Загальна характеристика співучасті у злочині як його особливої форми

1.Зіставлення статей розділу VI з положеннями інших статей Загальної частини КК, зокрема, статей 2, 6, 11, 12, 13, 18, 24 дозволяє визначити співвідношення співучасті у злочині з такими кримінально-правовими явищами, як злочин і склад злочину. Це співвідношення виявляється, зокрема, в наступному: а) як уже зазначалось, співучасть є особливим різновидом, окремою законодавчо виділеною формою злочинної поведінки; таким чином, загальне поняття «злочин», що вживається в згаданих вище та інших статтях Загальної частини КК, охоплює собою і випадки співучасті у злочині;б) співучасть не створює окремої, відмінної від сформульованої у ст. 2 КК, підстави кримінальної відповідальності – такою підставою є вчинення співучасником суспільно небезпечного діяння, яке у поєднанні з іншими обставинами (юридичними фактами) відповідає складу злочину, передбаченого КК; таким чином, діяння кожного співучасника у поєднанні з іншими обставинами завжди відповідає певному юридичному складу злочину, але цей склад, як правило, включає специфічні (особливі) ознаки; в) співучасть як окремий різновид злочинної поведінки може поєднуватись з іншими її різновидами, в результаті чого вчинений злочин і, відповідно, його склад можуть набувати особливостей, характерних для кількох різновидів злочинної поведінки; це стосується, наприклад, співучасті у незакінченому злочині, співучасті у злочині з елементами його опосередкованого вчинення тощо.

2. Ст. 26 КК визначає поняття співучасті у злочині як умисну спільну участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це визначення дозволяє виділити наступні нормативні ознаки поняття співучасті: а) у злочині беруть участь декількасуб’єктів злочину; б) участь суб’єктів злочину у вчиненні злочину є спільною; в) участь суб’єктів злочину у вчиненні злочину є умисною; г) злочин, що вчинюється у співучасті, є умисним злочином.

Зазначені нормативні ознаки співучасті в свою чергу можуть бути певним чином уточнені. Таке уточнення дасть можливість більш повно і конкретно розкрити специфіку даного різновиду злочинної поведінки – особливості його об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта (суб’єктів) і суб’єктивної сторони. В цьому плані передбачені законодавцем нормативні ознаки співучасті виступають правовими орієнтирами для визначення конкретного кримінально-правового змісту даної форми злочинної поведінки.

3. Принципово важливими для визначення специфіки співучасті як окремої форми злочинної поведінки є наступні положення: а) діяння кожного співучасника в межах інституту співучасті розглядається як окремий (одиничний) злочин; б) поєднання діянь всіх співучасників, за загальним правилом, множинності злочинів не утворює і також розглядається в межах інституту співучасті як окремий (одиничний) злочин; в) юридичні склади злочину (злочинів), яким відповідають діяння окремих співучасників у поєднанні з іншими обставинами, можуть бути як однаковими, так і різними.

З урахуванням зазначених положень співучасть як окрема форма злочинної поведінки кількох суб’єктів злочину може мати місце у вигляді:

1) вчинення всіма співучасниками злочину одного виду або одного і того ж його різновиду; при цьому діяння окремих співучасників у поєднанні з іншими обставинами відповідають одному і тому ж юридичному складу злочину; прикладом цього різновиду співучасті є хуліганство, вчинене групою осіб (ч.2 ст. 296 КК);

2) вчинення всіма співучасниками злочину одного виду або одного і того ж його різновиду; при цьому діяння окремих співучасників у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, але відмінність між ними проявляється лише на рівні Загальної частини КК; прикладом цього різновиду співучасті є вчинення одним співучасником, на замовлення іншого, крадіжки з проникненням у житло – дії першого (виконавця) кваліфікуються за ч.3 ст. 185, а дії другого (підбурювача) – за ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 185 КК;

3) вчинення всіма співучасниками злочину одного виду, але окремими з них – різних його різновидів; в цьому разі діяння таких співучасників у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, причому відмінність між ними проявляється перш за все на рівні Особливої частини КК; прикладом цього різновиду співучасті є хуліганство, вчинене групою осіб, в складі якої була одна особа, раніше судима за хуліганство (дії цієї особи кваліфікуються за ч.3 ст. 296, дії інших учасників групи – за ч.2 ст. 296 КК);

4) вчинення окремими співучасниками злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями Особливої частини КК; в цьому разі діяння таких співучасників у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, причому відмінність між ними проявляється перш за все на рівні Особливої частини КК; прикладом цього різновиду співучасті є вчинення умисного вбивства новонародженої дитини її матір’ю разом з подругою (дії матері кваліфікуються за ст.117, дії подруги – за п.2 ч.2 ст.115 КК).

4. Сформульовані у п.4 особливості злочину (злочинів), що вчинюється окремими співучасниками, є визначальними для встановлення специфіки об’єктаспівучасті як окремої форми злочинної поведінки. Ця специфіка проявляється, зокрема, в наступному: а) як правило, в межах співучасті діяння окремих співучасників посягають на один і той же об’єкт кримінально-правової охорони (безпосередній об’єкт злочину); така ситуація характерна для тих випадків, коли вчинені окремими співучасниками злочини відповідають одному і тому ж юридичному складу злочину, а також для більшості випадків, коли ці злочини є злочинами одного виду; б) в межах окремих різновидів співучасті діяння окремих співучасників можуть посягати на два об’єкти кримінально-правової охорони (два безпосередні об’єкти злочину) – основний і додатковий, а діяння інших співучасників на додатковий безпосередній об’єкт можуть і не посягати; така ситуація може бути характерна для тих випадків, коли вчинені окремими співучасниками злочини є окремими різновидами злочину одного і того ж виду; в) в принципі не виключена ситуація, коли в межах співучасті діяння окремих співучасників посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони (різні основні безпосередні об’єкти злочинів); така ситуація може мати місце, зокрема, тоді, коли злочини, вчинені окремими співучасниками, кваліфікуються за різними статтями Особливої частини КК.

5. З об’єктивноїсторони співучасть являє собою таку форму злочинної поведінки, яка виражається у спільності діянь кількох суб’єктів злочину. Таким чином, об’єктивна сторона співучасті передбачає наявність кількісної і змістовної ознак.

Кількіснаознака об’єктивної сторони співучасті наявна, якщо у вчиненні злочину беруть участь дваабобільшесуб’єктизлочину. Згідно з ч.1 ст.18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Про окремі особливості суб’єктів співучасті див. нижче.

Змістовнаознака об’єктивної сторони співучасті наявна, якщо при вчиненні злочину має місце спільністьдіянь кількох суб’єктів злочину. Основний кримінально-правовий зміст такої спільності діянь полягає в тому, що діяння одного суб’єкта злочину перебуває у певному зв’язку з діянням іншого суб’єкта злочину і цей зв’язок об’єктивно сприяє заподіянню шкоди певним соціальним цінностям – об’єкту (об’єктам) кримінально-правової охорони.

Таке об’єктивне сприяння заподіянню шкоди об’єкту (об’єктам) кримінально-правової охорони може, зокрема, проявитись у наступному: а) взаємопов’язані діяння окремих суб’єктів злочину є причиною (однією з причин) настання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого у відповідному юридичному складі злочину; такий варіант спільності діянь характерний, наприклад, при вчиненні умисного вбивства групою осіб; б) діяння одного суб’єкта злочину є причиною (однією з причин) діяння іншого суб’єкта злочину, яке, в свою чергу, є причиною настання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого у відповідному юридичному складі злочину; такий варіант спільності діянь характерний, наприклад, при вчиненні умисного вбивства на замовлення, коли одна особа позбавляє життя потерпілого за дорученням іншої особи; в) діяння одного суб’єкта злочину є причиною (однією з причин) діяння іншого суб’єкта злочину, при цьому заподіяння суспільно небезпечного наслідку у відповідному юридичному складі злочину не передбачено; такий варіант спільності діянь характерний, наприклад, при вчиненні розбою однією особою за підбурюванням іншої особи; г) діяння окремих суб’єктів злочину не перебувають між собою у причиновому зв’язку, але зв’язані функціонально; такий варіант спільності діянь характерний, наприклад, при вчиненні крадіжки однією особою за наявності заздалегідь даної обіцянки іншої особи придбати частину майна, яке буде викрадене (перша особа вчинила б крадіжку і за відсутності такої обіцянки).

Водночас необхідно мати на увазі, що не всі прояви спільності діянь кількох суб’єктів злочину є об’єктивною підставою для визнання їх поведінки співучастю. Так, зокрема, відповідно до ч.7 ст.27 не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин.

7. Суб’єктами співучасті як особливої форми злочинної поведінки можуть бути лише суб’єкти злочину. Законодавче визначення поняття «суб’єкт злочину», що дається у ч.1 ст.18 КК, дозволяє застосувати традиційний підхід до загальнихознак суб’єкта співучасті. Цей підхід, зокрема, передбачає: а) такі ознаки, як фізичнаособа і осудність мають бути властиві суб’єкту співучасті незалежно від видових особливостей злочину, що вчиняється в межах даної форми злочинної поведінки; б) така ознака суб’єкта співучасті, як вік визначається в залежності від особливостей юридичного складу злочину, що вчиняється у співучасті: суб’єктами співучасті у злочинах, передбачених ч.2 ст.22 КК, можуть бути особи, які досягли 14 років, суб’єктами співучасті у всіх інших злочинах – особи, які досягли 16 років.

Певні особливості щодо суб’єктного складу має співучасть у злочині, юридичний склад якого передбачає спеціальногосуб’єкта злочину. Ці особливості, зокрема, проявляються у наступному: а) за загальним правилом, принаймні одному із співучасників – безпосередньому виконавцю (співвиконавцю) – мають бути притаманні ознаки спеціального суб’єкта злочину; наприклад, при вчиненні у співучасті привласнення чужого майна серед співучасників має бути хоча б одна особа, якій таке майно було ввірене чи перебувало в її віданні; б) для інших співучасників ознаки спеціального суб’єкта обов’язковими не є; наприклад, підбурювання до постановлення завідомо неправосудного вироку може вчинити будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16 років; в) як виняток, на стадії готування до злочину можлива співучасть з боку осіб, жодна з яких не має ознак спеціального суб’єкта злочину; наприклад, дві особи, що не є службовими, за попередньою домовленістю між собою спробували схилити працівника правоохоронного органу до зловживання службовим становищем, але останній відмовився це зробити; відповідно до правозастосовної практики, яка склалась в Україні, такі особи мають нести відповідальність за співучасть у готуванні до зловживання службовим становищем, вчиненого працівником правоохоронного органу. Про деякі інші особливості співучасті у злочині, юридичний склад якого передбачає спеціального суб’єкта, – див. питання 2 даної теми.

7. З суб’єктивноїсторони співучасть завжди передбачає умисну вину. При цьому така вина не може бути спільною (колективною), оскільки відповідно до ст.23 КК вина в кримінальному праві завжди носить індивідуальний (особистий) характер. Таким чином, умисел при співучасті має встановлюватись стосовно кожного співучасника окремо.

Законодавче формулювання «умисна спільна участь... у вчиненні умисного злочину» вносить певні особливості у зміст умислу окремого співучасника порівняно з тими характеристиками, що передбачені ст. 24 КК. В цьому плані можна виділити чотири групи обставин, психічне ставлення до яких утворює специфічний кримінально-правовий зміст умислу при вчиненні злочину у співучасті. Такі групи включають: а) обставини, які характеризують спільність діянь кількох осіб; б) обставини, які характеризують іншу особу (кількох осіб) як суб’єкта (суб’єктів) злочину; в) обставини, які визначають характер взаємодії кількох суб’єктів злочину між собою; г) обставини, які визначають характер та видові особливості злочину, що вчиняється у співучасті.

Інтелектуальниймомент умислу щодо обставин, які характеризують спільністьдіянь кількох осіб, утворюють: а) усвідомленнясуспільної небезпеки власного діяння; б) усвідомлення суспільної небезпеки діяння принаймні ще однієї особи; в) усвідомлення наявності певного зв’язку між власним діянням і зазначеним діянням принаймні ще однієї особи; г) передбачення того, що такий зв’язок об’єктивно сприяє заподіянню шкоди певним соціальним цінностям.

Інтелектуальниймомент умислу щодо обставин, які характеризують іншу особу (кількох осіб) як суб’єкта (суб’єктів) злочину, включає: а) усвідомлення того, що іншій особі вже виповнилось (можливо вже виповнилось) 16років, а в окремих випадках – 14років; таке усвідомлення охоплює різні варіанти вірогідності досягнення іншою особою зазначених вікових показників, що традиційно визначаються за схемою «достовірно відомо – вірогідно – ймовірно – не виключено»; б) усвідомлення того, що інша особа здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, тобто є осудною. Крім того при вчиненні у співучасті злочину, юридичний склад якого передбачає спеціальногосуб’єкта злочину, окремі співучасники мають усвідомлювати також обставини, що свідчать про ознаки такого спеціального суб’єкта.

Інтелектуальниймомент умислу щодо обставин, які визначають характервзаємодії кількох суб’єктів злочину між собою, включає: а) усвідомлення кожним співучасником того, що як для нього, так і для іншої особи наявна певна спільністьінтересів щодо заподіяння (можливого заподіяння) шкоди відповідним соціальним цінностям; б) усвідомлення того, що для задоволення таких спільних інтересів відбувається цілеспрямоване або принаймні узгодженепоєднання у певний спосіб власного діяння з діянням іншої особи.

Інтелектуальниймомент умислу щодо обставин, які визначають характер та видові особливості злочину, що вчинюється у співучасті, встановлюється з урахуванням положень ст.24 КК. Якщо особа не є виконавцем (співвиконавцем) злочину, інтелектуальний момент її умислу має певну специфіку – відповідні обставини пов’язуються не з власним діянням, а з діянням співучасника, який виконує (має виконувати) роль виконавця чи співвиконавця.

Вольовиймомент умислу при співучасті визначається перш за все ставленням окремого співучасника до заподіяння (можливості заподіяння) шкоди певним соціальним цінностям. На зміст цього моменту впливають також особливості конструкції юридичного складу злочину, що вчиняється у співучасті, зокрема, чи є цей склад матеріальним (формально-матеріальним), чи формальним.

З урахуванням зазначеного вольовий момент умислу окремого співучасника при вчиненні злочину з матеріальним (формально - матеріальним) складом може виражатись: 1) у бажанні поєднати власне діяння з діянням іншої особи і бажанні досягти шляхом такого поєднання настання відповідних суспільно небезпечних наслідків; 2) у бажанні поєднати власне діяння з діянням іншої особи і свідомому припусканні настання від такого поєднання відповідних суспільно небезпечних наслідків.

Якщо ж у співучасті вчиняється злочин з формальнимскладом, вольовий момент умислу окремого співучасника виражається лише у бажанні поєднати власне діяння, що характеризується конкретним кримінально-правовим змістом, з відповідним діянням іншої особи.

Вказані особливості змісту умислу окремого співучасника дозволяють зробити однозначний висновок: відповідно до ст.26 в межах співучасті виключаються будь-які прояви необережності з боку будь-якого із співучасників. Водночас необхідно мати на увазі, що у виконавця (співвиконавця) поряд із традиційним для співучасті умислом може мати місце і необережне ставлення до певних обставин. Однак в цьому разі таке ставлення знаходиться за межами співучасті і зазначені обставини не повинні ставитись в вину іншому співучаснику (докладніше див. п. 6 коментарю до ст.29).

При вчиненні злочину (злочинів) у співучасті певне кримінально-правове значення мають мотиви, якими керуються окремі співучасники, та цілі, яких вони прагнуть досягти. Зміст таких мотивів та цілей у співучасників може бути як однаковим, так і різним. У випадку неспівпадіння мотивів та цілей діянь окремих співучасників визначальним для їх кримінально-правової оцінки є, як правило, мотив та (або) ціль, що присутні в діянні виконавця (співвиконавця). Однак з цього правила можуть бути винятки, в межах яких неспівпадіння мотивів та (або) цілей зумовлює різну кваліфікацію діянь окремих співучасників.

8. Сформульовані у п.п.3 – 7 загальніхарактеристики співучасті як окремого (особливого) різновиду злочинної поведінки поширюються на будь-який її конкретний прояв. Водночас кожний такий прояв завжди втілюється у конкретну формуспівучасті,якій притаманні специфічніознаки, визначені, як правило, на законодавчому рівні. В межах окремої форми співучасті більшість її загальних характеристик певним чином конкретизується, зберігаючи при цьому свій загальний зміст. Саме він і дозволяє відмежувати співучасть від інших різновидів поведінки кількох осіб, коли їх діяння також перебувають у певному зв’язку між собою. Про відмежування співучасті від деяких різновидів такої поведінки див. тему 12.

9. Зіставлення ст.26 з іншими статтями розділу VI, а також з окремими положеннями інших статей Загальної та Особливої частин КК (зокрема, ст.65, п.2 ч.1 ст.67, ч.2 ст.68, п.п.11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.121, ч.5 ст.185, ч.1 ст.255, ст.257, ст.392 КК) дозволяє визначити кримінально - правовезначенняспівучасті.

Воно, зокрема, виявляється в наступному: а) окремі прояви співучасті – підбурювання до злочину, пособництво у злочині і, за деякими винятками, організація злочину – передбачені КК як особливіелементи юридичного складу будь-якого умисного злочину; саме ці особливі елементи в кінцевому підсумку відображають специфіку складу вчиненого відповідним співучасником злочину і тим самим обґрунтовують його кримінальну відповідальність; б) окремі різновидиспівучасті передбачені як обов’язкові або як альтернативніознаки юридичного складу злочину певного виду (наприклад, ст.257; ст.392); тим самим вони разом з іншими обов’язковими чи альтернативними ознаками визначають основний кримінально-правовий зміст певного типу суспільно небезпечної поведінки як окремого виду злочину; в) окремі різновиди співучасті у злочині передбачені КК як кваліфікуючі та особливокваліфікуючіознаки в юридичних складах злочинів окремих видів (наприклад, п.п. 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.121; ч.5 ст.185 КК); тим самим вони надають таким складам кваліфікованого та особливо кваліфікованого вигляду; г) окремі різновиди співучасті – вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією – відповідно до положень ст.30 зумовлюють певні особливостівідповідальності організаторів та учасників цих злочинних угруповань; такі особливості проявляються, зокрема, в специфіці кваліфікації вчинених ними злочинів та в обсязі їх відповідальності (див. коментар до ст.30); r) окремі різновиди співучасті передбачені як обставина, щообтяжуєпокарання (п.2 ч.1 ст.67); тим самим вони можуть бути проявами одного із загальних критеріїв, які враховуються судом при призначенні співучаснику злочину конкретної міри покарання; д) факт вчинення злочину у співучасті зумовлює застосування судом при призначенні покарання додатковихправовихорієнтирів, передбачених ч.2 ст.68; е) факт вчинення злочину у співучасті може бути одним із показників ступенютяжкості вчиненого злочину – ще одного загального критерію, який враховується судом при призначенні особі конкретної міри покарання.

2. Види співучасників за КК України. Нормативні положення щодо видів співучасників закріплені у ст. 27 КК. В цих положеннях: а) встановлюються окремі види співучасників (ч.1); б) визначаються специфічні ознаки кожного виду співучасників (ч.ч.2 – 5); в) вказуються окремі різновиди поведінки особи, яка хоч і перебуває у певному зв’язку зі злочином, вчиненим (вчинюваним) іншою особою, але співучастю у цьому злочині не є (ч.ч.6 – 7).

За своїм кримінально-правовим змістом положення ч.ч.1 – 5 ст.27 КК в цілому є універсальними, тобто поширюються на більшість різновидів співучасті, передбачених КК (винятком можуть бути окремі прояви вчинення злочинів організованою групою та злочинною організацією – див. нижче). При цьому видовий суб’єктний склад співучасників в межах окремих форм співучасті має певні особливості (див. питання 3).

Основним критерієм (підставою) поділу співучасників на види є конкретний кримінально-правовий зміст діяння окремого співучасника з точки зору його (діяння) функціональної специфіки щодо вчиненого (вчинюваного) у співучасті злочину. Такий зміст визначений у ч.ч. 2 – 5 ст. 27 КК.

Додатковими критеріями (підставами) поділу співучасників на види можуть бути: а) форма співучасті; б) пріоритет ознак одного виду співучасників над ознаками іншого виду (інших видів), якщо ознаки кількох видів вбачаються в поведінці однієї і тієї ж особи.

Форма співучасті може впливати на поділ співучасників на види, якщо злочин вчинено організованою групою чи злочинною організацією. В цьому разі взаємодія між окремими співучасниками відбувається на якісно іншому рівні порівняно з традиційними формами співучасті, тому сам законодавець виділяє серед учасників організованої групи та злочинної організації лише організатора та інших учасників (докладніше див. нижче).

Можливість використання пріоритету ознак одного виду співучасників над ознаками іншого виду (інших видів) як додаткового критерію поділу співучасників на види зумовлена наступним.

1) Законодавчо встановлена послідовність поділу співучасників на види – «виконавець (співвиконавець) – організатор – підбурювач – пособник» – не є довільною, вона має певне кримінально-правове значення; таке значення, зокрема, полягає в тому, що в наведеній послідовності кожний наступний вид співучасників, за загальним правилом, оцінюється законодавцем на нормативному рівні як менш суспільно небезпечний ніж попередній (така оцінка не поширюється не випадки вчинення злочину організованою групою та злочинною організацією).

2) Законодавча оцінка суспільної небезпеки окремого виду співучасників кореспондує з відповідними положеннями щодо їх кримінальної відповідальності. Це стосується, зокрема, обсягу такої відповідальності, специфіки кваліфікації вчинених ними злочинів, особливостей призначення покарання.

3) При вчиненні злочину у співучасті не виключається поєднання в поведінці особи ознак кількох видів співучасників, наприклад, підбурювача і пособника. При цьому розглядати таке поєднання як показник множинності злочинів не можна, в цьому разі особа вчиняє у співучасті одиничний злочин. Таким чином, у випадку поєднання в поведінці особи ознак кількох видів співучасників постає питання: чи можна врахувати таке поєднання в межах кримінальної відповідальності особи, перш за все, при кваліфікації її діяння?

4) Зміст положень ст.ст. 29, 30 КК зумовлює наступну відповідь на поставлене вище питання: при кваліфікації злочину (принаймні – на рівні формули кваліфікації) можуть бути враховані ознаки лише одного з кількох видів співучасників, що вбачаються в діях особи. Пріоритет в цьому разі повинен мати той вид, який є більш суспільно небезпечним. Таким чином, якщо, наприклад, при вчиненні злочину у співучасті в діянні особи наявні ознаки і виконавця, і підбурювача, пріоритет при кваліфікації мають ознаки, які характеризують її як виконавця. Водночас поєднання в поведінці особи ознак кількох видів співучасників може бути враховано при індивідуалізації її кримінальної відповідальності, зокрема, при призначенні покарання (див., зокрема, ст. 68 КК).

Кримінально-правова характеристика окремих видів співучасників. Відповідно до ч.2 ст.27 КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Виходячи з традиційних підходів теорії кримінального права до складу злочину та враховуючи особливості вживаної в КК термінології, положення ч.2 ст. 27 КК може бути конкретизовано таким чином.

1) Специфічний кримінально-правовий зміст, який характеризує виконавця, полягає в тому, що цей співучасник безпосередньо чи опосередковано, повністю або частково вчиняє, бере участь у вчиненні або має вчинити діяння, яке передбачене як обов’язковий елемент юридичного складу злочину, що вчиняється в співучасті.

2) Безпосереднє вчинення діяння, передбаченого як обов’язковий елемент відповідного юридичного складу злочину, має місце, якщо виконавець особисто вчинив таке діяння і воно як окремий акт поведінки – саме по собі чи через будь-які фактори зовнішнього середовища – спричинює шкоду певному об’єкту (об’єктам) кримінально-правової охорони.

3) Опосередковане вчинення певного діяння має місце, якщо виконавець особисто такого діяння не вчиняє, а використовує для цього інших осіб, які, як зазначено в ч.2 ст.27 КК, відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Такими особами, зокрема, можуть бути: а) неосудні; б) особи, які не є суб’єктами відповідного злочину за віком; в) особи, які діють невинувато; г) особи, які діють в стані крайньої необхідності. Таким чином, будь-які випадки використання зазначених вище осіб виконавцем є конкретними проявами так званого опосередкованого вчинення злочину.

4) Вчинення виконавцем відповідного діяння повністю має місце тоді, коли таке діяння відповідає всім ознакам, які характеризують його як обов’язковий компонент юридичного складу злочину, що вчиняється у співучасті. Вчинення виконавцем відповідного діяння частково означає, що в такому діянні відсутня принаймні одна з зазначених вище ознак. Часткове вчинення виконавцем діяння може мати місце, зокрема, у випадках: а) замаху на злочин; б) вчинення злочину у співвиконавстві.

5) У ч. 2 ст. 27 КК крім виконавця згадується ще й співвиконавець. Співвиконавець – це особливий різновид виконавця, який вчиняє злочин принаймні ще з одним співучасником, який також визнається виконавцем даного злочину. Взаємодія співвиконавців, як правило, зводиться до спільного виконання ними діяння, яке передбачене як обов’язковий елемент відповідного юридичного складу злочину (повністю або частково). Більш складного вигляду така взаємодія може набувати, якщо злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб, – див. з цього приводу п. 3 коментарю до ст. 28.

6) На стадії готування до злочину діяння, передбачене як обов’язковий елемент юридичного складу закінченого злочину, жодним із співучасників ще не вчиняється. Однак якщо між співучасниками досягнута домовленість про вчинення такого діяння і визначений конкретний співучасник, який має його вчинити, він і повинен визнаватись потенційнимвиконавцем (співвиконавцем). У якості виконавця розглядає такого співучасника і законодавець – див., наприклад, ч.3 ст. 31 КК.

У КК 2001 р. встановлена відповідальність за цілий ряд злочинів, юридичні склади яких передбачають спеціального суб’єкта злочину. У зв’язку з цим виникає питання про можливість визнання виконавцем (співвиконавцем) співучасника таких злочинів, у якого відсутні ознаки спеціального суб’єкта. Ч. 2 ст. 27 КК прямо це питання не вирішує. Беручи до уваги відповідні положення теорії кримінального права та орієнтуючись на окремі тенденції правозастосовної практики в Україні, можна сформулювати деякі загальні підходи до вирішення даного питання.

1) Юридичні склади окремих злочинів – як правило, кваліфіковані – передбачають спеціального суб’єкта не як обов’язковий, а як альтернативний елемент (наприклад, ч.2 ст. 149, ч. 2 ст. 189 КК). Отже, суб’єктами таких різновидів злочинів можуть бути і загальні, і спеціальні суб’єкти. Очевидно, що в цьому разі можливе визнання співвиконавцем злочину і особи, яка ознак спеціального суб’єкта не має.

2) Ознак спеціального суб’єкта злочину може не мати так званий опосередкований виконавець. Однак він при вчиненні злочину, юридичний склад якого передбачає спеціального суб’єкта, може використати особу, що здатна виконати відповідне діяння, хоч і не підлягає відповідальності за нього. Відповідальність в цьому разі має нести опосередкований виконавець, причому саме як виконавець (співвиконавець), а не як організатор чи підбурювач.

3) Об’єктивна сторона окремих злочинів, юридичний склад яких передбачає спеціального суб’єкта, може включати не одне, а кілька діянь. Причому одне діяння може вчинити лише спеціальний суб’єкт, а інше (інші) – як спеціальний, так і загальний суб’єкти. Якщо останнє діяння вчиняє загальний суб’єкт, правозастосовна практика України розглядає його як виконавця (співвиконавця) злочину. Типовим прикладом даної кримінально-правової ситуації у період чинності КК 1960 р. було застосування насильства до потерпілої особою жіночої статі при вчиненні зґвалтування. Очевидно, такий підхід має зберегтися і після набрання чинності КК 2001 р.

4) В окремих злочинах взаємозв’язок діяння і ознак спеціального суб’єкта носить функціонально нерозривний характер, у зв’язку з чим можна констатувати: передбачене у юридичному складі відповідного злочину діяння може вчинити лише спеціальний суб’єкт. Такими злочинами, зокрема, є державна зрада, зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення, одержання хабара. При вчиненні у співучасті подібних злочинів співучасник, який не має ознак спеціального суб’єкта (якщо тільки він не виступає опосередкованим виконавцем злочину), не може визнаватися виконавцем (співвиконавцем) ні за яких умов. Так, якщо за дорученням службової особи – керівника державної установи його секретар вніс в офіційний документ завідомо неправдиві відомості, а керівник підписав цей документ, секретар має розглядатись не як співвиконавець, а як пособник у службовому підробленні.

Після набрання чинності КК 2001 р. набуло актуальності питання про можливість визнання співвиконавцем злочину, що вчинюється організованою групою чи злочинною організацією, співучасника, який не є учасником цих організованих злочинних угруповань. З одного боку такий співучасник може взяти безпосередню участь у вчиненні злочину організованою групою чи злочинною організацією, в тому числі повністю або частково вчинити діяння, передбачене як обов’язковий елемент у відповідному юридичному складі злочину. З іншого боку законодавець, фіксуючи в КК 2001 р. ці різновиди так званої співучасті особливого роду, вживає формулювання «вчинення злочину організованою групою», «вчинення злочину злочинною організацією». Тим самим він, по суті, розглядає ці організовані злочинні угрупування як своєрідні спеціальні колективні суб’єкти злочину.

Таким чином, серед можливих відповідей на поставлене вище питання більш обґрунтованою видається наступна: при вчиненні злочину організованою групою чи злочинною організацією співучасник, який не є учасником цих організованих злочинних угруповань, може розглядатись як співвиконавець такого злочину за умови, що він: а) вчинив конкретне діяння, яке передбачене як елемент відповідного юридичного складу злочину (брав участь у його вчиненні); б) усвідомлював при цьому, що він є співучасником злочину, який вчинюється організованою групою чи злочинною організацією.

Ч.3 ст.27 КК містить положення, які характеризують такого співучасника, як організатор. Важливою новелою КК 2001 р. є виділення двох різновидів організатора: а) організатора злочину, діяльність якого відбувається в межах традиційної форми співучасті – співучасті з розподілом ролей; б) організатора організованої групи чи злочинної організації, діяльність якого відбувається в межах так званої співучасті особливого роду.

Організатором злочину є особа, яка: а) організувала вчинення злочину (злочинів); б) керувала підготовкою злочину (злочинів); в) керувала вчиненням злочину (злочинів).

Організація вчинення злочину ( злочинів ) – універсальна форма діяльності організатора. У найбільш загальному вигляді вона може бути визначена як діяльність, яка об’єднує відносно самостійні діяння кількох співучасників у певну систему, в результаті чого, відповідно до умислу організатора та принаймні ще одного співучасника, збільшується вірогідність успішного доведення злочину до кінця. У більшості випадків об’єднання діянь окремих співучасників у певну систему здійснюється за відповідним планом, розробленим організатором або іншою особою. Реалізація такого плану всіма співучасниками і становить основне завдання діяльності організатора. Організація вчинення злочину може мати місце на будь-якій його стадії. В межах даної форми організатор може застосовувати до інших співучасників будь-які засоби впливу (доручення, підкуп, погрозу, переконання, прохання, умовляння), крім тих, які є проявами керування підготовкою злочину (злочинів) чи їх вчиненням (див. нижче).

Керування підготовкою злочину (злочинів) – одна з двох особливих форм діяльності організатора. По суті, це окремий різновид організації вчинення злочину, спеціально виділений у ч.3 ст.27 КК. Специфічними ознаками даної форми діяльності організатора є: а) вона відбувається лише на стадії готування до злочину; б) вплив на іншого співучасника (співучасників) з боку організатора здійснюється з використанням таких, зокрема, засобів, як накази, розпорядження, вимоги, доручення; в) об’єктом діяльності організатора повинні бути будь-які підготовчі діяння принаймні ще одного співучасника (про підготовчі діяння див. підпитання 3.2 теми 10); як правило, таким співучасником (одним із співучасників) є потенційний виконавець (співвиконавці), однак не виключаються ситуації, коли на певному етапі підготовки злочину організатор здійснює керування потенційним підбурювачем або пособником.

Керування вчиненням злочину (злочинів) – друга особлива форма діяльності організатора, прямо передбачена в ч.3 ст. 27 КК. Її специфічними ознаками є: а) діяльність організатора відбувається лише на стадіях замаху на злочин та закінченого злочину; б) вплив на іншого співучасника (співучасників) з боку організатора здійснюється з використанням таких, зокрема, засобів, як накази, команди, розпорядження, вимоги; в) об’єктом діяльності організатора завжди є діяння виконавця (співвиконавця), але можуть бути і діяння іншого співучасника, наприклад, пособника.

Виділяючи з універсальної форми діяльності організатора злочину дві особливі форми, законодавець, по суті, передбачив три різновиди таких організаторів. У зв’язку з цим необхідно мати на увазі наступне: а) діяльність одного і того ж організатора злочину може втілюватись у кілька передбачених ч.3 ст.27 КК форм: в цьому разі всі форми мають бути йому інкриміновані на рівні фактичної сторони обвинувачення; б) при вчиненні у співучасті одного і того ж злочину передбачені ч.3 ст. 27 КК діяння можуть вчиняти кілька осіб (наприклад, одна особа здійснює загальну координацію діянь співучасників, а інша – керує безпосереднім вчиненням злочину); в цьому разі кожна з таких осіб має визнаватись організатором злочину з інкримінуванням на рівні фактичної сторони обвинувачення відповідної форми (кількох форм) його діяльності, що передбачена (передбачені) ч.3 ст.27 КК.

Другий різновид організатора, передбачений ч.3 ст.27 КК, – організатор організованої групи чи злочинної організації. Таким організатором є особа, яка: а) утворила організовану групу чи злочинну організацію; б) керувала злочинною групою чи злочинною організацією; в) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації або г) організовувала приховання злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Утворення організованої групи чи злочинної організації – це організаційна діяльність особи, що призводить до виникнення злочинного угрупування, якому притаманні ознаки, передбачені ч.3 чи ч.4 ст. 28 КК (про зміст цих ознак див. питання 3 даної теми). За змістом така організаційна діяльність може полягати, зокрема, у пошуку чи підборі кандидатур, які можуть увійти до складу організованої групи чи злочинної організації, розробці плану її майбутньої злочинної діяльності, організації зустрічі між потенційними учасниками тощо. Як правило, при створенні організованої групи зазначену організаційну діяльність провадить одна особа, яка і повинна визнаватися її організатором. При створенні ж злочинної організації організаційна діяльність може здійснюватись як однією особою, так і кількома.

Керування організованою групою чи злочинною організацією – це специфічна управлінська діяльність з боку одного або кількох учасників зазначених злочинних угруповань, яка забезпечує (має забезпечити) їх успішне (з точки зору злочинців) функціонування. Для здійснення такої діяльності в межах організованої групи чи злочинної організації мають бути вироблені правила поведінки, які передбачають виконання учасниками цих злочинних угрупувань наказів (розпоряджень, вимог) керівника чи рішень керівного ядра. Основними напрямами діяльності керівника (керівного ядра) організованої групи чи злочинної організації є: а) забезпечення належних умов для подальшого існування даного злочинного угрупування; б) забезпечення належних умов для успішного здійснення злочинної діяльності даного злочинного угрупування.

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – це протиправна діяльність особи, що призводить до одержання зазначеними злочинними угрупованнями фінансових ресурсів, які використовуються (мають використовуватись) для подальшого функціонування даних угруповань. Як правило, таку діяльність проводить керівник (один із керівників) організованої групи чи злочинної організації або за його дорученням – інший учасник цих злочинних угруповань. Водночас не виключені, очевидно, випадки, коли забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації здійснює особа, яка не є учасником (членом) зазначених угруповань. В такому разі визнавати дану особу організатором організованої групи чи злочинної організації можна лише за умови, якщо вона усвідомлювала відповідні ознаки цих угруповань, передбачені ч. 3 та ч. 4 ст. 28 КК, і бажала, щоб одержані фінансові ресурси були використані зазначеними угрупованнями для здійснення злочинної діяльності.

Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації – це діяльність особи, що полягає в розробці та реалізації заходів, спрямованих на недопущення виявлення та (або) розкриття злочинів, що вчиняються зазначеними угрупованнями. Як правило, таку діяльність проводить керівник (один з керівників) організованої групи або злочинної організації. При цьому конкретні заходи можуть здійснювати інші учасники названих злочинних угруповань, а також особи, які не входять до складу цих угруповань, в тому числі корумповані працівники правоохоронних органів.

Якщо діяльність організатора організованої групи чи злочинної організації втілюється в декілька передбачених ч.3 ст.27 КК форм, всі вони мають бути йому інкриміновані на рівні фактичної сторони обвинувачення. Про особливості кримінальної відповідальності організатора організованої групи чи злочинної організації див. питання4 даної теми.

Підбурювачем, відповідно до ч.4 ст.27 КК, є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Специфічний кримінально-правовий зміст, який характеризує даний вид співучасників, полягає в наступному.

1) Діяння, яке вчиняє підбурювач, завжди справляє вплив на психіку іншої особи; за своїм змістом воно спрямоване на те, щоб інша особа, маючи відповідні ознаки суб’єкта злочину, вчинила діяння, яке є бажаним для підбурювача і яке в кінцевому підсумку може бути визнане злочином певного виду.

2) Ситуація, в якій підбурювач впливає на психіку іншої особи, передбачає: а) наявність у іншої особи принаймні ще одного варіанту майбутньої поведінки, альтернативного тому, який є бажаним для підбурювача; б) відсутність у іншої особи стану крайньої необхідності;

3) У найбільш загальній формі вплив діяння підбурювача на психіку іншої особи означає, що таке діяння є одним із значущих для неї орієнтирів, які обов’язково враховуються при прийнятті рішення щодо відповідного варіанту поведінки; при цьому, якщо обирається бажаний для підбурювача варіант, його діяння фактично є однією з причин, які зумовили прийняття іншою особою відповідного рішення.

4) Під впливом діяння підбурювача інша особа за вказаних вище обставин свідомо обирає той варіант своєї майбутньої поведінки, який є бажаним для підбурювача, і реалізує цей варіант повністю чи частково чи вчиняє діяння, спрямоване на його реалізацію, або принаймні дає згоду на таку реалізацію.

5) Вчинене іншою особою діяння у поєднанні з іншими обставинами має відповідати юридичному складу злочину певного виду (в тому числі закінченого злочину, замаху на злочин чи готування до злочину); саме з цього моменту між таким діянням і діянням підбурювача виникає зв’язок, який характерний для співучасті.

6) Як правило, іншою особою, на психіку якої впливає підбурювач, є виконавець (співвиконавець) злочину; в окремих випадках такою особою може бути організатор чи пособник; не виключені, очевидно, ситуації, коли «іншим співучасником» може статиі інший підбурювач, який, в свою чергу, має схилити до вчинення злочину ще одну особу.

7) Способи схиляння іншої особи до вчинення злочину для визнання відповідного діяння підбурюванням значення не мають. Однак такі способи – і ті, що прямо передбачені ч.4 ст.27 КК, і будь-які інші – мають бути вказані при формулюванні фактичної сторони обвинувачення особи як підбурювача.

Якщо схиляння однієї особи іншою до вчинення злочину не було результативним – перша особа обрала інший варіант поведінки, особа, що вчинила схиляння, не може визнаватись підбурювачем (див. з цього приводу підпитання3.2 теми 10).

Ч.5 ст.27 КК дає визначення такого виду співучасників злочину, як пособник. При цьому законодавцем виділяються два різновиди пособника: а) особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками; б) особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти прихованню злочину. Кожний з зазначених різновидів пособника характеризується власним кримінально - правовим змістом.

Особливостями, які характеризують перший різновид пособника, є:

1) Діяння пособника вчиняється (має бути вчинене) до закінчення діяння того співучасника, якому він сприяє.

2) Сприяння вчиненню злочину іншим співучасникам, зокрема, означає, що діяння пособника: а) робить вчинення діяння іншим співучасником принципово можливим; б) підвищує вірогідність досягнення іншим співучасником бажаного для нього проміжного чи кінцевого результату; в) будь-яким чином полегшує вчинення діяння іншим співучасником.

3) За змістом ч.5 ст.27 КК для визнання певної особи пособником повинен мати місце факт вчинення відповідних діянь і нею, і іншим співучасником, якому ця особа сприяє; водночас зміст положень ч.1 ст.14, ч.4 ст.29, ч.1 ст.31 КК дозволяє визнавати пособником у незакінченому злочині і особу, яка взяла на себе зобов’язання вчинити відповідне діяння, але ще його не вчинила; пособником у незакінченому злочині має визнаватись і особа, яка вчинила відповідне діяння, а інша особа, якій вона мала сприяти у вчиненні злочину, з тих чи інших причин не довела злочин до кінця.

4) Як правило, пособник сприяє (має сприяти) вчиненню злочину виконавцем (співвиконавцями); в окремих випадках пособник може сприяти вчиненню злочину і співучасниками інших видів, в тому числі, очевидно, і іншим пособником.

5) Способи сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками сформульовані в ч.5 ст.27 КК вичерпно; тому при визнанні особи пособником обов’язково має бути визначений і вказаний на рівні фактичної сторони обвинувачення відповідний спосіб (кілька способів), яким (якими) вона сприяла іншій особі у вчиненні злочину.

Для другого різновиду пособника характерними є наступні особливості:

1) Діяння пособника цього різновиду являє собою конкретизовану певним чином обіцянку сприяти прихованню злочину, що вчинюється у співучасті; виконання такої обіцянки (переховування злочинця чи знарядь вчинення злочину, придбання предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо) для визнання особи, яка її дала, пособником не є обов’язковим.

2) Обіцянка певним чином сприяти прихованню злочину, що вчиняється у співучасті, має бути дана пособником заздалегідь; в даному разі це означає, що така обіцянка доведена ним до відома іншого співучасника до моменту закінчення того злочину, сприяти прихованню якого особа обіцяє.

3) В межах змови на вчинення злочину обіцянка певним чином сприяти прихованню злочину, що вчиняється у співучасті, може бути дана будь-кому із співучасників – виконавцю (співвиконавцю), організатору, підбурювачу, іншому пособнику; при цьому не виключені ситуації, коли пособник не буде ознайомлений з усіма обставинами вчинення відповідного злочину, а також не буде знати конкретного злочинця, якого він обіцяє переховувати.

4) Особа, яка дала обіцянку певним чином сприяти прихованню злочину, що вчиняється у співучасті, визнається пособником у закінченому злочині, закінченому чи незакінченому замаху на злочин або готуванні до злочину – в залежності від стадії того злочину, сприяти прихованню якого ця особа обіцяє.

5) Основні способи сприяння приховування злочину, що вчиняється у співучасті, прямо названі в ч.5 ст.27 КК; водночас перелік цих способів не є вичерпним – особа може дати обіцянку сприяти прихованню злочину іншими, прямо не зазначеними в ч.5 ст.27 КК способами. У будь-якому разі при визнанні особи пособником обіцяний спосіб (кілька способів) сприяння приховування злочину, що вчиняється у співучасті, має бути встановлений і вказаний на рівні фактичної сторони обвинувачення.

В окремих випадках в діянні особи можуть поєднуватись ознаки, які характеризують обидва різновиди пособника. В цих випадках на рівні фактичної сторони обвинувачення мають вказуватись всі ці ознаки, оскільки їх кількість певним чином характеризує ступінь участі пособника у вчиненні злочину (про його врахування при призначенні покарання окремому співучаснику – див. 68 КК).

Дата добавления: 2014-12-17