Психологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій

2.1. Психологічні чинники огляду (ст.237 КПК Огляд. 1. З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів).

Огляд– це першочергова слiдча дiя, що має на метi знаходження слiдiв злочину та iнших речових доказiв, виявлення обстановки подiї, а також iнших обставин, котрі мають значення для розслiдування.

Окремi рiзновиди огляду диференцiюються залежно вiд спрямованостi пошукових дiй. Зокрема, рiзновидами огляду є огляд мiсцевостi, примiщень, речей, документів, трупа (ст.ст.237-239).

Найбiльш складним і цiлiсним рiзновидом огляду є огляд місцевості та приміщення, які були мiсцем подiї, на початковому етапi розслiдування злочину, вчиненого в умовах невизначеностi, що являє собою складну слiдчу ситуацiю, успiшне вирiшення якої забезпечується реалiзацiєю органiзацiйної та реконструктивної дiяльностi. Основним змiстом огляду є усунення дефiциту iнформацiї про подiю злочину шляхом безпосереднього сприймання та фiксацiї змiн матерiальної обстановки на мiсцi подiї.

При оглядi, окрiм збирання iнформацiї, складається уявлення про психологiчне тло подiї, тобто слiдчий з’ясовує, за яких умов відбувалася подiя i як дiяли її учасники. Iншими словами, виконуючи огляд, слiдчий поміщає себе не тiльки в просторову, але й у психологiчну атмосферу злочину. Повноту надходження iнформацiї (матерiальної та психологiчної) неможливо компенсувати нiякими схемами, фотографiями, малюнками, описами, iншими документальними джерелами.

Реалiзацiя інформаційно-пізнавальної та реконструктивної дiяльностi висуває декiлька вимог до особистостi слiдчого:

по-перше, велика кiлькiсть iнформацiї, що надходить, потребує не тiльки ефективного сприймання, але й вирiшення багатьох мислительних завдань, пов’язаних із визначенням причетності iнформацiї до розслiдуваної подiї;

по-друге, участь у оглядi спецiалiстiв, iнших осiб вимагає вiд слiдчого органiзацiйних якостей, здiбностi встановлення мiжособистiсних контактiв, пiдтримання взаємодiї;

по-третє, несприятливi об’єктивнi (погодно-клiматичнi, часовi, соцiальнi та iн.) та суб’єктивнi (особистiснi) умови огляду надають дiяльностi екстремального, психологiчно напруженого характеру, що вимагає значної мобiлiзацiї iнтелектуальних та вольових зусиль.

Емоцiйний, напружений характер огляду мiсця подiї зумовлений, принаймнi, п’ятьма причинами: 1) невизначенiстю слiдчої ситуацiї (дефiцит та безсистемна надмiрнiсть iнформацiї); 2) дефiцитом часу – плиннiсть подiй може призвести до втрати первинної iнформацiї; 3) негативним емоцiйним тлом злочину як негативно соцiально оцiнюваної та iндивiдуально сприйманої подiї; 4) пiдвищеним почуттям вiдповiдальностi при прийняттi рiшень; 5) публічністю, можливою присутнiстю стороннiх на мiсцi подiї.

Пiсля одержання iнформацiї про злочин слiдчий виконує органiзацiйну дiяльнiсть, що складається з формування технiчної та психологiчної готовностi до виїзду оперативно-слiдчої групи. Цьому повинна бути придiлена особлива увага, оскiльки оптимальне поєднання психологiчної сумiсностi членiв групи, вмiлий розподiл ролей, заснований на поєднаннi професiйних знань, досвiду та особистих якостей сприяють ефективному вирiшенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає й питання про вiдбiр вiдповiдних спецiалiстiв. Так, готуючись до огляду магазину, де вчинено крадiжку, слiдчий включає до групи експерта-кримiналiста, працівників карного розшуку, кінолога, дiльничного iнспектора мiлiцiї, технiка з питань сигналiзацiї, представника охорони магазину, матерiально вiдповiдального представника магазину тощо. Для огляду мiсця подiї при насильницьких злочинах до групи пiдключаються (за наявностi трупа) – судово-медичний експерт, при подiях на транспортi – спiвробiтники ДАI, представники транспортних пiдприємств.

Основною організаційно-тактичною формою взаємодiї слiдчого та представника оперативного підрозділу на початкових етапах розслiдування є розподiл функцiй – слiдчий безпосередньо виконує огляд, вiдшукує та закрiплює докази, а оперативний спiвробiтник провадить комплекс оперативно-розшукових дiй, забезпечуючи умови якiсного огляду та всього подальшого процесу розслiдування. Важливими моментами пiдготовки оперативно-слiдчої групи є чiтке визначення слiдчим мети огляду, координацiя дiй учасникiв, створення атмосфери дiлового спiвробiтництва, iнiцiативностi та творчостi.

Безпосередньо пiд час огляду мiсця подiї практично одночасно реалiзуються пошуковi та реконструктивнi компоненти дiяльностi, тобто одержання iнформацiї за допомогою спостереження за конкретною обстановкою з подальшим аналiзом його результатів. Iншими словами, iнформацiя при оглядi спочатку сприймається на рiвнi конкретних образiв (на рiвнi першої сигнальної системи), а потiм асоцiюється, спрямовано компонується в мислительні моделі (версiї), якi мають вербально-логiчну форму. Пошукова дiяльнiсть забезпечує видiлення кримiналiстично значимої iнформацiї про динамiку подiї, особистiсть правопорушника, потерпiлих, спосiб вчинення злочину, предмети злочинних посягань тощо. Основне навантаження при цьому припадає на сферу органiв чуття спiвробiтника, його увагу, спостережливiсть. Реконструктивна дiяльнiсть спрямована на вiдтворення подiї, вiдбудову на основi сприйнятих матерiальних змiн як цiлiсної картини злочину, так i його окремих епiзодiв.

Тактично огляд мiсця подiї, як правило, вiдбувається у два етапи: початковий (орiєнтовний) та детальний (фiксований) огляд.

Перший полягає у загальнiй орiєнтацiї в обстановцi мiсця подiї, визначеннi меж простору огляду, вихiдної позицiї та способу, першочергової точки огляду. Формування найбiльш узагальненого образу матерiальної обстановки мiсця подiї на початковому етапi полягає в iнтеграцiї (зведеннi) великої кiлькостi цiлiсних вiдображень з наступною конкретизацiєю та формуванням образу обстановки. На цьому етапi визначаються оперативно-слiдчий простiр та межi огляду. Це досить важливий момент, оскiльки, наприклад, не можна забувати, що обмеження простору площиною вiзуального контролю безпiдставне, беручи до уваги тривимірність простору. Тут же вiдбувається й видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину – труп із ознаками насильства, сліди проникнення в примiщення, знаряддя злочину, тощо. По сутi, це й є пошук вiдповiдi на базове запитання – що відбулося (крадiжка або її iнсценiвка, самогубство чи вбивство та iн.), на що було спрямовано злочинний намiр. Наприклад, порушенi речi, вiдчиненi шафи, шухляди, саквояжi i валiзи, пошкодження замкiв дозволяють припустити намагання заволодiти цiнностями; вивернуті кишенi одягу жертви, розiрванi мочки жiночих вух звичайно вказують на розбiйний напад. Видiлення „кримiнального смислового вузла” злочину (висунення первинної слiдчої версiї) визначає домiнування психiчної активностi слiдчого, допомагає концентрувати всi психiчнi пiзнавальнi процеси.

На наступному етапi огляду вiдбувається вiдокремлення певних допомiжних вузлiв на мiсцi подiї – слiди насильства на трупi, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, вiдбитки слiдiв. Цi вузли є основою побудови контуру злочину. Вирiшення психологiчно важливого завдання – визначення якомога більшої кількості допомiжних вузлiв – забезпечується динамiкою та вибірковістю спостережливостi слідчого. Це зумовлюється: установкою на сприймання iнформацiї, що дозволяє переборювати втому, байдужiсть, апатiю, бридливiсть; концентрацiєю уваги на iнформацiйно насичених об’єктах та їх якостях (предмети, люди, явища); збереженням стiйкої уваги яка вiдiграє роль психiчного контролю за станом сприймання, мислення, моторних компонентiв дiяльностi.

Необхiдно пам’ятати, що видiлення смислових та допомiжних вузлiв вiдбувається пiд кутом зору домiнуючої у слiдчого первинної версiї (далеко не завжди вiрної). Упорядкування одержаної iнформацiї за допомогою аналiтико-синтетичної реконструктивної дiяльностi призводить до формування рiзнобiчних слiдчих версiй.

Пiд час огляду мiсця подiї слiдчий має справу з множиною предметiв та обставин, котрi або не пов’язанi одне з одним, або ж пов’язанi таким чином, що не дозволяють вiдразу визначити напрям розслiдування. Просте перебирання варiантiв у таких випадках є нераціональним. Слiдчий, дiючи вибiрково, пов’язує елементи обставин та складає з них схему. Зовнішня картина, що досить легко сприймається органами чуття, вiдразу викликає труднощi при намаганнi пов’язати елементи, розкриттi їх внутрiшнiх, причинно-наслiдкових вiдношень у логiчному мисленнi. Крiм того, при переходi iнформацiї вiд однiєї форми (чуттєвої) до iншої (мисленевої) вiдбувається її часткова втрата, можливi викривлення та надмiрнi узагальнення, що безпосередньо впливає на повноту та об’єктивнiсть версiї, котра вiдпрацьовується. У зв’язку з цим фiксована в основній формі її закрiплення (протоколi огляду) iнформацiя має обов’язково підкріплюватися фотографiями, схемами, речовими доказами, малюнками.

У встановленнi iєрархiї слiдчих версiй при оглядi мiсця подiї великого значення набувають iнтуїцiя, мислення та уявлення слiдчого.

Слiд вiдзначити, що iнтуїцiєю володiє спецiалiст, який застосовує в своїй дiяльностi систему знань, умiнь та навичок щодо оперування об’єктом пiзнання. У версифiкованому поясненнi злочину iнтуїцiя випереджає уявлення слiдчого. Справа в тому, що незважаючи на неповторність кожного злочину, їх все ж таки можна певним чином типізувати за деякими схемами (матрицями), котрі накопичуються в довготривалiй пам’ятi слiдчого, який ранiше вже мав справу з подiбними злочинами. При оглядi мiсця подiї, а таким чином i при первиннiй оцiнцi злочину, слiдчий актуалiзує у формi матрицi тимчасових нервових зв’язкiв у корi великих пiвкуль головного мозку певний тип злочину, виконує iнтуїтивне (прискорене, пiдсвiдоме) перебирання та накладання на цi матрицi конкретного розслiдуваного злочину. Пiсля приблизної iдентифiкацiї й фiксацiї матрицi та схеми реального злочину пiдключаються уявлення та мислення, схема зв’язкiв елементiв злочину переводиться у план свiдомого, наповнюється конкретним змiстом. Чим бiльше розвиненi мислення та уявлення слiдчого, тим багатшi нюанси та ознаки образу чинного злочину. Водночас за допомогою критичного мислення вiдбувається оцiнювання одержаного образу, його вiдповiднiсть актуалiзованiй у пам’ятi матрицi. Практично вся подальша робота слiдчого – це поетапне уточнення, узгодженiсть наявних ознак злочину.

При оглядi мiсця подiї iнтуїцiя важлива також i тому, що дозволяє нетривiально трансформувати та поєднувати ознаки розслiдуваної подiї. При цьому значну роль вiдiграють наочнi компоненти мислення, що збiльшують елементарнi iнформацiйнi одиницi, якими слiдчий оперує при створеннi версiї. Цим прискорюється пошук недостатньої iнформацiї і створюється можливість „раптового” розумiння, охоплення сутi подiї без перебору її варiантiв.

Успiшна реалiзацiя пізнавальної та реконструктивної дiяльностi спрямована на вирiшення трьох основних завдань:

- збирання всiєї iнформацiї, яка може стосуватися подiї, а не вiдбір лише тiєї iнформацiї, що вiдповiдає однiй (хоча б i привабливiй) версiї;

- аналiз усiєї зiбраної iнформацiї i тiльки пiсля того – висунення конкретних версiй;

- зiставлення кожної версiї з усiма фактами, з усiєю обстановкою мiсця подiї, приділяючи особливу увагу протиріччям мiж фактами та обставинами.

Матерiальна обстановка мiсця подiї, вiдображаючи не тiльки зовнiшнi дiї злочинця, а й внутрiшнi (мотиви злочину), є одним iз джерел одержання iнформацiї не тільки про подiю, але й психологічні особливостi її учасникiв. Знаючи, якi саме гранi людської психiки можуть знайти матерiалiзоване вiдображення в обстановцi мiсця подiї, слiдчий одержує iнформацiю психологiчного характеру про потреби, звички, професiйнi та побутовi навички, деякi риси характеру злочинця, спонуки та мету злочину, психологiчну атмосферу на час його вчинення тощо.

Пiд час огляду мiсця подiї можуть бути одержанi вiдомостi про професiйнi вмiння та навички, iндивiдуальний злочинний „почерк” (стереотип дiй), професiйну, вiкову, статеву належнiсть злочинця. Наприклад, слiди руйнування замкiв та розрiзання металу за допомогою „фомки”, „гусячих лапок” вказують на злочинний досвiд та спецiалiзацiю; специфiка вузлiв на мотузцi, котрою було обв’язано труп, може вiдповiдати певним професiйним умiнням; акуратнiсть та впевненiсть при розчленуваннi трупа спiввiдносить це явище із можливою спецiалiзацiєю в медико-бiологiчному напрямi; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав’язаному мiшку, наводить на роздуми про вчинення злочину жiнкою або кравцем.

У процесi огляду мiсця подiї висвiчуються так званi „супроводжуючi” особливостi та звички злочинця: вживання алкоголю, прихильнiсть до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикушування; кiлькiсть недопалкiв вказує на емоцiйний стан хвилювання та термін очікування.

У злочинi виявляються вольовi та характерологiчнi риси. Так, жорстокiсть насильства, раптовiсть нападу, iгнорування можливостi появи свiдкiв – можуть бути проявами рiшучостi, авантюризму, фiзичної сили, професiйних навичок, високої самооцiнки злочинця. Навпаки, розбiйний напад без особливої жорстокостi, обачливий, розрахований на фiзично слабкого супротивника свiдчить, що злочинець обережний, нерiшучий, фiзично слабкий.

Вiдбiр украдених із примiщення речей, стараннiсть у знищеннi слiдiв, вiдсутнiсть невмотивованих руйнiвних дiй дозволяє оцiнити iнтелект та досвiд злочинців. Досить часто вони з метою приховування справжнiх мотивiв злочину та утруднення роботи працiвникiв правоохоронних органів із розслiдування та розкриття злочину вдаються до рiзних хитрощiв: виходячи із примiщення, не вимикають свiтло, вiдбирають цiнностi, що не мають iндивiдуальних прикмет (унiкальностi, реєстрацiйних номерiв тощо). Вони можуть також створювати інсценівки рiзних типiв. Зокрема, на iнсценiвку можуть опосередковано вказувати такi обставини:

- демонстративний характер дiй (розкиданi без потреби речi, розбитi свiтильники, дзеркала, iншi невмотивованi пошкодження та руйнування);

- наявнiсть певних ознак можливого злочину поряд iз ознаками iнших злочинiв, разом звичайно не вчинюваних;

- вiдсутнiсть ознак злочину, що обов’язково мають бути наявнi;

- протирiччя у обставинах або ознаках злочину (вiдсутнiсть слiдiв на м’якому грунтi, кровi за наявностi багатьох поранень на трупi, залишені цінні речі при пограбуванні чи розбійному нападі тощо).

Досить часто при оглядi мiсця подiї виникає питання про розмежування вбивства, самогубства або нещасного випадку. Так, типовими ознаками вчинення самогубства є: стрибок у глибоке водоймище; падiння зі значної висоти; вибiр мiцної опори для прив’язування мотузки; слiди вiд колiн та рук на грунтi залiзничного полотна; застосування медикаментiв із явними сильнодiючими властивостями; наявнiсть вiялоподiбних, декiлькох колотих ран бiля серця; наявнiсть на горлянцi багатьох подряпин, неглибоких надрiзiв; попереднє оголення мiсця ушкодження.

Певний висновок про види дiяльностi та психiчнi стани злочинця можна зробити пiд час огляду мiсця подiї на основi вивчення слiдiв нiг. Наприклад, у бiльшостi людей, якi займаються перенесенням вантажiв, виробляється спосiб ходiння, що забезпечує рiвновагу, стiйкiсть. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою нiг та паралельним розмiщенням обох ступнів на поверхнi грунту. Така хода типова також для моряків. Скорочений крок спостерiгається у мисливцiв. Особи, що давно служать у Збройних силах, займаються землеустроєм, залiзничники звичайно мають широкий крок. Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тiла на п’яту. Але якщо ми спостерiгаємо слiдовi вiдбитки, що вiдповiдають скороченому кроку з вираженою носковою частиною, можна припустити обережне пiдкрадання.

Для спокiйного емоцiйного стану характернi зберiгання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильованому емоцiйному станi людина йде, не вибираючи дороги, вiдстань мiж кроками нерiвна, напрям руху не витримується.

Інформацiя про емоцiйний або патопсихологiчний стан злочинця одержується також iз загальних реакцiй поведiнки. Наприклад, про певнi вiдхилення у станi психiки можна робити висновки за наявностi невмотивованих поранень на тiлi жертви, при розчленуваннi трупа без намагання його приховати, демонстративностi залишення вiдбиткiв пальцiв, написiв, надзвичайнiй витонченостi дiй у поєднаннi з наявними прорахунками та вiдсутнiстю маскування.

Таким чином, огляд мiсця подiї – слiдча дiя, що дозволяє одержати значущу доказову iнформацiю щодо подiї злочину, виявити особливості психiчного стану та особистості злочинця, i завдяки цьому виробити ефективнi слiдчi версiї, що визначають весь подальший хiд розслiдування. Як показують матерiали конкретних кримiнальних справ, значну кiлькiсть злочинiв розкрито „за гарячими слiдами” саме на основi результатiв, одержаних при оглядi мiсця подiї.

2.2. Психологічна сутність пред’явлення для впізнання (ст.ст.228-231)

Сприймаючи будь-якi об’єкти (iнших людей, тварин, речi, предмети, явища), людина зберiгає у пам’ятi їх уявнi образи, а потiм, за умов пред’явлення аналогiчних об’єктiв, зiставляє їх за окремими ознаками та особливостями iз засвоєними образами. В основi впiзнання лежить здатнiсть особистостi не згадувати, а ідентифікувати той об’єкт, який ранiше сприймався та запам’ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам’ять, а мислення.

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) – миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам’яті людини, що впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) – відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам’яті (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота,

При проведеннi впiзнання необхiдно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об’єктiв мали рiзнi об’єктивнi та суб’єктивнi чинники.

До об’єктивних чинникiв належать умови, за яких вiдбувався процес сприймання: тривалiсть, відстань, погоднi умови, освiтленiсть, динамiка подій, а також наявність у об’єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об’єкт міг сприйматися у цiлому або за окремими ознаками (наприклад, свiдок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина її тiла).

Суб’єктивнi чинники також різноманітні: стан органiв чуття, iндивiдуальна метрика сприймання, вiк, стать, соцiальний та професiйний статус, iнтелектуальний розвиток, значущiсть ситуацiї для спостерiгача, психiчнi стани спокою або хвилювання, тощо.

У ситуацiях, що пов’язанi з вчиненням злочину, свiдки й потерпiлi звичайно сприймають зовнiшнiсть та дiї злочинця, його фiзичнi, вiковi, нацiональнi ознаки. При запам’ятовуваннi та наступному мисленевому вiдтвореннi пiд час упiзнання за основу формування образу вiдбираються не всi, а лише так званi опорнi ознаки: вiк, зрiст, будова тiла, риси обличчя, рухи, мова. Досить часто особи, що впiзнають, орiєнтуються на оформлення зовнiшностi: одяг, зачiску, прикраси, але надiйнiсть iдентифiкацiї у таких випадках значно нижча.

Оскiльки на процес сприймання впливають суб’єктивнi чинники, потрiбно до проведення процедури впiзнання уточнити засади майбутньої iдентифiкацiї. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, бiльш адекватна оцiнка вiдстанi та розмiрів об’єктiв жителями рiвнинних мiсцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впiзнання ознайомити особу, що впiзнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрiзняються за розмiром та формою лоба, брiв, губiв, рота, пiдборiддя, розмiром та кольором очей; голос вiдрiзняється за тембром, силою, висотою, дiапазоном; хода буває швидкою, пiдстрибуючою, з вiдхиленням тулуба, дрiботливою, подовженою, скороченою i т. iн.

На процес впiзнання значною мірою впливають професiйнi знання та навички – кравець орiєнтується на фасон, крiй, характеристику одягу; художник, фотограф – на пропорцiї тiла, риси обличчя; iнженер – на технiчнi засоби, що ними користувалася особа, яку спостерiгали.

Характер та вiрогiднiсть впiзнання тiсно пов’язанi з домінуванням у особи, яка впiзнає, певного різновиду пам’ятi. Так, особи з наочною пам’яттю краще орiєнтуються в ознаках зовнiшностi об’єкта, а з абстрактно-логічною – швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, змiст розмови.

На вiрогiднiсть впiзнання впливає частота пригадування подiї злочину. Так, потерпiлий, як правило, краще запам’ятовує зовнiшнiсть злочинця, ніж свідок, оскiльки злочин глибоко торкається його i вiн неусвiдомлено багато разiв повертається до нього думками.

Слід зазначити, що при проведеннi впiзнання iнколи спостерiгається цiкавий психологiчний феномен — iдентифiкацiя ознак об’єкта, що впiзнається, значно багатша, нiж тi його ознаки, про якi повідомлялося ранiше на допитi. Це, певною мiрою, закономiрно, оскiльки, як правило, сприймання об’єктiв у процесi подiї вiдбувається спонтанно, неусвiдомлено, що перешкоджає їх вiдтворенню при допитi. Повторний вплив ознак об’єкта при впiзнаннi створює домiнанту (сильне вогнище збудження у корi великих пiвкуль мозку), що значно активiзує процес довiльного асоцiювання.

Дуже важливим у процедурi впiзнання є поведiнка його учасникiв. Iншими словами, особа, яка проводить впiзнання, повинна пильно спостерiгати за всiма учасниками цiєї слiдчої дiї, фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках i доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впiзнаним, його намiри утруднити або зiрвати впiзнання (наприклад, злочинець умисно намагається змiнити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцiю, рухи тiла).

Не слiд квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведiнкою надають важливу інформацію для визначення ступеня достовiрностi цієї слідчої дії: а) за фiксацiєю, затримкою погляду, рухами тiла, незакiнченими жестами; б) за мовними характеристиками („Упевнено упiзнав”, „Вiдразу ж упiзнав”, „Можливо, це вiн”, „Вiн чимось схожий” тощо).

Особа, яка проводить упiзнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливiсть психологiчного впливу на учасникiв. Для цього слід старанно стримувати власні емоцiйнi прояви та жестикулювання, мiмiку, мовлення. Категорично недопустимi запитання, що містять у собі елементи навіювання, пiдказки.

2.3. Урахування психологічних чинників при проведенні слідчого експеримент (ст.240).

Слідчий експеримент належить до самостiйних слiдчих дiй i полягає у проведеннi спеціальних дослiджень із метою перевiрки і уточнення відомостей, які мають значення для встановленнгя обставин кримінального правопорушення. Слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Рiзновиди СЕ залежать вiд його мети i можуть представлені наступним чином:

- встановлення можливостi сприймання якого-небудь факту, явища;

- встановлення можливостi iснування якого-небудь факту або явища;

- встановлення можливостi виконання певної дiї;

- встановлення механiзму подiї або її елементiв;

- встановлення часу, необхiдного для виконання тих чи iнших дiй.

Отже, більшість рiзновидiв цієї слiдчої дiї є дослiдженням та оцiнкою тих чи iнших можливостей особи: сприйняти факт, явище в певних умовах (побачити, почути, вiдчути запах, визначити температуру тощо) в повному чи частковому обсязi; виконати певнi дiї (пiдняти та перенести вантаж, проникнути кудись, подолати перешкоди, вiдстанi тощо). Крiм того, перевiряються навички та вмiння (вiдiмкнути замок, змайструвати клiше, виготовити печатку чи грошi тощо). Вiдтворення обстановки та обставин події є також є дієвим засобом психологiчного впливу на його учасникiв, оскiльки одержанi результати досить часто наочно та грунтовно свiдчать про можливiсть або неможливiсть певного явища, подiї, а спростувати їх пiдозрюваному, звинуваченому буває вкрай важко.

Необхідність проведення СЕ може зумовлюватися одержанням інформації щодо особливостей: а) матерiальної обстановки, в якiй вiдбувалася подiя; б) сутності (послідовності, елементів, специфіки тощо) певних дiй; в) суб’єктивних, психологiчних чинників, що мали місце при вчиненні злочину.

Перше завдання цiлком можна вирішити, пiдiбравши чи змоделювавши подiбнi обставини (пору року, час доби, освiтленiсть, погодно-клiматичнi умови, звуковий акомпанемент тощо). Це ж стосується i моделювання дослiджуваних злочинних дiй, за умови виключення можливості настання при їх проведенні будь-яких шкідливих наслідків (наприклад, для відтворення вбивства через задушення застосовується муляж, постріл здійснюється в спеціально обладнаному приміщенні, тощо). Але повної тотожності досягнути не вдається: в екстремальній ситуацiї вчинення злочину, під впливом стресогенних чинників особа могла діяти інакше, ніж у контрольованих умовах слiдчої дiї.

Набагато складнiша справа з дослідженням суб’єктивних чинників. Вiдтворення психологiчних станiв особи, психофiзiологiчного механiзму її дiй неможливе в принципi. При проведенні слiдчої дiї психічні процеси проходять iнакше, iншi й психiчнi стани: це результат створеної психологiчної напруженостi, тобто напруженостi iншого типу, анiж та, що була на момент вчинення злочину. Змiнюється спрямованiсть усiєї психiчної активностi. У ситуацiї злочину поведінка детермiнується динамiкою та умовами самої подiї, пiд час слiдчої дiї – умовами експерименту, i тiльки пiсля цього – змодельованими обставинами.

Можливiсть реалiзацiї практично всіх рiзновидiв СЕ залежить вiд бажання та зацiкавленостi його учасникiв. При небажаннi підозрюваного (звинуваченого) виконати його безпосередньо неможливо, залишається лише варіант опосередкованої перевірки – за допомогою участі інших осіб, подібних за анатомо-фiзiологiчними (зрiст, вага, вiк, пропорцiї тiла, зовнiшня подоба), сенсорно-психологiчними (зiр, слух), соцiальними (зачiска, прикраси, одяг) ознаками, але в таких випадках одержані результати значною мірою втрачають своє доказове значення. Тому намагаючись пiдкрiпити позитивнi мотиви у поведiнцi підозрюваного (звинуваченого) перед проведенням відтворенням, слiдчий не повинен втрачати почуття мiри, оскільки той може здогадатися, що при його вiдмовi мінімізується можливiсть зiбрати достатню кiлькiсть доказiв іншим шляхом.

Слід також враховувати, що злочинці можуть дати згоду на СЕ, але зі специфічною мотивацією маскуючої спрямованостi – вони згоднi брати участь у ньому лише задля того, щоб довести неможливiсть виконання певних дiй, із метою перекручування результатiв, демонстрацiї вiдсутностi навичок та вмiнь, та ін. Разом із тим, характер дiй учасникiв вiдтворення, якi намагаються ввести слiдчого в оману, також може бути iнформативним (наприклад, звинувачений професiйно виконує попереднi дiї, але демонструє нездатнiсть виконати останню, що є важливим індикатором наявності намiру замаскувати свої знання та вмiння).

Вимагає психологiчного пiдходу вирiшення питання про запрошення до участi у відтворенні обстановки та обставин події осiб певних категорiй (спеціалістів, свідків, потерпілих та ін.). У найбільш загальному вигляді присутність сторонніх є небажаною, але слід враховувати, що: а) в окремих випадках вiдтворення без участi фахівців неможливе (експеримент із виготовлення клiше, копiй ключiв для проникнення в примiщення); б) iнодi участь свідків чи потерпiлих (за умови, що це не стане для них додатковою психологічною травмою) пiдвищує психологічну вiрогiднiсть вiдтворюваної обстановки, одержаних результатiв; в) учасники слiдчої дiї (пiдозрюванi, звинуваченi) вiдчувають сильний психологiчний вплив завдяки зовнішній точності вiдтворюваних обставин, наочності, стверджувальності результатiв. Такий самий вплив відчувають і інші процесуальні особи (свiдки, потерпiлi) у випадках обмови, лжесвiдчення чи неумисних викривлень в описах події злочину, а це, в свою чергу, може призвести до зміни чи уточнення їх свідчень та позицій.

З iншого боку, iнодi участь деяких осiб у слiдчiй дiї небажана. Наприклад, якщо підозрюваний під час проведення СЕ переконається в неможливостi спростувати свої неправдивi свiдчення, це призведе до закрiплення його негативної позицiї. Окрім того, він може керуватися метою перевiрки успiшностi приховування слiдiв злочину, обставин, що його викривають.

В процесі СЕ доцiльно проводити ретельне та детальне спостереження за поведiнкою особи, яка перевiряється. Таке спостереження повинно включати оцiнку дiй (напрямок руху, темп пересування, вмотивованi та невмотивованi зупинки, активнiсть пошукових дiй, впевненiсть або невизначенiсть поведiнки). Крiм того, досить iнформативнi спостереження за мiмiкою особи, її рухами, характером висловлювань, психофiзiологiчними реакцiями. Вони можуть сприяти фiксацiї можливих змiн у поведiнцi, отже – вибору тактики i змiсту подальших слiдчих дiй.

Досить ефективним є також використання рiзних технiчних засобiв фiксацiї. В подальшому демонстрацiя вiдеозапису про поведiнку підозрюваного (звинуваченого) на мiсцi події може психологiчно глибоко вплинути на співучасників та учасників процесу розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

2.4. Психологічні особливості проведення обшуку (ст.ст.234-236)

Обшук – примусова слiдча дiя з обстеження об’єктiв i окремих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметiв та документiв, що мають доказове значення.

Психологiчним змiстом дiяльностi слiдчого при проведеннi обшуку є органiзацiя пошукових дiй стосовно прихованих матерiальних об’єктiв, що викривають злочинця. При виконаннi обшуку кожна з сторiн намагається одержати максимальну iнформацiю щодо стратегiї поведiнки сторони-антагонiста та уникнути самiй будь-яких демаскуючих фактiв.

Обшук слід віднести до слідчих дій із значним потенціалом конфліктності. Його конфліктний характер визначається, з одного боку, протирiччями цiлей сторін, а з iншого – примусовiстю та публічністю стосовно обшукуваного. Основне, що обшукуваний має на метi i що визначає спосiб його мислення й поведінки, – це пошуки максимально надiйної схованки для вкрадених цiнностей, знарядь, iнших предметiв, що мають характер доказiв. Метою дiяльностi працівників правоохоронних органiв, які проводять обшук, є вiдшукування прихованих об’єктiв та повернення їм реальної суспiльної цiнності.

Iншими словами, у психологiчному аспектi протирiччя цiлей дiяльностi тут є своєрiдним iнтелектуальним конфлiктом. Примусовий характер обшуку породжує, як правило, конфлiкт емоцiйний, оскiльки його проведення означає втручання стороннiх осiб у iнтимно-особистiсну сферу обшукуваного, у свiт сiмейно-побутових взаємин, подекуди ретельно приховуваних. Окрiм того, суспiльне оточення обшукуваного (сусiди, близькi, знайомi), сприймаючи пошуковi дiї працівників правоохоронних органiв, мимоволi пов’язують їх із безперечною виннiстю обшукуваного. Вказане породжує у останнього та членiв його сiм’ї негативнi емоцiйнi стани хвилювання, агресивностi та ворожостi, спрямованi на осiб, які проводять обшук. Тому досить часто працівники мають справу з образами, провокуванням скандалу, а також спробами підкупу, тощо.

Успiшнiсть проведення обшуку залежить вiд значної кiлькостi вимог та обставин, якi умовно можна поєднати в дві групи чинникiв. По-перше, це чинники, що сприяють ефективностi пошукових дiй:

- пiдготовка до проведення обшуку;

- квалiфiкована реалiзацiя пошукових дiй;

- спостереження за поведiнкою обшукуваного та членiв його родини;

- особистi якостi слiдчого та iнших членів слідчо-оперативної групи.

Другу групу чинникiв становлять тi, що утруднюють проведення обшуку, негативно впливають на його ефективнiсть:

- конфлiктність ситуацiї;

- вiдсутнiсть постiйного позитивного контакту з обшукуваним та його оточенням.

Досить часто на ефективність обшуку негативно впливають зовнiшнi перешкоди, такi як:

недостатнiсть кубатури простору пошуку (тiснi примiщення, захаращенi меблями, iншими предметами; пiдвальнi примiщення, горища, льохи);

дефекти температури та вологостi (дуже спекотлива або волога атмосфера, занадто холодне примiщення);

дефекти освiтлення;

неприємнi, подразнюючi та задушливi запахи;

атмосфернi опади при обшуку на вiдкритiй мiсцевостi;

тривалiсть та iнтенсивнiсть роботи, що призводить до втоми та притуплення психiчних процесiв i чутливості.

Пiдготовка до обшуку полягає у створеннi найбiльш наближеної його моделi, що допомагає з’ясувати такi питання:

- основні характеристики розшукуваних предметiв;

- особливості місця обшуку, можливi схованки;

- характеристики особистостi обшукуваного та його оточення, можливi варіанти типи їх поведiнки пiд час обшуку;

- загальна тактика проведення обшуку;

- склад слiдчої групи, розподiл функцiй мiж її учасниками;

- технiчнi засоби, що будуть використанi.

Пiдготовленiсть до обшуку полягає також у тому, що психологiчно обгрунтованими повиннi бути тактичнi прийоми прибуття на мiсце та проникнення у примiщення. З метою забезпечення, наприклад, раптовостi обшуку транспортнi засоби бажано залишати на вiдстанi, зосередження учасникiв повинно вiдбуватися поступово та якомога тихiше, при користуваннi лiфтом рекомендується не зупинятися на поверсi, де мешкає обшукуваний. За наявностi дверного вiчка – перед ним повинна знаходитися особа, яку обшукуваний знає, або особа з нейтральною зовнiшнiстю. При обшуку у комунальнiй квартирi рекомендується дзвонити до сусiдiв. Має бути забезпечене спостереження за вiкнами та додатковими входами до примiщення. Тактика суто пошукових дiй реалiзується на основi попередньої iнформацiї про розташування i планування примiщень, їх ремонт, перебудову тощо; характеристики розшукуваних об’єктiв та їх значущості.

Для найбiльшої ефективностi обшуку потрiбно додержуватися деяких загальних правил:

1) при можливостi усувати всi вiдволiкаючi чинники (нефункціональні переміщення, метушня, стороннi розмови);

2) не поспiшати i не розпочинати огляд нового об’єкта до повного обстеження попереднього.

3) не допускати як загострення конфлiкту, так i занадто iнтенсивного розвитку довiрчих взаємин із обшукуваним та його оточенням;

У проведенні обшуку беруть участь багато осiб (слiдчi, оперативнi працівники, поняті), тому його успiх багато в чому залежить вiд взаєморозумiння. Важливою умовою взаєморозумiння є безперервний iнформацiйний обмiн, здiйснюваний у мовнiй формi та супроводжуваний мовою тiла (погляди, мiмiка, рухи тiла, незакiнченi дiї – кивання, вказування). Виходячи з тактичних мiркувань, мовна передача iнформацiї не завжди є бажаною, у таких випадках домінуючого значення набуває невербальна комунікація. Тому доцільним слід вважати попереднє опрацювання слідчо-оперативною групою умовних слів та жестів.

Проведення обшуку, як уже зазначалося, зумовлює конфлiктну ситуацiю між взаємодiючими сторонами. Тому на початковому етапi обшуку важливого значення набуває встановлення психологiчного контакту, що досягається через взаємне сприймання сторiн та обмiн як вербальною, так i невербальною (мiмiка, жести) iнформацiєю. Такий контакт може бути започатковано, наприклад, коли слiдчий перед обшуком пропонує вiддати розшукуванi об’єкти, мотивуючи це тим, що небажано, щоб дiти, повернувшись зi школи, спостерiгали картину обшуку. Навiть за умови негативної відповіді, такий крок може стати підгрунтям до встановлення подальшого контакту. Якщо обшукуваний тримається скуто, самовпевнено чи агресивно, такий стан можна спробувати зняти бесiдою про родиннi стосунки, роботу, стан здоров’я тощо.

Ефективність дiяльностi слiдчого багато в чому визначається рефлексiєю (розумінням) тактики поведінки обшукуваного. Злочинець, як правило, намагається вчинити так званий „iдеальний” злочин (такий, по якому не залишається слідів); так само вiн намагається створити „iдеальну” схованку за рахунок вiдповiдного маскуючого тла у виглядi зовнiшнiх умов та своєї поведiнки.

До зовнiшнiх умов належить, насамперед, пiдшукування вiдповiдного місця для схованки та її типу. У цiлому таких типiв схованок існує декiлька:

1) використання мiсць, пристосованих у побутi для збереження рiзних предметiв (шафи, валiзи, коробки, ящики тощо). Звичайно пошуковi дiї починаються, з урахуванням характеристик розшукуваного об’єкта, саме з цих мiсць, i здiйснюються планомiрно та ретельно;

2) обладнання спецiалiзованих схованок. При цьому треба враховувати iнтелектуальний рiвень та професiйний досвід обшукуваного, оскільки до створення такого типу схованок схильнi особи з досить високим рiвнем iнтелектуального розвитку та особи, якi володiють певними професiйними знаннями і навичками (наприклад, спецiалiст-будiвельник може обладнати схованки в стiнах, стелi, пiдлозi примiщення; водiй для приховування вкраденого ймовірно використає порожнини автомобiля; селянин, дачник – шар грунту, рослиннiсть; музикант – музичнi iнструменти тощо);

3) використання як схованок мiсць, що психологiчно утруднюють пошук. Так, можуть бути використанi: лiжко дитини чи хворого члена сiм’ї, вiдра для вiдходiв та смiттєзбiрники, помийнi ями, купи гною, духова шафа газової плити, бак пральної машини тощо. У цих випадках розраховують на делiкатнiсть, гидливiсть, м’якосерднiсть, вразливiсть слiдчого;

4) використання „психологiчних” схованок. При цьому враховується вiдомий феномен „небачення очевидного” – досить часто розшукуванi предмети знаходяться на видному мiсцi, проте нами не помiчаються через установку, що вони сховані. Тому не виключені випадки, коли обшукуваний приховує об’єкти, використовуючи їх як пiдставку, елемент оформлення інтер’єру тощо.

При проведенні обшуку необхідно ретельно фiксувати деталi обстановки, що виходять за межi норми (банка з фарбою – на книжковiй полицi, парасолька – у спальнi, на присадибнiй дiлянцi – зів’ялий кущ, у помешканнi одинака – дитячi речi, розмiщення меблiв заважає пересуванню по примiщенню тощо). Також слід враховувати i можливiсть вторинних маскуючих ознак – обклеювання, оббивання, фарбування, цементування, гiпсування розшукуваних предметiв; відволікаючого поверхневого маскування об’єктiв-доказiв (ощаднi книжки з незначними сумами, вироби з малоцiнних металiв) при ретельному обладнанні схованок важливих доказiв (валюта, золото, знаряддя вбивства).

Обшукуваний може вдатися до iмiтуючих, маскуючих дiй. Наприклад, хабарник чи розкрадач демонструє скромнiсть житла, одягу, способу життя; убивця, гвалтiвник висловлює жаль до вбитого, членiв його родини. Своєрiдне психологiчне забарвлення характерне для випадкiв занадто демонстративної поспiшностi при добровiльнiй видачi розшукуваних речей: остання свiдчить про необхiднiсть подальших пошукiв.

У процесi обшуку вiдбувається сприймання людини людиною та сприймання учасниками цiєї слiдчої дiї навколишньої обстановки. Слiдчий пізнає психологiю обшукуваних осiб, спостерiгаючи за їх поведiнкою; обшукуваний, у свою чергу, вивчає особистiсть слiдчого, щоб якомога швидше з’ясувати ступiнь його поiнформованостi щодо розшукуваних об’єктiв та окреслити лiнiю своєї поведiнки. В цiлому iнформацiйний пошук обшукуваного здiйснюється в таких напрямах:

- можливостi впливу на психiку слiдчого та iнших учасникiв слідчої дії;

- особисте ставлення слiдчого до учасникiв обшуку;

- ставлення слiдчого до осiб, що присутнi при обшуку;

- загальна обстановка та умови, за яких вiдбувається процес пошукових дiй.

Слід зазначити, що в психiчнiй дiяльностi обшукуваного iнтенсивно функцiонують захиснi механiзми. Приховувана подiя злочину, страх перед викриттям призводять до сильних переживань, викликаючи в у корi великих пiвкуль головного мозку „вогнище афектацiї” (емоцiйної чутливостi), що перебудовує всю психiчну дiяльнiсть, дезорганiзуючи її. Захоплюються й тi зони кори пiвкуль, що „вiдповiдають” за психофiзiологiчнi реакцiї і майже не пiддаються свiдомому контролю: видiлення поту, змiна кольору шкiри, міміка, позадовiльнi рухи, голосовi реакцiї. Такого типу прояви спостерiгаються, коли працівники наближаються до схованок, чим, природно, збiльшується можливiсть вiдшукання прихованого.

Для полегшення фiксацiї емоцiйних та функцiональних зрушень у поведiнцi обшукуваного необхiдно органiзувати спiлкування таким чином, щоб вивести його зi стану психiчної врiвноваженостi, створити контрольовану ситуацiю напруженостi. З метою впливу на „вогнище афектацiї” слiдчому доцiльно максимально використати все, що може асоцiюватися в обшукуваного з прихованим об’єктом. При цьому суттєве значення мають запитання та дiї (погляди, жести, пози), котрі припускають багатозначне тлумачення.

Iнший напрям впливу полягає в послабленнi захисних механiзмiв шляхом актуалiзацiї спонукань до приховування (страх перед покаранням, сором, побоювання втрати престижу, репутацiї, свободи тощо). Обшукувана особа пiдсвiдомо створює певну „зону оберiгання” – мiсце схову розшукуваної речi, активiзуючи свою поведінку при наближенні до цiєї зони. Тому рекомендується у певних випадках проводити своєрiднi зондуючi дiї. Наприклад, при наближеннi до можливого мiсця схову вести дiалог із обшукуваним для дiагностики його емоційного стану (змiни iнтонацiї голосу, тембру, логiчностi вiдповiдей); спонукати обшукуваного спiльно наблизитися до певного мiсця, взяти до рук певний предмет.

У цiлому спостереження за поведiнкою має подвійну мету:

- контроль за дiями осiб, що виконують пошуковi дiї, за повнотою та ретельнiстю обшуку;

- знаходження у поведiнцi обшукуваного та членів його родини спрямовуючої увагу слiдчого iнформацiї.

Професiйнi та особистiснi якостi слiдчого також суттєво впливають на ефективнiсть обшуку. Найбiльш важливими з них є: професiйна спостережливiсть, пам’ять, мислення; наполегливiсть та цiлеспрямованiсть; розвинутi комунiкативнi здiбностi; сформованi уміння та навички (стереотипи) пошукових дiй; здатнiсть до саморегуляцiї поведiнки.

Стереотипи пошукових дiй мають позитивне значення, особливо на початкових етапах обшуку. Проте, якщо немає ефективного результату, необхiдно придiляти особливу увагу винятковостi подiї, iндивiдуальностi обшукуваного, спiввiдносити iнтуїцiю у визначеннi напряму пошуку з особливою ретельнiстю та пунктуальнiстю пошукових дiй.

Таким чином, обшук є важливою інформативно-пошуковою слідчою дією, складно організованою у психологiчному планi, що вимагає від його учасників суттєвої психолого-тактичної підготовленості.

Загалом основою розглянутих iнформацiйно-пошукових слiдчих дiй є пiзнавальна дiяльнiсть. Цiлком закономiрно, що одержання будь-якого виду iнформацiї, навiть за вiдсутностi безпосереднього мiжособистiсного спiлкування, все ж вiдбувається в умовах спiлкування опосередкованого, в умовах комунiкацiї. Огляд мiсця подiї, впiзнання, вiдтворення обстановки та обставин подiї, обшук спрямованi, перш за все, не стiльки на реалiзацiю впливу, скiльки на одержання значущої для кримiнальної справи iнформацiї, грунтуючись на якiй i вiдбувається безпосереднiй вплив на учасникiв процесу розслiдування.

Дата добавления: 2014-11-28