Розділ 9

Поточні витрати й ціни
на продукцію (послуги)

Розд. 9 містить необхідну сукупність задач, що відповідає змісту відповідної теми навчальної програми дисципліни «Економіка підприємства». Всю сукупність задач цього розділу можна поділити на кілька груп, спрямованих на визначення та аналітичне оцінювання: 1) кошторису витрат, собівартості (валових витрат на виробництво) річного обсягу продукції, калькуляції одиниці виробів, зниження валових і питомих витрат під дією окремих чинників; 2) точки беззбитковості виготовлення продукції (критичного обсягу виробництва); 3) різних видів цін на виготовлювану продукцію (надавані послуги виробничого характеру).

Кошторис витрат на виробництво визначається прямим підсумовуванням його економічних елементів, виокремлених в умові задачі (матеріальних витрат; амортизаційних відрахувань; витрат на оплату праці; відрахувань на соціальні потреби; інших поточних витрат; витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції), а процент зниження питомих витрат на виробництво — обчисленням шляхом ділення кошторису витрат на виторг від реалізації) і зіставленням їхньої абсолютної величини за базовий і розрахунковий роки.

Собівартість валової продукції (С_ВП) можна обчислити на основі використання формули

С_ВП = С_КВ + З_РМП – (В_нв.св + З_ВМП), (9.1)

де С_КВ — загальна величина кошторису поточних витрат; З_РМП — зміна залишків резервів майбутніх платежів; В_нв.св — витрати, що не включаються у виробничу собівартість продукції; З_ВМП — зміна залишків витрат майбутніх періодів.

Якщо від розрахованої величини собівартості валової продукції відняти залишки незавершеного виробництва й додати позавиробничі витрати, то можна одержати повну собівартість товарної продукції.

Розмежування прямих і непрямих витрат на виготовлення продукції ґрунтується на розумінні їхньої сутності та знанні конкретних елементів, що належать відповідно до перших і других. До складу прямих витрат включаються витрати на: 1) сировину і матеріали; 2) куповані вироби й напівфабрикати; 3) основну заробітну плату виробничих робітників; 4) додаткову заробітну плату виробничих робітників; 5) соціальне страхування. Непрямими заведено вважати витрати на утримання й експлуатацію устаткування, а також загальновиробничі, загальногосподарські та інші поточні витрати. Крім цього, позавиробничі витрати належать до прямих і непрямих навпіл (у половинному розмірі). Зрозуміло, що сума зазначених елементів прямих і непрямих витрат становить виробничу собівартість будь-якого виробу, а додаванням до останньої позавиробничих витрат обчислюється пов­на собівартість цього виробу.

Зниження поточних витрат на 1 грн товарної продукції за окремими групами чинників можна визначити, здійснюючи послідовно обчислення:

· собівартості товарної продукції розрахункового року, визначеної на підставі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу в базовому році;

· сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних і структурних чинників (з урахуванням додаткових витрат на освоєння та підвищення якості нових виробів);

· собівартості товарної продукції розрахункового року, визначеної з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів;

· обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовлювані вироби;

· абсолютного рівня поточних витрат на 1 грн товарної продукції розрахункового року й відносного його зниження порівняно з базовим роком.

Складання калькуляції одиниці продукції, виготовлюваної з окремих конструкційних матеріалів, здійснюється за традиційною методичною схемою, яка потребує визначення в розрахунку на один виріб відповідних прямих і непрямих витрат з подальшим їх підсумовуванням. Вартість конструкційних матеріалів (В_м) обчислюється множенням нормативної їх витрати в натуральному виразі на купівельну ціну за одиницю. Питомі витрати на оплату праці включають основну заробітну плату (ЗП_осн), додаткову заробітну плату (ЗП_д) (у відсотках основної) та відрахування на соціальне страхування (В_СС) (у відсотках основної та додаткової заробітної плати). Витрати на експлуатацію та утримання устаткування (В_екс) і загальновиробничі витрати (В_зв) у розрахунку на одиницю продукції визначаються як добуток їхнього заданого відсотка та абсолютної величини основної та додаткової заробітної плати.

Важливо знайти методичну особливість визначення собівартості одиниці кількох видів продукції, виготовлюваних з комплексної сировини. Збірник містить задачу з обчислення собівар­тості 1 т продуктів, одержуваних шляхом комплексної переробки кам’яновугільної смоли. Методичні підходи до її розв’язання зводяться до послідовного розрахунку:

1) кількості тонн виробленої продукції, зведеної до одного продукту за допомогою спеціального коефіцієнта, величина якого, за умовою задачі, коливається від 1 до 4,2;

2) процентної структури вироблених видів продуктів (частки окремих продуктів) у їхній зведеній кількості;

3) валових витрат на виробництво кожного продукту множенням повної собівартості всієї виробленої продукції на розраховану частку окремого продукту;

4) собівартості 1 т відповідного продукту як частки від ділення валових витрат на його виготовлення на вироблену кількість тонн.

У практиці господарювання нерідко виникають ситуації, коли треба аналітично оцінити наявні резерви відносного зниження собівартості продукції за рахунок збільшення обсягу її виробниц­тва (DС_ОВ) і випереджальним темпам підвищення продуктивності праці порівняно зі збільшенням заробітної плати (DС_пп/зп). Таке оцінювання потребує відповідних розрахунків за формулами

(9.2)

(9.3)

де В_УП — умовно постійні витрати на річний випуск продукції у звітному році;

DВ_УП — збільшення умовно-постійних витрат наступного року, %; D V _в — збільшення обсягу виробництва продукції наступного року, %; С_од — собівартість одиниці продукції у звітному році; D V _РП — річний випуск продукції в натуральному виразі; I _ЗОВ — індекс збільшення обсягу виробництва наступного року; I _ЗП — індекс збільшення заробітної плати; I _ПП — індекс підвищення продуктивності праці; Ч_ОП — частка витрат на оплату праці в очікуваній собівартості продукції.

Загальновідомо, що існує певна залежність рівня витрат (змінних, постійних) і прибутку від обсягу виробництва, яку економісти мають завжди використовувати під час обґрунтування нових проект­них рішень. При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу продукції до певного рівня її виробництво є збитковим, а після його досягнення — прибутковим. Тому в процесі розробки проекту організації виготовлення нових виробів постає завдання визначення так званої точки беззбитковості (критичного обсягу виробництва в натуральному чи вартісному вираженні) — N _кр. Її обчислюють за формулою:

(9.4)

де С_пост — постійні витрати на виробництво продукції в розрахунковому році; Ц — продажна ціна одиниці продукції; С_зм — змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Це спричиняє потребу точного розрахунку величини як постійних, так і змінних витрат, а також виявлення впливу їхньої динаміки на прибутковість виробництва. Не слід забувати, що певне зменшення (збільшення) постійних і змінних витрат зумовлює пропорційне збільшення (зменшення) одержуваного при­бутку.

Критичний обсяг реалізації продукції задля отримання наперед визначеної відносної величини прибутку можна розрахувати так:

(9.5)

де k _ПВ — частка постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції; k _пр — обумовлений коефіцієнт прибутковості, якого бажано (потрібно) досягти.

На критичний обсяг виробництва та реалізації продукції впливають різноманітні чинники цінового й витратного характеру. Зокрема, зміна критичного обсягу продукції в натуральному виразі внаслідок підвищення ціни на сировину обчислюється за допомогою формули

(9.6)

де I _ц — індекс підвищення ціни на вихідну сировину.

Подібна формула застосовується для визначення впливу підвищення продажної ціни одиниці виробу на критичний обсяг виробництва :

(9.7)

Жодних методичних відмінностей не існує й під час розрахун­ку одночасного впливу збільшення постійних витрат і зменшення продажної ціни на критичний обсяг виробництва. Лише в чисельнику формули (9.7) додатково враховується індекс збільшення постійних витрат (I _п) множенням на нього першої величини (С_пост)

Обґрунтування доцільності імпорту певних видів продукції передбачає визначення за методом зворотної калькуляції граничної відпускної ціни імпортованого товару, прийнятної для вітчизняної торговельної фірми. Обчислювальна процедура такої ціни має охоплювати послідовно здійснювані розрахунки:

1) абсолютної величини покриття продажної ціни (заданого валового доходу) множенням рівня такої ціни на коефіцієнт покриття (мінімально допустимої норми дохідності);

2) загальної суми відшкодування у складі ціни франко-склад покупця як різниці між ціною реалізації (продажу) та абсолютною величиною покриття останньої;

3) величини відшкодування ціни франко-склад покупця з урахуванням фрахту (транспортних витрат) до митного кордону України — В_цп-ф;

4) абсолютної суми мита (податку на імпорт) за формулою

(9.8)

де m _ов — коефіцієнт мита (частка від оподатковуваної частини вартості товару);

5) максимально можливої (граничної) відпускної ціни постачальника за формулою

(9.9)

де Ф_СС — величина фрахту за транспортування імпортованого товару до складу споживання.

Проектна величина продажної ціни нового виробу, що має виготовлятися кількома підприємствами, обчислюється за традиційною формулою

(9.10)

де — середньозважені валові витрати на виробництво одиниці нового товару; П_н — нормативний прибуток у розрахунку на одиницю нового товару.

Важливо знати методичну особливість прогнозування гранич­ної ціни на новий виріб. Оскільки у практиці господарювання заведено дотримуватися вимоги, щоб коефіцієнт відносного здешевлення виготовлення нової моделі певного засобу праці не перевищував 0,85, то визначається й порівнюється з ним розрахунковий (очікуваний) коефіцієнт здешевлення його виробництва :

(9.11)

де — проект граничної ціни нового засобу праці; — продажна ціна базової моделі засобу праці; k _п — коефіцієнт продуктивності нового засобу праці у порівнянні з базовою його моделлю; , — строк служби відповідно базової та нової моделі засобу праці; r _н — коефіцієнт нормативної рентабельності (прибутковості) за даною групою продукції; DВ_екс — задане абсолютне зниження експлуатаційних витрат у споживачів.

Економічну доцільність проектування нової моделі засобу праці з заданими техніко-експлуатаційними характеристиками й розрахованою граничною ціною можна підтвердити за умови .

Існує конкретна кількісна відмінність між оптовою та відпускною цінами. Якщо оптова ціна виробу (Ц_опт) має враховувати нормативний прибуток, то відпускна ціна — додатково й податок на додану вартість (ПДВ), тобто

(9.12)

Установлення надбавки до базової продажної ціни за якість продукції має здійснюватися з урахуванням питомої ефек­тивності нового виробу (співвідношення економічного ефекту й базової продажної ціни) та шкали розмірів надбавки у процентах до нормативного прибутку за досягнення мінімальної межі інтервалу й кожної одиниці всередині інтервалу залежно від розрахованої питомої ефективності продукції. Інакше кажучи, обчислювальна процедура охоплює визначення спочатку питомої ефек­тивності виробу (е _пит) у процентах, а потім — безпосередній розрахунок надбавки до базової ціни (Н_ц)за відповідним рядком заданої шкали з використанням формули

(9.13)

де П_н — нормативний прибуток у розрахунку на одиницю товару (продукції); h _м.інт — розмір надбавки за досягнення мінімальної межі інтервалу, %; d _min — величина мінімальної межі інтервалу шкали, %; h _од.інт — розмір надбавки за кожну одиницю питомої ефективності всередині інтервалу шкали, %.

Зміст заключної задачі розд. 9 потребує економічного обґрунтування доцільності зниження ціни реалізації виробів одного виду за умови зміни кон’юнктури ринку. Традиційний підхід до розв’язання задачі може бути помилковим, оскільки зниження ціни одиниці виробу за збереження рівня повної собівартості, безумовно, спричинить зменшення абсолютної суми прибутку. Тому правильне розв’язання цієї задачі має ґрунтуватися на врахуванні зниження собівартості продукції завдяки економії постійних витрат у результаті можливого збільшення обсягу виробництва й реалізації продукції з меншою ціною. Процес обґрунтування доцільності зниження ціни за такої ринкової ситуації має охоплювати послідовний розрахунок:

1) змінних витрат на одиницю продукції з урахуванням їхньої заданої частки в собівартості;

2) маржинального доходу на одиницю продукції як різниці між її ціною та змінними витратами;

3) загального маржинального доходу на весь річний фіксований і збільшений обсяги продукції відповідно базового й наступного років;

4) очікуваного прибутку відніманням від загального маржиналь­ного доходу загальної величини постійних витрат за умови, що склалася до й після зниження ціни.

Позитивний результат зіставлення розрахунків за наявним та альтернативним варіантами означатиме економічну доцільність зниження ціни реалізації одиниці продукції з урахуванням ситуації на ринку.

Задача. Визначити розмір загальновиробничих витрат. За рік підприємство виготовило 2000 виробів загальною собівартістю 72 000 грн, причому частка основної заробітної плати виробничих робітників становить 22 %. Визначити розмір загальновиробничих витрат, що були включені в калькуляцію собівартості одиниці продукції, якщо їхня загальна сума дорівнює 39,5 тис. грн.

Дата добавления: 2014-11-29