Працівника органів внутрішніх справ 2 страница

Психологічний аналіз професіональної діяльності застосовується і при соціологічних дослідженнях стосовно громадської думки про успіхи і недоліки працівників органу внутрішніх справ, організації заходів паблік рілейшнз.

Узагальнюючи, слід сказати, що психологічне забезпечення роботи з персоналом органів внутрішніх справ реалізується через наступні функції:

– організаційну – впровадження результатів і рекомендацій психологічних досліджень, організація, практичних заходів (в т.ч. навчання раціональним навичкам ділового спілкування, прийняття колективних рішень, адаптація до служби, корекція поведінки та інше);

– дослідницьку – вивчення різних психологічних явищ серед працівників органів внутрішніх справ;

– пропагандистську – розповсюдження психологічних і психогігієнічних знань в колективі;

– консультативну – регулювання взаємовідносин, зняття внутрішньої і міжособистісної напруги, надання психологічної допомоги;

– виховну – прищеплення почуття поваги один до одного, колективізму, культури спілкування, відповідального, свідомого і сумлінного ставлення до своїх обов’язків.

Психологічне забезпечення роботи з персоналом органів внутрішніх справ мусять здійснювати не тільки психологи, а й інші працівники, перш за все керівники, працівники відділів (відділень) по роботі з персоналом, медичні працівники, працівники соціальної служби.

IV.6. Сутність безпеки персоналу

Конституція (ст. 3) проголосила, що людина, її жит­тя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кож­на людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від противоправних посягань (ст. 27 Конституції України).

Цим правом встановлюється, що людина ні перед ким не є юридично зобов'язаною своїм народженням та життям, що порушення її фізичної цілісності не може бути обумовлено ні суспільними, ні державними, ні службови­ми, ні етнічними, ні релігійними або будь-якими іншими цілями чи інтересами. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, рівноважливою і для особи, і для су­спільства, оскільки від реального забезпечення цього права залежить не тільки існування окремих людей, але також і розвиток суспільства в цілому. Будь-яка організація, буду­чи суб'єктом певної діяльності, працює тільки тоді надійно, якщо нею передбачена та дотримується необхідна система запобіжних заходів, і в першу чергу, заходів безпеки своїх членів. Саме тому управління безпекою персоналу розгля­дається як невід'ємна частина цілісної системи управління. Його мета – забезпечення, наскільки це можливо, для кож­ного працівника безпечних, в тому числі і для здоров'я, умов праці і, таким чином, зберігання людських ресурсів. Це повною мірою відноситься і до безпеки персоналу органів внутрішніх справ.

Колегія, керівництво МВС України неодноразово вказували на визнання безумовності пріоритету життя і здоров'я персоналу над будь-якими інтересами чи завданнями оперативно-службової діяльності і про необ­хідність запобігання надзвичайних подій, пов'язаних із втратами та пораненнями працівників органів внутрішніх справ. Небезпека, якої зазнають працівники органів внут­рішніх справ під час виконання службових обов'язків, є рі­зноманітною за змістом, силою впливу, наслідками для здоров'я та іншими характеристиками. Практика показує, що забезпечення безпеки діяльності персоналу ор­ганів внутрішніх справ ще не знаходиться на належному рівні, оскільки щорічно гине та отримує тяжкі поранення, каліцтво, психічний розлад та закінчує життя самогубством значна кількість працівників органів внутрішніх справ.

Діяльність працівників органів внутрішніх справ у більшості випадків пов'язана з небезпекою та стресовими ситуаціями. Своєрідність впливу небезпеки полягає в її постійній потенційній присутності. В одних випадках вона може передбачатись, а в інших виникає раптово. Працівни­ки тільки за певних умов ймовірно прогнозують вчинення опору з боку порушників закону, включаючи застосування вогнепальної зброї.

У той же час, можливість нападу на них існує впродовж усього часу патрулювання, чергування і навіть носіння форми та зброї. В будь-якому випадку працівник органів внутрішніх справ зобов'язаний не уникати небезпеки, а умовно кажучи, йти їй назустріч.

Виконуючи службові обов'язки, наприклад, по охо­роні громадського порядку в мікрорайоні, розшукуючи озброєних злочинців, беручи участь в оперативних заходах по перевірці місць можливого зборища злочинного елемен­ту, перебуваючи в засідці, працівник органів внутрішніх справ має бути готовим до різних ситуацій, до певного ри­зику для свого життя і здоров'я. З психологічної точки зору такий стан очікування може провокувати імпульсивні, самозахисні форми поведінки, авантюрні, неправильні дії, як результат некритичної оцінки ситуації. З накопиченням професійного досвіду у працівників підвищується поріг відчуття небезпеки.

Серед загиблих і поранених переважна більшість працівників, які мали достатній досвід практичної роботи, прослужили в органах внутрішніх справ по декілька років, неодноразово заохочувались керівництвом. У той же час вони, перебуваючи на службі, не завжди були забезпечені засобами особистого захисту, бронежилетами, не володіли досконало правилами застосування зброї, методами зне­шкодження озброєних злочинців, їх переслідування і за­тримання, нехтували іншими правилами професійної поведінки.

Зазначене свідчить про те, що керівники різних рів­нів в органах внутрішніх справ не проявляють належних вимог, а деякі безвідповідально ставляться до організації жорсткого контролю за практичним втіленням стратегічної лінії на запобігання і безумовне викоренення фактів неви­правданих втрат і поранень особового складу. У деяких органах питання безпеки персоналу не розглядаються на колегіях і оперативних нарадах, не розробляються захо­ди по підвищенню боєздатності підрозділів в цілому і окремих співробітників зокрема, виявляється знецінене ставлення керівного складу до життя і здоров'я підлеглих, інструктажі персоналу перед виходом на службу здійснюються поверхово або й зовсім не проводяться, не перевіряється наявність засобів захисту та особистої безпе­ки. Тренування груп захоплення, навчання за оперативними планами практикуються рідко й безсистемно, табельна зброя персоналу оперативних служб ідільничним інспекторам на постійне носіння не видається, допускають­ся випадки виїзду працівників міліції на місця подій для за­тримання правопорушників не тільки без зброї, а й без за­собів індивідуального захисту, але і в разі їх наявності вони нерідко використовуються безграмотно. За родом своєї дія­льності працівники органів внутрішніх справ змушені пе­реносити такі сильні стреси, які не зустріти ні в якій іншій професії. Дослідження, проведені в різних країнах світу, в тому числі і в Україні, показують, що вірогідність стресо­вих, екстремальних ситуацій, небезпечних для життя в дія­льності поліцейського (міліціонера) становить 7,7 бала і поступається вона лише роботі шахтарів (8,3 бала).

Іншими словами, робота працівника міліції, як і по­ліцейського за кордоном, є однією з найбільш небезпечних, вона перевищує всі інші професії за схильністю до стресу і небезпеки: пожежного (6,7 бала), військового (4,7 бала), працівника банку (3,7 бала) та інших. Важливо враховувати і той факт, що працівник органів внутрішніх справ під час виконання обов'язків сам може бути об'єктом посягання і водночас зобов'язаний припинити всяке посягання на інші об'єкти, що охороняються, чи які він має захищати, тобто свідомо ризикувати своїм здоров'ям чи навіть життям для усунення небезпеки. Жодна з інших посад чи професій цьо­го не вимагає від своїх представників.

Під небезпекою розуміється стан, коли реально іс­нує загроза життю та здоров'ю людини, іншим її ціннос­тям. Залежно від об'єкта, до якого вона має відношення, безпека поділяється на безпеку особистості, безпеку орга­нізації, безпеку суспільства та безпеку держави. Всі ці різновиди безпеки тісно пов'язані між собою, від рівня безпе­ки особистості залежить рівень безпеки організації, суспі­льства та держави і навпаки, безпека держави і суспільства створює умови безпеки для організації і окремих її членів на рівні особистої безпеки.

Безпеку особистості можна визначити як стан за­хищеності життєво важливих інтересів індивідуума, його прав та свобод, відсутність небезпеки для його життя та здоров'я, мінімальний ризик у процесі службової діяльності.

Безпека особистості в органах внутрішніх справ до­сягається шляхом високої професіональної виучки, психо­логічної, моральної та фізичної загартованості, ефективної організації бойової та службової підготовки, поліпшення роботи керівників усіх рівнів та кадрових підрозділів з пи­тань добору, навчання і розстановки працівників, створен­ням належної навчальної та матеріально-технічної бази. Безпека працівника органів внутрішніх справ забезпечуєть­ся також створенням нормальних умов службової діяльнос­ті, усуненням екстремальності факторів, які зустрічаються під час виконання ним службових обов'язків. Екстремаль­ність розуміють як умови, що породжують психологічні, емоціональні стреси, чинять надзвичайний вплив на психі­ку людини. В екстремальних умовах порушується звичай­ний режим праці і відпочинку. У екстремальних ситуаціях психічні і інші перевантаження досягають меж, за якими можуть наступити перевтомлення, нервове виснаження, афективні реакції, патологічний стан та повний зрив дія­льності.

Здійснення системи заходів, спрямованих на зни­ження рівня професійного ризику, усунення чи зменшення екстремальних умов до безпечних умов діяльності склада­ють сутність управління безпекою працівників органів вну­трішніх справ. Ця діяльність має комплексний характер і вимагає вирішення багатьох економічних, правових, соці­альних, психологічних, педагогічних та інших питань. Вона виходить за межі суто кадрової роботи з персоналом і стосується усіх управлінських структур.

Обов'язковою умовою ефективності управління безпекою персоналу є врахування низки факторів, які у своїй сукупності визначають рівень особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ, а саме: специфіку умов, змісту та форм професійної діяльності; ступінь про­фесійної захищеності працівника, в тому числі наявність спеціальних заходів матеріально-технічного, управлінського характеру, цілеспрямованої роботи з персоналом в цьому напрямку; ступінь загальної підготовленості праців­ника та наявність у нього спеціальних знань та умінь по за­безпеченню особистої безпеки при вирішенні професійних завдань, або у ситуаціях, які пов'язані з професійною дія­льністю.

У нашій країні збереження життя та здоров'я пра­цівників правоохоронних органів завжди було і залишаєть­ся одним із найважливіших завдань. Саме тому проблемі управління безпекою персоналу приділяється все більше уваги, ведеться активний пошук шляхів її вирішення. З проблемою охорони життя, здоров'я, честі, гідності та май­на громадян, а також пошуком та затриманням правопору­шників пов'язується забезпечення об'єктивно можливого рівня особистої безпеки працівників навіть аж до відмови у конкретних випадках від ризику затримання злочинців, як­що немає реальної небезпеки для громадян, але є вірогід­ність загибелі працівників. Таким чином, питання забезпе­чення особистої безпеки і громадян, і працівників право­охоронних органів починають розглядатись як єдине ціле.

У підходах до забезпечення безпеки громадян, за­хисту їх прав і свобод та вирішення питань особистої без­пеки працівників немає ніякого протиріччя, вони об'єднуються спільною метою – реальне забезпечення не­від'ємного права на життя і здоров'я.

Розглядаючи сутність управління безпекою працівни­ків органів внутрішніх справ, можна зробити висновок, що:

– управління безпекою працівників є безумовним елементом цілісної системи управління органами внутріш­ніх справ і її підсистеми – управління персоналом;

– загальна мета управління безпекою працівників – здійснення системи заходів, спрямованих, на зниження професійного ризику до реально можливого рівня;

– суб'єктами управління безпекою працівників є керівний склад органів внутрішніх справ та структури, що відповідають за роботу з кадрами;

– стратегічними завданнями управління безпекою працівників органів внутрішніх справ є: вивчення та аналіз головних факторів і причин трагічних випадків під час ви­конання професійних обов'язків; впровадження спеціаль­них програм по підготовці до дій у небезпечних ситуаціях; регулювання питань професійного захисту працівників; усунення небезпечних умов діяльності;

– як самостійний напрямок управління персона­лом, управління безпекою працівників потребує відповід­ного наукового, освітнього та практичного супроводження.

IV.7. Умови та причини порушень без­пеки персоналу

Успішність управління безпекою працівників орга­нів внутрішніх справ значною мірою залежить від знання та урахування факторів, що можуть підвищувати вірогід­ність виникнення небезпечних ситуацій, настання трагіч­них випадків під час виконання службових обов'язків та головних причин, що сприяють їх скоєнню. Під трагічними випадками розуміються як загибель працівників, так і їх поранення, травми, нещасні випадки внаслідок порушення правил охорони праці, психотравми, заподіяння працівни­кам різного роду шкоди. Трагічні випадки завжди обумов­лені рядом факторів, які роблять їх якщо не неминучими, то вельми вірогідними, створюючи для цього відповідну обстановку.

Основними серед них є:

– недостатня професійна підготовленість, недосвід­ченість;

– необережність;

– відсутність або неповнота необхідної інформації;

– інформаційні перешкоди та інформаційне пере­вантаження;

– обмеження часу на прийняття правильного рішен­ня, адекватної ситуації;

– великі фізичні навантаження, що призводять до перевтомлення, виснаження, втрати почуття обережності та здатності до самозахисту;

– агресивність оточення;

– страх отримати ушкодження;

– нестандартність ситуації;

– недостатня натренованість професіональної пове­дінки в екстремальних ситуаціях.

Недостатня професійна підготовленість, недо­свідченість за статистикою трагічних випадків є доміную­чими. Недосвідченість працівників призводить до підви­щення вірогідності помилок, до переживання невпевненос­ті у своїх діях та можливостях, викликає стан тривоги. Постійна нервова напруга у зв'язку з цим стає причиною швидкого перевтомлення і це, в свою чергу, призводить до нових помилок.

З недосвідченістю та професійною непідготовленіс­тю тісно пов'язана необережність. Дії працівника вважаю­ться необережними, якщо він під час виконання службових обов'язків, які вимагають концентрації уваги, зосереджено­сті, переключається на сторонні предмети та явища або на думки та переживання, які не пов'язані з роботою, якщо не узгоджує свої вчинки, поведінку з вимогами та особливос­тями ситуації, якщо з якихось причин не користується за­собами захисту.

До трагічних наслідків можуть привести також ін­формаційні перешкоди та інформаційне перевантаження, коли працівник не зміг правильно сприйняти потрібну ін­формацію і це призвело до помилки, втрати тощо або ін­формаційне недовантаження (потрібна інформація була відсутньою або була недостатньою для вибору правильної дії).

Недостатність інформації, ліміт часу для при­йняття рішення, утрудненість дій внаслідок несприятливих умов виконання службових завдань тощо можуть бути фак­торами ризику при прийнятті рішень та їх реалізації.

Настання нещасних випадків може спричинятись функціональним станом працівника. Під функціональним станом розуміють комплекс характеристик фізіологічних та психологічних процесів, що зумовлюють рівень активності органів і систем організму, особливості життєдіяльності, працездатності, поведінки людини. Тобто має значення стан як фізичного, так і психічного здоров'я людини. На останнє слід звертати особливу увагу: умови діяльності працівників органів внутрішніх справ сприяють актуаліза­ції у них такого психічного стану, як емоційна напруже­ність у різних її формах (гальмівна форма – у вигляді за­гальної загальмованості; імпульсивна – з помилковими, ха­отичними, неусвідомленими діями; дифузна, яка поєднує, чергує вищеназвані форми). Зрозуміло, що при цьому спо­стерігається зниження надійності, продуктивності праці або повна втрата працездатності.

Необхідно враховувати і те, що минулий досвід трагічних (нещасних) випадків у працівників, які трапились з ними особисто або з колегами під час виконання службо­вих обов'язків, пережитий вже одного разу нещасний випа­док, викликають такий залишковий психічний вплив, який значно підвищує схильність до небезпеки. При виконанні професійних завдань на якомусь певному етапі у людини може з'явитися страх, депресія, а разом з ними і невпевне­ність, що знову може призвести до помилок і, відповідно, до повторення нещасного випадку.

Статистика підтверджує, що серед осіб, які пережи­ли нещасний випадок, частіше бувають повторні травми.

Достатньо розповсюджене переконання окремих працівників, що трагічний випадок може бути з ким завго­дно, але тільки не з ним, також є одним із факторів, що під­вищує небезпеку.

Неправильна організація праці, діяльності персона­лу, неврахування з боку суб'єкта управління обставин, що можуть підвищувати небезпеку працівників органів внут­рішніх справ, є досить важливим фактором настання трагі­чних наслідків.

До факторів, які також здатні створювати несприя­тливі умови для виконання професійних обов'язків і сприяти трагічним випадкам, поряд із агресивністю, небезпечніс­тю середовища, в якому ці обов'язки реалізуються, відно­сяться і фактори, що пов'язані із безпосередньою роботою працівників органів внутрішніх справ: змістом та формами роботи, розкладом, психологічним кліматом на робочому місці і т.п. Відомо, що деякі робочі місця самі по собі більш небезпечні, ніж інші, наприклад, пост міліції в тем­ному віддаленому місці. Це ж стосується різних підрозділів органів внутрішніх справ. Розклад роботи та стомлюваність також впливають на кількість трагічних випадків. Виявле­но, що їх кількість не зростає протягом п'яти або шести го­дин робочого дня, але потім зростає швидше, ніж зростає кількість відпрацьованих годин і на таке явище прямо впли­ває стомленість.

Безпека на робочому місці та при виконанні службових обов‘язків за його межами не тільки питання внутрішнього розпорядку, але, перш за все, моральний обов‘язок кожного керівника.

Нещасні випадки, які трапляються за умови організаційних і технічних недоліків, поступово скорочуються, в той же час більша частина травм і матеріальних збитків виникають за умови неправильної поведінки працівників. Нещасні випадки просто так не виникають. Як правило, вони є наслідком комплексу причин, які роблять їх якщо не неминучими, то вельми вірогідними. Головними із них стали недостатнє навчання правил техніки безпеки, низька дисципліна, відсутність контролю за дотриманням правил безпеки.

Здійснюючи управління безпекою персоналу, керівник не може собі дозволити ігнорувати стан здоров‘я підлеглих і свого власного. Працівники являються самим головним і важливим чинником нормального функціонування органу внутрішніх справ і необхідно створювати належні умови для роботи всього персоналу, забезпечуючи працівників усім необхідним для підтримки здоров‘я (організація харчування, профмедогляди, спортзал, допомога психолога, режим праці і відпочинку, кімната для зняття стресу тощо).

Окремі працівники відчувають почуття страху перед роботою, перед колегами, перед начальником, що особливо наносить шкоду нервовій системі. Страх, стресовий стан шкодить більше, ніж високі вимоги до працюючого. Тому психологічний клімат, задоволеність своєю роботою, добре ставлення колег і керівника є ефективним засобом профілактики захворювання.

Практика та дослідження показують, що неблагоприємний психологічний клімат на робочому місці також може стати досить небезпечним фактором. Таким чином, існують зов­нішні та внутрішні рівні небезпеки у діяльності працівників органів внутрішніх справ. Перші пов'язані із особливостя­ми зовнішнього середовища, а другі – з характером, зміс­том, режимом діяльності.

Вирішення проблеми забезпечення особистої без­пеки передбачає пошук та визначення головних причин, що призводять до трагічних випадків з працівниками. У теорії та практиці управління персоналом органів внутрішніх справ виділяються три головні причини трагічних випадків в організаціях: випадковість, небезпечні умови та небезпечні дії з боку працівників.

Випадковості сприяють трагічним випадкам, але вони більш або менш виходять за межі керованих факторів, тому зосередимось на небезпечних умовах та небезпечних діях.

Небезпечні умови – одна із головних причин трагіч­них випадків. Оскільки соціальна та економічна напруга у суспільстві не зменшується, а, навпаки, зростає, активність злочинних елементів залишається дуже високою, то збері­гається і фактор небезпечності у діяльності працівників ор­ганів внутрішніх справ. Разом з тим, об'єктивна небезпека породжує суб'єктивну небезпеку. Дослідники виявили, що працівники, які працюють у стані стресу або відчувають, що їх робота їм чимось загрожує і є небезпечною, значно частіше зазнають трагічних випадків, чим ті, які не мають таких почуттів.

Важливою причиною трагічних випадків у діяльно­сті працівників органів внутрішніх справ є їх небезпечні дії. Вивчення питань безпеки показало, що неможливо усунути трагічні випадки, тільки зменшуючи небезпечні умови, адже працівники органів внутрішніх справ часто самі ста­ють причинами трагічних випадків. Це може бути недоста­тнє використання засобів захисту для забезпечення особис­тої безпеки, дії з небезпечною швидкістю, перебування у небезпечному положенні під час виконання професійних дій, неуважність, зловживання, переляк тощо. Ці та інші небезпечні дії здатні підірвати найкращі спроби мінімізува­ти небезпечні умови.

Щоденні фактори, які викликають стреси у будь-якому виді діяльності, органічно вплітаються у тканину професійних занять, тому їх легко випустити з уваги. Внас­лідок звикання до них вони часто непомітні і для працівни­ків, які несуть службу. Поінформованість про приховані стресодійні фактори є досить важливою у кадровій роботі, бо стрес має властивість накопичення. Міліціонери, які перебувають під впливом небезпечного інциденту, такого, наприклад, як перестрілка зі злочинцем, можуть швидше справлятися з його наслідками, якщо їх накопичений стрес обмежений.

Очевидні фактори знаходяться у центрі уваги спеці­алістів, але дуже корисно мати на увазі також і невидимі, внутрішні фактори, що викликають стреси, пов'язані зі здійсненням правоохоронної діяльності, їх ефекти можуть поступово накопичуватися і підривати працездатність пра­цівника органів внутрішніх справ. Таким є, наприклад, носіння форми. Як відомо, форма є втіленням влади, вона може суттєво впливати на ставлення людей до працівника міліції. Можна виділити три види ставлення громадян до міліцейської форми: пова­га, неприязнь, байдужість. Проте один фактор є цілком безперечним: міліцей­ська форма помітна.

Для громадян, які цінують недоторканність свого приватного життя, поява в ньому міліціонера у формі може бути досить неприємною.

Працівники правоохоронних органів, безумовно, потребують того, щоб їх можна було легко розпізнати у будь-якій ситуації і формений одяг тому слугує, але в ре­зультаті люди починають спостерігати за зовнішністю та поведінкою правоохоронця, який неначе знаходиться під мікроскопом, що може стати причиною втрати впевненості та врівноваженості.

Значну проблему становить також носіння зброї, що є невід'ємною частиною правоохоронної діяльності, але її вигляд діє на окремих людей застрашливо, викликає конфліктну реакцію. Працівнику необхідно мати на увазі корінні питан­ня, з якими пов'язане носіння зброї: відповідальність, рі­шучість, крихкість людського життя, неминучість смерті при використанні вогнепальної зброї, вічна боротьба добра зі злом. Як і робота щодо розслідування справ зі смертель­ним наслідком, постійне носіння зброї викликає додаткове нервове напруження.

Кожен працівник повинен заздалегідь вирішити ба­гато питань, пов'язаних з використанням табельної зброї, щоб у бойовій обстановці діяти бездоганно, захищаючи се­бе, своїх колег або громадян від злочинців.

Великий стрес, пов'язаний з носінням зброї при ви­конанні службових обов'язків, але ще більший викликаєть­ся її бойовим використанням, бо це вимагає уваги та висо­ких професійних навичок. Вважається, що додаткова енер­гія, яку людина витрачає при використанні зброї, може ста­ти причиною стресу, особливо у новачків. Працівник, кот­рий має при собі зброю, мусить проявляти підвищену пи­льність, перевіряючи постійно наявність зброї, щоб виклю­чити її крадіжку або втрату.

Специфіка служби вносить багато своєрідного в особисте життя працівника органів внутрішніх справ. На­приклад, він часто озирається перевіряючи, чи дотримуєть­ся порядок у межах радіусу його дій. Він ніколи не сидить у ресторані спиною до дверей. Він оглядає магазини, про­їжджаючи повз них, з метою можливого виявлення грабіж­ника. Знаходячись за кермом авто, він слідкує за номерами автомобілів, оглядає зупинки автобусів і т.д. Все це він ро­бить, не знаходячись при виконанні службових обов'язків. Він дозволяє собі дещо розслабитися тільки тоді, коли йде у своїх особистих справах, але має бути готовим завжди приступити до виконання своїх професійних обов'язків.

Постійна пильність та необхідність зразкової пове­дінки роз'їдаються рутинністю повсякденних обов'язків.

Небезпека є тонкою лінією між впевненістю пра­цівника, який має витримку, і становищем, в якому він по­чинає сприймати небезпеку більше ніж потрібно. Існує ро­зумний баланс між розслабленістю, достатньою для того, щоб не роздратовуватися у безпечній ситуації від стресу, та пильністю, достатньою для того, щоб не спричиняти без потреб ушкоджень та готовністю негайно вжити необхід­них заходів для припинення правопорушення.

Напіввійськова структура органів внутрішніх справ може стати особливою проблемою для деяких працівників. Підпорядкувати своє життя іншій людині, не відчуваючи при цьому образи, виявляється для окремих службовців дуже непростою справою. Такі випадки вимагають особли­вого підходу з боку керівництва. Для віддання наказів потрібні люди особливого складу, і той, хто вміє раціонально командувати, заслуговує на повагу підлеглих. Треба навчитись цінувати уміння ке­рувати, властиве хорошим начальникам правоохоронних органів, їх вміння створювати здоровий моральний клімат в колективі.

Просування по службі може затягнутися на десяти­річчя. У цьому випадку таке становище розглядається як відповідь на безліч запитань, пов'язаних з невдалою кар'єрою: брак контролю над власною долею, розлад сі­мейного життя через позмінну роботу, потреба підвищення окладу. Відсутність просування по службі може бути причиною сильного морального удару і спричинити прихований стрес. Партнерські відносини між двома службовцями мо­жуть стати напруженими, якщо один з них просувається по службі, а інший не отримує підвищення. Це може призвес­ти до прихованої ненависті і професійних заздрощів. Дуже важко працівнику бути терплячим у подібній ситуації, а ке­рівники мають враховувати такі ситуації в управлінні без­пекою персоналу.

Воєнізована організація підрозділів внутрішніх справ обумовлює залежність особового складу від старших офіцерів. Самооцінка професійних якостей часто залежить від доброї волі вищих начальників. Деяка недооцінка пра­цівників характерна, можливо, для будь-якої роботи, але якщо чесна служба відповідним чином не оцінюється, то це тягне за собою небезпеку розчарування. Винагорода пра­цівника повинна визначатися якістю виконання ним служ­бових обов'язків. Необхідно домагатися, щоб рішення про просування по службі підлеглих залежали не тільки від прямих начальників, а враховувались думка колег, став­лення колективу.

Притаманна внутрішня доброта може іноді стати непосильним тягарем на службі. Вона викликає сильні стреси, тому що працівнику часто хочеться бути лібераль­ним, але інтереси законності та правопорядку примушують його карати правопорушника, що викликає внутрішній стрес.

Працівник органів внутрішніх справ, який діє в умовах поширеної у суспільстві брехні та нечесності, поступово втрачає здатність вірити людям, з якими він спілкується у вільний від служби час. Регулярна робота працівника з правопорушниками викликає сильний стрес. Вона залишає у нього враження, що в кінці робочого дня він увесь забруднений. Постійне спілкування з правопору­шниками може негативно позначатись і на спілкуванні працівника з іншими людьми, призводить до деформації поведінки, викликає озлоблення, може стати причиною го­строї стресової ситуації.

Спілкування з людьми низької моралі може виявити сильну деморалізуючу дію на молодих працівників, які схильні до ідеалізації служби. Багато хто хоче служити у правоохоронних органах для того, щоб допомагати іншим людям, але на них справляє шокуючий вплив обставина, що реальна робота у міліції значно відрізняється від ідеалу.

З набуттям досвіду у працівників можуть формува­тися цинізм і розчарування, які зростають з роками. Після десяти років служби працівник може відчути, що у нього з'явилася апатія до служби. На багатьох дільничних інспе­кторів деморалізуюче діє становище, що вони рік у рік об­слуговують ту саму дільницю. Наприклад, він постійно зу­стрічається з чоловіком, який б'є свою дружину, але вона не хоче висувати проти нього кримінальні звинувачення у порядку, передбаченому законом. Він може побачити на вулиці торговця наркотиками, якого він затримав декілька днів тому, але суд звільнив його від покарання через відсу­тність доказів. У такій ситуації важко зберігати спокій. То­му у працівника, який сприймає свою роботу серйозно і намагається дотримуватися своїх ідеалів, розчарування не­минуче виявляється у гніві, що може привести до трагічно­го випадку.

Дата добавления: 2014-11-28