Ріпак озимий

Особливості вирощування ріпаку озимого і ярого за інтенсивною технологією

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології вирощування ріпаку озимого і ярого.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування ріпаку.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

Значення. Ріпак озимий - найбільш поширена олійна культура з родини капустяних. Насіння містить 38-50 % олії, 16-29 % білка, 6-7 % клітковини, 24-26 % безазотистих екстрактивних речовин. Олія -основна ціль вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і для різних галузей промисловості.

З кожним роком у світі зростає використання ріпакової олії на харчові потреби. Основна частина олії з середини 80-х років ви­користовується для харчової промисловості, тоді як до 1974 року вона йшла переважно на технічні цілі. Вона споживається у нату­ральному вигляді до салатів і в кулінарії, є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майонезів, приправ, кондитерських жирів. Олія з ріпаку надзвичайно корисна для здоров'я. Вона зменшує вміст холестерину в крові людини і цим запобігає серцево-судинним захворюванням.

Наявність в насінні ріпаку шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати) ускладнювали можливість його використан­ня на харчові і кормові цілі. Олія з насіння старих сортів мала ви­сокий вміст (інколи до 50 %) ерукової кислоти і глюкозинолатів (5-
7 %). Така олія негативно впливала на живий організм. У 1974 році у Німеччині було виведено перший сорт з низьким вмістом ерукової кислоти. З 1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпаку, що містять не більше 5 % ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості європейських країн цей показник знижений до 2 %. Сорти з мініма­льним вмістом ерукової кислоти отримали позначення однонульових "0" Олія цих сортів віднесена до кращих харчових ро­слинних жирів за жирнокислотним складом.

Для промислової переробки (пальне, пластмаси, лаки, фарби) ціннішими є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. В останні роки розробляються ефективні технології виробництва з ріпаку па­льного для двигунів. Біоднзель є екологічно чистим паливом: він згоряє повністю без утворення шкідливих сполук. При виробництві біодизелю з ріпакової олії утворюється також цінний побічний продукт-гліцерин.

Жирні кислоти ріпакової олії застосовують у виробництві мила, гуми, свічок, лаків, пластмас, що легко розкладаються у природ­ному середовищі. Виробники синтетичних миючих засобів також переорієнтовуються на застосування ріпакової олії, зокрема в праль­них порошках, розчинниках.

У процесі ферментативного гідролізу в організмі тварин з глюкозинолатів утворюються шкідливі речовини - ізотіоціанати, оксазолідонтіоніни, нітрити, які спричинюють функціональні зміни в організмі і зниження продуктивності тварин. Через це використан­ня високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах ве­ликої рогатої худоби було обмежено.

В середині 80-х років було створено двонульові "00" сорти ріпаку, що характеризувалися низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів.

Ріпакова олія двонульових "00" сортів за вмістом жирних кис­лот і смаковими якостями близька до оливкової. За рахунок впро­вадження цих сортів посівні площі в останні десятиліття значно зросли. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпаку, придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та птиці, є
30 мікромолей в 1 г, або 0,4-1,0 %.

За вмістом глюкозинолатів у сухому знежиреному матеріалі сорти ділять на низькоглюкозинолатні (1-2 %), середньоглюкозинолатні (2-3 %) і високоглюкозинолатні (більше 4 %).

У Канаді сорти ріпаку і суріпиці з вмістом ерукової кислоти менше 2 % і глюкозинолатів менше 30 мк моль/г знежиреного шроту мають загальну назву канола.

В останні роки ріпак, який містить глюкозинолатів біль­ше 25 мкмоль на 1 г насіння, продати на світовому ринку на харчові чи кормові цілі майже неможливо.

Сорти з низьким вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів і клітковини та світлою (жовтою) оболонкою насіння, отримали позначення тринульових "000".

Ріпак - надзвичайно цінна кормова культура. Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвеєра. Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній пе­ріоди. З соломи ріпаку (від 2 до 6 т/га) можна виготовляти папір, целюлозу, картон тощо. З 1 га ріпакового поля можна виготовити до 2 т паперу. Такі технології успішно застосовуються у Великобри­танії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із недеревної сировини у світі виробляють вже близько 10% целюлози.

Ріпак є цінним попередником, особливо для зернових культур. Його вегетація триває 10 місяців і впродовж цього часу ро­слини ріпаку захищають ґрунт від негативної дії сильних дощів і перегріву сонячними променями, а також від непродуктивного випаровування води з ґрунту. На відміну від соняшнику, він мало висушує ґрунт, покращує його агрофізичні властивості і фітосані- тарний стан, рано звільняє поле. Заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 т/га органічних добрив і може збільшувати урожайність зернових на 5-10 ц/га. Добре розвине­на стрижнева коренева система проникає глибоко в ґрунт, покра­щує його структуру, розпушує, що особливо важливо при викори­станні важких тракторів. Коренева система спроможна засвоювати елементи живлення з глибших шарів ґрунту, звідки вони для більшості рослин є недоступними. Приорювання коре­невої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в ґрунт. Після її мінералізації в ґрунт надхо­дить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га фосфору і 55-60 кг/га калію.

Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220-
240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.

Фази розвитку і етапи органогенезу. В ріпаку озимого виділяються такі фази росту: проростання насіння, сходи, утворення розетки, стеблування, бутонізація, цвітіння, формування стручків, дозрівання, відмирання рослин.

На добре підготовленому ґрунті при достатній вологозабезпе­ченості ріпак сходить через 4-5 днів. Після сходів першочергово розвивається коренева система. До фази перших 4 листків основна частина асимілянтів транспортується до коренів, які ростуть в довжину і товщину. За умови вчасної сівби процес інтенсивного росту кореневої системи триває до кінця вересня. Розвиток кореневої системи має тісну негативну кореляцію з кількістю висіяних насінин. При загущенні зростає конкуренція рослин за світло, що призводить до наростання листкової маси, сповільнення росту кореневої систе­ми (рослини з короткою кореневою системою менш урожайні) і ви­тягування кореневої шийки, що зменшує зимостійкість ріпаку.

У жовтні відбувається закладання майбутніх квіткових буто­нів. Від кількості листків на рослині залежить пізніше кількість бокових пагонів. Один листок відповідає одному пагону. Від осін­нього розвитку рослин залежить урожайність насіння. Якщо прийняти, що посіви з 10 листками у рослин формуватимуть 100% урожаю, то рослини з 6-8 листками зменшать урожайність на 10%, з 4-6 листками - на 25%, а менше ніж 4 листки - на 40% і більше.

Існує декілька поділів усього циклу розвитку озимого ріпаку на дрібніші елементи. В Україні досить відома шкала поділу на ета­пи органогенезу, розроблена Ф.М. Куперман. Більшість рекомен­дацій щодо застосування пестицидів прив'язано до коду ЄС (від 0 до 100), що розроблений для основних культур.

Попередники. Попередники ріпаку повинні сприяти знищен­ню бур'янів, створенню доброї структури ґрунту з достатньою кі­лькістю поживних речовин, рано звільняти поле. Тому найкращі попередники цієї культури — багаторічні бобові трави; добрі - рання картопля, горох, однорічні трави; задовільні - зернові культури; несприятливі - овес і пшениця яра.

Але при сучасній структурі посівних площ, коли 50% і більше займають зернові, ці культури є основними попередниками для озимих зернових. Тому ріпак озимий висівають переважно пі­сля ячменю озимого і ярого, пшениці озимої.

Не можна сіяти ріпак після буряка цукрового, оскільки виникає небезпека поширення нематоди, яка є шкідником для обох куль­тур. Не розміщують ріпак після соняшника та капустяних - гірчи­ці, редьки, капусти та ін. Повертати ріпак на попереднє поле у сівозміні дозволяється не раніше як через 4-5 років.

Ріпак як перехреснозапильна культура потребує просторової ізоляції щонайменше 500 м. Потрібна вона і для захисту від шкід­ників і хвороб.

Вирощування ж ріпаку і зернових культур в одній сівозміні поліп­шує фітосанітарний стан полів, зводить до мінімуму зараження зернових кореневою гниллю.

Обробіток грунту. Для доброго, інтенсивного розвитку коре­невої системи після всіх попередників рекомендується орати на глибину 22-30 см. Якщо попередник рання картопля, можна об­межитись поверхневим обробітком.

Орати під ріпак доцільно оборотними плугами ППО-8-40; ППО-6-40; ППО-5-40; ППО-4-40; ПНО-5-40; ПНО-4-40; ПНО-3-40. Оборотні плуги забезпечують якісну оранку без звальних гребе­нів і розгінних борозен, що є дуже важливим для подальшої передпосівної підготовки ґрунту з метою досягнення рівномірного заго­ртання дрібного насіння ріпаку в ґрунт.

Через два тижні після оранки поверхневим обробітком ґрунту знищують першу хвилю пророслих бур'янів, а передпосівним об­робітком - другу. Оскільки після зернових замість рекомендова­них 3 тижні до сівби ріпаку часто залишається 2 тижні, особливу увагу звертають на якість оранки. Плуг для прискорення осідання ґрунту агрегатують з котком і боронами.

Для передпосівного обробітку при вирощуванні ріпаку викорис­товують лише комбіновані агрегати - РВК-3,6; ЛК-4; АПБ-6; Комбі 3900; АГ-3; АГ-6; Європак; Компактор, Фармет та ін., які забезпечують ущільнення верхнього шару ґрунту і ство­рюють його дрібногрудучкувату структуру. Глибина ходу розпу­шувальних лап повинна відповідати глибині сівби і становити не більше 3-4 см. Під дією комбінованих знарядь ґрунт додатково осідає, що компенсує недотримання інтервалу тривалістю 1 місяць між оранкою і сівбою.

Якщо в технології передбачено застосування ґрунтових гербіци­дів, то вносять їх після вирівнювання поля комбінаторами. Заробля­ють в ґрунт з допомогою зчіпки важких борін чи культиватора КПС-4. Не можна заробляти комбінаторами, оскільки вирівнюючою дош­кою гербіцид з ґрунтом може переміщуватись з вищих місць на нижчі, руйнуючи рівномірність його внесення. З цієї ж причини не рекомендується вносити мінеральні добрива перед проведенням обробітку ґрунту комбінованими знаряддями Високоякісний перед­посівний обробіток ґрунту - важлива технологічна умова при виро­щуванні ріпаку та інших дрібнонасінних культур.

Застосування мілкого обробітку ґрунту або сівби по стерні (нульовий обробіток ґрунту) не забезпечує доброго розвитку кореневої системи і рослини ріпаку в цілому. Коренева система фор­мується у верхніх шарах ґрунту Вона швидше реагує на нестачу вологи, оскільки не засвоює води з глибших шарів ґрунту Знижу­ється рівень засвоєння елементів живлення.

Удобрення. Науково-обґрунтована система удобрення - го­ловний чинник формування високоврожайних посівів Серед агро­заходів вплив добрив на продуктивність рослин досягає 50-60 % і більше. Ріпак потребує більшої кількості добрив ніж зернові Най­більше серед макроелементів ріпак засвоює калію.

36. Засвоєння макроелементів рослинами ріпаку озимого, кг на 1 т основної і побічної продукції (орієнтовна кількість)

азот	фосфор	калій	кальцій	магній	сірка
47-65	22-40	50-80	30-70	7-12	15-30

Орієнтовно 10-30 % елементів живлення (залежно від рівня вро­жайності) ріпак може засвоїти з ґрунтових запасів Частину еле­ментів живлення можна компенсувати внесенням органічних доб­рив 20-30 т/га. Краще гній вносити під попередник. Решту потреби забезпечують мінеральними добривами

Ріпак має різну динаміку засвоєння макроелементів впродовж вегетації. Добре розвинені посіви за осінній період споживають 60-70 кг/га азоту, тоді як озима пшениця використовує восени 20 кг/га азоту. Росли­ни всю кількість калію і 85 % азоту акумулюють до фази цвітіння. Засвоєння інших елементів живлення в цій фазі ста­новить 60-70 %, що свідчить про потребу в фосфорі, магнії, сірці до кінця вегетації.

Насіння ріпаку містять в основному жир та білок. Азот і сірка, як головні мінеральні складові білка, мають у живленні ріпаку найважливіше значення.

Азотні добрива є основою формування оптимальної вегетати­вної маси, високого врожаю насіння. Ріпак має високу потребу в азоті. Ефективність азотних добрив зменшується при відсутності фосфорних і калійних добрив Основним азотним добривом є аміачна селітра.

Фосфорні добрива сприяють формуванню добре розвиненої кореневої системи і оптимальної будови розетки ріпаку, кращому засвоєнню азотних добрив, збільшують стійкість рослин до морозів, підвищують насіннєву продуктивність, зменшують ризик вилягання посівів, прискорюють достигання. Із фосфорних добрив ефективним є суперфосфат, де крім фосфору міститься також кальцій та сірка.

Калійні добрива сприяють синтезу і акумуляції вуглеводів у тканинах, що підвищує стійкість до морозів. Вуглеводи також під­вищують осмотичний тиск у клітинах кореневої системи, завдяки цьому краще засвоюється вода, а з нею й елементи живлення. Вони підвищують стійкість до вилягання, ураження хворобами, зимостійкість, збільшують кількість насіння на рослині і масу 1000 насінин. Ріпак відноситься до калієлюбних рослин. Із калійних добрив під ріпак цінною є калімагнезія, де крім калію є значна кіль­кість магнію.

Мінеральні добрива вносять машинами МВД-900; МВД-05; Амазоне та ін.

Норма внесення мінеральних добрив залежить від попередни­ка, родючості ґрунту і програмованого рівня врожайності. Фосфорні і калійні доб­рива найкраще внести під оранку, допустимо під культивацію, азотні добрива вносять навесні. За осінь і зиму фосфор і калій перехо­дять у доступні форми для рослин. Надмірне азотне живлення в осінній період погіршує перезимівлю рослин. Пізніше, ніж у фазі 4-5 листків, застосування азоту збільшує кількість води у тканинах, перешкоджає нормальному процесу загартування рослин.

Внесення азоту до сівби або восени в підживлення у кількості 30-40 кг/га д.р. доцільне, якщо:

· після попередника в ґрунті лишилося менше 30 кг/га азоту;

· приорано велику кількість соломи;

· незадовільна структура ґрунту;

· шкідники пошкодили сходи ріпаку;

· до завершення осінньої вегетації ріпак не формує 3-4 листки.

Дата добавления: 2014-12-17