Бухгалтерський облік витрат і виходу продукції промислових виробництв сільськогосподарських підприємств 2 страница

2387,53 × 164,14 = 391889,17 грн. (1 л);

2387,53 × 92,3 = 220367,63 грн. (0,5 л).

4. Визначаємо фактичну собівартість 1 фізичної банки за кожною розфасовкою:

334063,20: 33000 = 10,12 грн. (1,5 л);

391889,17: 58000 = 7,66 грн. (1 л);

220367,63: 65000 = 3,39 грн. (0,5 л).

У неспеціалізованих сільськогосподарських підприємствах собівартість продукції овочівництва і садівництва калькулюється у цілому за групою культур. Зазвичай переробку такої продукції здійснюють невеликими обсягами, тому собівартість готової продукції, виготовленої в пунктах соління і фруктосушарках, визначають у цілому за виробництвом. При значних обсягах собівартість готової продукції розраховують за її видами. При цьому вартість компонентів (солі, спецій тощо) розподіляють пропорційно до нормативних витрат (за встановленою рецептурою).

Собівартість продукції виноробного виробництва визначається діленням суми витрат на виготовлення продукції, включаючи сировину і допоміжні матеріали, використані у виробництві (без вартості відходів за реалізаційними цінами), на кількість готової продукції. Непрямі витрати на виготовлення вина та виноматеріалів розподіляються між видами продукції пропорційно кількості, а за необхідності враховується ще й тривалість її зберігання.

Облік витрат на переробку винограду у сільськогосподарських підприємствах здійснюється окремо за виробництвом вино- та сокоматеріалів; вин і соків. Якщо ці виробництва ведуться за переділами (стадіями переробки), то облік витрат слід здійснювати в розрізі таких переділів за встановленими статтями витрат.

1. За виробництвом вино- та сокоматеріалів:

– переробка винограду і процес первинного виноробства (об’єкт калькулювання – необроблені вино- та сокоматеріали);

– зберігання, догляд і технологічна обробка вино- та сокоматеріалів (об’єкт калькулювання – оброблені вино- та сокоматеріали);

– вироблення вакуум-сусла (об’єкт калькулювання – вакуум-сусло);

– багаторічне витримування виноматеріалів (об’єкт калькулювання – витримані виноматеріали).

2. За виробництвом вин і соків:

– зберігання, догляд і технологічна обробка вино- та сокоматеріалів (об’єкт калькулювання – оброблені виноматеріали);

– купажування виноматеріалів (об’єкт калькулювання – купажовані виноматеріали);

– розлив вина (об’єкт калькулювання – вино у пляшках або у бочках).

Переробка зернових і круп’яних культур здійснюється на млинах, крупорушках і комбікормових заводах. Об’єктом калькулювання є основна продукція: борошно, крупа, дерть, комбікорм, кормові суміші, кормові добавки; калькуляційною одиницею – 1 тонна. Побічна продукція (висівки, борошняний порох) оцінюється за цінами можливого використання. Якщо сільськогосподарське підприємство приймає зерно на переробку зі сторони, то об’єктом калькулювання є вартість помолу 1 т зерна.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок включає в себе вартість переробленої сировини та витрати, пов’язані з її переробкою.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борошна, дерті) вартість переробленого зерна та інші прямі витрати відносяться безпосередньо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на переробку розподіляються між видами продукції пропорційно умовній кількості переробленої сировини. Для розрахунку використовується показник продуктивності млина у разі виготовлення конкретного виду продукції. Наприклад, якщо продуктивність млина при переробці зерна на крупу на 30 % вища, ніж при його розмелюванні на борошно, то зерно, перероблене на борошно, перераховується в умовну продукцію із застосуванням коефіцієнта 1,0, а на крупу – 0,7.

Приклад 4.19. Умова: Витрати на експлуатацію млина становлять 246770 грн. Млином перероблено 85 т зерна за справедливою вартістю 695 грн. на суму 59075 грн. (вартість зерна, витраченого на виробництво крупи – 5977 грн., а на виробництво борошна – 53098 грн.). Млин виробив власних 110 ц крупи та 980 ц борошна. Крім цього, на давальницьких умовах було вироблено 550 ц крупи та 1350 ц борошна. Від переробки одержано 88 ц висівок за ціною можливого використання 55 грн. за 1 ц на суму 4840 грн.

Необхідно визначити собівартість основної продукції переробки зерна.

Розв’язок:

1. Кількість умовної продукції, виробленої млином (умовних центнерів):

110 ц × 0,7 + 980 ц × 1,0 + 550 ц × 0,7 + 1350 ц × 1,0 = 2792 (ум. ц);

2. Собівартість переробки 1 ц умовної продукції:

(246770 грн. – 4840 грн.): 2792 ум. ц. = 86,65 (грн.);

3. Вартість переробки зерна на крупу:

86,65 грн. × (110 ц × 0,7 + 550 ц × 0,7) = 40032,30 (грн.);

4. Вартість переробки зерна на борошно:

241930 грн. – 40032,30 грн. = 201897,70 (грн.);

5. Собівартість переробки 1 ц зерна на крупу:

40032,30 грн.: (110 ц + 550 ц) = 60,66 (грн.);

6. Собівартість переробки 1 ц зерна на борошно:

201897,70 грн.: (980 ц + 1350 ц) = 86,65 (грн.);

7. Собівартість 1 ц борошна:

(980 ц × 86,65 грн. + 53098 грн.): 980 ц = 140,83 (грн.);

8. Собівартість 1 ц крупи:

(110 ц × 60,66 грн. + 5977 грн.): 110 ц = 115,00 (грн.).

У хлібопекарному виробництві витрати відносять на собівартість певного виду продукції, а суми, які не можуть бути віднесені безпосередньо, розподіляються між видами продукції пропорційно їх вартості за цінами реалізації.

Собівартість одиниці виробу розраховується шляхом ділення загальної суми витрат на випікання певного виду продукції на її кількість.

Приклад 4.20. Умова: На випікання хліба списано борошно пшеничне (власного виробництва) у кількості 360 ц вартістю 140,83 грн. за 1 ц і борошно житнє у кількості 222 ц вартістю 129,17 грн. за 1 ц. Витрачено компоненти для випікання (сіль, цукор, дріжджі, молочні відвійки тощо) на загальну суму 3223 грн., у т. ч. на випікання пшеничного хліба – 2015 грн. і житнього – 1208 грн.

Фактичні витрати на випікання хліба склали 27958 грн. Отримано за звітний період: хліба пшеничного вагою 1 кг – 34000 шт. і житнього – 22000 шт. Ціна реалізації (без ПДВ) 1 шт. хліба пшеничного – 2,88 грн., хліба житнього – 2,53.

Необхідно визначити фактичну собівартість видів хліба.

Розв’язок:

1. Визначаємо загальну вартість хлібних виробів за цінами реалізації:

– хліба пшеничного: 34000 шт. × 2,88 грн. = 97920 (грн.);

– хліба житнього: 22000 шт. × 2,53 грн. = 55660 (грн.);

97920 + 55660 = 153580 (грн.).

2. Розподіляємо витрати на:

– хліб пшеничний: 27958 грн.: 153580 грн. × 97920 грн. = 17825,55 (грн.);

– хліб житній: 27958 грн.: 153580 грн. × 55660 грн. = 10132,45 (грн.).

3. Загальна сума витрат, віднесених на собівартість

– хліба пшеничного: 50698,80 + 2015,00 + 17825,55 = 70539,35 (грн.);

– хліба житнього: 28675,74 + 1208 + 10132,45 = 40016,19 (грн.).

4. Визначаємо фактичну собівартість одиниці виробу:

– хліба пшеничного: 70539,35 грн.: 34000 шт. = 2,07 (грн.);

– хліба житнього: 40016,19 грн.: 22000 шт. = 1,82 (грн.).

Облік витрат на переробку молока залежить від характеру і розмірів виробництва. Собівартість деяких видів молокопродукції (вершки, сметана, масло, сир тощо) визначають діленням усіх витрат на обсяг конкретного виду продукції, за винятком вартості побічної продукції (відвійки, сколотини), оціненої за цінами можливого використання або реалізації. Витрати, які неможливо прямо віднести на виготовлення певного виду продукції, розподіляють між ними пропорційно до виручки від реалізації.

Приклад 4.21. Умова: У цеху з переробки молока перероблено за рік 172 ц молока власного виробництва, з них 77 ц перероблено на вершки на суму 11108 грн. і 95 ц – на масло вершкове на суму 13705 грн.

Витрати на переробку склали 1150 грн.

Фактичний вихід готової продукції склав:

– 560 кг вершків за справедливою вартістю на суму 16100 грн.;

– 450 кг масла вершкового за справедливою вартістю на суму 18250 грн.

Оприбутковано молочні відвійки (побічна продукція) за ціною можливої реалізації:

– від переробки молока на вершки в сумі 790 грн.;

– від переробки молока на масло вершкове – 1150 грн.

Реалізовано:

– вершки в кількості 560 кг за ціною 33 грн. за 1 кг;

– масло вершкове в кількості 450 кг за ціною 45 грн. за 1 кг.

Необхідно визначити фактичну собівартість готової продукції.

Розв’язок:

Таблиця 4.20. Розподіл витрат на переробку молока та калькулювання собівартості отриманої продукції

№ з/п	Наймену-вання продукції	Реаліза-ційна вартість продукції, грн.	Витрати на переробку, грн.	Вартість сировини, грн.	Вартість побічної продукції за цінами реалізації, грн.	Усього витрат, (гр.4+гр.5-гр.6), грн.	Вихід готової продукції, кг	Фактич-на собі-вартість 1 кг про-дукції (гр.7:гр.8), грн.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
	Вершки	18150,00	5050,00	11108,00	790,00	15368,00		27,44
	Масло вершкове	20250,00	5230,00	13750,00	1150,00	17830,00		39,62
Разом	38400,00	10280,00	24858,00	1940,00	33198,00	×	×

Об’єктом калькулювання при забої тварин і птиці є основна продукція – м’ясо, калькуляційна одиниця – 1 ц. Побічна продукція – субпродукти, шкіра, пух, пір’я – оцінюються за можливими цінами реалізації.

Собівартість м’яса розраховують шляхом вирахування із фактичних витрат вартості побічної продукції за цінами можливої реалізації і ділення на валовий вихід основної продукції. Одержане в результаті забою тварин і птиці м’ясо оприбутковують з урахуванням його сортності.

Приклад 4.21. Умова: За звітний період забито на м’ясо 15 голів молодняку великої рогатої худоби за справедливою вартістю 45690 грн. Від забою отримано 3275 кг м’яса, 525 кг субпродуктів і 15 шкур. Витрати на забій складають 1140 грн. Середня реалізаційна ціна 1 кг субпродуктів – 25 грн., однієї шкури – 110 грн.

Необхідно визначити фактичну собівартість продукції забою тварин і птиці.

Розв’язок:

1) Вартість побічної продукції (субпродуктів і шкур):

525 кг × 25 грн. + 15 шкур × 110 грн. = 14775 (грн.);

2) Фактична собівартість 1 кг м’яса складатиме:

(45690 грн. + 1140 грн. – 14775 грн.): 3275 кг = 9,79 (грн.).

На птахозабійних цехах калькулюється собівартість 1 ц охолодженого м’яса. Побічну продукцію (пух, пір’я, підкрилок, нестандартні тушки, субпродукти, кров, кишки) оцінюються за цінами можливої реалізації.

У разі переробки декількох видів птиці непрямі витрати птахозабійного цеху розподіляються з урахуванням продуктивності конвеєрної лінії для переробки окремих видів птиці шляхом розрахунку кількості умовних голів з використанням таких коефіцієнтів: дорослі кури і курчата – 1,0, качки – 2,0, індики і гуси – 4,0. На конкретний вид продукції відносять безпосередньо вартість забитої птиці та використаних матеріалів.

Для визначення собівартості продукції забою кролів (м’ясо і шкурки) всі витрати на забій, включаючи вартість забитих кролів за собівартістю (без вартості побічної продукції за цінами її можливої реалізації), розподіляються між цими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

При переробці льону аналітичні рахунки відкриваються за фазами переробки (переділами): переробка соломки у тресту, переробка трести у волокно. На першому аналітичному рахунку обліковуються всі витрати з переробки соломки в тресту; вартість соломки відображають окремою статтею за справедливою вартістю.

На другому аналітичному рахунку відображаються всі витрати з переробки трести у льоноволокно. Окремою статтею відображається вартість трести в оцінці за справедливою вартістю. За результатами обліку витрат на першому аналітичному рахунку розраховується фактична собівартість трести, на другому – собівартість льоноволокна. Собівартість трести визначається як сума витрат на переробку соломки в тресту і собівартості соломки.

Приклад 4.22. Умова: У переробку передано 100 ц соломки справедливою вартістю 2000 грн./ц Витрати з переробки соломки – 40000 грн. Із переробленої соломки одержано 500 ц трести. Витрати на переробку трести на волокно склали 50000 грн. У результаті переробки отримано 250 ц волокна.

Необхідно визначити фактичну собівартість 1 ц трести і волокна.

Розв’язок:

1. Визначаємо вартість трести:

((1000 × 2000) + 40000): 500 = 4080 (грн./ц);

2. Визначаємо вартість волокна:

(4080 × 500 + 50000): 250 = 8360 (грн./ц).

Методика розрахунку собівартості цегли залежить від обсягів і технології виробництва. На великих цегельних виробництвах, що працюють цілий рік, витрати на виробництво цегли обліковуються у розрізі таких переділів: заготівля глини і піску; формування і сушка цегли-сирцю; випалювання цегли. За кожним із зазначених переділів обчислюється собівартість продукції: 1 м³ глини і піску; 1 тис. шт. цегли-сирцю і 1 тис. шт. обпаленої цегли.

На третьому переділі разом з основною продукцією утворюється побічна – бита цегла. Вона оцінюється за ціною можливого використання та виключається з вартості обпаленої цегли.

Фактична собівартість 1 тис. шт. готової цегли визначається наступним чином: вартість незавершеного виробництва на початок звітного року плюс витрати трьох переділів, що відносяться на висушену цеглу-сирець, плюс частка загальновиробничих витрат, мінус вартість незавершеного виробництва на кінець звітного року і мінус вартість побічної продукції (цегла-бій, оцінена за можливими цінами реалізації). Отриману суму необхідно розділити на кількість тисяч штук готової цегли.

Там, де цегельне виробництво незначне, має сезонний характер, переділи не виділяються й облік витрат ведеться на одному аналітичному рахунку “Виробництво цегли”. При цьому собівартість обпаленої цегли визначається витратами на видобуток глини і піску, виготовлення цегли-сирцю і випалювання цегли (без вартості побічної продукції за цінами реалізації).

Приклад 4.23. Умова: Витрати на добування глини і піску в кар’єрі склали 69369 грн. (перший переділ). З цієї сировини сформовано і відправлено на сушіння 625 тис. шт. цегли-сирцю. Витрати на формування і сушіння склали 86321 грн. (другий переділ). Після сушіння для обпалювання передано 505 тис. шт. цегли, а 120 тис. шт. залишилося в цеху сушіння як незавершене виробництво. Термічну обробку (обпалювання) пройшли 505 тис. шт. цегли. Після обпалення на склад оприбутковано 494 тис. шт. готової цегли. Вартість побитої цегли склала за можливими цінами реалізації 4950 грн. Витрати на обпалення склали 90320 грн. (третій переділ). В цілому по цегляному виробництву обліковані загальновиробничі витрати в сумі 19800 грн., в тому числі віднесено на витрати першого переділу 5900 грн., на витрати другого переділу – 7700 грн., на витрати третього переділу – 6200 грн.

Необхідно визначити фактичну собівартість продукції цегельного виробництва.

Розв’язок:

1. Визначаємо фактичні витрати за кожним переділом, що відносяться на цеглу, яка пройшла термічну обробку (505 тис. шт.):

1) перший переділ:

– витрати на 505 тис. шт. цегли-сирцю:

69369: 625 × 505 = 56050,15 (грн.);

– витрати з урахуванням загальновиробничих витрат:

56050,15 + 5900,00 = 61950,15 (грн.).

2) другий переділ:

– витрати на 505 тис. шт. цегли-сирцю:

86321: 625 × 505 = 69747,37 (грн.);

– витрати з урахуванням загальновиробничих витрат:

69747,37 + 7700 = 77447,37 (грн.).

3) третій переділ:

– витрати з урахуванням загальновиробничих витрат:

90320 + 6200 = 96520,00 (грн.).

2. Визначаємо повні витрати на готову цеглу:

61950,15 + 77447,37 + 96520 – 4950 = 230967,52 (грн.).

3. Фактична собівартість 1 тис. шт. цегли:

230967,52: 494 = 467,55 (грн.).

4. Незавершене виробництво (120 тис. шт. цегли-сирцю):

69369 – 56050,15 + 86321 – 69747,37 = 29892,48 (грн.).

У разі заготівлі деревини з власних лісонасаджень розраховується собівартість 1 м³ ділової деревини. Для цього витрати, включаючи плату за деревину, реалізовану на пні (без вартості побічної продукції, наприклад, дров за ціною можливого використання), діляться на кількість одержаної продукції.

Окремо обчислюються витрати на виготовлення пиломатеріалів.

Якщо від розпилювання отримують один вид пиломатеріалів, то фактична собівартість 1 м³ їх визначається так: вартість деревини плюс витрати з розпилювання, мінус вартість побічної продукції. Одержаний результат ділять на кількість кубічних метрів пиломатеріалів.

Якщо від розпилювання одержують декілька видів пиломатеріалів, то для розрахунку їх собівартості використовують коефіцієнти: для обрізних дощок – 1,5; необрізних дощок – 1,0; брусків – 2,0.

Приклад 4.24. Умова: На власній пилорамі сільськогосподарського підприємства здійснене розпилювання куплених колод у кількості 227 м³ за фактичною вартістю 199760 грн. Витрати на розпилювання склали 23400 грн. Після розпилювання отримано дошку обрізну в кількості 170 м³.

Отриману побічну продукцію (обапіл, дрова, тирса) оприбутковано за цінами можливої реалізації на суму 9500 грн.

Необхідно визначити фактичну собівартість продукції пилорами.

Розв’язок:

Визначаємо фактичну собівартість 1 м³ дошки обрізної:

(199760 грн. + 23400 грн. – 9500 грн.): 170 м³ = 1258,82 (грн./м³).

Витрати сільськогосподарських підприємств на добування торфу плануються і обліковуються в цілому по виробництву незалежно від цільового призначення торфу. Готовою продукцією є заготовлений торф, висушений до встановлених кондицій.

За потреби розрахунок собівартості торфу здійснюватиметься з урахуванням його вологості, яка береться на рівні: торф для добрив – 55 %, для підстилки – 40 %, кусковий на паливо – 33 %, фрезерний на паливо – 40 %. Це дає змогу визначити собівартість заготовленої продукції в перерахунку на торф умовної вологості.

Для визначення собівартості 1 т заготовленого для певного призначення торфу необхідно витрати на торфорозробку поділити на кількість торфу умовної вологості та помножити на кількість торфу умовної вологості певного призначення. Одержаний результат ділиться на фізичну масу торфу.

Виготовлення торфобрикетів слід розглядати як окремий переділ торфорозробок. Собівартість виготовлених брикетів складається з вартості використаного торфу та інших компонентів і витрат на приготування маси, її формування та сушіння.

У результаті переробки насіння соняшника та інших олійних культур одержують основну продукцію – олію – і побічну – макуху, лузгу, лушпайки. Побічна продукція оцінюється за цінами можливої реалізації. Методика калькулювання собівартості основної продукції аналогічна методиці з переробки зернових культур.

Облік витрат при переробці насіння олійних культур (соняшнику, конопель, льону тощо) на олію ведеться на окремих аналітичних рахунках за кожною культурою в розрізі встановлених статей витрат. Собівартість 1 ц олії визначається у такому порядку: від загальних витрат на виробництво олії з власної сировини віднімається вартість побічної продукції за цінами реалізації й отриманий результат ділиться на кількість отриманої олії.

Приклад 4.25. Умова: Сільськогосподарське підприємство у власному цеху переробило за звітний рік 740 ц соняшнику власного виробництва врожаю минулого року на олію. Вартість сировини за справедливою вартістю – 21460 грн. Витрати на переробку склали 9640 грн.

Вироблено олії рослинної 525 ц, справедлива вартість 48,00 грн./ц. Побічну продукцію (шрот, призначений для годування тварин) за цінами можливої реалізації оприбутковано на суму 4100 грн.

Необхідно визначити фактичну собівартість олії соняшнику.

Розв’язок:

1. Витрати на виробництво олії за вирахуванням вартості побічної продукції:

21460 + 9640 – 4100 = 27000 (грн.);

2. Фактична собівартість 1 ц олії:

27000 грн.: 525 ц = 51,43 (грн./ц).

4.5. Бухгалтерський облік витрат і виходу продукції допоміжних виробництв

Допоміжними є виробництва, які виконують роботи та надають послуги іншим підрозділам сільськогосподарського підприємства: рослинництву, тваринництву, промисловим виробництвам, обслуговуючим господарствам, будівельним підрозділам, а також іншим юридичним і фізичним особам. До таких виробництв відносяться: ремонтно-механічні майстерні, автомобільний і гужовий транспорт, підрозділи електро-, водо- та газопостачання, холодильні установки (обладнання, пристрої). Допоміжні виробництва без основних галузей не мають самостійного значення в господарстві. Їх продукцією є роботи та послуги, які споживаються в основних виробництвах або в інших галузях діяльності (будівництво, капітальний ремонт тощо). Виходячи з цього, характерною особливістю допоміжних виробництв є те, що вони організовуються для обслуговування інших галузей та виробництв.

Машинно-тракторний парк – невід’ємна частина основного виробництва в рослинництві. Однак для нагромадження витрат, які безпосередньо не можна віднести на основне виробництво, їх обліковують на окремому субрахунку.

Основними завданнями бухгалтерського обліку витрат, виконаних робіт і наданих послуг допоміжних виробництв є:

– правильне і точне визначення розмірів витрат по кожному виробництву;

– економічна обґрунтованість і точне калькулювання собівартості одиниці виконаних робіт і наданих послуг по кожному виробництву;

– правильне списання виконаних робіт, наданих послуг.

Облік витрат, виконаних робіт і наданих послуг допоміжних виробництв ведеться на субрахунку 234 “Допоміжні виробництва”. За дебетом субрахунка відображаються як прямі витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням робіт і наданням послуг, так і непрямі, пов’язані з організацією і управлінням допоміжними виробництвами, а за кредитом – вартість виконаних робіт і наданих послуг, одержаної продукції і виробів. Субрахунок 234 може мати в кінці року сальдо за дебетом, яке показує наявність незавершеного виробництва.

Залежно від видів допоміжних виробництв до субрахунка 234 “Допоміжні виробництва” можуть бути відкриті такі субрахунки другого порядку:

2341 “Ремонтні виробництва”;

2342 “Автомобільний транспорт”;

2343 “Енергетичні виробництва (господарства)”;

2344 “Водопостачання”;

2345 “Гужовий транспорт”;

2346 “Інші виробництва”.

Аналітичний облік здійснюється за видами робіт чи виробництв. Витрати у допоміжних виробництвах обліковуються у розрізі встановленої номенклатури статей: витрати на оплату праці; відрахування єдиного соціального внеску; паливо та мастильні матеріали; корми; сировина та матеріали; роботи й послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання основних засобів; інші витрати; загальновиробничі витрати.

У статті “Витрати на оплату праці” відображається основна й додаткова оплата праці працівників допоміжних виробництв (ремонтним робітникам, завідувачу ремонтно-механічної майстерні, інженерам, механікам, водіям, завідувачу гаражу, диспетчерам, електромонтерам, мотористам, кочегарам, слюсарям газового господарства, конюхам та ін.).

До статті “Відрахування єдиного соціального внеску” включаються нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

До статті “Паливо та мастильні матеріали” включається вартість палива та мастильних матеріалів, використаних на виконання технологічних операцій (на роботу вантажного автотранспорту, електродвигунів, на ремонт і обкатку після ремонту техніки тощо).

За статтею “Корми” обліковується вартість кормів власного виробництва та придбаних, використаних на годівлю робочої худоби.

До статті “Сировина та матеріали” включається вартість сировини і матеріалів, запасних частин, будівельних матеріалів, використаних для потреб допоміжних виробництв.

За статтею “Роботи та послуги” відображаються витрати на роботи й послуги власних допоміжних виробництв і вартість послуг виробничого характеру сторонніх організацій.

До складу статті “Витрати на ремонт необоротних активів” включають оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи працівників, зайнятих на ремонті будівель, споруд, обладнання та інших основних засобів допоміжних виробництв (ремонтна майстерня, гаражі для автомобільного транспорту, електростанції, лінії електропередач, трансформатори підстанцій, конюшні тощо), вартість послуг сторонніх організації та власних майстерень з ремонту таких основних засобів, вартість ремонтних і будівельних матеріалів тощо.

За статтею “Інші витрати на утримання основних засобів” обліковують витрати на оплату праці персоналу, який обслуговує необоротні активи, механіків, сторожів; місць зберігання техніки; амортизаційні відрахування (будівлі та обладнання ремонтної майстерні, вантажних і спеціальних автомобілів, приміщення й обладнання гаражу, основних засобів електростанцій, ліній електропередач, трансформаторів підстанцій, робочих коней, споруд, будівель для транспортних засобів, закріплених за живою тягловою силою, холодильних установок і камер на замороження, охолодження та зберігання продукції тощо).

У статті “Інші витрати” відображаються витрати, безпосередньо пов’язані з функціонуванням допоміжних виробництв, і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме: вартість спецодягу і спецвзуття, що видаються працівникам допоміжних виробництв, а також інших малоцінних і швидкозношуваних предметів; вартість підстилки для робочої худоби (соломи, торфу, тирси); платежі за страхування майна, тварин; витрати на будівництво й утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин; витрати на лікування й ветеринарне обслуговування живої тяглової сили; витрати на техніку безпеки та охорону праці тощо.

На статтю “Загальновиробничі витрати” відносять бригадні, цехові й загальновиробничі витрати. До загальновиробничих відносять витрати на оплату праці працівників апарату управління допоміжних виробництв і витрати на відрядження; орендну плату; витрати на заходи з охорони праці й техніки безпеки; інші витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів допоміжних галузей. Як правило, загальновиробничі витрати у сільськогосподарських підприємствах обліковуються тільки по ремонтних майстернях.

Для аналітичного обліку допоміжних виробництв передбачено ведення Звіту про витрати та вихід продукції (робіт, послуг) інших виробництв (ф. № 5.6 с.-г.), який складається за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об’єктів аналітичного обліку за відповідними статтями витрат. Показники звіту переносяться у Зведену відомість (ф. № 5.10 с.-г.). Синтетичний облік ведеться в Журнал-ордері № 5 В с.-г.

Для попередження передчасного вибуття, забезпечення експлуатаційності й ефективності використання та запобігання достроковому зношенню основні засоби необхідно періодично ремонтувати.

Бухгалтерський облік витрат на ремонт, модернізацію, реконструкцію та інші види поліпшення основних засобів регламентується П(С)БО 7 “Основні засоби”, згідно з яким дані витрати поділяються на дві групи.

До першої групи відносяться витрати на поліпшення основних засобів, у результаті здійснення яких економічні вигоди, первинно очікувані від використання об’єкта, зростають (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо). Як визначає п. 14 П(С)БО 7, витрати на проведення таких заходів збільшують первісну вартість основних засобів і обліковуються на рахунку 15 “Капітальні інвестиції” з подальшим їх віднесенням на рахунок 10 “Основні засоби”.

Дата добавления: 2014-11-29