ТЕМА 21. Виховання і свобода людини

Свобода індивіда традиційно вважається найвищою духовною цінністю. Тому не випадково одним із найвизначніших актів політичної думки післявоєнного світу вважається ухвалення ООН Загальгої декларації прав людини. Протее правителі держав соціалістичного блоку зробили усе можливе, щоб цейдокумент не став доступний їхнім народам. Реально український народ вперше дізнався про Загальну декларацію прав людини тільки в роки державної незалежності України.

Декларація складається з преамбули і 30 статей. Принциповою засадою Декларації є рівність правового статусу людей. Усі люди, зазначається в ст. 1. Декларації, народжуються вільними і рівними у своїй рівності та правах. Вони наділені розумом, совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства,

Стара радянська тоталітарна система всіляко душила будь-які прояви соціальної свободи. В основі виховання лежало марксистське розуміння свободи як усвідомленої необхідності. При цьому існував чіткий розподіл функцій: свобода для вихователя і необхідність повної покори для вихованця. Саме поняття «виховання» визначалося як ціле направлений вплив на індивіда з метою формування в ньому певних, наперед визначених якостей. При такій системі виховання вихователь був завжди правий, а виконавець позбавлений свободи вибору. Безперспективність такого однонаправленого процесу виховання довела практика. Неможливо виховувати повноцінну самостійну особу, коли за неї хтось думає, оцінює, вирішує, а їй самій дає вже готові вказівки як себе поводити. В умовах розбудови незалежної української держави потрібна нова система виховання. І будувати її необхідно (як це робиться у будь-якому демократичному суспільстві) на засадах свободи.

Найперше, що вимагає виховання свободою, – це надання вихованцю права вибору. Кожна людина мас свій неповторний внутрішній мікросвіт, свої особисті потреби та інтереси і тому має право вибирати те, що їй необхідно засвоїти. Будь-який зовнішній тиск на особистість здатний викликати з її боку лише протидію. Так виникає непорозуміння міжвихователем і вихованцем. І якщо останній погодиться прийняти умови виховання, то це буде лише зовнішня згода, а внутрішнє протистояння лише загостриться.

Вихователь повинен підказати вихованцю правильний вибір. Це здійснюється через зацікавлення. Процес зацікавлення багатогранний. Він починається з самого вихователя: з його зовнішнього вигляду, щирості його намірів, компетентності, бажання допомогти, з нерозривної єдності між його словами та вчинками. Зацікавленість спонукає до формування внутрішніх переконань у правильності вибору. Лише в цьому випадку зникає протистояння і виникають відносини співробітництва. Вихователь разом з вихованцем визначають кінцеву мету виховання, обговорюють засоби її досягнення.

Звичайно, засади партнерства вимагають від вихователя великих емоційних та інтелектуальних затрат. Але лише за умов повної самовіддачі вихователя, на думку видатного педагога В. Сухомлинського, можна досягти успіхів у вихованні.

В умовах розвитку демократичного суспільства не доцільно користуватися застарілими установками про те, що вихованець повинен бути під постійним наглядом вихователя. Такий підхід робить процес виховання одностороннім, стримує розвиток ініціативи та творчості. Залишаючись сам на сам з життєвими проблемами, вихованець, не навчений самостійно приймати рішення, буде постійно потребувати зовнішньої допомоги та опіки. В той же час досить важливо у процесі виховання не допускати навіть найменших елементів примусу. Але виховання не може здійснюватися самоплинно. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови співставлення ціннісних орієнтацій вихованця з культурним ідеалом (комплексом принципів, притаманних носію найвищих морально-етичних вартостей).

Сучасна педагогіка розробляє систему самовідповідальної особистості. Її основними складовими є: розвиток у вихованця системи самоконтролю, тобто критичного аналізу своїх думок, бажань, вчинків та їх співставлення із загальнолюдськими цінностями та ідеалами; формування у нього внутрішнього механізму самообмеження, тобто вміння співставляти свої потреби з реальними можливостями їх задоволення; усвідомлення необхідності постійної самокорекції своїх дій – вміння визнавати свої помилки, вчасно їх виправляти та намагатися не допускати їх у майбутньому.

Людина у процесі виховання повинна не тільки підкорятися загальнолюдським цінностям і нормам, а й бути їх вільним творцем. Осягаючи й усвідомлюючи набутий людський досвід, вільна людина не має права зупинятися на досягнутому. Свобода спонукає її до творчості, бо лише на засадах свободи людина може творити Красу і Добро.

Дата добавления: 2014-11-29