Особливості вирощування сої за інтенсивною технологією

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології сорго.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування сорго.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

Значення. Соя є основною зернобобовою культурою в світі. Вирощую­чи цю культуру, одержують по суті два врожаї - білка і рослинної олії.

Великий вміст білка і надзвичайно цінна його збалансованість за амінокислотним складом, роблять сою чудовим замінником проду­ктів тваринного походження у харчуванні людини. Із сої виготовля­ють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку, конди­терські вироби, ковбаси, консерви та ін. їх використовують як дієтичний продукт харчування, що має антисклеротичні речовини. Особливістю хімічного складу сої є вміст у ній фосфатидів - леци­тину і нефаліну, необхідних для живлення нервової тканини.

Поряд з тим в насінні сої є антипоживні речовини: інгібітори трипсину, хемотрипсину, сапоніни, гемаглютиніни тощо. Ці інгібі­тори можна успішно інактивувати методом теплової обробки, який широко застосовується у світовій практиці при одержанні повно-жирових і знежирених соєвих продуктів, призначених як для хар­чових, так і для кормових потреб.

Соєва олія засвоюється організмом на 98%. У ній велика кількість ненасичених жирних кислот (лінолевої і ліноленової), які не синте­зуються в організмі і обов'язково повинні поступати з їжею.

Соя має агротехнічне значення. Вона засвоює азот з повітря, за­лишає після себе 60-90 кг/га біологічно фіксованого азоту, очищає поле від бур'янів і є добрим попередником для наступних культур сівозміни. Здатна використовувати малодоступні важкорозчинні мінеральні спо­луки не тільки з орного шару, а й більш глибоких шарів ґрунту.

Етапи органогенезу. Соя проходить 12 основних етапів органогенезу.

Перший етап - формування конуса наростання і перших заро­дкових листків. Верхній конус наростання головного пагона ще не диференційований, закритий двома зародковими листочками і має напівкулясту форму.

Другий етап - в основі конуса наростання закладаються спра­вжні листки, міжвузля. Верхній конус наростання головного і боко­вих пагонів впродовж майже всього онтогенезу залишається на другому етапі органогенезу, а суцвіття і квітки формуються із ко­нусів пазушних бруньок.

Третій етап у ранніх сортів співпадає з розкриттям третього трійчастого листка. В основі конуса наростання головного і боко­вих пагонів розвиваються конуси наростання другого порядку. Диференціюються вісі суцвіть.

Четвертий етап - закладання і диференціація лопатей суц­віття. Розвиток генеративних органів на цьому етапі відбувається у закритій бруньці. На осі суцвіть формуються три горбочки, із яких пізніше утворюються квітки.

П'ятий етап - послідовне формування органів квітки.

Шостий етап - ріст всіх частин квітки і проходження мікро- та мегаспорогенезу у закритому і ще малопомітному бутоні.

Сьомий етап - формування пилку, гаметогенез, інтенсивний ріст чашолистків і пелюсток. Бутони добре помітні.

Восьмий - дев'ятий етапи - продовження гаметогенезу. В цей період інтенсивно ростуть верхні міжвузля стебла.

Восьмий і дев'ятий етап проходять майже одночасно.

Десятий етап - запліднення, формування насінин, бобів. Інте­нсивний ріст боба в довжину і ширину.

Одинадцятий етап — значне збільшення розмірів насіння і нагромадження поживних речовин.

Дванадцятий етап - достигання насіння, закінчення нагро­мадження поживних речовин. Прості речовини внаслідок біохімі­чних процесів перетворюються в складні запасні.

Попередники. Необхідно врахувати, що на перших етапах ро­сту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин спо­вільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур'янами. Тому кращими попередниками для сої є малозабур’янені поля після озимих і ярих зернових культур. Ці культури швид­ше за інші звільняють поля, що дозволяє провести багаторазові об­робітки у системі основної підготовки ґрунту. Розміщують сою також після просапних - кукурудзи, картоплі, буряка, овочевих культур. На попереднє місце повертають не раніше, ніж через 3-4 роки.

Не варто висівати сою після соняшника, багаторічних бобових трав і зернобобових культур. Соя, як бобова культура, є цінним попередником для інших культур сівозміни. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочкови­ми бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту (60-80 кг/га), поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важ­корозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 60-80 кг азоту, 20-25 кг фосфору і 30-40 кг калію.

Обробіток ґрунту. Після зернових попередників поле лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з однорічними бур'янами, особливо теплолюбними. Такі бур'яни як півняче просо, щириця, мишій та ін. по­гано проростають при низькій температурі, тому не знищуються навесні під час передпосівної підготовки ґрунту.

На забур'янених осотом площах перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге полицевими лущильниками на глибину 12-14 см.

Проти пирію використовують подвійне дискування на глибину 10-12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.

На дуже забур'янених площах найвищу ефективність у боро­тьбі з бур'янами забезпечує внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган та ін.) за 2-3 тижні до оранки.

Глибина зяблевої оранки під сою 28—30 см. Соя негативно реа­гує на недостатню аерацію ґрунту. Оптимальна щільність ґрунту для неї становить 1,0-1,2 г/см³. За щільності ґрунту вище 1,27 г/ см³ відмічається пригнічення росту і розвитку рослин. Після про­сапних попередників орють на 25-27 см без попереднього лущін­ня. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій. Кращий строк зяблевої оранки - кінець серпня - початок вересня.

Від початку весняногообробітку ґрунту до сівби проходить 30-40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт і провести боро­тьбу з бур'янами за допомогою агротехнічних заходів.

Навесні, як тільки ґрунт перестає мазатися, закривають воло­гу шляхом боронування важкими боронами. Після проростання бур'янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію з допомогою КПС-4 в агрегаті з боронами. При потребі такий обробіток повто­рюють для знищення нової хвилі бур'янів. Передпосівний обробі­ток ґрунту здійснюють на глибину сівби. Високу якість підготов­ки ґрунту забезпечують комбіновані агрегати Комбінатор, Компактор, Європак. Вони добре вирівнюють поле, що дуже важ­ливо при збиранні врожаю. Боби розміщуються невисоко над ґру­нтом і при скошуванні застосовують низький зріз. На погано вирі­вняному полі низько скосити неможливо і частина бобів може залишатися на стеблах незібраними.

Удобрення. Органічні добрива доцільніше вносити під попе­редник. Післядія органічних добрив триває 3-4 роки, а поля менш забур'янені, ніж у рік внесення органіки.

Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5-7,5 кг азоту, 1,3-1,7 кг фосфору, 1,8-2,2 кг калію.

Надходження елементів живлення впродовж вегетації сої від­бувається нерівномірно. Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів поступає в рослину в період від бутоніза­ції до формування бобів і наливу зерна - 80% азоту, 80% фосфору, 50% калію.

На початкових фазах росту (від сходів до гілкування) росли­нам сої найбільш потрібний фосфор, який сприяє закладанню бі­льшої кількості генеративних органів. Фосфор сприяє розвитку бульбочок, внаслідок чого покращується забезпечення азотом.

До початку цвітіння рослини сої засвоюють калію в 1,5 рази більше ніж азоту, і в 1,8 рази більше ніж фосфору. Проте найбіль­шу кількість калію рослини використовують у фазі формування бобів і наливу зерна.

Для забезпечення потреб рослини в азоті перш за все необ­хідно застосовувати бактеріальні добрива, ризоторфін. Обробля­ють насіння в день сівби. На 1 ц насіння використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння в той же день, так як при тривалому зберіганні життєздатність бактерій різко зменшуєть­ся. Приріст урожаю зерна сої від ризоторфіну становить 3-4 ц/га.

Інститут фізіології рослин і генетики НАН України виготовляє рідке бактеріальне добриво під сою, застосування якого підвищує врожайність зерна сої на 2,5-6,5 ц/га, а в умовах штучного зрощу­вання - близько 9 ц/га. Разом зі зростанням продуктивності рослин збільшується вміст білка в зерні на 1,5-4%. Передпосівна бактери­зація насіння сої є необхідним агротехнічним заходом, оскільки в групі зернобобових соя є однією із сільськогосподарських культур, яка має високу специфічність до штаму бульбочкових бактерій, і тому існує нагальна потреба добору певних штамів бульбочкових бактерій до окремих її сортів. До того ж ця культура порівняно не­давно культивується в Україні, і тому спонтанна інокуляція бульбоч­ковими бактеріями роду Bradyrhizobium або відсутня, або малоефе­ктивна, що доведено багаторічними дослідженнями ряду наукових установ, зокрема Інститутом фізіології рослин і генетики.

Для бактеризації однієї гектарної норми висіву насіння сої необхідно 80 мл біопрепарату розбавити в 500-800 мл про­холодної питної води і одержаною суспензією бульбочкових бактерій обробити насіння. Обробку необхідно проводити в захищеному від прямих сонячних променів місці, як правило, в день висіву або напередодні.

Азотфіксуючі бактерії проникають у корені сої через кореневі волоски. У місці їх проникнення із тканини кореня через 7-12 днів після появи сходів формуються бульбочки. Через два тижні після сходів азотофіксуючі бактерії починають засвоювати азот з пові­тря і можуть повністю забезпечити рослину цим елементом жив­лення. Під час сходів і впродовж тижня після сходів проросток використовує поживні речовини з насіння. Внесення високих норм азоту до сівби пригнічує розвиток бульбочок. Найбільше азоту соя засвоює від фази бутонізації до цвітіння, коли інтенсивно наро­стає вегетативна маса. У цей період фіксація атмосферного азоту максимальна. Значна частина азоту використовується при наливі зерна. Під час наливу азот також поступає в зерно з інших органів рослини.

Про необхідність застосування азотних мінеральних добрив під сою існують суперечливі думки.

1. (2003 р.) При обробці насіння високо­продуктивними штамами бактерій реакція рослин сої на азотні доб­рива незначна.

2. (1988 р.) При забезпеченні п'яти умов для оптимальної азотфікації (реакції ґрунтового розчину, умови живлення фосфором і калієм, доступ повітря і вологи, наявність мікроелементів і активного шта­му бактерій), рослини сої можуть фор­мувати високий урожай зерна за рахунок засвоєння азоту з повітря. Тому, внесення азоту в малих (N _30-40) і великих (N _200-300)нормах не призводило до збільшення врожаю сої.

Якщо ж не створено оптимальних умов азотфіксації (хоч би один з п'яти чинників обмежує симбіоз), то рослина може засвої­ти азот лише з ґрунту і добрив. Упродовж вегетації необхідно про­водити візуальний контроль за станом бульбочок. У випадку їх незадовільного стану - бульбочки не формуються, дрібні, сірого кольору - стає зрозуміло, що ефективність симбіозу недостатня для повного забезпечення рослин азотом. Лише в таких умовах доцільно внести корективи у систему удобрення сої і провести 1-2 підживлення аміачною селітрою (N_30-45). Як було зазначено вище, азот використовується соєю в другій половині вегетації, тому підживлення у фазах бутонізації, цвітіння не будуть пізніми.

Таким чином, норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю тощо. Фосфорні і калійні добрива (Р₄₅-₆₀ К₄₅-₆₀) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог агротехні­ки і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря, не застосову­ють. Стартову дозу азоту (N_20-30) дають під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму (N _60-90) вносять у випадку неефективної роботи бульбочок.

За даними Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва, внесення N₆₀P₆₀K₆₀ забезпечує невисокий приріст урожаю зерна порівняно з варіантом без добрив: у сорту Білосніжка на 3,1 ц/га, Романтика -3,1 ц/га, Аметист - 1,8 ц/га, Мрія - 2,1 ц/га.

Мікроелементи. Нестача мікроелементів знижує врожай­ність, викликає ураження хворобами, погіршує якість зерна. Для росту і розвитку сої мікроелементи надзвичайно важливі, оскільки наявність їх у достатній кількості є обов'язковою умовою інтенси­вного засвоєння азоту з повітря. Найважливіші мікроелементи для сої - бор, молібден, кобальт.

Бор необхідний рослинам впродовж усієї вегетації. Він забезпечує транспортування асимілянтів у рослині. За його нестачі особливо стра­ждають молоді ростучі органи. Відбувається захворювання і відми­рання точок росту, оскільки бор відповідає за диференціацію клітин і формування стінок клітини. Бор збільшує кількість квіток і плодів. Без нього порушується процес достигання насіння. Цей мікроелемент покращує надходження в рослини азоту. Внесення бору доцільне на кислих (рН < 5,5) і лужних (рН > 7,5) ґрунтах. Нестача бору може бути викликана вапнуванням ґрунтів. На бор бідні дерново-підзолисті сірі та бурі лісові, заболочені ґрунти легкого гранулометричного скла­ду. Його вносять при вмісті рухомих форм менше 0,2-0,7 мг на 1 кг ґрунту. Для передпосівної обробки використовують 100 г борної кис­лоти на 1 ц насіння сої, а обприскування посівів - 250 г/га. Насіння обробляють препаратами, в яких бор та інші мікроеле­менти містяться в хелатних збалансованих сполуках, добре розчин­них у воді й доступних рослинам (Тенсо Коктейль, Розабор, Вуксал тощо).

Молібден сприяє росту коренів, прискорює розвиток і стимулює діяльність бульбочкових бактерій, бере участь у фосфорному та азотному обміні, підсилює синтез хлорофілу. Він локалізується в молодих ростучих органах рослини. В кінці вегетації більша час­тина його зосереджується у достиглому насінні. Молібден входить до складу ферменту нітрогеназа, який сприяє біологічній фіксації азоту атмосфери. Специфічна роль молібдену в процесі азотфікса­ції обумовлює покращення азотного живлення бобових культур, під­вищує ефективність фосфорних та калійних добрив. При цьому поряд з ростом урожайності підвищується вміст білка. Соя належить до культур, що є досить чутливими до внесення молібденових доб­рив. Приріст урожаю зерна сої від молібдену становить 2-3 ц/га.

Найбільш ефективне і економічно вигідне застосування молібде­ну під час передпосівної обробки насіння. Для обробки 1ц насіння використовують 25-50 г молібденово-кислого амонію (50% Мо). При позакореневому підживленні в період бутонізації-початку цвітіння, норма внесення молібденовокислого амонію становить
200 г/га.

Висока ефективність молібденових добрив, при достатньому забезпеченні іншими елементами живлення, досягається при вмісті молібдену на сірих ґрунтах - менше 0,15 мг, на чорноземах -менше 0,15-0,30 мг, на каштанових ґрунтах - менше 0,20-0,55 мг на 1 кг. Особливо потребують внесення молібдену кислі ґрунти.

Кобальт. Значна кількість кобальту міститься в бобових, де він зосереджений у бульбочках, що пов'язано з особливою його роллю (поряд з молібденом) в процесах азотфіксації. Він підвищує інтенсивність засвоєння азоту з повітря, сприяє розмноженню бульбочкових бактерій, скороченню вегетаційного періоду, підвищує врожайність зерна сої. У ґрунт кобальт можна вносити у кількості 200-400 г/га у розрахунку на елемент. Для позакореневих піджив­лень і передпосівної обробки насіння застосовують відповідно 0,01-0,05%-ні і 0,1-0,5%-ні розчини сірчанокислого кобальту.

Кобальт вносять на сірих ґрунтах при вмісті його лише 1,0-1,1 мг, на чорноземах - менше 0,6-2,0 мг, на каштанових ґрунтах - менше 1,0-1,5 мг. Є рекомендації вносити кобальт і при вищому його вмісті у ґрунті - 2,0-2,5 мг на 1 кт.

Підготовка насіння, сорти. Сіють сою доброякісним насін­ням, відсортованим і вирівняним. Насіння має бути крупним, одна­кового розміру, що важливо для рівномірного його розподілу в рядку, швидкого і дружного проростання, одержання вирівняного стеблостою. Схожість насіння має бути не менше 90%, чистота - не мен­ше 98%. При потребі для знезараження від збудників хвороб насін­ня протруюють одним з препаратів: вітавакс 200 ФФ, бенлат, максим, фундазол. Протрую­вання насіння проводять в день сівби, поєднуючи його з бактеріаль­ним добривом і мікроелементами (бор, молібден, кобальт).

В умовах України краще вирощувати скоростиглі сорти з потен­ціалом урожайності до 30 ц/га.

Сівба. Способи сівби. Соя має властивість формувати високий уро­жай при різних способах сівби, завдяки широкому діапазону зміни величини елементів структури врожаю. Сою на зерно і корм сіють переважно широкорядним способом. Ранньостиглі сорти потребують меншої площі живлення, тому їх висівають з міжряддями 45 см, середньоранні і середньостиглі - 60 см, високорослі середньопізні й пізньостиглі - 70 см.

Є рекомендації застосувати суцільний рядковий спосіб, загущуючи до 700-800 тис. рослин на 1 га. Соя при цьому не гілкуєть­ся, швидше росте і достигає, що важливо для північних областей. Посіви із звуженими міжряддями та суцільні рядкові забезпечують урожайність 28-30 ц/га, що на 2-3 ц/га більше ніж на широкорядних посівах. При зменшенні ширини міжрядь до 15 см висота прикріплення нижнього бобу вища, ніж при інших способах сівби. Останніми роками в США посіви зі звуженими міжряддями займають близько третини посівів.

Глибина сівби. У зв'язку з тим, що під час проростання соя виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння. Оптимальна глибина загортання на­сіння 4-5 см. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глибину 3-4 см. За умов недостатньо­го зволоження глибше - 5-6 см. Є рекомендації сіяти сою мілкіше - 2,5-3 см і лише за нестачі вологи у верхньому шарі ґрунту її висівають на глибину 3-4 см.

Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, Оптіма, Амазоне або кукурудзяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, буряковими ССТ-12А. За рядкового способу сівби використовують сівалки СЗ-3,6, СЗТ-3,6.

Норма висіву. Оптимальна густота стояння рослин перед зби­ранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550 тис./га, недостатньому зволоженні - 400-450 тис./га, на Поліссі - 400-450 тис./га, в Степу - 300-450 тис./га. Щоб одержати таку кількість рослин необхідно при міжряддях 45 см висіяти для ран­ньостиглих сортів 600-750 тис./га схожих насінин, середньоранніх та середньостиглих 550-650 тис./га, середньопізніх і пізньостиглих - 350-500 тис./га. За суцільного способу сівби з шириною міжрядь 7,5-15 см норму висіву збільшують на 10-20%.

На посівах з оптимальною густотою боби прикріплюються на стеблі на висоті 15-
17 см і вище, на зріджених - на 3-5 см, що призводить до значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви достигають швидше.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30 % може бути нижчою від лабораторної.

Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 80-130 кг/га.

Строки сівби. Мінімальна температура проростання насіння сої становить 6-7^сС,оптимальна 12-14°С. Сіяти сою починають, коли грунт на глибині 10 см прогрівається до 10-14°С. У південному Степу сою можна сіяти 15-20 квітня.

У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки ґрунт прогріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і серед­ньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньоранні і ранньостиглі - в кінці оптимальних строків. Вважається, що оптимальний строк сівби сої припадає на період цвітіння яблуні.

При дуже ранній сівбі в холодний ґрунт сходи затримуються, знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідника­ми і хворобами (фузаріоз), урожай зерна зменшується.

Запізнення з строками сівби призводить до зниження врожаю, зерно має підвищену вологість, що вимагає додаткових затрат на його сушіння.

Догляд за посівами. Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший до­гляд залежить від технології - чи це гербіцидне чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 досходових боронувань. Перше - через 4-5 днів після сівби, друге - че­рез 8-10, третє - через 12-14 днів.

Як тільки позначаться рядки проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна прово­дити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпу­шування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) - 8-10 см, третього - 6-8 см.

На сильно забур'янених площах досягти успіху агротехнічни­ми заходами практично неможливо. Тим більше, що соя належить до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи конкурентної боротьби з бур'янами.

При гербіцидній технології не проводять до- і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендуєть­ся звуження міжрядь до 15-22 см. Застосовують гербіциди до чи після сходів.

Захист від шкідників. Соя має багато шкідників, які можуть завдавати великої шко­ди і призвести до значних втрат урожаю.

В Україні найбільш поширені такі шкідники сої: акацієва вогнів­ка; павутинний кліщ, бульбочкові довгоносики, люцернова совка, росткова муха, дротяники, бавовникова совка та ін.

Акацієва вогнівка або бобова - найнебезпечніший із шкідників сої. Пошкоджує також горох, квасолю, люпин, сочевицю, вику та інші культури.

Основними заходами боротьби з вогнівкою акацієвою є ранні строки сівби, лущіння і оранка, своєчасне збирання врожаю. Біологічний метод - на посіви під час масової яйцекладки випускають трихограму (100-150 тис./га особин).

Довгоносики бульбочкові - широко розповсюджені і пошкоджують усі зернобобові культури, навіть багаторічні бобові трави. При масовій появі жуків навесні (понад 5 особин на 1 м²) проти них застосовують інсектициди.

Соєва плодожерка. Поріг шкі­дливості: 5% заселених бобів у фазі формування бобів. Заходи боротьби. Зяблева оранка загортає кокони на глибину 15-25 см, звідки метелики не можуть вийти на поверхню. Змен­шенню кількості шкідника сприяють міжрядні обробітки до з'яв­лення на рослинах бобів.

Павутинний кліщ. Поріг шкідливості: 2-3 особини рухомих стадій кліща на трійчастий листок до цвітіння, або 10 особин - у період формування бобів та наливу зерна. Заходи боротьби. Спалювання післяжнивних решток, глибо­ка зяблева оранка, обприскування посівів інсектицидами.

Люцернова совка. Поріг шкідливості: 8-10 особин на 1 м² у період стеблування;
3-5 особин на 1 м² після цвітіння. Заходи боротьби. Глибока зяблева оранка, рання сівба, зни­щення бур'янів, розпушування ґрунту в міжряддях у період пере­творення гусениць у лялечку.

Бавовникова совка. Заходи боротьби. Для знищення яєць совки в період масового відкладання їх метеликами випускають трихограму з розрахун­ку 100 тис. особин на 1 га.

Паросткова муха. Заходи боротьби. Оптимальні строки сівби й рекомендована глибина загортання насіння.

Дротяники. Поріг шкідливості: 4-8 особин на 1 м² на початку розвитку ро­слин. Заходи боротьби. Глибока зяблева оранка, знищення бур'я­нів, особливо пирію повзучого, дотримання норм висіву насіння, вапнування ґрунтів.

Для захисту від шкідників (плодожерка, п'ядуни, кліщі, довго­носики, трипси, совки, вогнівка, попелиці) застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. з нормою 0,5-1,0 л/га; золон 35% к.е. - 2,5-3,0 л/га, тощо.

Захист від хвороб. Сою можуть уражати наступні хвороби: бактеріоз, фузаріоз, антракноз, переноспороз, аскохітоз, плямистості, біла гниль та ін.

Фузаріоз. Часто насіння уражується одночасно фузаріозом і бактеріозом. Заходи боротьби. Знищення післяжнивних решток і глибока зяблева оранка. Чергування сої у сівозміні, сівба тільки здоровим насінням в оптимальні строки в добре підготовлений ґрунт.

Антракноз. Заходи боротьби. Дотримуватися правильної сівозміни, не допускати розміщення бобових культур раніше, ніж через 4 роки на одному і тому самому полі, доброякісна підготовка ґрунту, сів­ба кондиційним насінням, внесення органічних і мінеральних доб­рив, знищення рослинних решток. З хімічних заходів - протрую­вання насіння препаратом бенлат, 50% з.п. - 3 кг/т насіння та ін.

Аскохітоз. Заходи боротьби. Правильне чергування культур у сівозміні, ранні строки сівби, своєчасне збирання врожаю, глибока зяблева оранка, підбір стійких сортів, сівба неураженим насінням, протру­ювання фундазолом.

Пероноспороз, або несправжня борошниста роса. Основне джерело інфекції - уражені післяжнивні рештки і на­сіння. Поширенню хвороби сприяє висока вологість повітря. Зни­жує врожайність на 30% і більше.

Борошниста роса. Заходи захисту - глибоке заорювання після­збиральних решток, обприскування насінних ділянок фунгіцидами.

Септоріоз, або іржава плямистість. Основне джерело інфекції - уражені рослинні рештки і насіння.

Церкоспороз. Заходи захисту - ретельне очищення та протруювання насін­ня (фундазол, 3 кг/т).

Склеротинія, або біла гниль. Заходи захисту - ретельне очищення насіння від щуплих зерен та склероціїв. Рештки рослин, уражених склеротинією, знищують.

Бактеріоз насіння і сходів (сім'ядольний бактеріоз). Заходи боротьби. Сівба добірним і здоровим насінням, зни­щення щитника чорновусого - поширювача сім'ядольного бакте­ріозу, підбір стійкіших сортів. Своєчасне збирання й заорювання післязбиральних решток, чергування сої у сівозміні.

Бура кутаста плямистість, або бактеріальний опік. Основне джерело інфекції - неперегнилі уражені рештки і на­сіння, в оболонці якого містяться бактерії.

Дата добавления: 2014-12-17