Фази росту, розвитку, етапи органогенезу гороху

Шостий етап. Відбуваються процеси мікро- і макроспорогенезу. Пелюстки зростаються у човник. Розмір бутонів 0,45-0,70 см.

Сьомий етап. Наприкінці цього етапу органогенезу формуються всі органи квітки. Загущеність і затінення посівів бур'янами під час інтенсивного росту рослин гороху, призводить до вилягання, зменшення продуктивності, ураження хворобами.

Восьмий етап (фаза бутонізації). Пелюстки набувають властивого сорту забарвлення.

Дев'ятий етап (фаза цвітіння). На цьому етапі відбувається запилення і запліднення. Горох-самозапильна культура. Запилення проходить у фазі закритої квітки. Швидко росте зав'язь. За оптима­льних умов зволоження і температури, цвітіння триває 15-20 днів, а за несприятливих умов - 5-8 днів і зав'язується значно менше плодів. Це є дуже важливий період для формування врожаю.

Десятий етап. Інтенсивно росте в довжину і ширину біб та досягає розмірів, властивих сорту. Плід перебуває у фазі «плоского бобу». Одночасно формуються органи зародка насіння.

Одинадцятий етап. Інтенсивно росте насіння внаслідок надходження продуктів асиміляції. Стінки плоду стають тонкими і менш соковитими.

Дванадцятий етап (фаза достигання). Завершується відтік пластичних речовин у насіння з вегетативних органів. Цей процес триває навіть після скошування рослин у валки. Йде процес перетворення простих низькомолекулярних речовин у складні запасні. Остаточно формуються посівні й урожайні якості насіння.

Попередники. Будучи відмінним попередником для інших куль­тур сівозміни, горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур. Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху, як азотфіксатора. Горох може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, який залишає в ґрунті багато нітратів, зокрема після інтенсивно удобрених азотом цукрового буряка, кукурудзи, чорного пару. На Поліссі сіють після льону. У Степу горох розміщують після озимих та ярих зернових, кукурудзи. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-
6 років. Кращі умови для формування врожаю ство­рюються при розміщенні у сівозміні одного поля зернобобових куль­тур. Це запобігає "гороховтомі" ґрунту, захищає від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розмі­щувати горох ближче 500 м від багаторічних бобових трав.

Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попередника для нього соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зер­нобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. Після багаторічних трав горох можна висівати на 4-5-й рік.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток залежить від поперед­ника. Після збирання зернових на полях, що забур’янені одноріч­ними бур'янами, проводять лущення з допомогою ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забур'янене кореневищними бур'янами, то проводять лущення лемішними лущильниками ПЛ-5-25А, ПЛП-10-25 та ПЛН-8-35 на глибину 10-12 см. За нестачі вологи в ґрунті застосовують обробіток важкими дисковими бо­ронами типу БДТ-3, БДТ-7. Через 15-20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см.

У Степу найкращими строками оранки є кінець серпня - перша половина вересня. На сильно забур'янених полях (особливо багаторічними кореневищними бур'янами - пирій повзучий, гострець, свинорий) з допомогою лущень повністю знищити бур'яни неможливо, тому необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є внесення гербіцидів суцільної дії (раундап тощо) по стерні. Через 15-20 днів після пожовтіння і загибелі бур'янів проводять оранку на глибину 25-27 см.

За наявності в господарстві потужної техніки (наприклад, тра­ктор К-700 з обертовим плугом) проблему багаторічних бур'янів можна частково вирішити агротехнічним способом. Він дешев­ший від гербіцидного і підвищує мікробіологічну активність ґрунту, є екологічно безпечним. Йдеться про надто глибоку оранку - не менше 33-35 см. З такої глибини кореневища найбільш злісних бур'янів пирію, гострецю, свинорию майже не проростають на поверхню ґрунту. Ефективність глибокої оранки буде висока, якщо правильно встановити видовий склад бур'янів і відповідно до ньо­го вибрати глибину оранки. Необхідно врахувати, що основна маса кореневищ пирію з бруньками, що дають початок новій рослині знаходиться не глибше 20 см, а на ущільнених ґрунтах до 10-12 см. Відрізки кореневищ завдовжки 5-15 см можуть утворювати паго­ни з глибини до 25 см.

На відміну від пирію кореневища гострецю залягають значно глибше - 15-30 см. Тому глибина оранки за наявності цього бур'яну повинна становити 35-40 см, що не завжди можливо, враховуючи глибину орного шару ґрунту. Основна частина кореневищ свинорию розміщується на глибині 10-20 см, а інколи до 30 см.

При розміщенні гороху після просапних культур ґрунт не лущать, а зразу ж проводять зяблеву оранку на глибину 22-25 см. Після кукурудзи ґрунт двічі дискують у поперечних напрямах важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10-12 см і проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.

За наявності обертових плугів з обтічними передплужниками, що не забиваються кукурудзинням, поле без попереднього лущін­ня орють на глибину не менше 27-30 см. Горох вимагає доброго розпушення ґрунту, тому заміна оранки поверхневими обробітками в окремі роки призводить до значного зменшення врожаю - на 12-15 ц/га. На веснооранку горох реагує різким зниженням урожайності.

Від якості передпосівного обробітку ґрунту залежить енергія проростання насіння, польова схожість, дружність і одночас­ність росту рослин. Передпосівний обробіток починають з настан­ням фізичної стиглості ґрунту з допомогою культиватора КПС-4 в агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на гли­бину 8-10 см. Глибше розпушування призводить до надмірного випаровування води та утворення грудок. На якісно виораних по­лях обмежуються одним обробітком, при недостатньому розпу­шенні ґрунту культивують вдруге. При достатньому підсиханні ґрунту можна використовувати для передпосівного обробітку ком­біновані агрегати (РВК-3,6; Компактор, Європак, ЛК-4) з обов'язковою умовою, щоб їх розпушуючі лапи були відрегульовані на глибину не менше 8-10 см. Це потрібно для якісного глибокого загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і сів­бою не повинен перевищувати 1 годину.

Не варто розпушувати передчасно, коли ґрунт ще мажеться і зліплюється в грудки. Висів насіння в такий ґрунт може пригаль­мувати ріст рослин і спричинити зменшення врожайності.

Оскільки горох культура ранніх строків сівби, весняне закриття вологи з допомогою борін не обов'язкове.

Система удобрення. Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповід­ної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту,
1,2-1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,3 кг магнію. Фосфор стимулює ріст кореневої системи, особливо кореневих волос­ків, через які проникають бульбочкові бактерії. Нестача цього елементу в ґрунті порушує формування репродуктивних органів, затягується період достигання зерна. Калій підвищує посухостійкість, покращує обмін і пересування вуглеводів, стимулює інші функції живого організму. Кальцій сприяє підвищенню кількості зеленої маси, коренів, бобів. Магній входить до складу хлорофілу, позитивно впливає на життєдіяльність бульбочкових бактерій, бере участь у багатьох ланках обміну речовин.

Горох є вимогливий до родючості ґрунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.

Необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння азоту з повітря. Особливо важливо внести гній на це поле за рік чи два до вирощування гороху. На початкових фазах (І-III етапи органогенезу) горох потребує незначної кількості азоту, а пізніше потреба рос­лин в азоті забезпечується за рахунок фіксації його бульбочковими бактеріями. На добре окультурених ґрунтах при дотриманні сіво­зміни для початкового росту вистачає сполук азоту в ґрунті.

Фосфорно-калійні добрива краще внести у більшій нормі (Р_60-100К_60-100 під попередник - буряк, кукурудзу, зернові тощо. Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у ґрунті.

Розміщення гороху на окультурених ґрунтах у сівозміні після удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і ка­лію більше 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30 ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування.

Після малоудобрених попередників на ґрунтах з невисоким вмістом гумусу (менше 2 %), а також низькому забезпеченні фос­фором і калієм, вносять добрива в нормі
Р_40-60K_40-60під оранку.

Для одержання високих урожаїв зерна норму мінеральних до­брів підвищують до
Р_70-90К_90-120. На ґрунтах з низьким вмістом магнію (менше 2-5 мг на 100 г ґрунту) рекомендується вносити магнієві добрива з розрахунку 30-40 кг/га MgO. Найкращим добривом у цьому випадку є каліймагнезія, яка містить 26-28 % ка­лію і 6-8 % магнію. Ефективним є підживлення розчином MgS0₄ по вегетуючих рослинах.

Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору.

Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 лис­тків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д. р.) вносять лише у випа­дку, якщо під час сівби запаси легкогідролізованого азоту в орному шарі ґрунту менші, ніж 80 мг на 1 кг ґрунту.

Норми добрив на програмований урожай можна розрахувати за виносом поживних речо­вин урожаєм згідно логічної схеми. Адже на формування 1 ц зерна потрібно 5,0 кг азоту, 1,5 кг фосфору, 2,0 кг калію.

При вирощуванні програмованого врожаю зерна гороху особливо важливого значення набуває застосування мікроелементів. Обробка насіння гороху ними сприяє зростанню врожаю на 10-20 %.

Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно застосувати такі мікроелементи: молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг ґрун­ту їх міститься менше ніж 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений цими елементами. Якщо суперфосфату немає, мікроелементи застосовують при протруюванні насіння, або обп­рискують посіви під час вегетації.

Молібден вносять у вигляді молібденовокислого амонію у нормі 25-50 г на 1 ц насіння, а при обприскуванні посівів норма внесення його становить 150-200 г/га. Бор у вигляді борної кислоти для обробки насіння використовують у нормі 25-50 г на 1 ц, а при обприскуванні посівів - 200-300 г/га. Цинк використовують у вигляді сірчанокислого цинку з нормою 50-100 г/ц насіння, або 200-300 г/га під час вегетації рослин. Норма внесення кобальту у вигляді сірчанокислого кобальту становить 200-300 г/га для обприскування вегетуючих рослин. Мідь застосовують у вигляді сірчанокислої міді з нормою 50-100 г на 1 ц насіння, або 200-300 г на 1 га посіву. Особливо ефективна мідь на дерново-підзолистих ґрунтах.

Найціннішим є молібден, який впливає на симбіотичну азотфіксацію. Приріст урожаю від внесення молібдену становить 3-4 ц/га. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д. р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту в рослини гороху. Приріст урожаю від внесення бору – 2-4 ц/га. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін. Кобальт позитивно діє на розмноження бульбочкових бактерій.

Вирішити проблему забезпечення рослин доступними формами макро- та мікроелементів в технологічному процесі можна за рахунок застосування в системі удобрення гороху високоефективних добрив у халатній формі – кристалони, Тенсо Коктейль, Розасоль, Розабор тощо.

Застосування регуляторів росту. Регулятори росту сприяють підвищенню стійкості рослин до несприятливих умов (підви­щення і пониження температури, нестача вологи), фітотоксичної дії пестицидів, ураження хворобами і шкідниками. Вони можуть підвищувати врожайність та покращувати якість продукції при вирощуванні за ресурсозберігаючими чи інтенсивними технологіями (табл. 20).

Дата добавления: 2014-12-17