Синергетична концепція самоорганізації

Синергетична концепція самоорганізації може бути представлена ​​у вигляді наступних положень:

1. Об'єктами дослідження є відкриті системи в нерівноважному стані, що характеризуються інтенсивним обміном речовиною і енергією між підсистемами, а також між системою та її оточенням.

2. Розрізняються процеси організації та самоорганізації. Їх загальна ознака - зростання порядку, обумовлене протіканням процесів, протилежних встановленню термодинамічної рівноваги, незалежно від впливу взаємодіючих елементів зовнішнього середовища.

3. Результатом самоорганізації стає виникнення, взаємодія, а також співдія (наприклад, кооперація) складніших в інформаційному сенсі об'єктів, ніж елементи зовнішнього середовища, з яких вони виникають. Система і її складові є динамічними утвореннями.

4.Спрямованість процесів самоорганізації зумовлена ​​внутрішніми властивостями підсистем в їх індивідуальному і колективному прояві, а також впливами з боку середовища, в яке «занурена» система.

5. Поведінка підсистем і системи в цілому істотно характеризується спонтанністю - акти поведінки не є чітко детермінованими.

6. Процеси самоорганізації відбуваються в середовищі поряд з іншими процесами, зокрема, мають протилежну спрямованість і здатні в окремі фази існування системи як переважати над процесами самоорганізації, так і поступатися їм. При цьому система в цілому може характеризуватися стійкою тенденцією, коливаннями до еволюції або до деградації і розпаду.

Синергетика вивчає відкриті (обмінюються речовиною і енергією з зовнішнім світом, що мають джерела і стоки енергії) нелінійні (описувані нелінійними рівняннями) системи.

Предмет синергетики - механізми самоорганізації, тобто механізми мимовільного виникнення, відносно стійкого існування і саморуйнування макроскопічних упорядкованих структур, що характеризують такого роду системи.

Синергетика – це напрямок, що інтенсивно розвивається, а не наука, що вже склалася.

Синергетика має власну мову. Це мова таких понять, як «атрактори» і «біфуркація», «фрактали» і «детермінований хаос».

Поняття атрактора близько поняттю мети. Під атрактором в синергетиці розуміють відносно стійкий стан системи, який як би притягує до себе безліч «траєкторій» системи, що визначаються різними початковими умовами.

На рівні математичного опису біфуркація означає розгалуження рішень нелінійного диференціального рівняння. Фізичний сенс біфуркації: точка біфуркації - точка розгалуження шляхів еволюції системи.

Фракталами називаються об'єкти, що володіють властивістю самоподібності. Це означає, що малий фрагмент структури такого об'єкта подібний до іншого, більш крупному фрагменту або навіть структурі в цілому.

У побутовому контексті слово «хаос» означає «бути в стані безладу». Детермінований хаос - це апофеоз, вищий прояв нелінійності, однак він тісно пов'язаний з іншими феноменами, породжуваними нелінійністю, зокрема, з мультістабільностью (множинністю станів), фрактальною віртуальністю.

Синергетика розглядає випадковість, яка відіграє особливу роль у процесах самоорганізації, як елемент світу. Випадковості на мові синергетики називаються флуктуаціями. Випадковість - творче, конструктивне начало; вона здатна грати роль механізму, що виводить систему на атрактор, на одну з власних структур середовища, на внутрішню тенденцію її організації. Нелінійне середовище починає само себе вибудовувати, організовувати, але необхідний хаос для ініціювання, початкового спускового механізму цього процесу.

Реалізація всіх процесів організації заснована на загальних способах взаємодії активностей-опорів і їх поєднаннях. Найбільш явно це проявляється в процесі самоорганізації, в ході якої самоутворюється, самовідтворюється і самовдосконалюється організація як складна динамічна система. Відмінною особливістю самоорганізації є цілеспрямований, хоча і природний характер: процеси, що протікають у взаємодії з навколишнім середовищем, в той же час автономні, що, до речі, не суперечить еволюційній теорії.

Виділяють три процеси самоорганізації:

• процеси виникнення якісно нового цілісного формування з якоїсь сукупності об'єктів певного рівня;

• процеси, що підтримують певний рівень організації при врахуванні зовнішніх і внутрішніх умов її функціонування;

• процеси вдосконалення організацій, здатні накопичувати і використовувати минулий досвід.

Основною характеристикою самоорганізації будь-якої системи, її еволюції є необоротність, що виражається в певній спрямованості її змін.
Незворотність або неповторність процесу означає неможливість змінити спрямованість процесів самоосвіти в даний момент.

Інакше кажучи, самоорганізація - процес розвитку системи, для якого характерні два принципи:

• принцип негативного зворотного зв'язку, що показує, як підтримується спонтанно виникаючий порядок;

• принцип позитивного зворотного зв'язку, відповідно до якого прогресивні зміни, що виникають в системі, не придушуються, а накопичуються і посилюються.

Постійний компроміс між цими принципами реалізується за допомогою структурних змін, посилення нерівноважності і виходом системи на новий діапазон розвитку.

Для самоорганізації системи характерні такі риси, як спонтанність і випадковість.

Характерною умовою самоорганізації є властивість автономності, що означає, що система реагує насамперед на внутрішні зв'язки, тобто орієнтується на особисті цілі. Зовнішнє середовище в кращому випадку ініціює певні зміни. При цьому підсумок зміни станів також визначається саме взаємозв'язками у внутрішній структурі, а не зовнішнім поштовхом.

Дата добавления: 2014-11-29