Види, форми і методи контролю

Основними видами фінансового контролю, залежно від суб’єктів його ініціювання і здійснення, є державний, муніципальний, господарський і громадський фінансовий контроль. Цей поділ охоплює всі суб’єкти його ініціювання та здійснення і відразу дає відповідь, хто організовує контроль і є основним користувачем його даних, що важливо з управлінського погляду: суб’єкти державного регулювання економіки (в особі глави держави, парламенту, уряду, інших органів державної влади і державних установ), органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання (як власники) чи громадяни (об’єднання громадян).

Суб’єктами державного фінансового контролю є юридичні особи, які від імені держави, відповідно до врегульованих правових норм, здійснюють моніторинг і інші форми контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в частині дотримання ними встановлених обмежувальних параметрів щодо обігу фінансових ресурсів.

Суб’єктами муніципального фінансового контролю є тимчасові контрольні комісії, рішення про створення та порядок роботи яких приймають органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії, та залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти, інші особи мають право на здійснення контрольних заходів у місцевих органах самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях з конкретно визначених органом місцевого самоврядування питань, що стосуються забезпечення дотримання законності, фінансової дисципліни та ефективності, раціональності й економності під час формування, володіння, використання та відчуження об’єктів права комунальної власності, а також повноти і своєчасності виконання зобов’язань перед місцевими бюджетами.

Водночас районні та обласні ради можуть делегувати власні повноваження на здійснення фінансового контролю з питань, які належать до їхньої компетенції, структурним підрозділам відповідного рівня суб’єктів державного фінансового контролю – центральних органів виконавчої влади.

Господарський фінансовий контроль (контроль власника або органу управління суб’єкта господарювання) здійснюється через утворені власником органи (органом управління – підрозділи), їхні фінансово-економічні служби в межах визначених власником (органом управління) повноважень та/або шляхом залучення аудиторських фірм (аудиторів), які мають право на проведення аудиторської діяльності відповідно до законодавства. Об’єктами господарського фінансового контролю є операції винятково з об’єктами права власності суб’єктів господарювання, фінансовими і матеріальними ресурсами та іншими активами, що перебувають в їхньому управлінні або повному господарському віданні, а також з їхніми зобов’язаннями.

Суб’єктами громадського фінансового контролю є об’єднання громадян. Він здійснюється у формі моніторингу їх структурними підрозділами поточної діяльності органів влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і посадових осіб на предмет відповідності цієї діяльності нормам актів законодавства та державної фінансової дисципліни.

Щодо класифікації державного фінансового контролю залежно від часу його здійснення, його поділяють на такі види:

1) попередній – той, що передує прийняттю управлінського рішення (проведення контрольних заходів передує здійсненню операцій з фінансовими ресурсами; цей контроль спрямований передусім на запобігання незаконним і неефективним витратам, втратам фінансових ресурсів, а також на недопущення порушення законодавства в прийнятті управлінського рішення);

2) поточний – здійснюється на стадії виконання управлінського рішення (контрольні заходи проводяться безпосередньо під час здійснення операції з фінансовими ресурсами, що дає змогу виявляти й оперативно усувати порушення, мінімізуючи тим самим його наслідки);

3) наступний – здійснюється після закінчення терміну виконання управлінського рішення (контрольні заходи проводяться після закінчення операцій з фінансовими ресурсами з метою встановлення рівня дотримання норм законодавства, а також виявлення прорахунків попереднього та поточного контролю).

Важливою ознакою державного фінансового контролю є форма його здійснення. Форма контролю – це засіб відстеження (порівняння, зіставлення) певного явища, об’єкта, процесу, охоплених контрольними діями. Тобто під формами державного фінансового контролю потрібно розуміти способи конкретного вираження та організації контрольних дій, спрямованих на виконання функцій контролю.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

У законі про державну контрольно-ревізійну службу визначено, що ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Наведене визначення ревізії не відповідає класифікації державного фінансового контролю і вимогам, які ставляться сьогодні до нього, бо на практиці у здійсненні ревізійних дій працівники органів державної контрольно-ревізійної служби зобов’язані застосовувати одночасно різноманітні прийоми (засоби) і документального, і фактичного контролю. Зокрема ревізори іноді поєднують проведення перевірки документів за формальними ознаками і зустрічних перевірок достовірності документів з такими прийомами фактичного контролю, як інвентаризація, контрольні обміри виконаних робіт, опитування тощо. Крім того, встановлення законності, доцільності та економічної ефективності здійснених господарських операцій не є винятково ознакою ревізії, бо така сама мета ставиться і перед перевіркою та аудитом.

З огляду на це, ревізія – це форма контролю, що становить систему обов’язкових контрольних дій, спрямованих на документальне та фактичне обстеження здійснених підприємством, установою або організацією господарських операцій та їх наслідків, бухгалтерського обліку та фінансової звітності з метою виявлення незаконних мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів, недостачі коштів і матеріальних цінностей, нецільового і неефективного їх використання, встановлення винних у порушенні законодавства посадових і матеріально-відповідальних осіб і спричинених порушеннями фінансових втрат.

Розширене визначення ревізії обґрунтоване, адже обов’язковою умовою будь-якої ревізійної дії, а відтак і документування виявленого порушення, є встановлення того, хто, як і коли порушив конкретну фінансово-правову норму під час здійснення фінансово-господарських операцій. Щоб викласти в акті ревізії тільки ті фінансово-господарські операції, що проведені з порушеннями чинного законодавства, ревізори змушені звірити на відповідність законодавству всі управлінські рішення та дії посадових осіб і встановити величину заподіяних збитків чи шкоди.

Аналогічне визначення перевірки з обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їхніх підрозділів потрібно змінити на таке: перевірка – форма контролю, яка становить систему обов’язкових контрольних дій, пов’язаних з проведенням документального обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи або організації, з метою виявлення незаконних мобілізації, розподілу або використання фінансових ресурсів.

Таким чином, основною відмінною рисою ревізії від перевірки є не обсяг питань та операцій, що піддаються контролю, а наявність прийомів зіставлення даних документального і фактичного контролю, тобто поєднання результатів перевірки документів за формальними ознаками, зустрічної перевірки достовірності документів, нормативної перевірки, техніко-економічного розрахунку і економічної оцінки господарських операцій, з одного боку, з результатами здійсненого обстеження, інвентаризації, аналізу якості сировини, матеріалів і готової продукції, контрольного обміру виконаних робіт, опитування, перевірки дотримання трудової дисципліни, контрольного запуску сировини і матеріалів у виробництво, перевірки технічного стану машин і обладнання тощо, з іншого боку.

Поряд з ревізією і перевіркою формами державного фінансового контролю є стандартизація, ідентифікація (державна реєстрація), ліцензування, експертиза, аудит і моніторинг (нагляд, спостереження).

Для реалізації своїх функцій (профілактичної, інформаційної, мобілізуючої) сформувався специфічний метод фінансового контролю, який є вираженням засад загального підходу до об’єкта контролю. В основі цих засад лежить поєднання загальнонаукових і методичних прийомів пізнання, що дають можливість комплексно вивчити законність, достовірність, доцільність і економічну ефективність господарських і фінансових операцій і процесів на основі використання облікової, звітної, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об’єкта контролю.

Відповідно методикою державного фінансового контролю є сукупність технічних (методичних) прийомів контролю, яка дає змогу всебічно, повно і об’єктивно дослідити господарські і фінансові операції підприємства, установи чи організації незалежно від форми і часу їх здійснення з метою виявлення, усунення і попередження вад і порушень у використанні фінансових ресурсів.

Загальнонауковими прийомами визнаються аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний і функціонально-вартісний аналіз. Методичні ж прийоми фінансового контролю об’єднують у групи: органолептичні (інвентаризація, контрольні заміри робіт, спостереження, технологічний контроль, експертиза, службове розслідування, експеримент), розрахунково-аналітичні (економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи), документальні (інформаційне моделювання, дослідження документів, камеральні перевірки, нормативно-правове регулювання), узагальнення і реалізація результатів контролю (групування вад, документування результатів проміжного контролю, аналітичне групування, слідчо-юридичне обґрунтування, систематизований виклад вад в акті комплексної ревізії, ухвалення рішень за результатами ревізій, контроль за виконанням ухвалених рішень).

Однак механічне поєднання ревізором загальнонаукових і методичних прийомів ще не забезпечує виконання покладених на контроль завдань. Державний фінансовий контроль лише тоді виконуватиме відведену йому роль, якщо базуватиметься на певних принципах. До них належать:

- принцип законності, об’єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

- принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання контролю між суб’єктами;

- принцип повноти охоплення об’єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних суб’єктів;

- принцип компаративності, який розкриває сутність механізму контролю і передбачає порівняння двох і більше величин, що відповідно мають нормативне та фактичне значення;

- принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, які відображає ця інформація;

- принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу контролю;

- принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;

- принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування й розвитку;

- принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб’єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб’єктами таких основних вимог: контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично; бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо охоплення об’єктів контролю; бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

- принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб’єктів за ефективність функціонування системи контролю та господарських суб’єктів за наслідки контрольних дій.

Дата добавления: 2014-11-29