Виконання рішення про виселення

У ст. 47 Конституції України проголошено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду. У ст. 9 Житлового кодексу Українсь­кої РСР (далі — ЖК) визначено, що ніхто не може бути висе­лений із жилого приміщення, яке він займає, або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, пе­редбачених законом.

Виселення відповідно до житлового законодавства прово­диться добровільно або в судовому порядку. У постанові Пле­нуму Верховного Суду "Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя"¹ від 1 листопада 1996 р. № 9 (п. 15) наголошено, що не допускається виселення в адмініст­ративному порядку з санкції прокурора осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що за­грожують обвалом. Однак законодавець підтвердив цю норму, внісши зміни до ст. 109 ЖК². На наш погляд, з цього питання має дати роз'яснення Конституційний Суд України.

Виселення як захід примусового виконання рішення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні цій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, яких визна­чено у виконавчому документі.

Умовами проведення виконавчих дій щодо виселення є не­виконання боржником рішення про виселення у строк, визна­чений державним виконавцем, який не повинен перевищувати 15 днів. Якщо боржник не виконує рішення добровільно, дер­жавний виконавець розпочинає примусове виконання рішення з покладенням на боржника обов'язку сплатити виконавчий збір, а також інші витрати, пов'язані із виконанням рішення.

Державний виконавець письмово повідомляє боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, по­відомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення здійснюють у присутності понятих за сприяння органів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна держав­ним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручають під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання май­на боржника, але не більше ніж три роки, з покладенням по­несених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізують у порядку, передбаче­ному для реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання рішення здійснюють за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'яза­ний провести поряд з описом майна його оцінку. Описане майно передають на відповідальне зберігання особі, яку дер­жавний виконавець призначив охоронцем (зберігачем) майна. Передане на зберігання майно боржника видає йому держав­ний виконавець на.підставі акта після сплати боржником ви­трат на його збереження. Якщо боржник відмовляється спла­тити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за ра­хунок реалізації частини Майна боржника. Про виконання рі­шення про виселення боржника державний виконавець складає акт, який підписують особи, що брали участь у виконанні.

Не є підставою для виселення членів сім'ї (в тому числі колишніх) власника жилого будинку (квартири) сам факт пе­реходу права власності на це майно до іншої особи (осіб), оскільки їх право користування жилим приміщення урегульо­вано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із жилого приміщення, яке він займає, або об­межений у праві користування ним інакше як з підстав і в по­рядку, передбачених законом (ч. З ст. 9 ЖК).

Поновлення виконавчого провадження. Якщо особа само­стійно вселилася в приміщення, з якого її було примусово ви­селено, повторне її виселення може здійснити державний ви­конавець на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у цьому разі підлягає по­новленню за постановою державного виконавця (ст. 79 Зако­ну).

Виселення із наданням нового легшого приміщення. Особли­вістю виконання рішення про виселення полягає у тому, що, як правило, воно супроводжується наданням іншого жилого приміщення, причому розрізняються: "виселення із наданням іншого благоустроєного жилого приміщення" (ст.ст. ПО—113, 114^і ЖК), "виселення з наданням іншого жилого приміщення" (ст. ст. 114, 114^і ЖК), "виселення без надання іншого жилого приміщення" (ст. ст. 116, 117, 169 ЖК).

Наприклад, якщо будинок, в якому було жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, які висе­ляються з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщен­ня надає виконавчий комітет місцевої ради, а у випадках, як­що земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, — цією організацією (ст. 111 ЖК). Якщо ж громадяни, зазначені в ордері, який ви­знано недійсним, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше за­ймали, або інше жиле приміщення (ст. 117 ЖК).

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідно­му житловому чи іншому органу повідомлення про строк ви­конання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого жилого приміщення дер­жавний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рі­шення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться.

У разі виникнення обставин, які перешкоджають виконан­ню рішення або його унеможливлюють, державний викона­вець виносить постанову про зупинення виконавчого провад­ження і звертається до суду з поданням про роз'яснення по­дальшого порядку виконання або про відстрочку виконання.

Якщо державний виконавець звертається з поданням щодо визначення порядку подальшого виконання рішення про висе­лення особи із приміщення, яке вона займає, з наданням іншо­го за умови його невиконання зобов'язаною особою (ч. 8 ст. 79 Закону), суд залежно від фактичних обставин та за на­явності згоди особи (осіб), яка підлягає виселенню, може по­становити ухвалу про заміну жилого приміщення, яке мало

бути надано при виселенні, іншим (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14).

Згідно зі ст. 50 ЖК жиле приміщення, яке надають грома­дянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умов певного населеного пункту і відповідати встановленим санітар­ним та технічним вимогам. Тому сама по собі згода громадя­нина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення бу­дівництва квартири власними силами не є підставою для висе­лення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звіль­нити у зв'язку з поліпшенням житлових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та внесення до складу житлового фонду¹.

За правилами ст. 46 ЗК, ст. 52 Закону України "Про влас­ність", ст.ст. 171-173 ЖК у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано належний громадянинові будинок, влас­ник вправі обрати вид компенсації (надання жилого приміщен­ня, перенесення жилого будинку та будівель і відбудова їх на новому місці, спорудження на новому місці жилої, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкоду­вання інших збитків). Спори з цього приводу вирішує суд з урахуванням законних інтересів сторін і конкретних обставин кожної справи.

Особливості виселення з житла, яке було предметом іпо­теки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи жиле приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійс­нюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умо­вах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: • договір найму (оренди) було укладено до моменту укладен­ня іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір було зареєстровано у встановленому законом порядку; • договір найму (оренди) було укладено після укладення іпо­течного договору за згодою іпотекодержателя (ст. 40 Зако­ну України "Про іпотеку").

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішен­ня про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є жит­ловий будинок або жиле приміщення (ст. 39 Закону України "Про іпотеку").

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі при­міщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень із фондів житла для тимча­сового проживання відповідно до ст. 132² ЖК. Відсутність жи­лих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132² ЖК, не тягне припинення виселення громадянина з жилого примі­щення, яке є предметом іпотеки (ст. 109 ЖК).

Дата добавления: 2014-11-29