Працівника органів внутрішніх справ 5 страница

Одне з провідних місць у фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні, органів внутрішніх справ належить Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку. На фінансово-економічну службу покладено обов’язки щодо фінансування, планування праці й заробітної плати, бухгалтерського обліку й звітності, контрольно-ревізійної роботи, експертизи проектів і кошторисів, пенсійного забезпечення. Департамент фінансових ресурсів та економіки розробляє проекти планів, наказів, штатів і інших документів, пов’язаних з витратами коштів, забезпечує фінансовими ресурсами оперативно-службову діяльність, контролює дотримання планово-фінансової дисципліни в органах внутрішніх справ, на підприємствах, в установах і організаціях системи МВС України. Для здійснення фінансово-економічної діяльності безпосередньо в главках, УМВС в областях, містах і на транспорті, в навчальних закладах і в інших структурах створюються підрозділи фінансово-економічної служби.

Фінансово-економічні підрозділи забезпечують організацію обліку і звітності в органах внутрішніх справ, проводять контрольно-ревізійну роботу, інвентаризацію, роботу з пенсійного забезпечення, готують пропозиції щодо дотримання режиму економії, організують і контролюють якість та достовірність звітності з питань фінансового забезпечення та матеріально-технічного постачання, займаються питаннями соціальної роботи серед особового складу та створенням належних побутових умов праці співробітників органів внутрішніх справ. Вирішення завдань фінансового забезпечення, матеріально-технічного та військового постачання вимагають взаємодії між відповідними службами органів внутрішніх справ і постійного удосконалення.

Керівники органів внутрішніх справ несуть персональну відповідність за фінансову і господарську діяльність підпорядкованих органів, вони являються розпорядниками бюджетних ресурсів, призначають матеріально-відповідальних посадових осіб, визначають функціональні обов’язки працівників підрозділів по ресурсному та фінансовому забезпеченню, укладають контроль про прийом на роботу спеціалістів з питань обліку, фінансів, будівництва, транспорту, зв’язку та інших, котрі здійснюють фінансову і господарську діяльність безпосередньо, заключає договори на закупку матеріальних цінностей, необхідних для забезпечення службової діяльності органу внутрішніх справ. Керівник має забезпечувати в роботі органу внутрішніх справ режим економії, дбайливого ставлення до службового обладнання, транспорту, пального, меблів, інших матеріальних цінностей, якими керуються працівники.

V.3. Заходи додаткового фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ

На матеріально-технічне і військове постачання та фінансове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ держава виділяє значні кошти, але їх не вистачає для належного фінансового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ.

Департамент фінансових ресурсів та економіки МВС України та його підрозділи на місцях розробляють проекти зведеного фінансового плану, видатків, прибутків, платежів у бюджет, зведених кошторисів витрат на утримання органів, військ та інших підрозділів системи МВС, подають пропозиції до уряду для затвердження їх вищим законодавчим органом в Законі «Про Державний бюджет України», тобто виконують численні банківсько-кредитні і фінансові операції. Фінансове забезпечення багатогалузевої системи МВС здійснюється через різні банки, у тому числі Національний банк України.

Працівники органів внутрішніх справ підлягають державному особистому обов’язковому страхуванню.

З метою покращення фінансового забезпечення органам внутрішніх справ надано право самим заробляти гроші. Надання платних правових і господарських послуг (за спеціальним переліком), консультації, оформлення документів на терміновій основі у паспортній, реєстраційній та еміграційній службі, Державтоінспекції, Державній службі охорони та інші види послуг з боку підрозділів системи МВС України сприяють кращому їх фінансовому забезпеченню.

У тих органах внутрішніх справ, де розвинуті служби тилового забезпечення, платні послуги можуть надаватись також у сфері побуту та транспорту, а саме:

– будівництво, ремонт та обладнання (благоустрій) житла, садових будиночків, надвірних будов, гаражів, сховищ для зберігання овочів та фруктів, ангарів, складських приміщень тощо;

– ремонт і технічне обслуговування автомобілів та інших транспортних засобів;

– послуги з паркування автомобілів та інших транспортних засобів;

– ремонт побутових машин і приладів, теле-, аудіо-, відеоапаратури, виготовлення і ремонт металовиробів;

– виготовлення і ремонт меблів, побутових столярних виробів, садово-городнього інвентарю;

– фото-, кіно-, відеопослуги;

– виготовлення і ремонт взуття, швейних і галантерейних виробів;

– послуги банно-прального господарства, хімчистка;

– прокат предметів культурно-побутового призначення, садово-городнього, спортивного та іншого інвентарю, човнів, наметів, будиночків у місцях відпочинку;

– перевезення меблів, домашнього майна та предметів культурно-побутового призначення;

– надання транспортних засобів для перевезення населення, у тому числі туристсько-екскурсійних груп;

– перевезення палива, овочів, фруктів; доставка будівельних матеріалів;

– вантажно-розвантажувальні роботи.

В окремих УМВС в областях та містах у сфері житлово-комунального обслуговування на платній основі можуть використовуватись і відомчі готелі (будинки, квартири) для тимчасового проживання осіб, які перебувають у відрядженні, туристів, учасників конференцій, симпозіумів, нарад тощо, окремих громадян з наданням їм додаткових послуг.

Підрозділи матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ можуть займатись виготовленням та реалізацією товарів народного споживання в майстернях, ательє, вирощуванням і реалізацією сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва.

Органи внутрішніх справ можуть здавати в оренду будівлі, споруди, обладнання, не пов’язані з службовою, навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, якщо це не погіршує соціально-побутових умов працівників; брати участь або організовувати самостійно на платній основі групові та індивідуальні заняття фізичною культурою та спортом на стадіонах, у спортзалах, плавальних басейнах, тенісних кортах тощо понад норми, встановлені планами службової та фізичної підготовки персоналу, організовувати «групи здоров’я», надавати послуги спортивних баз і спортивно-оздоровчих таборів, спортивних клубів, у тому числі прокат спортивного інвентарю; надавати платні послуги і в інших сферах, зокрема в освітній діяльності. Постанова Кабінету Міністрів від 20 січня 1997 р. оголошує перелік послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, серед яких навчальні заклади системи МВС України можуть використовувати:

– навчання іноземних і вітчизняних студентів у вищих навчальних закладах понад державне замовлення в межах ліцензованого обсягу прийому (на умовах контракту з фізичними та юридичними особами згідно з міждержавними договорами);

– здобуття другої вищої освіти, в порядку передбаченим законодавством;

– післядипломна освіта понад державне замовлення;

– навчання слухачів підготовчих відділень вищих навчальних закладів;

– переведення з одного до іншого вищого навчального закладу та поновлення навчання студентів, за винятком осіб, які перебували в академічній відпустці та переводяться або поновлюються з об’єктивних причин;

– повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складанням іспитів;

– ліквідація студентами академічної заборгованості у разі їх переведення та поновлення, яка виникла внаслідок розбіжностей у навчальних планах;

– підготовка і перепідготовка робітників і спеціалістів за замовленнями служби зайнятості населення;

– підготовка аспірантів і докторантів понад державне замовлення;

– прийом кандидатських іспитів;

– навчання іноземних громадян в аспірантурі, докторантурі, їх стажування, крім іноземних громадян, які постійно проживають на території України;

– підготовка до захисту та проведення захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, друкування дисертації, друкування і розсилання авторефератів, стенографування захисту тощо (крім оплати часу засідання членам спеціалізованої вченої ради);

– плата за наукові консультації для осіб, які підвищують кваліфікацію самостійно;

– довузівська підготовка;

– лекторії (з питань науки і техніки, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, правових знань тощо);

– платні курси водіїв, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп’ютерної підготовки, гри на музичних інструментах та машинопису, крою та шиття, оздоблення приміщень, агротехніки, зоотехніки тощо;

– різні форми позаурочної зайнятості учнівської молоді понад обсяги, встановлені навчальними планами у дошкільних та інтернатних закладах;

– консультації для різних категорій населення (учнівської молоді понад державний компонент за графіком навчально-виховного процесу; аспірантів, докторантів; підприємств і організацій різних форм власності, приватних осіб з питань економіки, технологій, права, організації виробництва тощо);

– видача документів про освіту, студентських квитків, залікових книжок, читацьких квитків, довідок-додатків до дипломів з визначенням годин вивчених предметів.

Органи внутрішніх справ надають населенню на платній основі і ряд інших послуг. Необхідно узагальнити такий досвід і внести зміни в діюче законодавство, або прийняти відповідні нові нормативні акти.

Світова практика показує, що поліцейські системи в ряді країн на своє утримання заробляють значні власні кошти. В Китайській Народній Республіці, наприклад, кращі готелі, кращі ресторани, кращі ательє діють під егідою системи МВС. Завдяки такій господарській діяльності органи внутрішніх справ КНР мають високий рівень технічної оснащеності.

Нормативні акти і література:

1. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266 (із змінами та доповненнями).

2. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429, (із змінами та доповненнями).

3. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України від 09 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. – Ст. 399, (із змінами та доповненнями).

4. Положення про Міністерство внутрішніх справ: Указ Президента України від 17 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – Ст. 1774, (із змінами та доповненнями).

5. Ануфрієв М.І. Основні напрямки кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України: організаційно-правовий аспект. – Харків: НУВС, 2001. – 238с.

6. Бандурка О.М. Теорія і практика управління в органах внутрішніх справ. – Х., 2004. – 780 с.

7. Тесленко В.М. Правовое регулирование материально-технического и военного снабжения в системе МВД Российской Федерации: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. М., 1992.

Завдання для самостійної підготовки:

1. Засвоїти загальні положення про управління матеріально-технічним постачанням та фінансовим забезпеченням ОВС.

РОЗДІЛ VI

УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОЮ РОБОТОЮ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

VI.1. Зміст соціальної роботи в органах внутрішніх справ

Соціальна робота – порівняно нове поняття в діяльності органів внутрішніх справ, і взагалі воно стало широко вживатися в нашому суспільстві лише на початку 90-х років минулого століття для позначення нової сфери діяльності, і, відповідно, нової професії.

У найширшому розумінні соціальна робота – це професійна діяльність, зорієнтована на надання допомоги особі, родині, різним віковим і соціально-професійним групам населення у вирішенні соціально-економічних, соціально-психологічних, соціально-педагогічних, правових, моральних та інших проблем, що виникають у житті людини.

Розглядаючи соціальні проблеми органів внутрішніх справ, передусім необхідно чітко термінологічно визначити, стосовно кого, власне, здійснюється соціальна робота, адже досі на практиці співіснують різні за змістом означення: «працівник», «співробітник», «службовець». В Законі України «Про міліцію» і в Кримінальному кодексі України вживається термін «працівник міліції». В той же час у Положенні про проходження служби поняття «працівник міліції» або «працівник органів внутрішніх справ» взагалі немає. Натомість там іде мова про осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Немає згадки про працівників міліції і в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У Кодексі законів України про працю термін «працівники» є узагальнюючим, і під ним розуміються і робітники, і службовці.

Термін «співробітник» у 70–80 pp. запозичений із лексикону органів державної безпеки, куди він перейшов із НКВС. Співробітництво громадян з органами НКВС, вимушене чи добровільне, широко практикувалось у минулі часи, коли ці органи виконували суто репресивні функції. Це поняття викликає запитання, з ким він співробітничає, «співробітництво» означає не самостійну роботу, а спільну з кимсь, тобто співпрацю, а в органах внутрішніх справ кожний має конкретні обов’язки і відповідальність, які визначають конкретний обсяг роботи.

Закон України «Про державну службу» в ст. 1 містить визначення поняття «державний службовець»: «Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах і їх апараті по практичному виконанню завдань і функцій держави і отримують зарплату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження».

Але найбільш доцільним вважається вживання термінів «працівник органів внутрішніх справ», «працівник міліції». Саме вони найбільш виразно визначають суспільну корисність діяльності персоналу органів внутрішніх справ. У свідомості українського народу найбільш шанобливе ставлення виробилось саме до працівника, трудящого, трудівника, трударя. Тож мову будемо вести про соціальний захист саме працівника органів внутрішніх справ.

Наукове управління органами внутрішніх справ, належне інформаційне, кадрове та матеріально-технічне забезпечення їх діяльності повинні сприяти підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Але досвід роботи органів внутрішніх справ України показує, що застосування в управлінні наукових досягнень, поліпшення постачання, збільшення чисельності штатів, запровадження нових структур без належної уваги до потреб, інтересів, умов праці і життя, ціннісних орієнтацій і мотивів поведінки працівників органів внутрішніх справ недостатньо для підвищення ефективності їх діяльності.

За своїм соціальним статусом усі працівники органів внутрішніх справ належать до групи найманих працівників суспільства. У той же час вони відрізняються один від одного за обсягом влади, престижем професії, віком, рівнем освіти, стажем, професійними, кваліфікаційними якостями і т.п. Залежно від цих ознак весь персонал певним чином структурується у демографічну, освітню, кваліфікаційну, посадову та інші структури. Постійне вивчення складу підрозділів і служб дає можливість керівнику своєчасно вносити корективи, грамотно здійснювати кадрові переміщення по вертикалі та по горизонталі, відстежувати типових носіїв соціальних відхилень, так звані «групи ризику».

Цілий ряд фактів свідчить про те, що негативні соціальні явища мають поширене місце серед персоналу органів внутрішніх справ. Велика плинність кадрів, високий рівень звільнених за власним бажанням, звільнених з негативних мотивів.

Держава несе значні витрати на підготовку фахівців для органів внутрішніх справ, а використати їх за призначенням не може через плинність кадрів. Серед персоналу органів внутрішніх справ за останні роки скоротилась питома вага спеціалістів з вищою освітою, в т.ч. юристів. Таке становище різко загострило проблеми, пов’язані з передачею професійних знань, навичок, досвіду, законослухняності, спадкоємності традицій. Погіршення професіоналізму, падіння дисципліни й порушення законності серед окремих працівників органів внутрішніх справ, послаблення вимогливості з боку керівництва до підлеглих за виконання обов’язків і дотримання встановлених правил поведінки, разом з іншими причинами потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств. Число загиблих і померлих під час виконання службових обов’язків не скорочується, а кількість самогубств навіть зросла.

З метою надання посильної допомоги сім’ям загиблих та скалічених працівників залучаються кошти інших міністерств і відомств, місцевих органів влади, а також спонсорські кошти. В усіх областях створені благодійні фонди. Певна робота проводиться не тільки по наданню допомоги сім’ям, але і по увічненню пам’яті загиблих при виконанні службових обов’язків. Колегією Міністерства внутрішніх справ встановлено день пам’яті загиблих працівників органів внутрішніх справ – 22 серпня щорічно.

На особовий склад органів внутрішніх справ із збільшенням прийому на службу із лав Збройних Сил України поширилось таке небачене раніш явище, як «дідівщина». У середовищі органів внутрішніх справ поширюється західна масова культура з властивими їй елементами жорстокості, насильства, пропагандою вседозволеності, задоволення потреб будь-якою ціною, і це має вплив на поведінку й свідомість окремих працівників. Персонал органів внутрішніх справ не є якоюсь відірваною від суспільства елітою, тому негативні явища, які мають місце серед частини населення, притаманні, хоч і в меншій мірі, також працівникам органів внутрішніх справ, зокрема, такі як пияцтво, неетичність поведінки й грубість, пошук незаконних способів виживання й пристойного існування, зловживання.

Значна частина працівників органів внутрішніх справ не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального забезпечення. Не стимулюють до виконання оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення, можливість отримати житло, а також ставлення населення до міліції.

Злочинне середовище, з яким має справу працівник органів внутрішніх справ, у матеріальному відношенні живе краще за нього. Матеріально-технічне оснащення професіональних злочинців часто більш досконале, ніж у працівників міліції. Подібний перелік можна було б продовжити, але й названого досить для того, щоб усвідомити, що невирішеність соціальних питань ускладнює виконання органами внутрішніх справ покладених на них завдань.

За останні роки відбулися значні зміни в демографічній структурі злочинного елементу, зокрема зросла питома вага жінок, що вчинили тяжкі злочини. Це викликає необхідність змін і в статевому складі органів внутрішніх справ. Сьогодні жінки складають тільки 4,8% атестованого персоналу органів внутрішніх справ, при тому, що в злочинному світі 24% - представниці «слабкої» статі. Для порівняння можна сказати, що в поліції західних країн Європи жінки складають близько 30% особового складу, а в поліції США – майже 43%.

Взагалі необхідно вдосконалювати всю систему комплектування кадрів органів внутрішніх справ, робити її більш гнучкою, пристосовуючи до сучасного криміногенного стану в суспільстві.

Зростає потреба в практичних психологах, соціологах, педагогах, спеціалістах з правоохоронної діяльності, інформації та аналізу. Наголос поки що робиться тільки на підготовку юристів, яких також відчутно бракує.

В органах внутрішніх справ України існують також інші соціальні проблеми. Значна кількість працівників не мають житла, кожний п’ятий працівник органів внутрішніх справ після десяти років служби має професійні захворювання, а після двадцяти років – кожний третій.

Однією з причин слабкої соціальної роботи, що викликає негативні тенденції в поведінці й настроях працівників органів внутрішніх справ, є відсутність єдиного органу управління всіма сторонами життєдіяльності персоналу.

В умовах відсутності єдиної скоординованої роботи щодо соціального забезпечення, правового захисту честі й гідності працівників органів внутрішніх справ, їх адаптації до змін у соціально-економічній та політико-правовій сфері, реально існує загроза втрати почуття довіри та поваги до державних інститутів, падіння авторитету державної служби. А це може спричинити або до виникнення у працівника комплексу меншовартості, або ж, навпаки, до нехтування інтересами служби на догоду дрібноегоістичним інтересам.

Усвідомлення значення соціальних потреб і запитів у життєдіяльності органів внутрішніх справ дозволяє більш глибоко вивчити сутність і зміст сучасної соціальної політики в правоохоронній системі. Її не можна розглядати у відриві від процесів, що відбуваються в державі й суспільстві. Проблема поєднання стабільності, цілісності й розвитку економічних реформ, створення нових державних інститутів і реформування старих є однією з найскладніших і довгострокових проблем у державі. Соціальна напруженість і конфлікти, кризові ситуації, які мають місце в суспільстві, не обминають і систему органів внутрішніх справ, яким доводиться або брати участь у розв’язанні таких соціальних проблем, або безпосередньо відчувати на собі їх вплив (забезпечення, правопорядку під час масових виступів населення, низька зарплата самих працівників органів внутрішніх справ, відсутність продовольчих пайків, незабезпеченість теплом службових і власних приміщень тощо).

Соціальна напруженість зростає в міру того, як суспільство, держава та їх органи не справляються з питаннями, що виникають, коли нагромаджуються нерозв’язані соціальні проблеми, серед яких переважають матеріальні, а в результаті це призводить до виникнення нових політичних проблем.

Слід врахувати, що незадоволеність людей розв’язанням окремих соціальних проблем, які стосуються їх особисто, переноситься на оцінку діяльності органів внутрішніх справ. Значна частина громадян незадоволені рівнем гарантованості безпеки близьких, першочерговим завданням в українській державі бачать збереження громадського спокою і порядку, боротьбу із злочинністю, зростання злочинності вважають основною причиною страхів і тривог в Україні. Населення, як і раніше, переконане, що злочинність є головним негативним явищем у житті суспільства, що більшість багатих людей стали такими завдяки зловживанням.

У процесі управління органами внутрішніх справ у галузі соціальної політики стоїть складне завдання – нейтралізувати або принаймні мінімізувати дію руйнівних сил соціальної напруги, не допустити, щоб вона могла вилитись у конфліктні ситуації, сконцентрувати й максимально підтримувати інтернаціональні, моральні й матеріальні зусилля соціальне активних груп колективу, відповідних підрозділів по виходу із кризової чи іншої небажаної ситуації. На жаль, поки що відсутні серйозні соціальні дослідження з проблем соціального забезпечення, правового захисту працівників органів внутрішніх справ. Соціальна політика стосовно органів внутрішніх справ включає такі напрямки, як матеріально-фінансове забезпечення, соціальне забезпечення по старості або з причин тимчасової чи постійної непрацездатності, правовий захист честі й гідності, здоров’я й майна працівників та їх родичів і близьких, надання соціальної допомоги при їх адаптації до служби, при реабілітації працівників, що отримали поранення, травму чи професійне захворювання, рекреаційна діяльність і патронажна допомога ветеранам, одиноким хворим, найменш захищеним групам. У сферу соціальної політики входить також і робота з різними групами населення з метою підвищення авторитету органів внутрішніх справ серед громадськості, а також для залучення різних груп населення до участі в охороні громадського порядку. «Становище ускладнюється тим, що докорінно змінюються як уявлення про цінності, так і самі цінності. Наприклад, якщо раніше соціальну справедливість розглядали під кутом зору зрівнялівки, то зараз, навпаки, через уявлення про необхідність соціальної диференціації. Цінність боротьби, конфронтації замінюється на цінність консенсусу, компромісу, толерантності[68].

Система соціальної роботи в органах внутрішніх справ повинна розглядатись як засіб підвищення ефективності їх діяльності, збереження кадрів через реалізацію прав працівників органів внутрішніх справ.

Працівники органів внутрішніх справ мають право на:

– належні умови роботи, які забезпечують виконання службових обов’язків;

– фінансово-матеріальне забезпечення та інші виплати і постачання, передбачені нормативними актами;

– щорічну чергову оплачувану відпустку та інші види відпусток, передбачених законодавством та Положенням про проходження служби;

– медичне обслуговування їх та членів сім’ї, у тому числі й після виходу на пенсію;

– обов’язкове державне страхування;

– початкову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації із збереженням грошового утримання на період навчання;

– навчання в освітніх закладах системи МВС, а також на заочну й вечірню форму навчання у цивільних освітніх закладах України з наданням пільг, встановлених законодавством;

– захист своїх законних прав і інтересів, як у керівних органах, так і в судовому порядку;

– носіння, збереження та використання табельної вогнепальної зброї, інших спеціальних засобів у порядку, визначеному законодавством;

– вступ до професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ;

– пенсійне забезпечення за вислугою та у випадку втрати працездатності;

– користування пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для працівників органів внутрішніх справ відповідно до чинного законодавства.

VI.2. Фінансове і матеріальне забезпечення персоналу органів внутрішніх справ

Структура та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України регламентується Законом України «Про міліцію», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затверджену цим наказом.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про міліцію» Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах, Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчаються в навчальних закладах системи МВС або зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ. Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Особам рядового і начальницького складу виплачуються оклади за спеціальними званнями в розмірах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу». Посадові оклади курсантів навчальних закладів, осіб рядового і начальницького складу встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ". Конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду. Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму, конкретні розміри або зміна розміру посадових окладів (підвищення або зниження) установлюються наказом керівника органу відповідно до складності та обсягу роботи, досвіду працівників та їх ставлення до виконання службових обов'язків за посадою, яку вони обіймають, у межах зазначених мінімального чи максимального розмірів і фонду оплати праці.

Дата добавления: 2014-11-28