Вона загрожує національній безпеці, громадському порядку, пов'язана з форму­ванням та існуванням не передбачених законом військових та інших озброєних формувань

2. 192

Основна література

1. Історія держави та права України: Академічний курс.— К., 2000.— С.
515-560.

2. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України. — К.,
2002.

Додаткова література

1. Гетьман В.П. Як приймалась Конституція України. — К., 1996.

2. Кампо В. Українські реформи: політика і право. — К., 1995.

3. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи посту­
пу (критика історичного досвіду). — К., 1996.

4. Плющ І. Хто ми і куди йдемо. — К., 1993.

ТЕСТ-ДОІГУСК

1. Україна першою із радянських республік проголосила свою незалеж­
ність.

а) так б) ні

2. Першим Прем'єр-міністром незалежної України був Л.Д. Кучма,
а) так б) ні

3. Україна є повноправним членом Співдружність Незалежних Держав,
а) так б) ні

4. Акт незалежності був підготовлений багаторічним політичним в'язнем Л.
Лук'яненком.

а) так Б) ні

5. Українську державність першою визнала Росія,
а) так Б) ні

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Ознайомлення зі змістом навчального модуля слід розпочинати із реконст­рукції загальної політичного полотна, на якому розгорталися події, пов'язані з проголошенням незалежності України. Необхідно згадати про конвульсивні спроби колишнього керівництва Радянського Союзу, зокрема її Президента М. Горбачова, зберегти СРСР, щоправда у вигляді оновленого Союзу Суверенних республік.

На цьому тлі варто проаналізувати перші законодавчі кроки, здійснені Вер­ховною Радою УРСР на шляху до державного суверенітету. Серед них виділя­ються закони „Про Президента Української РСР" та,Дро вибори Президента Української РСР". Слід глибоко і всебічно ознайомитися з основними положен­нями Декларації про державний суверенітет Української РСР", яка започатку­вала українську незалежність, проголошену актом від 24 серпня 1991 року.

Входження до Співдружності Незалежних Держав та особливий статус України у цьому утворені мусять спонукати студента до роздумів про доціль­ність існування об'єднання у даному політичному форматі. Чи не заважає СНД входженню України до європейських та євроатлантичних структур, особливо після проголошення у травні 2002 року Радою Національної безпеки України ку­рсу на зближення з НАТО? Як останнє кореспондується зі статусом України як нейтральної держави? — ці дискусійні питання виносяться на самопідготовку.

До знайомства з конституційним процесом в Україні у 90-х роках XX ст. варто приступати після вивчення основних положень Конституції 1996 року у курсі теорії держави та права. У свою чергу історія держави та права дає можли­вість порівняти та співставити на відповідність української конституції до світо­вих конституційних стандартів не лише за структурою, а й за змістом. З цією ме­тою використайте підручник для дистанційного навчання з історії держави та права зарубіжних країн автора Ковалевської О.О.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Першим кроком на шляху досягнення Україною незалежності стало ухвален­ня Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Із 385 депутатів, присутніх у цей день на засіданні, „за" проголосували 355, „проти" — чотири, не взяли участі в голосуванні — 26.

Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів. У ній мето­дологічно визначено природу і суть нового обличчя та характеру держави, зага­льні контури концепції українського державотворення. У Декларації зазначено, що генеративним механізмом у суспільстві виступає Верховна Рада, яка, вира­жаючи волю народних мас, прагнучи створити демократичне суспільство, дбаю­чи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу, визначаючи необхідність побудови правової держави, проголосила дер­жавний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність вла­ди в межах її території та незалежність і рівність не тільки в розв'язанні внутрі­шніх питань, а й у зовнішніх зносинах.

У Декларації визначалося, що Україна як суверенна держава розвивати­меться в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'єм­ного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій чи окремих осіб переслідуються законом.

Українська держава „забезпечує рівність перед законом усіх громадян Рес­публіки, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". Україна є самостійною у розв'язанні будь-яких питань свого державного життя, а державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, вико­навчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Генеральний прокурор.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди.

Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Саме народ України є єдиним джерелом державної влади.

Україна „самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духов­ного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних осо­бливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя".

Досить важливим і новим у конституційному законодавстві України є такий пункт: держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних

потреб українців, котрі проживають за її межами. Проголошувалося, що Україна має право на повернення у власність народу національних, культурних та істо­ричних цінностей, які перебувають за межами України.

Україна також має право на власні збройні сили, внутрішні війська та орга­ни державної безпеки. В Декларації заявлялося, що громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу на території республіки і не можуть викори­стовуватися за її межами без згоди Верховної Ради. За Україною передбачалося закріпити в майбутньому статус постійно нейтральної держави, яка не бере учас­ті у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

В останньому розділі підкреслювалося, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними догово­ри, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництва­ми, бере участь у діяльності міжнародних організацій тощо. Відносини України з іншими радянськими республіками встановлюються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи.

Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над кла­совими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами національного права.

Отже, Декларація послужила правовою основою для будівництва України у новому форматі — її незалежності.

Політичні події, що сталися у Радянському Союзі влітку 1991 року, приско­рили процес здобуття незалежності Українською РСР. Після того, як комуністи­чна партійна номенклатура спробувала здійснити державний переворот, Верхов­на Рада України ухвалила 24 серпня Акт проголошення незалежності. Його автором став дисидент, котрий відбув 27-річний термін тюремного ув'язнення, Левко Лук'яненко.

На Веукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90,35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України. Маючи абсолютну під­тримку українського народу, висловлену на референдумі, перший Президент України Леонід Кравчук 7 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі (неподалік від Мінська) разом із Президентом Росії Б. Єльциним та лідером Бєларусі С.Шушкевичем денонсували Союзний договір 1922 року. Цього ж дня вони під­писали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД). Почався новий етап української історії.

Конституційний процес в Україні. Спираючись на Декларацію про держа­вний суверенітет України, Верховна Рада у жовтні 1990 року утворила консти­туційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного закону. Комі­сія опрацювала сім варіантів документа. У червні 1991 року концепция нової Конституції була затверджена і розпочалася розробка її проекту.

Укладачі вивчали Конституції багатьох держав, міжнародні конвенції, істо­ричний досвід самої України. У проекті були закріплені положення, що містили­ся в Загальній Декларації прав людини, пактах ООН про економічні, соціальні і культурні права, Європейській конвенції з прав людини тощо. Ці норми не ви­кликали заперечень на всіх етапах конституційного марафону і увійшли до оста­точного тексту Конституції.

Дебати викликали суперечливі позиції Президента України Л.Кравчука і Верховної Ради щодо проблеми розподілу влади. Більшість депутатів вимагала зберегти положення чинного Основного закону 1978 р. і відкидала норми про посилення виконавчої вертикалі влади. Полеміка відбувалася в основному між прихильниками і противниками збереження радянської системи. Різні думки ви­словлювалися щодо форми правління в Україні - парламентська чи президентсь­ка республіка.

Восени 1993 р. конституційний процес остаточно загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено понад дві сотні по­правок.

Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова конститу­ційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співго-ловами комісії були затверджені Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради О.Мороз. Але конфронтація між двома суб'єктами законодавчого процесу не дозволили проблему зрушити з місця.

Лише у червні 1995 р. політичну кризу припинила Конституційна угода, укладена строком на один рік між Л.Кучмою і О.Морозом. Угода тимчасово зу­пиняла дію положень Конституції 1978 p., які їй суперечили. Обумовлювалося, що впродовж року гілки влади дійдуть згоди у конституційному питанні. На цей термін обмежувалися повноваження парламенту та місцевих рад і розширювали­ся нормотворчі та адміністративні функції виконавчої влади.

Винятково важливий етап і нестандартний крок, яким став Конституційний Договір між Верховною Радою і Президентом України, а змогу зберегти керова-

ність, започаткувати цілісність державної політики на основі принципу розподі­лу влади, стимулювати, власне, конституційний процес.

В лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Основного закону на розгляд парламенту разом із зауваженнями своїх членів. Проект розглядався майже три місяці. Відбулося три офіційні читання.

Найбільші дискусії серед депутатів викликали п'ять пунктів: розподіл пов­новажень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. У черговий раз конституційний про­цес був заблокований.

Однак політичні діячі України спромоглися знайти вихід із глухого кута. У парламенті виникла неофіційна депутатська узгоджувальна комісія на чолі з на­родним депутатом М.Сиротою. На початку травня 1996 року вона була затвер­джена Верховною Радою як тимчасова спеціальна депутатська комісія. Долаючи величезні труднощі, комісія узгоджувала думки різних фракцій, партій і течій у кожній спірній статті Конституції.

Загалом робота над проектом Конституції тривала майже два роки. Для цьо­го були потрібні справді титанічні зусилля, безмежне терпіння, здатність до компромісу, усвідомлена відповідальність за долю країни та народу, за громад­ський спокій.

У ніч з 27 на 28 червня, після тривалих дебатів, Основний Закон нашої держа­ви був ухвалений Верховною Радою. Цей день проголошено державним святом.

Основні положення Конституції України 1996 року. Конституція прого­лошує, що Україна за формою правління є демократичною республікою. Демок­ратизм політичного режиму визначається тим, що державна влада здійснюється на підставі її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та виключно у межах повноважень, закріплених Конституцією і чинним законодавством.

Важливою ознакою демократії є також розвиток в Україні місцевого само­врядування як недержавної форми участі місцевого населення (територіальних громад — жителів сел, селищ і міст) у розв'язанні питань місцевого значення, які регулюються законом про місцеве самоврядування.

Не менше значення для розвитку демократії в країні є утвердження у Кон­ституції принципу політичної, економічної та ідеологічної різноманітності сус­пільного життя. В Основному законі чітко зазначено, що будь-яка ідеологія не може визнаватися державою обов'язковою. Держава гарантує свободу політичної діяльності. Заборона політичної діяльності можлива лише у тих випадках, коли

Серед принципово важливих положень, що містяться у Загальних засадах Конституції України, слід вказати на визначення України як унітарної держави, територія якої є цілісною і недоторканною; встановлення єдиного громадянства, визнання у відповідних умовах чинних міжнародних договорів частиною націо­нального законодавства.

Конституція визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор­канність і безпеку вищою соціальною цінністю в Україні. Соціальний характер держави визначає й конституційне регулювання питань, пов'язаних з викорис­танням власності та захистом усіх суб'єктів права власності; рівності їх усіх пе­ред законом.

Стаття 8 Конституції проголошує принцип верховенства права. У цій та ін­ших статтях закріплені принципові положення, що є невід'ємними ознаками пра­вової держави: вища юридична сила Конституції; обов'язковість відповідності нормам Конституції норм інших нормативно-правових актів, що видаються в Україні; пряма дія норм Конституції; можливість безпосередньо, посилаючись на її норми, захищати свої права у суді; закріплення принципів, за якими нікого не можна примушувати робити те, що не передбачено законодавством. Як одну з головних ознак правової держави слід розглядати порядок регулювання, захисту прав і свобод людини та громадянина.

Дата добавления: 2014-12-17