Суть, мета й методи державного регулювання національної економіки

ЕКОНОМІКИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ДЕРЖАВНІСТЬ І

Практичні завдання

1. Пропозиція грошей в економіці збільшилася на 60 млрд грн.
Відомо, що збільшення грошової маси на 20 млрд грн знижує став­
ку відсотка на один відсотковий пункт, а кожний відсотковий пункт
зниження ставки стимулює додаткові інвестиційні витрати, що
дорівнюють ЗО млрд грн. Мультиплікатор витрат становить 2,5. Як
зміниться реальний ВНП?

2. Норма обов'язкових резервів дорівнює 0,1. Держбюджет зведе­
но з дефіцитом, що становить 300 млрд грн. Уряд вирішив покрити
дефіцит на 1/3 за рахунок грошової емісії, а на 2/3 за рахунок випуску
облігацій. Як може змінитися пропозиція грошей, якщо Центральний
банк викупить четверту частину випущених державою облігацій?

З.Припустимо, що норма обов'язкових резервів становить 0,15. Ве­личина депозитів комерційного банка дорівнює 15000 млрд грн. Банк може видати позички обсягом не більше 12150 млрд грн. Визначіть надлишкові резерви банку у відсотках від депозитів.

4. Норма обов'язкових резервів дорівнює 0,2. Надлишкові резер­
ви відсутні. Попит на готівку становить 50% від обсягу депозитів.
Сума резервів дорівнює 80 млрд грн. Чому дорівнює пропозиція
грошей?

5. Нехай попит на готівку становить 10% від суми депозитів. Нор­
ма резервування дорівнює 0,15. Якщо Центральний банк вирішує
розширити пропозицію грошей на 330 млрд грн, наскільки йому слід
збільшити (зменшити) грошову базу?

ГЛАВА?

Завдяки розвитку інституціональної теорії установилося ро­зуміння того, що соціальна система не може бути зведена до еко­номічної системи, так само, як до політики, культури або моралі. Визнання взаємозалежності різних сторін життєдіяльності суспіль­ства веде до розуміння його системної природи. Виходячи з цього, слід розглядати механізм регулювання національної економіки як такий, що формується під впливом певного набору інституціональ-них чинників.

Суспільство зустрічається з рядом економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою економіки, тобто вирішення здійснюється виключно саморегулюванням.

Механізм регулювання національної економіки складається з певного співвідношення механізмів державного й громадського регу­лювання, а також саморегулювання. Вирішальна роль у цьому про­цесі відводиться державному регулюванню національної економіки. Державу слід розглядати як суспільний інститут, який відобра­жає й забезпечує реалізацію загальнонаціональних інтересів, не об­межуючись при цьому тільки сферою економіки.

Участь держави й максимально припустимі межі її втручання в економіку передбачають виконання нею певних функцій:

1. Протистояння так званим «хронічним хворобам ринку» а саме:

- зниження рівня циклічності розвитку економіки реалізацією
антициклічної політики;

- зменшення інфляції за допомогою антиінфляційної політики;

- скорочення безробіття проведенням соціальної політики.
120

Державність і державне регулювання національної економіки

2. Здійснення діяльності як суб'єкта майнових відносин. Тради­
ційно об'єктом державної власності є національне надбання, змішані
корпорації й життєво важливі галузі інфраструктури ринку,

3. Стимулювання розвитку фундаментальних наукових дослі­
джень, а також нових галузей і таких напрямів НТП, які потребують
великих інвестицій. Цю функцію держава виконує через інвестицій­
ну політику.

4. Створювання законів і правил, які регулюють економічну ді­
яльність, а також контроль і відповідальність за їх виконання.

5. Реалізація національних інтересів у світовій економіці.

На основі викладеного вище можна навести визначення суті дер­жави. Держава - це організація економічної, політичної, правової й ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється реалізація загальнолюдських і класових соціально-економічних функцій.

Однак існує також інший підхід у визначенні функцій держави, коли їх поділяють на внутрішні й зовнішні, тобто захист інтересів конкретної держави на міжнародній арені, реалізація національних інтересів світової економіки, забезпечення обороноздатності країни.

Звичайно виділяють три види засобів (регуляторів) впливу дер­жави на економіку:

* економічні;

* адміністративні;

* Правові.

Економічні регулятори є основними в ринковій економіці. Тут немає прямого втручання держави в діяльність суб'єктів ринку. Цілі, які ставить перед собою держава, досягаються не примушенням, а створенням такого економічного середовища, що змушує підприєм­ців діяти в бажаному для держави руслі.

Адміністративні регулятори необхідно застосовувати в ринковій
економіці, але вони є підпорядкованими порівняно з економічними
регуляторами...

Правові регулятори спрямовані на створення законодавчої бази («правил гри») й здійснення контролю за її виконанням. Особливе значення має правова основа підприємництва - рушійна сила розви­тку ринкової економіки.

При цьому держава використовує певні методи.

Національна економіка

Метод прямого втручання означає, насамперед, існування дер­жавного сектора економіки. Пряме втручання держави видобража-ється і у прийнятті законодавчих актів, покликаних упорядковувати відносини між ринковими суб'єктами. Сюди відносять закони, що обмежують ділову активність, Цивільний і Податковий кодекси та ін. До прямого втручання можна віднести також систему державних за­купівель, що гарантують потрібним державі фірмам збут продукції й вигідну ціну. Держава може прямо й повністю фінансувати (цільове фінансування), наприклад, регіональні програми у депресивних ра­йонах, освоєння космосу та ін.

Метод непрямого втручання припускає проведення держа­вою певної економічної політики: бюджетно-податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, митної та ін.

Застосовуючи різні методи при виконанні своїх функцій, державі не слід забувати про вимоги, які ставить до цих методів ринкова сис­тема господарювання, а саме:

- виключати будь-які дії держави, що розривають ринкові
зв'язки;

- впливати на ринок (краще економічними методами);

- економічні регулятори не слід заміняти або послабляти ринко­
вими стимулами;

- необхідно постійно контролювати позитивні або негативні
ефекти, що виникають у зв'язку з використанням державних
методів;

- слід ураховувати національну специфіку.

Для виконання зазначених функцій державі слід приймати до уваги теорію суспільного вибору, що вивчає різні способи й методи, за допомогою яких люди використовують урядові заклади у власних інтересах.

Суть цієї теорії полягає в тому, що сама політична сфера розгля­дається як різновид ринку. Звідси поведінка державного чиновника визначається законами ринку, й він не обов'язково буде керуватися міркуваннями про суспільне благополуччя своїх виборців.

При ринковій економіці споживача цікавить максимальна ко­рисність товарів, що він придбав, бізнесмена - найбільший прибу­ток, представника державних органів - максимальна приватна виго­да (бути переобраним, одержати при виборах більше голосів). Тому 122

Державність і державне регулювання національної економіки

в процесі прийняття будь-яких політичних й економічних рішень державні чиновники неодмінно будуть враховувати свої приватні інтереси.

Особливість підходу теорії суспільного вибору до політичних процесів полягає в тому, що особистий інтерес розглядається як основний спонукальний мотив, і.не тільки в повсякденному житті й бізнесі, але і у суспільному житті.

Значного поширення в умовах демократії набули процеси за на­звою «логролінг». Це торгівля голосами, коли одна партія (або осо­ба) обіцяє підтримку другій у голосуванні з якого-небудь питання в обмін на підтримку при голосуванні з іншого питання.

Існує процес реалізації своїх економічних інтересів через офіційних осіб шляхом добре організованих груп тисків, або лобі. Лобісти праг­нуть одержати політичну ренту, тобто отримати економічну ренту че­рез політичні інструменти, наприклад, виграш від введення імпортних мит, виділення величезних коштів на закупівлю військової продукції.

Згідно з теорією суспільного вибору стверджується, що з еко­номічних причин існують політична нерівність між окремими гру­пами населення й можливе прийняття неефективних рішень, тобто «провали» держави. Тому «провали» ринку підсилюються іноді ще й «провалами» держави, до яких відносять:

- обмеженість необхідної для ухвалення рішення інформації
(урядові рішення приймають за відсутності надійної статисти­
ки або при перекрученій інформації);

- недосконалість політичного процесу (лобізм, маніпулювання
голосами, пошук політичної ренти);

- обмеженість контролю за бюрократією й стрімке зростання
державного апарата;

- нездатність держави повністю передбачити й контролювати на­
слідки прийнятих рішень.

Незважаючи на все перелічене вище, будь-яка форма втручан­ня з боку держави в цей час є більш сприятливою, ніж колись, тобто вдосконалювання державних установ, форм і методів роботи забез­печить їх доброчинне втручання в недосконалу ринкову систему гос­подарювання.

Державне регулювання національної економіки (ДРНЕ) - це управління соціально-економічними і еколого-господарськими про­цесами у державі з метою їх збалансованого розвитку.

Національна економіка

Фактори, що спричиняють необхідність державного регулювання національної економіки, є такими:

• наявність об'єктів власності, що не піддаються приватній екс­
плуатації;

• перерозподіл доходів з метою зниження соціальної напруже­
ності;

• забезпечення розвитку фундаментальної науки і освіти, а також
стратегічних проривів на найважливіших напрямках НТП;

• існування найбільших інвестиційних проектів у новітніх галу­
зях з неясними перспективами попиту;

• необхідність захисту середовища перебування людини;

• обов'язковість вирішення регіональних економічних проблем;

• захист національних інтересів на світовому ринку.
Державне регулювання національної економіки - це система

заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної, регулюю­чої діяльності держави, які спрямовані на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку й вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки.

Підтримуюча діяльність держави передбачає правове забезпе-, чення ринкової діяльності, створення ринкової й виробничої інфра­структури, підтримку конкурентного середовища.

Компенсаційна діяльність держави покликана врівноважувати недоліки або негативні наслідки ринку.

Регулююча діяльність держави передбачає упорядкування еко­номічних і соціальних відносин з метою реалізації певних цілей, що стоять перед національною економікою.

Ця комплексна діяльність держави має здійснюватися на прин­ципах:

• наукової обґрунтованості, яка враховує вимоги об'єктивних
економічних законів, реалії економічного, політичного й соці­
ального життя, національні особливості;

• узгодженості інтересів (загальнодержавних, регіональних, гру­
пових);

• системності, обумовленої функціонуванням самої національ­
ної економіки як складної системи, що має різні рівні й містить
множини елементів;

• цілеспрямованості на досягнення конкретних цілей;

І----- _______,________

- пріоритетності (у зв'язку з обмеженістю державних ресурсів
необхідно визначити основні проблеми розвитку національної
економіки, на яких слід зосередити свої зусилля);

- комплексності, тобто використання всього арсеналу засобів й
інструментів, які є в розпорядженні держави (правові, еконо­
мічні, адміністративні);

- мінімальної достатності (державі слід виконувати тільки ті
функції, які не може забезпечити ринок);

- ефективного використання форм, методів та інструментів дер­
жавного регулювання національної економіки, адекватних ці­
лям і ситуації, що склалася в країні, тобто рівновазі витрат на
утримання апарату державного управління й грошових резуль­
татів державного втручання в економіку.

Разом з тим вплив держави на економічні процеси припускає певну логіку державного регулювання національної економіки, що полягає в послідовності заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни.

Ця послідовність має бути такою:

1.Аналіз вихідного рівня розвитку національної економіки, її
проблем і можливостей.

2.Визначення цілей, пріоритетів і кінцевих результатів ДРНЕ.

3.Установлення способів виконання поставлених завдань і ство­
рення відповідних правових, економічних та організаційно-
управлінських механізмів.

4.Формування необхідних ресурсів (фінансових, матеріальних,
інтелектуальних, трудових, інформаційних).

5. Передбачення ризиків і наслідків управлінських рішень.
Основні функції державного регулювання національної еконо­
міки:

* цільова, що полягає у визначенні, цілей і пріоритетів, а також

основних напрямків розвитку національної економіки;

* стимулююча, яка передбачає формування регуляторів, здатних
ефективно впливати на діяльність й інтереси суб'єктів господарюван­
ня, підтримування економічних процесів в бажаному для суспільства

напрямку;

4 нормативна (регламентуюча), коли держава за допомогою зако­нодавчих і нормативних актів установлює певні правила господарської діяльності для суб'єктів економіки, тобто визначає правовий простір;

іржавне регулювання національної економші

Національна економіка

* розподільна (коригувальна), що зводиться до коректування
розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних про­
цесів й усунення негативних явищ;

* соціальна, яка передбачає регулювання державою соціально-
єкоиомічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціаль­
ного захисту, охорону навколишнього середовища;

* безпосереднє управління державним сектором економіки, його
регулювання, створення суспільних товарів і послуг, робочих місць;

+ контролююча, що означає державний контроль, нагляд за ви­конанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних стандартів.

Державне регулювання національної економіки - це свідомий вплив держави на об'єкти й процеси з метою додавання певної спря­мованості й погодженості господарській діяльності всіх суб'єктів на­ціональної економіки.

Об'єктами державного регулювання національної економіки є:

- економічні підсистеми (економіка регіонів й областей, структу­
ра економіки, стадії відтворення);

- соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія,
зайнятість, інфляція, НТП, екологія, умови конкуренції);

- соціально-економічні відносини (кредитні, фінансові, зовніш­
ньоекономічні);

- ринки або ринкова інфраструктура (ринки товарів, послуг, ін­
вестицій, цінних паперів, валютні, фондові, капіталу).

Суб'єкти державного регулювання національної економіки поді­ляють на суб'єкти виконання й суб'єкти впливу. Суб'єктом виконан­ня є сама держава і її інституціональні органи, тобто законодавчі, ви­конавчі, судові органи різних рівнів. Суб'єкти впливу - це суспільні й політичні об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості.

Стратегічною, або основною, метою державного регулювання на­ціональної економіки є збереження й збільшення національного ба­гатства в інтересах поколінь, що живуть зараз і майбутніх.

До основних цілей державного регулювання національної еконо­міки можна віднести:

• забезпечення економічної безпеки країни;

• підвищення добробуту всього населення й боротьба з бідністю
його певних шарів;

. Іде

• підтримку безперервного техніко-технологічного прогресу;

• досягнення збалансованого зростання національної економіки
й фінансової стабільності в країні;

• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на

світовому ринку.

Для забезпечення поставлених цілей держава використовує пев­ні методи. Методи державного регулювання національної економіки

- це сукупність способів, прийомів і засобів державного впливу на
соціально-економічний розвиток країни.

Методи державного регулювання національної економіки класи­фікують за двома ознаками:

• формами впливу. Це методи прямого й непрямого впливу.

• способами впливу. Це методи правові, економічні, адміністра­
тивні, імперативні, індикативні, неформальні.специфічні.

Прямі методи державного регулювання національної економіки

- це методи безпосереднього втручання держави в економічні про­
цеси. Як же це відбувається? Для цього використовуються певні ін­
струменти.

Інструменти прямого втручання:

1. Держконтракт і держзамовлення - це договори між державою й суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару або ви­конання певного виду послуг з метою задоволення потреб споживача, стимулювання й розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впро­вадження нових технологій, виконання міжнародних угод.

Держконтракт укладається з державними підприємствами й фі­нансується з держбюджету.

Держзамовлення реалізується на підприємствах недержавної форми власності й звичайно фінансується з власних джерел підпри­ємства, а держава надає при цьому певні преференції і пільги (в опо­датковуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту та ін.).

2. Субсидії, субвенції й дотації.

Субсидія - це форма цільової фінансової або матеріальної до­помоги держави окремим суб'єктам економіки (областям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам).

Субвенція - форма грошової або матеріальної допомоги, що на­дається державою в екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, війна, економічні кризи та ін.).

Національна економіка

Дотація - різновид субсидій, а саме: асигнування, доплата з держ­бюджету з метою збалансувати бюджети нижчих рівнів.

3. Ліцензування й квотування.

Ліцензування - видача державою дозволів на право займатися певним видом діяльності, у тому числі й експортно-імпортними опе­раціями.

Квотування - встановлення державою розмірів, частки в загаль­ному просторі продажу, збуту, експорту або імпорту.

4. Установлення фіксованих цін і валютних курсів, тобто певного
рівня цін на ті або інші товари, тарифів на послуги.

5. Прийняття економічних, соціальних, екологічних стандартів.
Державні стандарти й нормативи визначають однакові вимоги

й норми відносної якості, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, розмірів, кількості та ін.

Економічні стандарти втілені в показниках ефективності вироб­ництва (наприклад, норма рентабельності, енерго-, матеріало-, трудо­місткості та ін.)

Соціальні стандарти - це офіційно встановлені державою нор­мативи в сфері соціальних відносин (мінімальна зарплата, пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпуст­ки й ін.).

Харчові стандарти припускають встановлення державою вимог щодо якості продуктів харчування.

Фармацевтичні стандарти - це нормативи виготовлення лікар­ських препаратів, перелік ліків і фармацевтичних засобів, споживан­ня й реалізація яких офіційно дозволена державою.

Непрямі методи державного регулювання - це сукупність опо­середкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів еко­номіки (тобто це система правових та економічних методів).

Правові методи - це система законів і законодавчих актів, які ре­гламентують діяльність суб'єктів господарювання, тобто визначають правовий простір.

Основні документи правового регулювання економіки в Україні:

- Конституція й закони України;

- укази й розпорядження Президента;

- постанови й інші акти Верховної Ради;

Державність і державне регулювання національної економіки

- постанови й розпорядження Кабінету Міністрів;

- нормативно-правові акти центральних органів (міністерств і
відомств);

- нормативні акти місцевих державних адміністрацій і органів
місцевого самоврядування.

Економічні методи державного регулювання національної еконо­міки пов'язані зі створенням державою фінансових або матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господа­рювання і обумовлювати їхню поведінку.

Економічне регулювання здійснюється за допомогою таких ін­струментів:

- бюджетно-податкового регулювання, що пов'язане з функці­
онуванням державних фінансів, формуванням держбюдже­
ту й державних витрат (установлення податкових ставок,
мито);

- кредитно-грошового регулювання, тобто діяльність держави
спрямована на забезпечення економіки повноцінною й стабіль­
ною національною валютою, а також на регулювання грошо- •
вого обігу відповідно до потреб економіки (встановлення дис­
контних ставок,%).

- амортизаційної політики, що встановлює норми амортизації.

Широко використовуються також адміністративні методи дер­жавного регулювання національної економіки, які базуються на ви­користанні сили держави, і припускають заходи або засоби, що забо­роняють, дозволяють або примушують.

Застосування адміністративних методів є ефективним і необхід­ним у таких сферах:

- прямий контроль держави над монопольним ринком;

- охорона навколишнього середовища й здоров'я людей;

- соціальний захист населення;

- захист національних інтересів (державний контроль імпорту
капіталу, робочої сили, товарів та ін.);

- реалізація державних програм і планів.

Інструменти адміністративного регулювання було наведено, коли мова йшла про методи й інструменти прямого впливу держави. Крім цього, до них варто додати:

- укази, декрети, постанови;

Національна економіка

- контроль за дотриманням законності;

- штрафні санкції.

Держава також використовує індикативні методи, тобто методи непрямого, опосередкованого впливу, які мають орієнтовний, реко­мендаційний характер (наприклад індикативні плани), та нефор­мальні методи державного впливу на економіку, якими є переконан­ня, пропаганда. Держава використовує для цього публічні програми на радіо й телебаченні, публікації в періодичній пресі, соціологічні дослідження і опитування, впливаючи так на формування суспільної думки, свідомості, економічного мислення.

Відповідно до конкретних об'єктів регулювання економіки дер­жава проводить і необхідну економічну політику.

Економічна політика держави - це система соціально-економічних ідей і цілей розвитку країни; основні завдання згідно з цією політи­кою й засоби їхнього досягнення; функціонування органів державної влади й управління їх діяльністю.

Основні види економічної політики:

1. Антициклічна політика, яка спрямована на підтримку певних
стабільних темпів економічного зростання.

2. Структурна політика, що передбачає формування сучасної про­
гресивної і ефективної структури національної економіки.

3. Амортизаційна політика, за допомогою якої здійснюється на­
копичення капіталу, що у майбутньому забезпечить розширення й
відновлення виробництва.

4. Інвестиційна політика, що регулює капіталовкладення з метою
структурної перебудови виробництва, його технічного й технологіч­
ного відновлення й модифікації.

5. Науково-технічна й інформаційна політика, тобто діяльність
держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення
стратегічних наукових і технологічних проривів; впровадження ре­
зультатів НТП у виробництво.

6. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика, що визначає дже­
рела створення державної скарбниці, забезпечує формування подат­
кової системи й державного бюджету.

7 Монетарна (кредитно-грошова) політика, яка передбачає дер­жавне забезпечення економіки необхідною кількістю грошей, регу­лювання грошового й кредитного ринків.

Державність і державне регулювання національної економіки

8.Цінова політика, коли держава впливає на ціни й ціно-утворення
з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробни­
цтва та ін.

9.Зовнішньоекономічна політика, яка, охоплює різні аспекти зо­
внішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталу й робочої сили,
підтримку вітчизняного підприємництва за рубежем та ін. з метою
усунення диспропорцій платіжного балансу і досягнення зовнішньо­
економічної рівноваги.

10. Соціальна політика держави, що зосереджується на форму­
ванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства,
регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні еконо­
мічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної
зайнятості населення, створенні соціальних гарантій та умов для під­
вищення добробуту, членів суспільства.

11. Конкурентна політика держави, яка передбачає розроблення
заходів щодо створення конкурентного середовища, підтримки й за­
хисту сумлінної конкуренції, боротьби з монополізмом.

12. Регіональна політика, покликана забезпечити збалансова­
ний і комплексний розвиток окремих територій країни виходячи із
загальнодержавних і регіональних інтересів, шляхом використання
абсолютних і відносних переваг регіонів.

13. Екологічна політика, призначення якої - створення екологіч­
ної рівноваги, охорони навколишнього середовища, безпечних умов
життя громадян.

Оскільки економічна політика держави формується в результа­ті взаємодії та боротьби різних економічних інтересів і є їх рівноді­ючою, то завжди існує можливість тиску різних політичних сил на державні інститути.

За роки реформування в Україні виникли майже всі основні рин­кові інститути, сформувались важелі державного макроекономічного регулювання, які дозволяють в певних межах впливати на економіч­ну поведінку. Однак в Україні розвиток інститутів ще не завершено, що потребує відповідних змінювань функцій держави.

Держава під час перехідного етапу в економіці має бути сильною для того, щоб, виступаючи ініціатором реформ і створюючи демо­кратичні інститути, могла запроваджувати в життя прийняті зако­ни. Жодний інститут, окрім держави, не може сформувати ринкову

Національна економіка

систему господарювання з усіма її інститутами й забезпечити вико­нання ринкових правил. '

7.2. Державні інститути й механізми регулювання національної економіки

Традиційно розрізняють три види державної влади: законодавчу, виконавчу й судову.

Система органів державної влади щодо управління соціально-економічним розвитком країни містить центральні й місцеві органи. Центральні органи державної влади і управління:

а) Верховна Рада України - вищий законодавчий орган, у компе­
тенцію якого входить:

- прийняття й змінення законів, постанов, інших законодавчих
актів і контроль за їх виконанням;

- визначення основ державної економічної політики, в тому числі
кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, цінової, податкової;

- затвердження держбюджету.

б) Президент - голова держави. Як голова держави він є гаран­
том Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності
України, прав і свобод людини та громадянина, а також здійснює ряд
функцій у сфері державного управління. Щодо управління соціально-
економічним розвитком держави Президент України:

- формує стратегію соціально-економічного розвитку, яка опри­
люднюється у посланнях Президента до народу;

- здійснює правове регулювання економіки (затверджує закони,
ухвалені Верховною Радою України, має право накладати вето
на закони, ухвалені нею, видає укази й розпорядження з питань
економічної реформи, які не врегульовані чинним законодав­
ством);

- здійснює кадрову політику (призначає за згодою з Верховною
Радою прем'єр-міністра, а за поданням прем'єр-міністра членів
Кабінету міністрів, керівників інших органів центральної вико­
навчої влади, голів місцевих держадміністрацій);

-•- здійснює координацію діяльності державних органів.

в) Кабінет Міністрів - вищий виконавчий орган державної
влади. Йому належить основна роль в управлінні економікою, він

Державність і державне регулювання національної економші

зобов'язаний забезпечити реалізацію законів, постанов та інших за­конодавчих актів. Кабінет Міністрів України координує дії всіх мі­ністерств і відомств, які перебувають у його підпорядкуванні (ан-тимонопольний комітет, державна податкова адміністрація, митна служба, державне казначейство, пенсійний фонд та ін.).

Місцеві органи влади наділені всією повнотою державної влади на своїй території, є самостійними учасниками зовнішньоекономіч­них зв'язків, розпоряджаються й користуються природними ресур­сами, управляють місцевими бюджетами, створюють умови для ре­алізації державних і регіональних програм, забезпечують підтримку мінімальних соціальних стандартів, гарантують фінансову самостій­ність місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування представлені радами народ­них депутатів (обласні, міські, районні, сільські), органи виконавчої влади на місцях - держадміністраціями області, міста, району, села.

Судові, правові органи управління (різних рівнів) стежать за виконанням законів, розглядають конфліктні ситуації й претензії суб'єктів господарювання.

Дата добавления: 2014-11-29