Природні умови України

РЕЛЬЄФ

Рельєф — це сукупність різноманітних за формою і походженням нерівностей земної поверхні. Розрізняють рівнинні і гірські країни. Переважна частина території України має рівнинний характер; гори підносяться лише на заході та півдні. Рельєф є одним з провідних компонентів природи. Він впливає на кліматичні умови, розподіл поверхневих і ґрунтових вод, властивості ґрунтів, розміщення рослинності тощо. Рельєф впливає і на господарську діяльність людини.

У навчально-виховній роботі з дошкільниками рельєф місцевості використовується для виховання любові до рідного краю, бо він становить основу краєвидів.

Сучасний рельєф поверхні України сформувався в процесі тривалої складної взаємодії внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) процесів.

Ендогенні — це внутрішні процеси, які призводять до руху земну кору і супроводжуються землетрусами, розломами, зміщенням ділянок поверхні Так утворюються морфоструктурні елементи рельєфу (великі низовини, гірські системи тощо).

Екзогенні — це зовнішні процеси, що відбуваються на поверхні землі під впливом вітру, води, льоду, сонячної енергії, життєдіяльності організмів тощо. Під їх впливом виникають ерозії, зсуви, карстові процеси. Вплив екзогенних факторів призводить до створення морфоструктур рельєфу (річкових долин, балок, кучугур та ін.)

З дією деяких з цих факторів, наприклад води, можна познайомити старших дошкільників під час прогулянки, екскурсії до яру. Дитячі враження надовго залишаться в пам’яті. Одночасно слід пояснити шкідливий вплив факторів на господарську діяльність людини.

Головні риси рельєфу території України склалися під впливом геологічних процесів.

За характером рельєфу рівнинні простори України поділяються на височини і низовини. Утворення височин пов’язано, насамперед, з Українським кристалічним щитом, Волино-Подільською плитою ї Донецькою складчастою спорудою.

Тектонічним западинам відповідають низовини — Придніпровська і Причорноморська.

ВИСОЧИНИ

Волинська височина лежить на заході України, головним чином у межах Волинської та Рівненської областей.

Вона являє собою слабохвилясту рівнину з середніми висотами 220—250 м. Має загальний похил на південь. В тому ж напрямі її розчленовують основні річки на кілька частин, що відрізняються одна від одної висотою і характером рельєфу. Переважав увалистий і увалисто-балковий рельєф. Поширені і карстові форми рельєфу (лійки, улоговини).

Подільська височина простягається в південно-західній частині України в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської та частково Одеської областей. На північному заході вона межує з Поліссям, на північному сході її межа з Придніпровською височиною проходить умовно по долині Південного Бугу, на південному заході (в основному по долині Дністра) межує з Передкарпаттям.

Максимальна висота її 471 м (гора Камула поблизу Львова). Височина має похил на південь і південний схід. Для її поверхні характерне поєднання плоских межиріч і глибоких каньноноподібних долин. Глибина врізу долин (насамперед приток Дністра) зростає вниз за течією, досягаючи в пониззі 150—200 м. У рельєфі височини виділяються окремі масиви: Гологори, Вороияки, Кременецькі гори, Опілля і смуга Товтр (Медоборів) — залишків вапнякових рифів неогенових морів.

Товтри простягаються з північного заходу на південний схід у вигляді окремих горбів і паем. Ці гарні форми рельєфу повинні бути використані у навчально-виховній роботі з дітьми. Наприклад, у смт. Підкамені Львівської області доцільно організувати цільову прогулянку до велетенського каменя, який і поклав початок назві цього міста.

У районі Кам’янця-Подільського треба ознайомити дітей з гарним краєвидом каньйону р. Смотрич

Не менше можливостей для ознайомлення дітей з красою природи мають і Гологори. Це хвиляста місцевість поблизу Львова з найбільш високою горою Камулою.

Кременецькі гори — це вододільні останці і підвищення, ЯК! поєднуються з заплавами річок, ярами й балками, що створює гарні краєвиди.

У Розточчі й Огііллі простежується велике розчленування рельєфу. Розточчя є крайнім північно-західним відрогом Подільської височини. Воно складається з горбистих пасом, окремих горбів, витягнутих з північного заходу на південний схід, у яких західні і північно-західні схили круті, а східні і південно-східні — пологі.

У гіпсах височини поширені карстові печери (досліджено понад 60). Найбільші з них — Оптимістична (147 км), Озерна (104), Криштальна (22 км).

Придніпровська височина займає межиріччя середньої течії Дніпра і Південного Бугу. Вона розташована перш за все в межах Житомирської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської і Дніпропетровської областей.

На півночі височина невеликим уступом переходить у Поліську низовину, на північному заході межує з Волинською височиною, на заході з Подільською височиною, на півдні прилягає до Причорноморської низовини.

Межа її я Придніпровською низовиною проходить крутим схилом долини Дніпра. Придніпровська височина територіально співпадає з середньою частиною Українського щита і являє собою хвилясту лесову рівнину, перерізану річковими долинами, ярами та балками. Саме це і надає колориту краєвидам Придніпровської височини.

У місцях неглибокого залягання кристалічних порід численні притоки Дніпра і Південного Бугу утворюють пороги і бистрини. Це створює надзвичайно гарні краєвиди, які слід використовувати в роботі з дошкільниками.

На території Київської області є прекрасні краєвиди в районі Богуслава, Білої Церкви, на Черкащині — Корсунь-Шевченківського, Умані.

Своєрідністю будови в межах Придніпровської височини виділяються Канівські гори. Внаслідок великої різниці відносних висот, густоти розчленування ярами і балками, значного поширення останців, конусів виносу, зсувів поверхня їх має вигляд ерозійних гір. Це створює надзвичайно красиві форми рельєфу.

Донецький кряж — це залишок давньої гірської країни, яка простягається на 350 км з північного заходу на південний схід, у південно-східній частині України в межах Донецької, Луганської і частково Харківської областей.

На півночі височина обмежена долиною Сіверського Дінця, на південному заході межує з Приазовською височиною, на заході — з Придніпровською низовиною, на південному сході виходить за межі нашої країни.

Донецький кряж являє собою хвилясту рівнину і складається з кількох пасом, відокремлених одне від одного зниженнями. Найвище середнє пасмо — головний вододіл, у східній частині якого у Нагольному кряжі міститься найвища точка Донецького кряжа гора Могила Мечетна (367 м). До країв Донецький кряж поступово знижується і зливається з навколишніми рівнинами, а до р. Сіверський Донець обривається крутим уступом з крейдяних порід. В рельєфі Донецького кряжа виділяються глибокі яри і балки, особливо на півночі і півдні, окремі височини, куполи, гори та гриви. Для Донецького кряжа характерні також форми рельєфу, що пов’язані з господарською діяльністю людини (терикони, кар’єри, насипи).

Територія Донецького кряжа багата красивими краєвидами. Багатовікове розмивання крутого берега Сіверського Дінця створило тут мальовничий рельєф з порівняно високих крейдяних гір (гори Артема, Веселі горн. Оленячі гори), балок та ярів. Горбисті крейдяні береги створюють чарівне враження і повинні використовуватися у навчально-виховній роботі з дітьми,

Приазовська височина розташована на південному сході України у Донецькій та Запорізькій областях. На півночі межує з Придніпровською низовиною, на північному сході — з Донецькою, з півдня та заходу оточена Причорноморською низовиною. В основі височини лежать породи Українського щита. Вона поступово знижується з півночі на південь. Найвища вершина — гора Могила Бельмак (324 м).

Для території височини характерні ізольовані підвищення, так звані кам’яні могили, що зв’язані з північно-східними виступами Українського кристалічного щита. Тут розташований однойменний заповідник «Кам’яні могили». Складені кристалічними породами серед рівнинного степу, вони відтворюють у мініатюрі вигляд гірської системи.

Рівнинну слабохвилясту поверхню височини урізноманітнюють могили-кургани, насипані за давніх часів людиною. Поверхня височини розчленована річками, які у верхів’ях глибоко врізані в кристалічні породи і часто утворюють глибокі каньйоноподібні ущелини, а в їхніх руслах багато водоспадів і порогів, що нагадують дикі гірські ущелини. Це надає їм мальовничого вигляду.

Середньоросійська височина заходить на територію України своїми південно-західними відрогами, займаючи північно-східну частину країни, насамперед у межах Сумської і Харківської областей.

На заході та південному заході відроги височини поступово переходять у Поліську та Придніпровську низовини, на південному сході долиною Сіверського Дінця вони відмежовуються від Донецької височини. Для відрогів височини характерний розчленований гористий рельєф з розвинутою долинно-балковою та яружною сіткою. Височина розділена притоками Сіверського Дінця і Ворскли. Річкові долини переважно глибоко врізані, широкі.

НИЗОВИНИ

Поліська низовина простягається на півночі України в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, займає також північну частину Сумської області. На Лівобережжі поступово переходить у Придніпровську низовину.

Поліська низовина відзначається різноманітністю краєвидів, що зумовлено її геологічним походженням. Вона складена з пісків річкового і воднольодовикового походження. Ці піски перевіяні вітрами, нагромаджені в горби, вали, дюни, пасма, що і надає своєрідності рельєфу.

Поверхня Поліської низовини — плоска рівнина без будь-яких підвищень. Лише біля межі з Волинською і Придніпровською височинами висоти сягають 220—270 м.

Серед одноманітної піщаної рівнини трапляються лесові острови, а на Правобережжі, крім того, крижі і невеликі височини. Найбільшим з кряжі» є Словечаїїсько-Овруцький. Немов давня геологічна фортеця стоїть він мільярди років на міцному фундаменті з кристалічних порід, утворюючи чудові краєвиди з гігантським скелястим камінням, гранітними полями.

Важливим елементом рельєфу Поліської низовини є долини численних річок (Дніпра, Прип’яті, Десни, Тетерева тощо). Річкові долини широкі, з низькими берегами. Там, де річки врізаються в кристалічні породи — долини глибокі, мають круті скелясті береги. Заплави річок здебільшого заболочені.

Поліська низовина багата чудовими краєвидами, що сприяє змістовній роботі з дітьми по вихованню любові до рідного краю.

Придніпровська низовина займає простори Лівобережної України в межах Чернігівської, Сумської, Київської, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської і частково Харківської та Запорізької областей. На півночі вона переходить у Поліську низовину, на півдні обмежена Донецькою і Приазовською височинами. На південному заході крутим правим схилом долини Дніпра проходить межа з Придніпровською височиною.

Утворення низовини пов’язане з Дніпровсько-Донецькою западиною. В основі низовини залягає занурений на 4—5 тис. м кристалічний фундамент, перекритий потужною товщею осадових порід. Для північної частини низовини характерне незначне розчленування поверхні, широкі долини річок, заболоченість.

У центральній частині низовини є окремі підвищення. Серед них виділяються гора Золотуха на схід від м. Ромен, гора Пивоха між гирлами Сули і Псла.

Південно-східна частина низовини розчленована широкими роз- логи ми балками, 50 м завглибшки. Річкові долини часто дуже широкі, але річки порівняно невеликі.

Різноманітність краєвидів Придніпровської низовини е основою для формування уявлень про красу рідкого краю.

Причорноморська низовина простягається на південь України в межах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької областей та Криму. На північному заході вона переходить у Подільську височину, на півночі і сході її обмежує Приазовська височина. Поверхня низовини має загальний похил з півночі на південь.

Рельєф більшої частини низовини слабохвилястий, в центральній частині — плоский. Рівнинність поверхні порушується долинами річок, напрям яких в основному збігається з її похилом, а та кож балками, ярами, подами до 20 м завглибшки. Поди — замкнуті зниження. Пригирлові частини долин затоплені і утворюють лимани — Дніпровський, Бузький.

У нижній течії Дніпра, від Каховки до гирла річки, розкинулись Нижньодніпровські (Олешківські) піски з дюнними формами поверхні.

Безкраї, наповнені сонцем, пахощами степових трав простори Причорноморської низовини не залишать байдужими дошкільняків.

ГІРСЬКІ РАЙОНИ

Українські Карпати становлять частину Східних Карпат. Воно підносяться на заході України в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. За структурним відношенням вони відповідають Карпатській складчастій системі.

Характерною ознакою Українських Карпат є зональність їх будови. Вони складаються з ряду паралельних хребтів, які відповідно до геологічної структури простягаються з північного заходу на південний схід. Серед хребтів виділяються Скибовий, Вододільний, Полонинський і Вулканічний.

Вододільний хребет розташований у центральній смузі Карпат, він порізаний численними долинами, має багато перевалів.

Внутрішня, найвища смуга Карпат зайнята Полонинськими горами. Вони розчленовані поперечними долинами на багато відокремлених гірських масивів — полонин. На південний схід від Полонинських гір, як їх орографічне продовження, розташовані високогірні масиви Свидовець і Чорногора (найвищий в Українських Карпатах). Чорногора відзначається диким альпійським рельєфом, на формуванні якого позначилася діяльність річок та льодовиків.

Південну смугу Українських Карпат становить Вулканічний хребет, у якому виділяються окремі гірські масиви з максимальними висотами — від 878 до 1085 м.

Карпати — середньовисокі гори, пересічна висота їх становить 1000 м, найбільша гора — Говерла (2061 м). Гори розчленовані поздовжніми і поперечними долинами, якими течуть бурхливі річки. В Карпатах беруть початок Дністер, Тиса, Прут, Черемош.

Загальний характер рельєфу Українських Карпат — це зручні і низькі перевали (Ужоцький, Верецький, Яблунецький), наявність значних рівних поверхонь, що створюють сприятливі умови для їх господарського використання. Смарагдові гірські хребти, оповиті серпанком, не можуть не змусити полюбити цей край (див. табл. І). М. М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» писав про Карпати, що далекі гори відкривали одна за другою свої вершини, вигинали хребти, піднімались, як хвилі, у синьому морі. Колола небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом давила на землю.

Кримські гори займають крайню південно-східну частину України. Вони простягаються на 180 км уздовж узбережжя Кримського, півострова. Найбільша ширина гір — 50 км. У рельєфі Кримських гір чітко виділяються три майже паралельні пасма: головне (південне), внутрішнє і зовнішнє.

Найвищим є головне пасмо. Південні схили його круті, північні — здебільшого пологі. На заході пасмо крутим уступом обривається до моря, далі на схід стіна обриву відступає від моря на 10—12 км. Південне пасмо складено сірими вапняками, які залягають на сланцях і пісковиках. Південно-західна та центральна частина головного пасма складається з столових масивів, плескаті вершини яких називають яйлами. Тут підноситься Ай-Петринська яйла, Нікітська. Далі на схід головне пасмо розчленоване на ряд відокремлених столових масивів: Чатир-Даг, Демерджи-яйла. Ще далі на схід столові масиви зникають, пасмо розпадається на короткі ізольовані хребти, гребені та піки. Найвища точка Кримських гір — гора Роман-Кош 1545 м заввишки.

Південний схил гіасма утворює смугу Південного берега Криму. Своєрідними формами рельєфу тут виділяються гірські амфітеатри: Ялтинський, Гурзуфський, Алуштинський; гори відторженці (Кішка, Могабі), зсуви, нагромадження скель (хаоси), виходи вулканічних порід — лаколіти (гори Аюдаг, Кастель), давньовулканічні масиви (Карадаг). Разом з теплим ласкавим Чорним морем, сяючим сонцем ці форми рельєфу створюють надзвичайно красиві краєвиди і це необхідно використовувати в роботі з дітьми.

Внутрішнє пасмо Кримських гір простягається по лінії Іккерман — Старий Крим. Воно складено з жовтих вапняків, рельє його характеризується горами-останцями — Чуфут-Кале,´ Мангу. Кале.

Зовнішнє пасмо мае середню висоту 250 м. Воно складено з білих вапняків. Поперечні долини передгір’я мають вигляд каньйонів — Бельбекський, Чорноріченський.

У багатьох місцях Кримських гір завдяки вивітрюванню на схилах утворилися мальовничі скелі, стовпи, природні «сфінкси», карстові утворення — печери, лійки. Найбільшою е Червона печера.

Рельеф — є основою краєвиду. Формування почуття любові до природи, свого краю починається саме з пам’яті про зелений косогір з березками, яр з духмяними травами тощо.

Відомо, якого значення впливу пейзажу на формування особистості, зародження почуття любові до Батьківщини надавав К. Д. Ушинський, який писав, що він виніс із вражень свого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливу педагога.

Ніщо не може так збагатити внутрішній світ дитини, облагородити вразливу дитячу душу, бути таким джерелом радощів і натхнення, як рідна природа у всій її багатогранній і гармонійній красі. Формуючи у дошкільників любов до рідного краю, потрібно навчити їх милуватися красивими краєвидами. Основним методом у проведенні цієї роботи є спостереження. Під час нього слід використовувати ігровий прийом фотографування. Маленькі прямокутнички з видошукачем — «фотоапарати» дають можливість зосередити увагу дошкільників на гарних краєвидах місцевості, закарбувати їх у пам’яті дітей. Для закріплення дитячих вражень доцільно переглядати діапозитиви з краєвидами, знятими на місцевому матеріалі в різні пори року, які відображають неповторну красу рідного краю.

Дата добавления: 2014-11-29