Індивідуальність учителя і педагогічні технології

Кожна педагогічна технологія з огляду на свої осо­бливості висуває певні вимоги до особистості педагога, його здібностей і знань, що мають забезпечувати ефек­тивну реалізацію технології.

Вальдорфська педагогіка. У цій системі особливе зна­чення має особистість педагога, адже вихователь у ній — не професія, а радше спосіб життя. Учитель повинен ро­зуміти кожну дитину, розібратися в її темпераменті, мо­жливостях. Це спонукає часті звернення до основ педаго­гіки, психології, що позитивно позначається на особистісно-фаховому розвитку вихователя. Головні вимоги до нього — володіння психологічною грамотністю і культу­рою, розвиненою емпатією і толерантністю. Неодмінною умовою діяльності є любов до своєї роботи і дітей.

У кожній дитині необхідно роздивитися її майбутнє. Для цього потрібна не стільки освіта, скільки висока культура, широкий кругозір, людська мудрість.

Педагог, який працює за вальдорфською системою, повинен уміти шити ляльки, грати на музичних інстру­ментах, малювати, танцювати, улаштовувати театраль­ні постановки. Також він має бути справжнім екологом, допомагати дитині перетворити любов до життя на інте­рес до всього світу. Це освічена людина з різнобічними інтересами (головне — інтересом до довкілля), яка має власне бачення загальної картини світобудови.

Метод Монтессорі. Перший крок, який повинен зро­бити монтессорівський учитель, — підготувати себе. Цей метод потребує постійного граничного напруження сил, розуміння психології дитини, уміння знайти індивідуальний підхід, постійного спостереження і дослі­дження. Педагог має позбутися упередженості щодо «рівнів» і «типів», за якими прийнято розподіляти ді­тей, в уяві бачити звичайну дитину, котра живе в духов­ному світі, і вірити, що вона виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.

Монтессорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчить­ся бути незалежною і відповідати за власні дії. Якщо учень висловив бажання почати нову програму, слід за­пропонувати йому відповідний навчальний матеріал.

Важливим аспектом індивідуальності педагога є його зовнішній вигляд і поведінка. Він повинен бути красивим, володіти приємним голосом, дбати про одяг, зачіску, поставу, як це роблять драматичні актори пе­ред виходом на сцену. Любов, повага, бадьорість, утіха, властиві вчителю, дають змогу розвиватися дитині, яка перебуває поряд із ним. Свою активність педагог спря­мовує не на дитину, а на абсолютну повагу до явищ її життя і душі.

Групова навчальна діяльність. Функція вчителя в ній — забезпечувати учням позицію суб'єкта навчання. Він опосередковано керує роботою груп і спрямовує дітей, тому розумна вимогливість має поєднуватись із гуманні­стю, що виявляється в умінні не пропустити ту мить, коли дітям особливо потрібні допомога та увага. Педагог пови­нен стати невидимим диригентом, який вчасно почує, по­мітить, виправить, підтримає кожного учня, організує співпрацю дітей. Образна, емоційна мова вчителя допомо­же сформувати в учнів уміння запитувати і відповідати, поступово підготувати їх до навчального діалогу.

Дослідницька технологія. її метою є набуття учнями навичок дослідницької роботи, формування активної, творчої особистості. Роль учителя у процесі реалізації дослідницьких методів навчання полягає у спрямову­ванні учнів на осмислення проблеми загалом; створенні умов для пошукової творчої діяльності; організуванні самостійної пошукової діяльності.

Дослідницька технологія вимагає від учителя чіт­кого визначення тих тем програмового матеріалу, роз­криття яких через постановку дослідів матиме найви­щий результат.

Для ефективного застосування дослідницької тех­нології педагогу слід ознайомитися з дослідницькою практикою у відповідній науковій галузі, обрати ком­плекс дослідницьких методів, прийомів і методик, до­ступних для використання в навчально-дослідницькій діяльності школярів. Його уваги потребує формування дослідницьких умінь і навичок учнів відповідно до осо­бливостей навчального предмета. Учитель повинен ке­руватись оптимістичною концепцією: кожен учень має певний дослідницький потенціал, навчально-дослід­ницька робота допоможе йому наблизитись до розумін­ня наукової картини світу, стати талановитою творчою особистістю.

Проектна технологія. Уміння користуватися нею є показником насамперед високої кваліфікації педагога, його інноваційного мислення, орієнтації на особистісний і професійний розвиток дитини в процесі навчання. Для цього необхідні психологічна грамотність і компетент­ність. Учитель повинен бути комунікабельним, особливо під час організування міжрегіональних проектів, емпатійним, толерантним. Важливу роль відіграють його креативні здібності, творчий потенціал, досвід творчої діяльності.

Комп'ютерні технології. Використання комп'ютера на уроках передбачає знання вчителем принципів його роботи і можливостей, а також оцінювання його при вивченні певних тем. Педагог має бути добре обізнаний із ТЗН, уміти правильно послуговуватись засобами ма­сової комунікації в навчально-виховному процесі. Для їх застосування вчитель повинен мати професійно-особистісні якості, необхідні для реалізації принципів пе­дагогіки співпраці: демократичності, відкритості, аль­тернативності, діалогічності, рефлексивності (усвідом­лення мети, змісту, способів діяльності і характеру взаємодії). У результаті він стає носієм нового педаго­гічного мислення, професіоналом, що рефлексує, здат­ним до проектування та перепроектування (залежно від потреби навчального процесу і кожного окремого учня) своєї діяльності відповідно до цих принципів.

Колективне творче виховання. Педагог, який пра­цює з дітьми за цією технологією, повинен мати твор­чий потенціал, рефлексію та емпатію, широкий світо­гляд, глибокі знання з дитячої психології, володіти достатніми вміннями у сфері організаторської і комуні­кативної діяльності. Спілкування з вихованцями він будує на основі дружньої прихильності та захопленості спільною творчою діяльністю, доброзичливості, заці­кавленості, товариськості. Вихователь має бути при­кладом для дітей у дотриманні законів — заповідей ко­лективу, серйозно ставитися до обрядів і символів, власне форми життєдіяльності колективу.

Учитель повинен уміти використовувати засоби, які спонукають вихованців до сумлінної, творчої і само­стійної участі в здійсненні загальної справи: захоплен­ня сюрпризом (виконання мікроколективом частини за­гальної справи потай від інших), допомогу дружньою порадою (пропозиція декількох варіантів виконання на вибір), захоплення «секретним договором», довіру, від­повідальне доручення, звернення до вихованців за допо­могою, прохання навчити, товариську вимогу від ко­лективу, товариське заохочення всіма формами схва­лення, а також похвалу і винагороду морального характеру. Під час цієї роботи слід подавати приклад бадьорого настрою, доброго жарту, захоплення радіс­ною перспективою близького успіху, перемоги в подо­ланні власних слабкостей, а коли виникає потреба вису­вати рішучу вимогу колективу.

На етапі колективного підбиття підсумків вихова­тель має виявляти максимальний педагогічний такт до особи учня: бути чуйним, дипломатичним у разі програ­шу, уміти об'єктивно оцінити ситуацію, логічно дове­сти причини помилок і адекватно оцінити роботу.

Створення ситуації успіху. Щоб сприяти успіху ди­тини в діяльності, потрібні певні психолого-педагогічні впливи. Учитель має володіти силою навіювання за до­помогою елементів педагогічної техніки. Йому не вдас­ться створити ситуацію успіху, якщо він ставитиметься до дитини як до особистості в стадії формування; вихо­вателю слід сприймати її як людину, котра має певний досвід, уявлення, захоплення тощо.

Особливу увагу необхідно звернути на емоційну культуру (культуру сприйняття, слова та емоційних станів; емоційне сприйняття світоглядних та мораль­них ідей, принципів, істин) і психологічну компетент­ність. Чим тонше відчуття і сприйняття, тим більше ба­чить і чує педагог, глибше виражає особисту емоційну оцінку фактів, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини.

Не менше значення для реалізації технології «ство­рення ситуації успіху» має вербальний інструментарій педагога, уміння порадити і «педагогічна доброта» — здатність учителя свідомо вибудовувати стосунки з ви­хованцями, спираючись на оптимістичну перспективу їх розвитку, їхні найкращі риси, маючи благу мету і до­сягаючи її тільки благими засобами.

Приступаючи до роботи за цією технологією, учи­тель повинен створити оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її «недоліки», побачити лише перспективні лінії її розвитку.

Сугестивна технологія. Оскільки вона ґрунтується на навіюванні, сугестолог або вчитель має бути вну­трішньо готовим до нього, в іншому разі сугестивні ма­ніпуляції і висловлені формули навіювання втрачають ефективність аж до повної блокади сугестивних реаліза­цій. Це може активізувати в учнів інтуїтивне відчуття недовіри, збудити контрсугестивність. Тому вчитель або сугестолог має відповідно поводитись, стежити за своїми жестами, мімікою, ходою, манерою розмовляти, не хвилюватися, переконливо передавати словесну ча­стину навіювання.

Від педагога очікують не тільки досконалого знання предмета, а й володіння педагогічною психологією, ми­стецтвом акторської майстерності. Учитель впливає на учнів яскравістю своєї індивідуальності, а основним чинником впливу, на думку сучасного болгарського педагога-психолога Георгія Кириллова Лозанова, є його авторитет.

У сучасному українському освітньому просторі ак­тивізувався інтерес до педагогічних технологій, які ус­пішно застосовують у європейських та американських школах. У зв'язку з цим загострюється потреба в по­пуляризації досвіду педагогів-новаторів, які адаптують та практикують здобутки зарубіжних колег.

Дата добавления: 2014-11-29