацію в той же рік, а якщо проростають восени, то зимують у фазі розетки і продовжують вегетацію в наступному році. Найпоширенішими з цієї групи в умовах Західної України є грицики звичайні, волошка синя, ромашка непахуча, талабан польовий, підмаренник чіпкий, мак польовий.

Знищення бур'янів агротехнічними заходами: підбір чистих полів і незабур'янених попе­редників, лущіння, оранка не пізніше як за місяць до сівби, знищення вегетуючих бур'янів різними видами поверхневого об­робітку ґрунту до сівби, доброякісне очищення насіннєвого ма­теріалу та ін.

Із ярих бур'янів, вегетація яких розпочинається навесні, найбільш поширеними є гірчиця польова, лобода біла, редька дика, вівсюг звичайнийта ін.

Проте найбільш злісними засмічувачами пшениці є багаторічні бур'яни, які живуть більше двох років і багато раз плодоносять. До них належать перш за все кореневищні, які характеризуються здатністю до вегетативного розмноження кореневищами. Це пирій повзучий, свинорий пальчатий, хвощ польовий. Боротьба з бур'янами цієї групи здійснюється переважно в системі основного обробітку ґрунту. Для пирію застосовують метод удушення, який полягає в лущенні поля дисковими знаряддями на глибину заля­гання основної маси кореневищ. Після появи проростків проводять оранку плугами з передплужниками.

Інша група багаторічних бур'янів, що мас назву коренепаросткових, розмножується насінням і вегетативно (кореневими паростками). Сюди відносять осот рожевий, осот польовий, берізку польову. Для знищення цих бур'янів застосовують агротехнічні заходи, спря­мовані насамперед на виснаження кореневої системи шляхом декількох поверхневих обробітків і оранки. Після збирання попередника поле лущать дисковими знаряддями на глибину 6-8 см, а після появи розеток бур 'янів - лемішними лущильниками на глибину
10-12 см.

Орієнтовні втрати врожаю за наявності лише одного бур'яну на 1 м² у посівах пшениці озимої становлять: берізка польова - 0,25 ц/га, лобода біла - 0,27 ц/га, метлюг польовий - 0,19 ц/га, осот рожевий - 0,68 ц/га, пирій повзучий - 0,55 ц/га, підмаренник чіпкий - 0,20 ц/га.

Оскільки бур'яни найбільш чутливі до гербіцидів у ранньому віці, боротьбу з ними хімічним методом розпочинають якомога швидше: від середини II до середини III етапу органогенезу, або у фазі повного кущіння зернових. На полях, де озимі не розкущились, деякі гербіциди застосовувати рано, бо вони можуть нега­тивно вплинути на ріст пшениці. При обробітку рослин у фазі виходу в трубку, може спостерігатись сповільнення їх розвитку.

Негативний вплив гербіциду на рослини пшениці озимої може проявитися також за умов холодної весни. Заборонено застосовувати гербіциди під час заморозків.

Оптимальна температура для проведення обробітків гербіци­дами є 16-25 °С. Ефективність більшості препаратів зменшуєть­ся за температури менше 13 °С і знижується до нуля за 8-10 °С. Деякі гербіциди можна вносити за менших температур, починаючи з 5 °С тепла.

Вплив препарату сильно зменшується, якщо зразу ж після внесення піде дощ. Не можна обробляти посіви при сильному вітрі.

Система захисту від хвороб. Збудниками хвороб зернових є в основному гриби, бактерії, віруси, мікоплазми й нематоди. Вони передаються через ґрунт, насіння і залишки попередньої культури. Найбільш поширені хвороби пшениці озимої - тверда і летюча сажка, іржа, борошниста роса, кореневі гнилі, снігова плісень, септоріоз, фузаріоз та ін. Хвороби супрово­джують впродовж усієї вегетації до повної стиглості зерна. В останні роки найбільш поширеними і небезпечними хворобами є кореневі гнилі і септоріоз.

Найкращий метод боротьби з хворобами - це впровадження стійких до ураження сортів. У сприятливих для розвитку хвороб умовах ці сорти не знижують урожайність. Хімічну обробку посівів не прово­дять або застосовують у невеликих розмірах. Особливо ціняться сорти, які мають комплексну стійкість проти основних хвороб.

Зменшують захворювання агротехнічні заходи. Це правильне чергування культур у сівозміні, розміщення пшениці після кра­щих попередників. Своєчасним основним обробітком ґрунту можна значно зменшити нагромадження інфекції на полях.

Система удобрення повинна передбачати внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива добре впливають на розвиток мікрофлори, яка є антагоністом патогенів. Ефективність мінеральних добрив залежить від їх співвідношення. Фосфорні і калійні добрива підвищують стійкість рослин до хвороб. Надмірне, непропорційне внесення азотних добрив призводить до розпу­шення тканин рослин, що сприяє розвитку хвороб.

Найбільш стійка до ураження хворобами пшениця оптимальних строків сівби. На надто ранніх посівах восени нагромаджу­ється значно більше інфекції бурої і жовтої іржі, борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальних і вірусних хвороб. Пізні посіви сильніше уражаються сажкою. Глибоко посіяне насіння (6-8 см) довше сходить, а його проростки зазнають ураження збудниками пліснявіння, гнилі кореневої, сажки твердої.

В останні роки прогресуючому поширенню хвороб, поряд з підвищеними дозами азотних добрив, сприяли необгрунтовано великі норми висіву. Внаслідок цього погіршується фітосанітарний стан посівів, виникає необхідність додаткових обробітків фунгіцидами.

Не завжди виправданим є поверхневий обробіток ґрунту, який сприяє нагромадженню патогенів у верхньому шарі ґрунту. Необхідно своєчасно знищувати бур'яни і шкідники, які часто є джерелом нагромадження і поширення інфекції.

Зростання ураженості хворобами може відбуватись внаслідок перебування рослин в умовах стресового стану (посуха, низькі температури, нестача елементів живлення тощо). Так, у 2001 та 2005 роках причиною сильного поширення хвороб пшениці озимої стало зменшення нічної температури до +10 °С і нижче. За таких температур майже зупиняється засвоєння елементів живлення, настає фізіологічне голодування рослин, що особливо небезпечно у фазах трубкування - колосіння.

Особливої уваги вимагає захист пшениці озимої від хвороб при вирощуванні її за інтенсивними технологіями. За вегетаційний період у випадку сильного ураження застосовують хімічні препарати для одного-трьох обприскувань посівів. Проведення хімічних захисних заходів найбільш ефективне, коли поширення патогенів перебуває на рівні економічного порогу шкідливості.

На ранніх фазах росту рослини озимої пшениці захищені препаратами, що використовувались для протруювання насіння.

Головним виробником продуктів асиміляції є верхній листок, частина стебла від верхнього листка до колоса, колоскові луски, власне колос і навіть остюки.

Так, верхній листок синтезує і передає зернам до 50-60 % асимілятів, тоді як значення нижніх набагато менше. Значну участь у фотосинтезі бере колос. Зелені листки і колос за короткий час (2-3 тижні) повинні заповнити зерно фотосинтезованими органічними запасними речовинами. Надзвичайно важливо якнайдовше зберегти їх у здоровому, зеленому стані. Ураження хворобами зменшує листкову площу, що працює на врожай. Більше половини продуктів фотосинтезу поступає в зерно після цвітіння в фазі молочної стиглості.

Система захисту від шкідників. Посіви пшениці озимої в різні періоди росту можуть пошкоджувати шкідлива черепашка, хлібна жужелиця, хлібний жук, злакові мухи, злакові попелиці, пшеничний трипс, смугаста хлібна блоха, хлібна п'явиця та ін.

Провідну роль у боротьбі зі шкідниками повинні відігравати агротехнічні заходи. Основою системи боротьби зі шкідниками є правильна, науково обґрунтована сівозміна. В жодному разі не можна сіяти пшеницю озиму після зернових попередників.

Важливо також зібрати врожай в оптимально ранні та стислі строки, провести лущення стерні, ранню оранку. Своєчасний обробіток ґрунту знижує нагромадження шкідників у ґрунті.

Важливе значення в боротьбі зі шкідниками має впровадження сортів пшениці озимої, стійких проти пошкоджень та несприятливих для розмноження комах.

Значною мірою рівень розвитку шкідників визначається строками сівби. При сівбі озимої пшениці в ранні строки (1-5 вересня) пошкодження рослин восени досягає 40 %.

Крім зниження врожаю, пошкодження шкідниками у фазі молочного стану і воскової стиглості значно погіршує посівну й товарну якість зерна.

Вносити інсектициди доцільно у поєднанні з іншими пестицидами. Це дає змогу економити кошти і зменшити пестицидне на­вантаження посівів.

Захист від вилягання рослин. Внаслідок вилягання посівів по­рушується нормальний ріст і розвиток рослин, зменшуються розмі­ри фотосинтезуючої поверхні, сповільнюється засвоєння елементів живлення та води, що спричинює значні втрати врожаю. Чим шви­дше вилягають посіви, тим більший недобір зерна. Рівень втрат збільшується також внаслідок погіршення умов збирання врожаю у жнива. Ймовірність вилягання зростає за високих доз азоту, дефіциту калію, у загущених посівах, надмірних опадах, за сильних вітрів.

Найбільш поширеними діючими речовинами ретардантів в Україні є хлормекватхлорид та етефон.

Регулятори росту сприяють скороченню довжини міжвузлів і стебла. Збільшується діа­метр соломини і товщина її стінок, внаслідок чого рослини стають стійкими до вилягання.

Є дослідні дані, що ретарданти підвищують інтенсивність поглинання і кількість засвоєних поживних речовин, причому макро­елементи (NPK) засвоюються рослинами у зрівноваженому співвідношенні.

Крім захисту від вилягання, регулятори росту впливають на процес кущіння рослин. Вони зменшують апікальне домінування головного стебла, формується більше бічних стебел, які рівномірно розвинуті і мало відстають у рості від основного стебла, тобто забезпечується синхронне кущіння. У зв'язку з цим морфорегулятори з успіхом використовують для підсилення кущіння зріджених і середньогустих посівів, а також на полях з пізніми (жовтневими) строками сівби озимих культур.

Не рекомендується застосовувати ретарданти з метою захисту від вилягання в суху погоду, на слаборозвинутих посівах, при потенціалі врожайності нижче 30 ц/га, на забур'янених площах, за норми внесення азоту не більше N₆₀.

Збирання зерна. Найвигідніше провести збирання впродовж 10-12 днів після настання твердої стиглості зерна. Більш раннє збирання вимагатиме додаткових енергетичних затрат для скошування у валки чи досушу­вання зерна, а пізніші строки збирання спричинюють втрати зерна.

Для збирання пшениці озимої використовують різні способи: пряме комбайнування, роздільне збирання, стаціонарний обмолот.

При запізненні із строками збирання відбувається природне осипання зерна, що може досягати 1-30 %. Великі втрати зерна можуть бути на забур'янених, низькорослих, полеглих посівах та по­лях з підсівом багаторічних трав.

Полегшити та прискорити збирання, зменшити втрати зерна в 2-3 рази, знизити собівартість зерна через економію енергоносіїв можна шляхом застосування гербіцидів для десикації перед збиранням. З цією метою застосовують раундап, гліфоган, баста тощо. Їх вносять за 10-12 днів до збирання при вологості зерна не більше 30 %. При цьому поля також звільняються від багаторічних бур'янів під наступні культури.

Якість зерна. Якість зерна значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту і технології вирощування. Для нагромадження білка в зерні і формування цінних хлібопекарських властивостей бажаною є менша кількість опадів, вища темпера­тура повітря та ясні сонячні дні у період від колосіння до воскової фази стиглості.

Головною причиною неповної реалізації біологічних можливостей сорту формувати високоякісне зерно є недостатня кількість доступного азоту в ґрунті. Тому найбільш ефективний засіб підвищення якості зерна - раціональне застосування мінеральних добрив. Для того, щоб суттєво підвищити вміст білка і клейко­вини, необхідно вносити більші дози азотних добрив. Загальна норма азоту має бути вищою, ніж фосфору і калію в 1,5-2,0 рази. Вміст білка в зерні пшениці визначається забезпеченістю посівів доступним азотом упродовж всього терміну її вегетації. На якість зерна добре впливає внесення азоту під час підживлення у фазі колосіння, причому, чим у пізнішій фазі вноситься азот, тим менше він впливає на продуктивність і більше на показники якості. Для одержання високоякісного зерна за вро­жайності більше 40 ц/га необхідно вносити 30 кг/га д. р. азоту з розрахунку на кожні 10 ц/ra зерна. Навіть в умовах півдня України для одержання зерна високої якості, загальна норма азоту повинна становити не менше 150 кг/га д. р.

Строки сівби значно впливають на якість зерна. До зниження білковості і погіршення хлібопекарської якості зерна призводить сівба пшениці у ранні строки. Вміст білка і клейковини в зерні зро­стає від ранніх строків сівби до оптимальних і пізніх.

Згідно з результатами дослідів, найбільша кількість білка і клейковини в зерні у більшості сортів пшениці озимої нагромаджуєть­ся при нормах висіву, близьких до оптимальних для одержання максимального врожаю, чи дещо менших від них. Зростають при цьому також склоподібність і маса 1000 зерен.

Забур'яненість посівів зернових не тільки зменшує врожай, але й є головною причиною погіршення якості зерна. Створюються проблеми з очищенням зерна до кондиційного стану. Наявність у зерні насіння деяких бур'янів надає борошну чи крупам неприємного за­паху, а насіння окремих бур'янів може викликати отруєння людей.

Значно знижують якість зерна шкідники і хвороби. Крім того, вони є обмежуючими чинниками при реалізації товарних партій зерна.

Питання для самоконтролю:

1. Попередники пшениці озимої для ґрунтово-кліматичної зони Степу, переваги кращих попередників, недоліки гірших.

2. Основний обробіток ґрунту для пшениці озимої залежно від попередника.

3. Вимоги до передпосівного обробітку ґрунту для пшениці озимої.

4. Особливості підготовки насіння до сівби пшениці озимої.

5. Норми, строки внесення і види фосфорних і калійних добрив для використання під пшеницю озиму.

6. Строки і норми внесення азотних добрив на етапах органогенезу при вирощуванні пшениці озимої за інтенсивною технологією.

7. Значення мікроелементів для пшениці озимої при вирощуванні за інтенсивною технологією, види мікродобрив, строки і норми їх внесення.

8. Способи сівби, глибина загортання насіння пшениці озимої.

9. Строк сівби пшениці озимої. Норма висіву та її обґрунтування. Формула розрахунку норми висіву.

10. Особливості захисту посівів пшениці озимої від різних видів бур'янів.

11. Як боротися із багаторічними злаковими бур'янами в сівозміні і безпосередньо у посівах пшениці озимої?

12. Захист посівів від вилягання агротехнічними і хімічними методами.

13. Особливості захисту пшениці озимої від хвороб під час вегетації.

14. Назвати найбільш шкідливі хвороби, що уражають рослини пшениці озимої.

15. Способи збирання врожаю зерна пшениці озимої.

16. Що необхідно зробити для одержання зерна пшениці озимої високої якості?

Задачі:

1. Визначити густоту продуктивного стеблостою пшениці озимої, що висіяна рядковим способом з відстанню між рослинами в рядку 3 см за продуктивної кущистості 2,5.

2. Норма висіву пшениці озимої 4,0 млн/га. Польова схожість 80 %. Перезимувало 95 %, до збирання збереглось 85% від тих, що перезимували. Яка маса зерна з одного колоса, якщо біологічна врожайність 60 ц/гa, а продуктивна кущистість 2,5?

3. Урожайність пшениці озимої з вологістю зерна 18 % становить 60,5 ц/га. Яка врожайність за базисної (14 %) вологості зерна?

4. Урожайність зерна пшениці озимої на площі 50 га становить 45 ц/га. Солома подрібнена і приорана. Співвідношення зерна й соломи як 1: 1,5. Скільки використано аміачної селітри, внесеної для компенсації азоту з розрахунку на 1 т соломи N₁₀ ?

5. Яка густота продуктивного стеблостою пшениці озимої, посіяної звичайним рядковим способом, якщо відстань між рослинами у рядку – 2,5 см, а продуктивна кущистість –
1,35?

6. Визначити вихід білка (кг/га), якщо маса зерна з одного колоса становить 1,2 г, густота рослин 250 шт/м², продуктивна кущистість 2,0, вміст білка в зерні 13,5 %. Втрати зерна при збиранні – 10 % від біологічної врожайності.

7. Забур'яненість посівів становить 20 бур'янів/м². Маса кожного бур’яну 60 г, вологість 80%. На формування 1 ц сухої біомаси бур'яни використовують 2,5 кг азоту, 1,1 фосфору, 2,1 калію. Скільки NPK буде використано бур'янами на 1 га?

8. Визначити біологічну врожайність зерна за густоти 2,5 млн. рослин на 1 га, продуктивна кущистість 2,2, кількість колосків у колосі - 15 шт., кількість зерен у колоску - 2 шт., маса 1000 зерен-45 г.

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології вирощування жита.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування жита озимого.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

Попередники. Жито менш вимогливе до попередників порівняно з пшеницею озимою. На еродованих грунтах жито забезпечує більш високі врожаї, ніж пшениця. Проте потенціальні можливості районованих сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників. Жито сіють раніше ніж пшеницю, тому важливо розмістити його після культур, що рано звільняють поле і дають змогу вчасно провести обробіток ґрунту. Серед зернових колосових культур жито вважається найбільш стійким проти вирощування в монокультурі.

Жито озиме найчастіше висівають після непарових попередників: зернобобових (горох, кормові боби, вика), капустяних, кукурудзи на силос, а також ранніх ярих культур (гречка). При значному насиченні сівозміни зерновими культурами допускається розміщення жита після пшениці озимої, ячменю озимого, ярих зернових, але це однозначно веде до зменшення врожайності жита щонайменше на 3-5 ц/га та підвищення собівартості зерна.

При вирощуванні жита слід враховувати можливість вилягання посівів високорослих сортів при розміщенні їх після зайнятих парів і багаторічних трав на родючих ґрунтах. У такому разі ці попередники доцільніше використовувати під пшеницю озиму, а жито озиме сіяти після інших рекомендованих попередників.

Обробіток ґрунту. Залежно від попередників і ґрунтово-кліматичних умов проводять основний і передпосівний обробіток ґрунту, завданням якого є збереження вологи в орному і посівному шарах на час сівби, знищення бур’янів, поліпшення поживного режиму. Практично такий обробіток здійснюється аналогічно обробітку ґрунту під озиму пшеницю.

Загальні вимоги до традиційного обробітку ґрунту під жито такі:

а) між збиранням попередника і наступним мілким обробітком поля широкозахватними знаряддями має пройти якнайменше часу;

б) доведення поля до посівного стану повинно здійснюватись в єдиному технологічному циклі з основним обробітком. У разі обробітку ґрунту через 2-3 дні після оранки досягнути потрібної якості розробки грунту вже важко;

в) через 10-14 днів після оранки поверхневим мілким обробітком знищуються пророслі бур'яни і вирівнюється посівний шар ґрунту.

Крім оранки, значну частину площ в останні роки готують до сівби різними енергоощадними варіантами.

Переваги енергоощадних скорочених варіантів обробітку ґрунту:

а) зниження витрат палива і робочого часу;

б) зменшення кількості проїздів агрегатів по полю;

в) покращення структури грунту;

г) краща інфільтрація води;

д) захист від водної і вітрової ерозій.

Застосовують плужний або безплужний обробіток. Якщо жито озиме розміщене після попередників, які рано звільняють поле, основний обробіток слід проводити за типом напівпарового, який включає залежно від забур’яненості посівів одне - два лущення дисковими (ЛДГ-10, ЛДГ-15) і лемішними лущильниками (ППЛ-10-25), оранку плугами з передплужниками ПЛН-5-35 або ПЛН-6-35 на глибину 22-25 см або на 18-20 см на ґрунтах з мілким орним шаром та дві - три культивації культиваторами КПС-4, КПГ-4Г й іншими в агрегаті з боронами БЗТС-1,0 або БЗСС-1,0 на глибину послідовно 10-12, 8-10 і 6-8 см. При сівбі жита після гороху, льону, картоплі на чистих від бур’янів полях застосовують обробіток культиваторами - плоскорізами КПГ-2-150 чи ПГ-3-5 в агрегаті з голчастими боронами на глибину 10-12 см; на забур’янених полях проводять лущення та оранку з боронуванням на глибину 20-22 см, яку закінчують за 3-4 тижні до сівби жита.

Після кукурудзи, яку збирають незадовго до сівби жита, особливо в посушливих областях, основний обробіток доцільно проводити комбінованими агрегатами АКП-2,5 або плоскорізами ОПТ-3-5 в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6 на глибину 8-10 см. Також після збирання кукурудзи, коли у полі залишається значна кількість післязбиральних решток, важкі дискові борони (БДТ-3; БДТ-7) мають перевагу перед іншими знаряддями поверхневого обробітку. Швидкість роботи дискових борін - не менше 9 км/год. Якщо рештки загорнуті в задовільно розпушений грунт, поле не орють.

Пласт багаторічних трав обробляють важкими дисковими боронами БДТ-3,
БДТ-7 на глибину 10-12 см і орють плугами з передплужниками в агрегаті з котками
3ККШ-6 на глибину 25-27 см.

Люпин на зелене добриво приорюють у фазі сизих бобиків на глибину 23-25 см (в агрегаті з важкими котками) не пізніше як за 3-4 тижні до оптимальних строків сівби озимого жита.

Після збирання зернових попередників площу відразу лущать, після чого орють на глибину в зоні Степу – 20-22 см з одночасним коткуванням і боронуванням. Коли до сівби залишається мало часу, кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками.

Передпосівний обробіток. Поверхня поля має бути вирівняною висота гребенів чи глибина борозен - не більше 4 см. Оброблений шар ґрунту має бути розпушеним і дрібно грудочкуватим. У ньому допускається наявність грудок розміром за найбільшим діаметром до 2,5 см не більше 80 %, а від 5 до 10 см - не більше 10 %. Щільність обробленого шару повинна бути в межах 1,0-1 3 г/см³. Допускається відхилення від заданої глибини обробітку ґрунту не більше 1 см.

Внаслідок менших розмірів зерна і відносно низької сили росту жито із всіх зернових найбільш вимогливе до якості передпосівної підготовки ґрунту. Воно вимагає дрібногрудочкуватого, добре ущільненого насіннєвого ложа і дуже чутливе до глибокого «вмазування» зерен у вологий ґрунт.

Дискові борони застосовують для подрібнення задернілих пластів, щоб не витягувати дернину на поверхню ґрунту.

Найпоширенішим знаряддям для передпосівної підготовки ґрунту до цього часу в господарствах залишається культиватор КПС-4. Для покращання якості обробітку його агрегатують з кільчасто-шпоровими (ЗККШ-6), а на торфових ґрунтах - з водоналивними гладкими котками (ЗКВГ-1,4).

Найефективніше застосувати для передпосівного обробітку ґрунту комбіновані багатофункціональні агрегати РВК-3,6; РВК-5,4; ВИП-5,6; АКШ-6; «Компактор», ЛК-4 та ін.

Удобрення. Важливою умовою підвищення врожайності жита озимого є застосування органічних та мінеральних добрив, на які воно позитивно реагує. З органічних добрив найбільше значення має гній. Використовують також низинний торф у вигляді компосту з гноєм, фосфоритним борошном і вапном. Вносять органічні добрива переважно під попередники озимого жита, яке добре використовує їх післядію. На дерново-підзолистих ґрунтах висівають люпин на зелене добриво, який приорюють одночасно із внесенням фосфорно-калійних добрив з розрахунку Р_45–60К_45–60.

Мінеральні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, в рядки і в підживлення. Норми їх, як правило, нижчі, ніж під пшеницю озиму. Пояснюється це тим, що на високому фоні добрив жито озиме сильно вилягає. Крім того, воно краще, ніж пшениця, засвоює поживні речовини з ґрунту. Залежно від типу ґрунту норми повних мінеральних добрив становлять від 45 до 90 кг/га азоту, фосфору і калію. Більш високі дози добрив вносять при сівбі жита після стерньових попередників, при вирощуванні короткостеблових тетраплоїдних сортів, які стійкіші проти вилягання. Після кукурудзи під жито вносять підвищені норми азотних добрив, а після багаторічних трав, гороху, навпаки, зменшують ці норми. Калійні добрива повною дозою, фосфорні у кількості 80-85 % норми вносять під основний обробіток, решту 10-15 кг/га фосфору - в рядки під час сівби. Азотні добрива використовують для підживлення переважно жита, вносячи на ІІ етапі органогенезу по
30-60 кг/га азоту та на IV по 30 кг/га. На бідних піщаних ґрунтах доцільно частину азоту
(30 кг/га) внести під основний обробіток ґрунту.

Під жито озиме, на відміну від пшениці, доцільно використовувати у вигляді основного фосфорного добрива важкорозчинне фосфоритне борошно, причому краще вносити його разом із гноєм і торфом. Враховуючи малу стійкість сортів жита проти вилягання, на високих агрофонах слід застосовувати ретарданти та поліпшувати фосфорно-калійне або фосфорне (на півдні) живлення рослин. На кислих ґрунтах (рН < 5) жито озиме позитивно реагує на внесення вапна (3-5 т/га). На солонцюватих ґрунтах або солончаках доцільно проводити гіпсування із внесенням 3-5 т/га гіпсу.

Найкраще всю норму фосфорних і калійних добрив внести під оранку для перемішування їх на всю глибину одного шару. Це сприяє сильнішому розвитку кореневої системи, особливо в осінній період. Фосфорні і калійні добрива дуже повільно рухаються в ґрунті і у разі внесення їх під культивацію, будуть зосереджені у верхньому шарі ґрунту. Коренева система при цьому теж розвивається і росте ближче до поверхні ґрунту.

Жито озиме вимогливіше за пшеницю до забезпечення мікроелементами. Щоб отримати 30-40 ц/га і вище, їх внесення є обов'язковим. Добре жито реагує на внесення мікроелементів на ґрунтах з малим їх вмістом. Борні добрива вносять на дерново-підзолистих, дерново-глеєвих, торф'яних та сірих лісних ґрунтах. На цих же ґрунтах, легких за механічним складом (супіщаних і піщаних) необхідно застосовувати мідні добрива. Цинк вносять на дерново-карбонатних, чорноземних і дерново-підзолистих ґрунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих.

Доза бору 0,4-0,5 кг/га; міді - 0,2-0,3 кг/га; цинку-0,15-0,20 кг/га.

Сівба. Для сівби використовують очищене й відсортоване кондиційне насіння із силою росту не менше 80 %. Перед сівбою або за 2-3 тижні до сівби його протруюють. Застосовують інкрустацію насіння з використанням прилипачів. Протруюванням з малими витратами діючої речовини можна боротися з хворобами, які після сходів уже неможливо знищити. Комбінаціями з інсектицидами можна ефективно боротися також з шкідниками. Для підвищення стійкості жита проти вилягання посіви на V-VI етапах органогенезу обробляють ретардантами.

Для створення сприятливих умов росту й розвитку жита в осінній період, запобігання його переростанню і зниженню морозостійкості жито озиме слід сіяти у другу половину рекомендованих оптимальних строків сівби. У цьому разі сума ефективних температур до настання постійного похолодання (4-5 °С) досягне оптимальної для жита величини (500-550 °С), за якої формуються найбільш стійкі проти несприятливих умов зимівлі рослини (мають по 3-5 пагонів). З урахуванням конкретних умов вирощування жито озиме краще зимує при сівбі в Степу - у другій – третій декадах вересня. У кожному господарстві час сівби жита необхідно уточнювати з урахуванням особливостей сорту, вологості ґрунту, попередника, погодних умов. Наприклад, раніше слід висівати диплоїдні сорти, жито, яке розміщуватиметься після гірших попередників, тощо.

При вирощуванні жита озимого за інтенсивними технологіями строки сівби переносять на кінець оптимальних. Порівняно з пшеницею озимою, строки сівби жита озимого зсунуті приблизно на п'ять днів раніше. Якщо у пшениці допускаються жовтневі строки сівби, то озиме жито обов'язково потрібно засіяти до 30 вересня.

Основний спосіб сівби - звичайний рядковий з утворенням технологічних колій. Норма висіву диплоїдних сортів у Степу 4-4,5 млн/га. Норма висіву тетраплоїдних сортів приблизно на 0,5-1,0 млн/га зерен менша. При запізненні із сівбою, сівбі на бідних ґрунтах, застосуванні перехресної або вузькорядної сівби норми висіву збільшують на 10-15 %. Оптимальною густотою продуктивного стеб­лостою для озимого жита є 450-500 продуктивних стебел на 1 м², тобто менше ніж в пшениці озимої.

Насіння жита озимого загортають на глибину 3-4 см, а на легких ґрунтах - на 5-6 см, обов’язково у вологий шар грунту.

Догляд за посівами. Жито стійкіше до хвороб, тому догляд за ним простіший і дешевший, ніж за пшеницею озимою. Застосовують інтегровану систему захисту рослин від хвороб, шкідників та несприятливих умов зимівлі, проводять весняне підживлення жита азотними добривами. Жито добре протистоїть бур’янам, тому потреба в застосуванні гербіцидів на високопродуктивних посівах практично не виникає.

Застосування регуляторів росту. Жито озиме як високоросла культура, більш схильне до вилягання, ніж пшениця. Зменшити ризик вилягання посівів необхідно в першу чергу агротехнічними засобами - підбір низькорослих стійких сортів, правильне співвідношення елементів живлення, строки та способи сівби і, особливо, недопущення загущення посівів.

В інтенсивних технологіях, поряд з агрозаходами, широко використовуються ретарданти - фізіологічно активні речовини, що гальмують ріст рослин. Для запобігання вилягання рослин жита озимого рекомендується застосовувати антивилягач 675 SL, в.р. (2 л/га), терпал С, р.к. (2,5 л/га), хлормекватхлорид 460, к.с. (2 л/га).

Збирання врожаю. Жито озиме найвисокоросліше серед зернових колосових і це створює певні труднощі під час збирання. Волога, недостигла солома намотується навколо барабана і ускладнює обмолочування. Ця культура схильна до осипання і проростання зерна, тому її необхідно зібрати впродовж 7-8 днів. Жито озиме збирають роздільним способом і прямим комбайнуванням. Із середини до кінця воскової стиглості (вологість зерна 30-20 %) косять у валки. Висота зрізу 20-25 см. Роздільним способом збирають забур'янені посіви.

Пряме комбайнування проводять у фазі твердої стиглості зерна (вологість 18-15 %). Своєчасне збирання дозволяє зберегти високу якість зерна жита. Втрати зерна при збиранні не повинні перевищувати 2 %. Зібране зерно очищають, сортують і зберігають при вологості 14-15 %.

На житі застосовують десикацію. Посіви обприскують за два тижні до збирання за вологості зерна не більше 30 % одним з гербіцидів: вулкан, домінатор, космік, раундап, ураган, ураган форте тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Дати характеристику попередникам жита озимого.

2. Система підготовки ґрунту для вирощування жита озимого.

3. Особливості сівби жита озимого (спосіб, глибина, строк сівби, норма висіву).

4. Догляд за посівами та збирання врожаю жита озимого.

Задачі:

1. Скільки схожих насінин розміщено на 1 пог. м. рядка при сівбі озимого жита з міжряддям 15 см і нормою висіву за масою 125 кг/га. Маса 1000 насінин – 31 г, посівна придатність насіння – 94 %.

2. Визначити норму висіву озимого жита, якщо на 1 га висівають 4 млн. насінин з масою 1000 зерен 35 г. Схожість насіння 93 %, чистота 98 %.

3. Норма внесення азоту під час першого підживлення становить 68 кг/га д.р. Скільки аміачної селітри необхідно для підживлення 200 га?

4. Норма внесення калію становить 60 кг/га д. р. Скільки калійної солі необхідно для удобрення 300 га?

Дата добавления: 2014-12-17