Рішення третейських судів

Виконавчі написи нотаріусів.

Іноді відповідальність боржника за деякими борговими до­кументами є очевидною та безспірною, що випливає з їх змісту, а щодо самих документів не виникає сумніву у їх достові­рності. У таких випадках закон передбачає можливість стяг­нення грошових сум чи майна шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис — це нотаріальна дія, яка полягає у наданні сили виконавчого документа борговому документу, ви­значеному законом, про стягнення з боржника на користь кредитора (стягувача) грошових сум або передачу чи повер­нення майна кредитору.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса допускається з низки вимог, чітко передбачених актами законодавства у по­рядку, встановленому Законом України "Про нотаріат". Поста­новою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 визначено підстави для вчинення виконавчого напису, затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборго­ваності провадиться у безспірному порядку на підставі вико­навчих написів нотаріусів¹. Ним визначено як підстави для вчинення виконавчого напису наступні вимоги:

- про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами;

- про стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

- про стягнення заборгованості, що випливає з відносин, по­в'язаних із авторським правом;

- про стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замі­нюють, за утримання дітей у закладах освіти;

- про стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замі­нюють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

про стягнення за диспашею;

про стягнення заборгованості з військовослужбовців, звіль­нених із військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів;

про стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

про стягнення за чеками.

Третейський суд є особливим юрисдикційним органом, оскільки може розглядати справу і вирішувати спір тільки у разі, якщо про це домовляються сторони, між якими виник спір. Правовий статус цього органу у законодавстві було сфор­мульовано недостатньо. Зокрема, умови, підстави та порядок третейського розгляду визначало Положення про третейський суд — додаток № 2 до ЦПК. Відповідно до ст. 1 цього Поло­ження до третейського суду могло бути передано будь-який спір, який виник між громадянами, за винятком спорів, що виникають із трудових і сімейних відносин.

ГПК (ч. 2 ст. 12) визначено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні чи виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.

Зважаючи на брак українського законодавства щодо третейського вирішення господарських спорів та використовуючи положення Постанови Верховної Ради України від "Про поря­док тимчасової дії на території України окремих актів законо­давства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р. щодо цього за­стосовувалося Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО грудня 1975 р. №121.

На сьогодні, відповідно до Закону України "Про третейські суди" сторони, які передали

суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (ст. 50). Якщо воно не виконане добровільно, то підлягає примусовому вико­нанню у порядку, встановленому законодавством про виконав­че провадження (ст. 57 цього Закону).

Законом України "Про міжнародний комерційний арбіт­раж" передбачено, що на його вирішення за угодою сторін можуть передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньо-торгівельних та інших видів міжнародних економічних зв'яз­ків (ст. 2). Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконується сторонами добровільно у встановлені ним строки. Рішення про стягнення грошових сум виконується у встановленому порядку через установи банку, решта рішень — державним виконавцем. Якщо на банківському рахун­ку боржника немає грошей, а також у разі неможливості стяг­нення грошових сум з інших причин рішення може бути вико­нано державним виконавцем шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України, сторони можуть пе­редати на її вирішення спори, пов'язані із торговим мореплав­ством (ст. 2 цього Закону). Рішення Морської арбітражної комісії виконуються у такому ж самому порядку, що и рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Дата добавления: 2014-11-29