Самостійна робота

Під оперативним управлінням реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій розуміється обґрунтування й реалізація управлінських рішень, що забезпечують підтримку цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля по параметрах його прибутковості, ризику й ліквідності шляхом ротації окремих його інструментів.

Оперативне управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій.

Процес формування стартового портфеля після його завершення поступається місцем процесу оперативного управління його реструктуризацією.

Зміна цілей інвестора й обсягу інвестиційних ресурсів, значні коливання кон'юнктури інвестиційного ринку, зміна ставки відсотка, розширення пропозиції фінансових інструментів інвестування й ряд інших умов викликають необхідність поточного корегування сформованого інвестиційного портфеля. Це зветься „реструктуризації портфеля" і є основним змістом процесу оперативного управління портфелем на підприємстві.

Процес оперативного управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій здійснюється на підприємстві по наступних основних етапах.

1. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни й кон'юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів. Такий моніторинг повинен носити безперервний характер в наслідок високої динаміки поточної кон'юнктури інвестиційного ринку. У процесі моніторингу основна увага повинне бути приділена виявленню динаміки факторів, що впливають на зниження рівня прибутковості, ризику й ліквідності фінансових інструментів, що входять до складу портфеля підприємства. Система таких факторів спостерігається й аналізується роздільно по пайових і боргових видах фінансових інструментів.

До числа основних факторів, що негативно впливають на рівень прибутковості пайових і боргових фінансових інструментів інвестування, відносяться наступні:

1. Зниження рівня дивідендів, що виплачуються внаслідок зменшення суми прибутку емітента. Зміна рівня дивідендних виплат є першим тривожним симптомом майбутнього зниження ринкової вартості конкретного виду акцій. У якій би переконливій формі не було б піднесене рішення акціонерної компанії, це дає інвесторові привід до детальної оцінки майбутньої ефективності інвестицій у ці акції.

2. Зниження темпів приросту вартості чистих активів емітента (або зменшення їх суми). Хоча таке зниження може носити тимчасовий характер, воно неминучо веде до відповідного зменшення котирування акцій на ринку.

3. Кон'юнктурний спад у галузі, у якій емітент здійснює свою операційну діяльність. Цей спад позначається насамперед на розмірі чистого прибутку емітента від операційної діяльності, а отже, й на розмірі майбутніх дивідендів. Зниження рівня виплати дивідендів у свою чергу викликає зниження ринкового котирування акцій даного емітента.

4. Істотне перевищення ринкової ціни фінансового інструмента над реальною його вартістю в момент придбання інвестором. Така переоціненість вартості пайових цінних паперів викликається, як правило, штучно її котируванням, що досягається, самим емітентом або відповідною спекулятивною грою учасників фондового ринку. Підвищення ефективності фондового ринку викликає зниження ціни таких переоцінених фінансових інструментів до рівня реальної їхньої вартості. Якщо в портфелі підприємства є такі переоцінені фінансові активи, від них краще позбутися заздалегідь.

5. Загальний спад кон'юнктури фондового ринку.

6. Спекулятивна гра учасників фондового ринку, що характеризується переходом від, ринку биків" до „ринку ведмедів". Перелом у лінії ринку по даному виду цінних паперів є тією піковою крапкою, у якій продаж цих пайових цінних паперів є найбільш вигідною з позицій підтримки цільового рівня ефективності портфеля. Однак варто мати на увазі, що така гра носить, як правило, короткостроковий характер і при формуванні портфеля росту звичайно, може не враховуватися інвестором.

7. Підвищення рівня оподатковування інвестиційного доходу по пайових фінансових інструментах. Зменшення рівня чистого інвестиційного прибутку може привести до зниження ефективності фінансового інвестування навіть незважаючи на ріст дивідендних виплат (якщо фактичний приріст суми дивідендів буде нижче суми додаткової сплати податків).

До числа основних факторів, що негативно впливають на рівень прибутковості боргових фінансових інструментів інвестування, відносяться наступні:

1. Збільшення середньої ставки відсотка на фінансовому ринку. Ріст позикового відсотка є основним чинником зниження рівня ефективності цих видів фінансових інструментів. Якщо цей ріст прогнозується й надалі, бажано, замінити довгострокові фінансові інструменти даного виду на короткострокові, які більше стійкі до негативного впливу цього фактору.

2. Підвищення темпів інфляції в порівнянні з попереднім періодом. Ріст темпу (індексу) інфляції по відношенню до попереднього періоду, приводить до знецінення номінальної вартості цих фінансових інструментів інвестування і відсотків, що виплачуються по ним. При прогнозованій стабільності зазначеної тенденції без додаткового розміру інфляційної премії, встановлюваної емітентом, від таких фінансових інструментів у портфелі варто відмовитися.

3. Зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента боргових фінансових інструментів. Наслідком такого зниження є зростання рівня ризику й проблеми з ліквідністю таких фінансових інструментів, що відповідно знижує й рівень їхньої ефективності.

4. Непередбачене зниження розміру викупного фонду (фонду погашення) емітента по даному фінансовому зобов'язанню. Таке зниження викликає негативні наслідки для котирування таких видів фінансових інструментів інвестування при строках, що наближаються, до їх погашення.

5. Зниження рівня премії за ліквідність по довгострокових боргових фінансових інструментах. При істотному зниженні рівня ліквідності таких активів портфеля раніше встановлений розмір премії за ліквідність уже не відповідає новим реаліям ринку, що викликає зниження їх котирування й суми відсотка по них, що реально виплачується.

6. Підвищення рівня оподатковування інвестиційного доходу по боргових фінансових інструментах. Зниження рівня чистого доходу відповідно позначається на їх інвестиційних якостях і ефективності портфеля фінансових інвестицій у цілому.

Результати моніторингу інвестиційного ринку й умов економічного розвитку країни в розрізі розглянутих факторів дозволяють підвищити обґрунтованість управлінських рішень, прийнятих у процесі подальших етапів оперативного управління портфелем фінансових інвестицій підприємства.

2. Оперативна оцінка рівня прибутковості, ризику й ліквідності по сформованому портфелю фінансових інвестицій у динаміці. У процесі такої оцінки, що повинна носити регулярний характер, що відповідає періодичності здійснення моніторингу, виявляються тенденції рівня прибутковості, ризику й ліквідності по портфелі в цілому; їх відповідність цільовим параметрам формування портфеля (типу портфеля); відповідність розглянутих параметрів ринковій шкалі „доходність-ризик" і „доходність-ліквідність". Оцінка аналогічних показників проводиться із встановленою періодичністю по окремих видах фінансових інструментів портфеля, а також у розрізі конкретних їх різновидів.

Результати оцінки є основою прийняття управлінських рішень про необхідність і напрямки реструктуризації портфеля фінансових інвестицій.

3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля фінансових інвестицій підприємства. Теорія оперативного управління портфелем фінансових інструментів інвестування виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління - пасивний і активний. Ці підходи розрізняються як завданнями, так і методами оперативного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем заснований на принципі „слідування у фарватері ринку". Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій повинна чітко відображати тенденції кон'юнктури фондового ринку як по загальному обсязі (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і по складу цінних паперів, що обертаються на ньому. Іншими словами, динаміка портфеля фінансових інвестицій підприємства в мініатюрі повинна копіювати динаміку фондового ринку в цілому. Основна увага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації по видах цінних паперів і глибокої диверсифікованості з метою зниження рівня портфельного ризику. Прихильники цього підходу вважають, що ефективність портфеля на 90% забезпечується структурою видів фінансових інструментів і лише на 10% - конкретними їх різновидами в рамках окремих видів. Найбільшою мірою пасивний підхід відображає менталітет формування консервативного типу портфеля.

Активний підхід до управління портфелем заснований на принципі „випередження ринку". Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій повинна ґрунтуватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості фінансових інструментів інвестування з наступним включенням до складу портфеля, що реструктурується недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід припускає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури фондового ринку, засновану переважно на фундаментальному його аналізі. Найбільшою мірою активний підхід до управління портфелем відображає менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля фінансових інвестицій визначає систему методів її здійснення на підприємстві.

4. Реструктуризація портфеля по основних видах фінансових інструментів інвестування. Така реструктуризація здійснюється двома різними методами залежно від вибраного принципового підходу до оперативного управління портфелем. Основу цих методів становить установлення постійного (фіксованого) або змінного (гнучкого) співвідношення спекулятивної й консервативної частин портфеля фінансових інвестицій.

При постійному (фіксованому) співвідношенні спекулятивної й консервативної частин портфеля його реструктуризація по основних видах фінансових інструментів завжди повинна бути спрямована на забезпечення первісних цільових параметрів його формування. Залежно від типу портфеля інвестор установлює постійне співвідношення спекулятивних і консервативної його частин, що характеризується певними видами фінансових інструментів інвестування. Ці значення можуть варіювати лише в невеликому діапазоні в межах установлених лімітів. При досягненні цих лімітів проводяться операції по реструктуризації видів фінансових інструментів. Так, якщо понад ліміт зросла вартість спекулятивних видів цінних паперів, частина з них реалізується з паралельним придбанням цінних паперів консервативних видів. Реструктуризація портфеля на основі методу постійного співвідношення окремих видів фінансових інструментів відображає ідеологію пасивного підходу до його управління.

При змінному (гнучкому) співвідношенні спекулятивної й консервативної частин портфеля інвестор постійно варіює склад видів цінних паперів з урахуванням прогнозованої динаміки їх ринкової вартості. Якщо результати прогнозу показують більше сприятливу динаміку ринкової вартості фінансових інструментів спекулятивної частини портфеля, їх частка збільшується при відповідному зниженні питомої ваги фінансових інструментів консервативної його частини і, навпаки. Підпорядкування реструктуризації портфеля прогнозованій динаміці ринкової вартості спекулятивних видів фінансових інструментів відображає ідеологію активного підходу до його управління.

5. Реструктуризація портфеля по конкретних різновидах фінансових інструментів інвестування. Методи такої реструктуризації портфеля визначаються принциповими підходами до його управління.

При пасивному підході до оперативного управління портфелем основна увага в здійсненні цього етапу реструктуризації портфеля приділяється забезпеченню глибокої його диверсифікованості в рамках окремих видів фінансових інструментів. Одним з методів, характерних для цього підходу до управління, є також імунізація портфеля, спрямована на зменшення процентного ризику по боргових цінних паперах. Суть цього методу складається в підборі в портфель (у процесі ротації окремих його фінансових інструментів) боргових цінних паперів з періодом обігу, у рамках якого процентна ставка на фінансовому ринку прогнозується незмінною.

При активному підході до оперативного управління портфелем основна увага на цьому етапі реструктуризації портфеля приділяється пошуку й придбанню недооцінених фінансових інструментів інвестування. Цей підхід використає так званий „Метод Грэхема" — інвестиційну теорію, що стверджує - найбільш ефективною стратегією управління є формування портфеля за рахунок таких фондових інструментів, ринкові ціни на які нижче їх реальної внутрішньої вартості (обчисленої на основі оцінки вартості чистих активів компанії). Цей метод характеризують як ідеологію активного управління портфелем, орієнтовану на вартість.

6. Визначення часу здійснення угод по реструктуризації портфеля фінансових інвестицій. Будь-яка реструктуризація портфеля супроводжується продажем одних фінансових його інструментів і придбанням інших. Принцип визначення часу здійснення таких угод (відомий як „золоте правило інвестування") укладений у формулі - „купуй дешево, продавай дорого". Реалізація цього принципу на практиці пов'язана із прогнозуванням короткострокових кон'юнктурних циклів (на основі методів технічного аналізу) і визначенням точки перелому кон'юнктурної тенденцій.

7. Обґрунтування альтернативних наказів брокерові на здійснення угод, що забезпечують реструктуризацію портфеля. Однієї із завдань, що постають перед оперативним управлінням портфелем фінансових інструментів, є забезпечення мінімізації поточних витрат по здійсненню його реструктуризації. Основу витрат по реалізації прийнятих у цій області управлінських рішень становлять витрати по брокерському обслуговуванню угод, що мають бути укладеними („трансакційні витрати"). Від виду наказів, що віддаються брокерові багато в чому залежать строки й обсяги поточних витрат по здійсненню таких угод, а в остаточному підсумку - ефективність оперативного управління сформованим портфелем фінансових інвестицій.

Розрізняють два основних типи наказів брокерові на здійснення угод, що забезпечують реструктуризацію портфеля, - „ринковий " і „лімітний".

Ринковий наказ визначає завдання брокерові купити або продати відповідний фінансовий інструмент за найкращою ціною, обумовленою поточною кон'юнктурою фондового ринку. У реальній практиці це означає, що придбання відповідного фінансового інструмента повинне бути здійснене за найменшою ціною пропозиції, а продаж — за найвищою ціною попиту. Одним з варіантів ринкового наказу є так званий „стоп-наказ ", що встановлює граничні значення ринкового наказу на придбання або продаж фінансового інструмента. Ринковий наказ забезпечує оперативну реструктуризацію портфеля в тих випадках, коли інвестор очікує перелом кон'юнктурної тенденції.

Лімітний наказ визначає завдання брокерові купити або продати відповідний фінансовий інструмент по суворо лімітованій ціні (мінімальній ціні продажу або максимальній ціні придбання) і в лімітований проміжок часу. Наказ, що діє протягом тривалого періоду („відкритий наказ") дозволяє здійснювати реструктуризацію портфеля з більше високим рівнем ефективності. Лімітний наказ використовується в тих випадках, коли принципове рішення про придбання або продаж фінансового інструмента не супроводжується очікуваним у найближчому періоді переломом кон'юнктурної тенденції.

Складність оперативного управління портфелем фінансових інвестицій визначає необхідність широкого використання в цьому процесі сучасних комп'ютерних технологій. Програмні продукти, пов'язані з використанням таких технологій, повинні забезпечувати моніторинг основних параметрів окремих фінансових інструментів і портфеля фінансових інвестицій у цілому, визначати напрямки й строки реструктуризації портфеля по основних видах і різновидам фінансових інструментів, формувати найбільш ефективні альтернативні проекти наказів брокерові на здійснення необхідних угод. Програмне оперативне управління портфелем фінансових інвестицій (відоме під терміном „програмна торгівля") одержало широке поширення в країнах з розвитий ринковою економікою, де в даних цілях розроблені численні види спеціальних управлінських програм.

Література: 35, 40, 41, 50, 56, 58, 62, 69, 75, 76, 77, 78, 79, 90.

Дата добавления: 2014-11-29