Літературознавство й мистецтвознавство

Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак мистецтвознавець звертається, крім літературних, ще й до творів живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва, яким також притаман­не образне відображення дійсності. Живопис, скульптура, архітектура фіксують лише мить з безконечного потоку дійсності. Живописець діє на глядача своїми барвами, скульптор — позою героїв, архітектор — просторовими вирі­шеннями. Музикант передає певні переживання в часовій тривалості. Мистецтво театру наближається до реального життя. Однак література серед названих і неназваних видів мистецтв є найуніверсальнішим, оскільки їй підкоряється все — і час, і простір. Літературознавець, маючи справу з літературою, водночас враховує дані мистецтвознавства про скульптуру, музику, театр, образотворче мистецтво тощо. Зокрема, хіба можна аналізувати драматичний твір, наприклад комедію М. Куліша «Мина Мазайло», без її театральної історії, ролі в постановці п'єси режисера Леся Курбаса тощо? Тут на допомогу дослідникові літератури прийде мистецтвознавець. З появою кіно- й телемистецтва дедалі частіше твори художньої літератури стають об'єктом їх втілення на кіно- і телеекранах. І в цьому випадку сприяють літературознавцеві в його наукових пошуках праці мистецтвознавців.

4. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ

Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естети­кою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних проблем мистецтва.

Методологічною базою для літературознавства є філо-

*

софія, в річищі якої воно розвивалося впродовж багатьох століть; автори перших літературознавчих праць (насамперед Арістотель — «Поетика») були філософами.

Літературознавство має чимало спільного в предметі дослідження з фольклористикою — наукою, яка займається вивченням усної народної творчості певного народу. Спіль­ними зусиллями часом удається встановити авторство окре­мих художніх творів, які раніше вважалися народними.

Літературознавство має міцні контакти з психологією; оскільки одним із предметів зображення в художній літе­ратурі є внутрішній світ людини. До того ж психологи до­помагають розібратися в процесах художньої творчості. Літе­ратурознавці плідно використовують досягнення психології творчості, в полі зору якої перебувають етапи творчого про­цесу від зародження авторського задуму до його реалізації в літературному творі.

«Спірним, — на думку Михайла Наєнка, — видається зв'язок літературознавства з економікою» [4, 7]. Дослідник вбачає в такому підході, що домінував у радянські часи, вульгаризацію специфіки художньої творчості й методо­логічних засад її вивчення. «Для літературознавця еконо­мічний мотив у творі є не ілюстрацією, не відображен­ням „реальних" економічних відносин у суспільстві, а лише однією з складових частин художнього світу, що твориться письменником в ім'я пошуку світової гармонії, проник­нення в таїну людської душі і життя загалом» [4, 7].

Останнім часом літературознавство стало більше спів­працювати з теологією, оскільки лише з'ясувавши біблійну основу (чи інших священних книг у ісламі, буддизмі тощо) можна збагнути художні твори, побудовані на ремініс-ценціях зі Святого Письма (наприклад «Давидові псалми» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка чи «Сад Гетсиманський» І. Багряного).

Наука про літературу має також міцні контакти із соціо­логією, герменевтикою, етикою та рядом інших наукових дисциплін. Навіть математика й кібернетика в останні десяти­ліття дедалі більше дотичні до літературознавства. Це й спро­би написання віршів за допомогою електронно-обчислю­вальної техніки, і різного роду статистичні підрахунки за допомогою комп'ютерів, і практика машинного перекладу тексту тощо.

5. ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ

Літературознавство як наука, що вивчає художню літе­ратуру, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель.

Сучасне літературознавство як наука про художню літе­ратуру об'єднує три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Правда, окремі дослідники не вважають літературну критику скла­довою частиною літературознавства. Зокрема В. Брюхо-вецький зазначає: «Сучасне літературознавство становить собою складну динамічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літературною» [6, III, 210\. До речі, сам В. Брю-ховецький не є послідовним у відстоюванні подібної дум­ки. У надрукованій у цьому ж томі УЛЕ статті «Критика літературна» він стверджує, що літературна критика — «одна з трьох основних галузей літературознавства» [6, III, 63].

Деякі дослідники неправомірно розширюють сферу літературознавства, включаючи до його складу й інші дисци­пліни. Так, автори навчально-методичного посібника «Аз­бука літературознавства» вважають, що «літературознавство як система наук про літературу взагалі чи про якісь окремі її риси та елементи складається передусім з таких його провідних галузей, як літературна критика, історія літерату­ри, теорія літератури, бібліографія тощо» [3,40\. Поділяючи точку зору, що літературознавство складається з трьох основних наукових дисциплін, Анатолій Ткаченко додає: «На Заході сюди відносять ще й компаративістику (або порівняльне літературознавство), і текстологію» [5, 9\.

І все ж переважає позиція, згідно з якою літературо­знавство — це теорія літератури, історія літератури, літе­ратурна критика. Ці дисципліни називаються головними.

Теорія літератури вивчає природу, специфіку, загальні закономірності розвитку художньої літератури, основні закони творчості, яких свідомо чи підсвідоме дотримуються письменники різних епох і народів. Вона встановлює критерії та принципи аналізу й оцінки літе­ратурного матеріалу.

Історія літератури досліджує літературний процес

і на його основі з'ясовує місце І значення окремих явищ літератури.

Літературна критика — це певний відгук на важливі літературні події доби. Головне її завдання — все­бічний аналіз нових явищ літератури та його оцінка з точки зору того етапу розвитку, на якому перебуває суспільство.

Літературознавство, як і кожна інша наука, має ще цілий ряд допоміжних дисциплін. Передусім слід назвати літе­ратурознавчі історіографію й бібліографію, а також тексто­логію. Деякі дослідники додають ще й палеографію.

Дата добавления: 2014-11-28